Алекс Фергюсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Алекс Фергюсон
Alex Ferguson.jpg
Особові дані
Повне ім'я Сер Александр Чепмен "Алекс"
Фергюсон
англ. Sir Alexander Chapman "Alex"
Ferguson
Дата народження 31 грудня 1941(1941-12-31) (72 роки)
Місце народження Глазго, Шотландія Шотландія
Прізвисько Фергі
Позиція Нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1958—1960
1960—1964
1964—1967
1967—1969
1969—1973
1973—1974
Шотландія «Квінз Парк»
Шотландія «Сент-Джонстон»
Шотландія «Данфермлін Атлетік»
Шотландія «Рейнджерс»
Шотландія «Фолкерк»
Шотландія «Ейр Юнайтед»
31 (11)
37 (19)
88 (66)
41 (25)
106 (37)
24 (9)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1974
1974—1978
1978—1986
1985—1986
1986—2013
Шотландія «Іст Стірлінгшир»
Шотландія «Сент-Міррен»
Шотландія «Абердин»
Шотландія Шотландія
Англія «Манчестер Юнайтед»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 24 лютого 2010.

Сер Александр Чепмен «Алекс» Фергюсон, командор ордена Британської імперії (англ. Sir Alexander Chapman «Alex» Ferguson, 31 грудня 1941, Глазго) — шотландський футбольний тренер, колишній футболіст, який з 1986 року тренував англійський клуб Прем'єр-ліги «Манчестер Юнайтед». Із цією командою Фергюсон виграв більше призів, ніж будь-який інший тренер в Англії.

Працюючи з «Манчестер Юнайтед» 26 роки, він перевищив досягнення сера Метта Басбі за тривалістю безперервної роботи з одним клубом. Останній свого часу також працював із «МЮ» з 1945 по 1969. Упродовж цього часу Фергюсон був удостоєний численних нагород, включно з рекордною кількістю титулів менеджера року.

Він був обраний до Зали слави англійського футболу в інавгураційний рік. В 1999 році королева Єлизавета II посвятила Фергюсона в лицарі. За заслуги перед містом Абердіном, з футбольною командою якого Фергюсон добився значних успіхів у середині 1980-х, йому надали титул Свобода міста Абердін.

8 травня 2013 року сер Алекс оголосив про відставку з посади менеджера МЮ.

Загальна інформація[ред.ред. код]

Перед роботою у «Манчестер Юнайтед», Фергюсон був менеджером команди Східного Стерлінгширу, шотландської команди Сент-Міррен, після чого провів дуже успішний період на посаді менерджера Абердіну. Після смерті тренера збірної Шотландії Джока Стейна Фергюсон нетривалий час виконував обов'язки тренера національної збірної, після чого в листопаді 1986 року був призначений менеджером клубу з передмістя Манчестера. В Манчестері Фергюсон став найуспішнішим тренером за всю історію англійського футболу, вигравши чемпіонат 10 разів, і двічі Лігу чемпіонів. В 1999 році він став першим менеджером в англійському футболі, якому вдалося виграти три призи за один сезон: чемпіонат Прем'єр-ліги, кубок Англії та Лігу чемпіонів. Окрім того, що він єдиний менеджер, який вигравав зі своєю командою кубок Англії п'ять разів, він ще єдиний менеджер, який із одним клубом виграв три чемпіонати поспіль (созони 1998/1999, 1999/2000 та 2000/2001). У 2008 році він став третім менеджером, який вигравав Кубок чемпіонів більше одного разу (інші два Браян Клаф із клубу Ноттінгем Форест та Боб Пейслі з Ліверпуля).

Характерною рисою роботи Фергюсона в Манчестер Юнайтед є його тверде переконання, що жоден із гравців не є важливішим за клуб. Він постійно стає в позицію «як я кажу, або широка дорога» (англ. my way or the highway), маючи справу з гравцями. Такий тиск нерідко призводить до того, що клуб покидають визначні гравці. Такі гравці, як Гордон Стракан, Пол Макграт, Пол Інс, Яап Стам, Двайт Йорк, Девід Бекхем, а останнім часом Руд ван Ністелрой та Габріель Хайнце, пішли з команди внаслідок тих чи інших конфліктів із Фергюсоном. Існує думка про те, що один із найвпливовіших гравців «Манчестер Юнайтед» Рой Кін також став жертвою гніву Фергюсона після того, як виступив з критикою одноклубників на телевізійному каналі MUTV. Така практика строгої дисципліни, яку сер Алекс нав'язує таким високооплачуваним знаменитим гравцям, нерідко називається однією з причин регулярних успіхів «Манчестер Юнайтед».

Кар'єра гравця[ред.ред. код]

Алекс Фергюсон народився і виріс у Глазго, в дитинстві вболівав за «Рейнджерс». Першим футбольним клубом Фергюсона була аматорська команда «Квінз Парк», за яку він провів свій перший матч в 16 років. Він описує той матч (команда програла 1:2), як жахливий сон, хоча й забив у ньому гол. Оскільки «Квінз Парк» строго любительський клуб, Фергюсон в той час працював також на кораблебудівному заводі помічником майста і навіть був цеховим стюардом профспілкової організації.

Виступаючи за «Квінз Парк», Фергюсон забив 20 голів у 31 грі, але не зумів закріпитися в основному складі. Тому в 1960 році він перейшов до команди «Сент-Джонстон». Забиваючи регулярно, він все ж не зміг забеспечити собі постійне місце на полі й часто подавав прохання про трансфер. Хоча тренер ставився до нього не дуже прихильно, але клуб не міг підписати нового форварда, тож Фергюсона поставили на матч із «Рейнджерс», в якому йому пощастило забити хет-трик, що принесло команді несподівану перемогу. Наступного літа (1964) контракт із Фергюсоном підписав «Данфермлайн», і він став повністю професійним футболістом.

В сезоні 1964/1965 років «Данфермлайн» виступав сильно, претендував на чемпіонство в шотландській лізі й добрався до фіналу кубку Шотландії, але на фінальну гру Фергюсона не поставили через поганий виступ проти «Сент-Джонстона». «Данфермлайн» програв фінал «Селтіку» 2-3. В чемпіонаті вони також відстали від переможця на одне очко.

В сезоні 1965/1966 років Фергюсон забив 45 голів за 51 гру. 31 гол він забив у чемпіонаті, поділивши за цим показником перше-друге місце з Джо Макбрайдом із «Селтіка».

В 1967 році Фергюсон перейшов до «Рейнджерс», який заплатив за нього 65 тис. фунтів, що на той час було рекордною трансферною сумою для шотландського футболу. Фергюсона звинувачували за гол, пропущений командою в фіналі кубку Шотландії 1969 року. Через цей гол його змусили грати за молодіжну команду. За твердженнями брата Фергюсона, Алекс був настільки злий через те, що сталося, що викинув медаль, яку вручали команді-фіналісту. Злі язики говорили, що в команді до нього ставилися з упередженням, бо його дружина Кейті була католичкою, але в своїй автобіографії Фергюсон пояснює, що «Рейнджерс» знали про релігійні переконання його дружини ще до того, як він перейшов до команди. Він відзначає, що залишив клуб дуже неохоче, й причиною цьому була та помилка в фіналі кубку.

В жовтні наступного року Фергюсона запрошували до «Ноттінгем Форест», але його дружина на той час ще не бажала перебиратися до Англії, тому він перейшов до «Фалкірка». Там він став граючим тренером, але, коли менеджером команди став Джон Прентіс, він зняв з Фергюсона тренерські обов'язки. Фергюсон, у відповідь, подав прохання про трансфер й перейшов до «Ейр Юнайтед», де й закінчив кар'єру гравця в 1974 році.

Тренерська кар'єра[ред.ред. код]

Східний Стерлінгшир[ред.ред. код]

В червні 1974 року Фергюсона призначили менеджером «Східного Стерлінгширу». На той час йому було всього 32 роки. Робота була на неповний оклад, й за неї йому платили 40 фунтів у тиждень. Команда тоді навіть не мала жодного воротаря. Фергюсон одразу ж здобув репутацію людини, що вимагає строгої дисципліни. Нападник клубу Бобі Маккалі пізніше говорив «що ніколи раніше нікого не боявся, але байстрюк Фергосон із самого початку наводив страх». Проте, гравцям дуже подобалися його тактичні рішення, й результати команди значно покращилися.

Наступного жовтня Фергюсона запросили тренувати «Сент-Мірен». Хоча ця команда стояла нижче за «Східний Стерлінгшир» в турнірній таблиці, вони були більшим клубом, тож Фергюсон, незважаючи на певну відданість «Східному Стерліншширу», все ж вирішив послухатися поради Джока Стейна, й згодився на перехід.

Сент-Мірен[ред.ред. код]

Фергюсон працював на посаді менеджера «Сент-Мірена» з 1974 по 1978 рік, піднявши команду з нижньої частини старого шотландського другого дивізіону, коли на гру приходила тільки тисяча глядачів, до першого дивізіону (в 1977 році). Він відкрив таланти таких гравців, як Білі Старк, Тоні Фіцпатрік, Лекс Річардсон, Франк Макгрейві, Бобі Рейд та Пітер Вейр. Команда демострувала чудовий наступальний футбол. Середній вік команди, що виграла лігу, складав 19 років, капітану, Фіцпатрику, було 20.

«Сент-Мірен» став єдиним клубом, який вигнав Фергюсона з роботи. Він оскаржив звільнення, як незаконне, в суді, але програв справу. За твердженнями газети «Санді Геральд» (стаття від 30 травня 1999 року) Фергюсона звільнили за різні порушення контракту, включно з виплатами гравцями, неузгодженними з правлінням. Крім того його звинувачували також в залякуванні секретаря клубу із вимогою оплати певних витрат гравців таким чином, щоб вони не обкладалися податком. Впродовж 6 тижнів він відмовлявся розмовляти з нею, конфіскував ключі й спілкувався тільки через посередництво 17-річного помічника. Суд постановив,що поведінка Фергюсон «напрочуд дріб'язкова» і «незріла».

31-го травня 2008 року «Гардіан» опублікувала інтерв'ю з Вілі Тодом, колишнім президентом «Сент-Мірена» (на той час йому було 87 років), який вигнав Фергюсона з роботи. Він пояснив, що основною причиною звільнення було те, що Фергюсон погодився перейти до «Абердіну», порушуючи контракт. Фергюсон пояснив журналісту «Дейлі Мірор», що запросив із собою до «Абердіну» принаймні одного гравця. Він також повідомив про свої плани керівництво клубу. Тод жалкував, що сталося саме так, але звинувачував «Абердін» в тому, що той не звернувся до клубу й не обговорив питання про компенсацію.

Абердін[ред.ред. код]

Початкові розчарування[ред.ред. код]

Фергюсон приступив до роботи на посаді тренера «Абердіна» в червні 1978 року, замінивши Білі Маккейна, який пропрацював в клубі тільки сезон і вхопився за шанс стати менеджером «Селтіка». Хоча «Абердін» був одним із найбільших клубів Шотландії, їм не вдавалося перемагати в лізі з 1955 року. Проте команда грала добре й не програвала в лізі з грудня минулого року, закінчивши сезон на другому місці. На той час Фергюсон уже працював менеджером чотири роки, але, все ж, не набагато відійшов за віком від деяких гравців. У нього виникли проблеми в завоюванні поваги від старших гравців, таких як Джо Гарпер. Сезон пройшов не особливо добре. Абердін добрався до півфіналу кубка Шотландії й фіналу кубка ліги, але програв обидва поєдинки. В лізі команда стала четвертою.

В грудні 1979 року вони зрову програли фінал кубка ліги, цього разу матч із «Данді Юнайтед» завершився внічию, й фінал перегравали. Фергюсон взяв вину за поразку на себе, зазначаючи, що йому слід було провести заміни в команді перед повторною грою.

Нарешті трофей[ред.ред. код]

Новий сезон «Абердін» розпочав погано, але після Нового року форма команди різко покращилася й клуб виграв чемпіонат Шотландії, здобувши в останньому матчі перемогу з рахунком 5-0. Вперше за останні 15 років чемпіонат виграли не «Рейнджерс» і не «Селтік». На ту пору Фергюсон уже відчував, що здобув повагу граців. Пізніше він відзначав: «Це досягнення об'єднало нас. Нарешті гравці повірили в мене.»

Проте, він і досі жорстко вимагав дисципліни й позаочі гравці називали його Лютий Ферґі (англ. Furious Fergie). Він оштрафував одного з гравців, Джона Хьюїта, за те, що той обігнав його на дорозі, й перевернув ударом ноги на гравців столик з чаєм після погано проведеного першого тайму. Його не задовільняла атмосфера на матчах «Абердіна», й він свідомо пішов на конфлікт із шотландськими медіа, звинувативши їх у надмірній прихильності до клубів із Глазго. Завдяки цьому він добився відчуття скривдженості у гравців та глядачів, мотивуючи команду. Команда продовжувала добиватися успіхів, вигравши кубок Шотландії в 1982 році. Фергюсону запропонували роботу у Вулвергемптоні, але він відмовився, відчуваючи, що «Вулвз» в халепі, а його власні амбіції з «Абердіном» не виконані ще й наполовину.

Успіх у Європі[ред.ред. код]

Наступного сезону 1982/1983 років Фергюсон привів «Абердін» до ще більшого успіху. Вигравши кубок Шотландії, команда отримала право виступати у Кубку кубків. Вона вразила тим, що вибила з турніру монхенську «Баварію», яка в попередньому колі перемогла «Тотенхем Хотспур» 4-1. Як згадував Вілі Міллер, ця перемога надала команді впевненості в тому, що вони можуть виграти кубок, чого й вдалося достягти. В фіналі «Абердін» переміг «Реал Мадрид» із рахунком 2-1. «Абердін» став тільки третьою шотландською командою, яка вигравала єврокубок, й тепер Фергюсон відчув, що чогось у житті добився. Того сезону «Абердін» добре виступав у лізі, зберігши за собою кубок Шотландії після перемоги над «Рейнджерс» у фіналі з рахунком 1-0, але Фергюсон залишився незадоволеним грою в тому матчі, й розсердив гравців, назвавши їхні зусилля «ганебним виступом» в післяматчевому телевізійному інтерв'ю. Пізніше він взяв свої слова назад.

Після непереконливого старту в сезоні 1983/1984 років, форма «Абердіна» покращилася, й він виграв лігу й зберіг за собою кубок Шотландії. За заслуги Фергюсона нагородили звання офіцера ордена Британської імперії. Впродовж сезону йому пропонували роботу в «Рейджерс», Арсеналі, «Тотенхемі». «Абердін» зберіг за собою титул чемпіона в сезоні 1984/1985, але розчарував в сезоні 1985/1986, завершивши чемпіонат на четвертому місці, хоча й з перемогою в кубку. На початку 1986 року Фергюсону надали місце в раді директорів клубу, але в квітні він повідомив Діку Дональду, президенту, що має намір влітку піти з команди.

Фергюсон входив до тренерського колективу збірної Шотландії під час відбору на кубок світу 1986. Коли тренер Джок Стейн раптово помер 10 вересня 1985 року (це сталося наприкінці матчу, в якому збірна добилася права на плей-оф проти Австралії), Фергюсон швидко погодився взяти на себе відповідальність за команду в матчах проти Австралії, й надалі на кубку світу. Щоб надати собі можливість виконання цього завдання, він призначив Алекса Нокса своїм партнером на посаді менеджера «Абердіна».

Того літа з'явилися плітки, що Фергюсон замінить Рона Аткінсона в «Манчестер Юнайтед». Попереднього сезону команда опустилася на четверте місце в англійському чемпіонати після початкової 10-матчевої виграшної серії, коли, здавалося, титул чемпіона був уже в руках. Впродовж літа Фергюсон залишався в «Абердіні», але все ж перейшов до «Юнайтед» після звільнення Аткінсона в листопаді 1986 року.

Манчестер Юнайтед[ред.ред. код]

Перші роки: 1986-1990[ред.ред. код]

Фергюсона призначили менеджером на Оулд Трефорд 6 листопада 1986 року. Спочатку його дуже бентежило те, що чимало гравців, таких як Норман Вайтсайд, Пол Макграт та Браян Робсон занадто багато п'ють. Рівень фізичної підготовки «пригнічував», але Фергюсон зумів посилити дисципліну в клубі, й «Юнайтед» піднявся в турнірній таблиці, завершивши сезон на 11 місці. Того сезону вони здобули єдину перемогу на виїзді, над «Ліверпулем» із рахунком 1-0. Для «Ліверпуля» це було єдиною домашньою поразокою, що внесло свій внесок у втрату командою титулу чемпіонів. Через три місяці після призначення Фергюсон пережив особисту трагедію — від раку легень у віці 64-х років померла його мама.

Фергюсон забрав із собою з «Абердіна» свого помічника, Арчі Нокса.

В серзоні 1987/1988 Фергюсон запросив до клубу низку гравців, серед яких були Стів Брюс, Вів Андерсон, Браян Макклер, Джім Лейтон. Нові гравці значно підсилили команду, яка завершила сезон другою, відставши від «Ліверпуля» на 9 очок. Були сподівання, що після поверненя Марка Х'юза, який два роки виступав за «Барселону», команда виступатиме ще краще, але сезон 1988/1989 років розчарував — вони завершили чемпіонат на 11 місці й програли 0-1 дома «Ноттінгем Форест» у шостому колі кубка Англії. Того року «Юнайтед» зіграв товариські матчі із збірною Бермуд та командою крикетного клубу графства Сомерсет. В матчі проти Сомерсету на поле вийшли сам Алекс Фергюсон та його помічник Арчі Нокс. Нокс навіть відзначився голом. Ця гра залишається єдиним виступом Фергюсона за основний склад «Юнайтед».

В сезоні 1989/1990 Фергюсон й надалі зміцнював клуб, заплативши великі гроші за півзахисників Ніла Веба та Пола Інса, а також за захисника Ґері Палістера, якого перекупив у Мідлзборо за рекордну суму в 2,3 млн фунтів. Сезон розпочався добре, з перемоги над чемпіоном, «Арсеналом» 4-1, але команда швидко розгубила форму. У вересні «Юнайтед» зазнав ганебної поразки із рахунком 1-5 від своїх найпринциповіших супротивників — «Манчестер Сіті». Після цього та після 6 поразок і 2 нічиїх у 8-ми іграх, на Оулд Трефорд з'явився плакат із надписом «Три роки виправдань, а усе ще лайно. Та ра Ферґі». Чимало журналістів та вболівальників вимагали відставки Фергюсона. Пізніше Фергюсон описував грудень 1989 року, як найтемніший період, який йому довелося пережити в грі.

Після низки із семи безвиграшних матчів, «Манчестер Юнайтеду» випала грати з «Ноттінгем Форест» в третьому колі кубка Англії. Того сезону «Форест» добре виступав у лізі, й всі сподівалися, що «Юнайтед» програє, після чого Фергюсона виженуть, але «Юнайтед» виграв 1-0 і добрався аж до фіналу. Про цю гру часто згадують як про матч, який врятував кар'єру Фергюсона у клубі. «Манчестер» таки виграв того року кубок, обігравши у переграванні фіналу «Крістал Пелес» 1-0 після нічиї 3-3 у першому матчі, що принесло Фергюсону перший трофей у якості менеджера клубу. Слабкість «Юнайтед» у захисті під час першої гри одноголосно приписували поганій грі воротаря Джіма Лейтона, що змусило Фергюсона відмовитися від послуг свого колишнього гравця із «Абердіна», й взяти в команду Леса Сілі.

Перші успіхи:1990-1993[ред.ред. код]

Хоча «Юнайтед» значно покращив гру в сезоні 1990/1991, вона все ж залишалася нестабільною, й команда завершила сезон на шостому місці. Навіть після перемоги в фіналі кубка в минулому сезоні, чимало людей сумнівалися в тому, що Фергюсон зуміє добитися успіху там, де зазнали невдачі всі решту менеджерів після Бесбі — виграти чемпіонат. Того року «Юнайтед» програв 0-1 «Шеффілд Венсдей» в фіналі кубка ліги. Вони також зуміли добратися до фіналу Кубка кубків, де перемогли торішнього володаря трофею «Барселону» із рахунком 2-1. Після гри Фергюсон присягнув, що наступного року команда виграє чемпіонат. Того року команду покинув Арчі Нокс, і Фергюсон взяв собі помічником Браяна Кіда, який до того працював із молоддю.

Сезон 1991/1992 років не справдив сподівань Фергюсона, і, за його власними словами, «чимало людей у медіа вірили в те, що в невдачах є вклад його помилок». «Юнайтед» виграв кубок ліги й, вперше, суперкубок УЄФА, але поступився титулом чемпіонів команді «Лідс Юнайтед», хоча й лідирував впродовж майже всього сезону. Фергюсон відчував, що причиною втрати титула була невдача в підписанні Міка Гарфорда із «Лутон Таун», й що комнда потребує «додаткового виміру», якщо прагне виграти лігу наступного сезону.

Впродовж кінця сезону 1992 року Фергюсон шукав нового бомбардира. Спочатку він хотів купити Алана Ширера у «Саутгемптона», але той перейшов до «Блекберн Роверс». Врешті він заплатив 1 мільйон фунтів за 23-річного нападника з «Кембридж Юнайтед» Діона Дабліна. Це була єдина велика покупка впродовж того літа.

Після повільного старту наступного сезону (вони були 10-ми в листопаді) здавалося, що «Юнайтед» знову зазнає невдачі у чемпіонаті (тепер уже Прем'єр-ліги), проте після придбання французького бомбардина Еріка Кантони за 1,2 млн фунтів у «Лідс Юнайтед», майбутнє «Манчестер Юнайтед» та його менеджера стало виглядати дуже обнадійливим. Кантона утворив із Марком Х'юзом сильну пару і вивів клуб на вершину, завершивши 26-річне очікування чемпіонства. «Юнайтед» став також першим чемпіоном Прем'єр-ліги, завершивши турнір із 10-очковим відривом від «Астон Вілли». Асоціація менеджерів ліги визнала Алекса Фергюсона менеджером року.

Два дублі та трипл[ред.ред. код]

В 1993/1994 роках прийшли нові успіхи. Фергюсон додав до своїх лав 22-річного півзахисника з «Ноттінгем Форест» Роя Кіна, виплативши за нього рекордну суму в 3,75 млн фунтів. Молодий гравець повинен був прийти на заміну Браяну Робсону, кар'єра якого добігала кінця.

«Юнайтед» очолював турнірну таблищю практично від початку до кінця. Кантона став головним бомбардиром, забивши 25 голів у всіх змаганнях, попри те, що його двічі вилучали з поля протягом 5-ти днів у березні. «Манчестер» також добрався до фіналу кубка ліги, але програв 1-3 «Астон Вілі», менеджером якої на той час був попередник Фергюсона на «Оулд Трефорд» Рон Аткінсон. У фіналі кубка Футбольної асоціації «Юнайтед» розгромив «Челсі» 4-0. Таким чином Фергюсон добився свого другого дубля, повторивши свій успіх із «Абердіном» в Шотландії в 1984/1985 роках. Наприкінці сезону Фергюсон здійснив лише одне значне придбання, заплативши за Девіда Мея 1,2 млн фунтів команді «Блекберн Роверс».

Сезон 1994/1995 видався для менеджера складнішим. Кантона вдарив уболівальника «Крістал Пелес» в грі на «Селхерст Парк», й, виглядало так, що йому доведеться покинути англійський футбол. 8-місячна дискваліфікація означала, що Кантона пропустить останні чотири місяці сезону. Спочатку йому також присудили 14-денне тюремне ув'язнення, але потім цей присуд замінили ордером на 120-годинну громадську роботу. Позитивним моментом стало придбання результативного нападника з «Ньюкасла» Енді Коула, якого обміняли на молодого крайнього Кейта Ґілеспі. Проте чемпіонське звання вислизнуло з рук «Юнайтед». В останньому турі вони зіграли 1-1 із «Вест Хем Юнайтед», тоді як перемога гарантувала б їм перше місце. «Юнайтед» також програв фінал кубка Футбольної асоціації «Евертону» 0-1.

Влітку 1995 року Фергюсон попав під шквал критики, оскільки він дозволив покинути команду трьом зірковим гравцям, не придбавши нікого на заміну. Спочату Пол Інс перейшов до «Інтернаціонале» за 7,5 млн фунтів, бомбардира Марка Х'юза, який тривалий час вірою та правдою служив клубу, несподівано продали «Челсі» за 1,5 млн фунтів, а Андрія Канчельскіса продали «Евертону». Було відомо, що Фергюсон вірить у здатність грати за основу молодих гравців, вирощених у клубі. Серед молоді, яка стала відомою як «потята Ферґі» (Fergie's Fledglings), були такі гравці, як Ґері Невіл, Філ Невіл, Девід Бекхем, Пол Скоулз та Нікі Батт.

Коли «Юнайтед» програли першу гру сезону «Астон Вілі» 1-3, медіа накинулися на Фергюсона із неприхованим злорадством. «Юнайтед» одразу ж списали, оскільки команда Фергюсона мала в своєму складі скільки молодих та недосвідчених гравців. Мудрець із передачі «Матч дня» Алан Хансен проголосив, що «з дітьми нічого виграти неможливо». Однак молоді футболісти грали добре й виграли наступні п'ять матчів.

Повернення Кантони після дискваліфікації додало команді сил, але вони все ж відставали від «Ньюкасла» на 14 очок. Проте низка хороших результатів на початку 1996 року призвела до скорочення відриву, а з початку березня «Юнайтед» уже очолював таблицю. Напротивагу, «Ньюкасл» зазнав низки невдач. Менеджер Кевін Кіган не впорався із надзвичайним тиском в ситуації напружених перегонів за чемпіонство й став жертвою психологічних ігор, які Фергюсон любить розігрувати із менеджерами команд-супротивників. Знаменитий вибух на телебаченні «Яка буде радість, якщо ми їх поб'ємо! Яка радість» (I'd love it if we beat them! Love it) став футбольною легендою, як зразок найбільшої особистої перемоги Ферґі над іншим менеджером. Останнього дня сезону успіх «Юнайтед» у чемпіонаті здобув додаткове підтвердження. Того дня вони грали в фіналі кубку Футбольної асоціації з «Ліверпулем» і виграли 1-0 завдяки голу Кантони наприкінці матчу.

В сезоні 1996/1997 років Алекс Фергюсон привів «Манчестер Юнайтед» до четвертої перемоги в Прем'єр-лізі за п'ять років. Наприкінці жовтня вони програли три матчі поспіль, пропустивши при цьому 13 голів. Вони також програли домашню гру непоказному турецькому клубу «Фенербахче», чим закінчилася їхня 40-річна безпрограшна домашня серія в європейських змаганнях. Але все ж команда добралася до півфіналу Кубка чемпіонів, в якому поступилася «Борусії Дортмунд». В кінці сезону Кантона несподівано пішов із футболу.

Щоб підсилити команду в новому сезоні 1997/1998 років, Фергюсон придбав двох футболістів: 31-річного Теді Шерінгема та захисника Хенінга Берга. Проте сезон завершився без трофеїв: в чемпіонаті переміг «Арсенал» під керівництвом французького менеджера Арсена Венгера, з яким у Фергюсона зав'язалося тривале суперництво. Влітку після сезону до команди приєдналися бомбардир Двайт Йорк, нідерландський оборонець Яап Стам та шведський крайній Єспер Блумквіст.

В грудні 1998 року помічник Фергюсона Браян Кід прийняв пропозицію очолити «Блекберн Роверс», і Ферґі запросив на заміну Стіва Макларена із «Дербі Каунті». Іронічно те, що команда Кіда вибула з ліги, зігравши в останній вирішальній грі в нічию 0-0 з «Юнайтед».

В сезоні 1998/1999 років Юнайтед виграв безпрецедентний трипл: титул чемпіонів ліги, кубок Футбольної асоціації та Лігу чемпіонів. Для того сезону характерні супер-драматичні за своїм характером матчі. В півфіналі Ліги чемпіонів, у повторній грі, «Юнайтед» пропустив від «Ювентуса» два швидкі м'ячі, однак, під проводом Роя Кіна, якому судилося пропустити потім фінал через дискваліфікацію, «Юнайтед» здобув вольову перемогу 3-2 й вийшов до фіналу, вперше з 1968-го року. В півфіналі кубка Футбольної асоціації «Юнайтед» грав із принциповим супротивником «Арсеналом», й після вилучення Кіна на останній хвилині й призначення пенальті, здавалося, був приречений на поразку. Петер Шмейхель зумів відстояти ворота, а в додатковому часі Раян Ґіґґз пробіг від воріт до воріт й забив переможний гол, який, мабуть, є найвизначнішим голом валійця за всю кар'єру. Далі команда перемогла «Ньюкасл Юнайтед» 2-0 у фіналі кубка на Вемблі завдяки голам Теді Шерінгема та Пола Скоулза. Але найнеймовірше розвивався фінал Ліги чемпіонів. Годинник уже показував 90 хвилин, а команда програвала 0-1 мюнхенській «Баварії» у грі на Ноу Камп у Барселоні після чудового виконання вільного удару Маріо Баслером, але за три хвилини доданого арбітром П'єрлуїджі Колліною часу спочатку Теді Шерінгем, який вийшов на заміну, зрівняв рахунок, і, здавалося, командам не уникнути додаткового часу, але, коли на секундомірі залишалися лічені секунди, Оле Гуннар Сольшер, який також з'явився на полі тільки наприкінці матчу, забив вирішальний гол, створивши історію.

На знак визнання заслуг перед гроюю 12 липня 1999 року Алекс Фергюсон отримав звання лицаря.

Три чемпіонські титули поспіль: 1999-2001[ред.ред. код]

«Манчестер Юнайтед» став чемпіоном у сезоні 1999/2000 із відривом у 18 очок, зазнавши лише трьох поразок. Величезна прогалина між «Юнайтед» та рештою команд підняла питання про те, чи фінансове домінування клубу не створює проблеми для англійського футболу.

У квітні 2000 року було оголошено про домовленість про придбання у команди «ПСВ Ейндховен» бомбардира Руда ван Ністелроя за рекордну для британського футболу суму 18 млн фунтів. Проте перехід відкладався, оскільки ван Ністелрой не пройшов медичний огляд. Повернувшись додому, щоб відновити фізичні кондиції, гравець зазнав серйозної травми коліна, яка майже на рік виключила його з гри.

У «Монако» придбали воротаря Фаб'єна Бартеза за рекордну для Британії суму, як на голкіпера — 7,8 млн фунтів. «Юнайтед» знову здобув титул чеміона. Після завершення сезону до команди прийшов ван Ністелрой, а «Манчестер» знову побив рекорд трансферної суми, заплативши «Лаціо» 28,1 млн фунтів за атакувального півзахисника Хуана Себастьяна Верона. Однак, він не виправдав сподівань й був перепроданий через два роки «Челсі» всього за 15 млн фунтів.

2001-2006[ред.ред. код]

Після лише двох ігор після початку чепіонату 2001/2002 років Яапа Стама продали «Лаціо» за 16 млн фунтів. Причиною стало , як стверджує в своїй автобіографії гравець, те, що Алекс Фергюсон домовлявся з ним про перехід із «ПСВ Ейндховен» незаконно, без відома нідерландського клубу. Фергюсон замінив Стама 36-річним центральним захисником із «Інтернаціонале» Лораном Бланом.

Перед початком сезону Фергюсон втратив помічника Стіва Макларена, який став менеджером «Мідлсборо». Макларен передав свою роль в клубі Джіму Раяну до того часу, поки підшукувалася постійна заміна.

Станом на 8 грудня 2001 року «Манчестер Юнайтед» були дев'ятими в чемпіонаті, відстаючи на 11 очок від «Ліверпуля», який ще й провів на гру менше. Потім відбулося драматичне відновлення форми: 8 перемог поспіль із середини грудня до кінця січня вивели комнду на верх турнірної таблиці. Попри це, «Юнайтед» завершив сезон на третьому місці. Титул чемпіонів виграв «Арсенал», який зумів у вирішальній грі сезону добитися перемоги 1-0 на «Оулд Трафорд».

В Європі «Юнайтед» теж зазнав невдачі, програвши у півфіналі «Баєру» з Леверкузена за правилом голу, забитого на виїзді.

Сезон 2001/2002 років повинен був бути останнім для Алекса Фергюсона на посаді менеджера «Манчестер Юнайтед». Була оголошена дата переходу на заслужений відпочинок. Це оголошення вважають причиною втрати командою форми. Фергюсон сам визнавав, що рішення про попереднє оголошення відставки негативно вплинуло на гравців, стало важче підтримувати дисципліну. Але в грудні 2002 року він погодився стояти біля руля принаймні ще три роки.

Після завершення сезону «Манчестер Юнайтед» знову побив рекорд трансферної суми, заплативши 30 млн фунтів «Лідс Юнайтед» за 24-річного центрального захисника Ріо Фердінанда. Влітку сер Алекс взяв собі помічником португальського тренера Карлоса Кейроса.

Того року «Манчестер Юнайтед» виграв 8-й титул чемпіона, хоча ще за два місяці до завершення чемпіонату відставав від «Арсенала» на 8 очок. Проте до кінця турніру форма «Юнайтед» лише покращувалася, а гра «Арсенала» погіршувалася, й трофей вислизнув із рук канонірів й почимчикував у напрямку на «Оулд Трафорд». Фергюсон описував перемогу 2002/2003 як таку, що принесла йому найбільше задоволення із усіх, завдяки цій погоні. Не вперше сер Алекс продемонстрував своє вміння вести психологічні війни, підриваючи віру в свої сили «Арсенала» та їхнього в інших планах як скеля міцного менеджера Арсена Венгера.

У сезоні 2003/2004 Фергюсон привів «Манчестер Юнайтед» до 11 -го кубку Футбольної асоціації, але сезон розчарував. Команда була третьою в чемпіонаті й вибула з Ліги чемпіонів, програвши «Порту», якому й дістався трофей. Ріо Фердінанд був змушений пропустити останні чотири місяці сезону, відбуваючи дискваліфікацію, оскільки не з'явився на допінг-контроль. Придбані нові гравці, таке як Ерік Джемба-Джемба та Жозе Клеберсон, не виправдали сподівань, хоча команда зробила принаймні одне вдале придбання, підписавши контракт із 19-річним португальським крайнім Криштіану Роналду.

На початку сезону 2004/2005 років до команди долучилися Вейн Руні та аргентинський захисник Габріель Хайнце. Тим часом Кріштіану Рональду продовжував розпочату минулого сезону справу, допомагаючи команді вигравати матчі. Але «Юнайтед» бракувало бомбардира, бо ван Ністелрой пропустив більшість сезону через травми. Як наслідок фініш на третьому місці втретє за останні чотири сезони. В кубку Футбольної асоціації теж поразка — від «Арсенала», за пенальті.

Підготовка до наступного сезону йшла на фоні суперечки щодо власника коня Гібралтарська Скеля із одним із головних акціонерів клубу Джоном Маньє. Коли Маньє та його бізнес-партнер Дж.П. Макманус погодилися продати свої акції американському мільярдеру Мальколму Ґлейзеру, останній отримав можливість взяти контроль над клубом у свої руки. Це запалило іскру протестів з боку вболівальників. Напружена ситуація завадила серу Алексу підсилити команду придбаннями на трансферному ринку. Попри це, «Юнайтед», наче, розв'язав свої проблеми з воротарем та півзахисником. Вони підписали контракт із нідерландським кіпером Едвіном ван дер Саром, який перейшов із «Фулхема» та корейською зіркою Пак Чі Соном із «ПСВ».

Сезон став перехідним. 18 листопада офіційно покинув команду Рой Кін. Його контракт було анульовано за взаємною згодою. «Юнайтед» не зумів пробитися в плей-оф Ліги чемпіонів. Під час січневого трансферного вікна клуб придбав сербського захисника Неманью Відича та французького захисника Патріса Евру. «Юнайтед» завершив сезон другим, сильно відставши від «Челсі». Єдиною втіхою на тлі невдач була пермога в кубку ліги. Майбутнє Руда ван Ністелроя на «Оулд Трефорд» стояло під сумнівом. Його не виставили в основі на фінал кубку Карлінга, й під кінець сезону він покинув команду.

Після 2006 року: повернення успіху й другий європейський трофей[ред.ред. код]

На заміну Рою Кіну клуб придбав за 14 млн фунтів Майкла Карріка. «Юнайтед» розпочав сезон добре, й уперше виграв чотири початкові ігри чемпіонату. Вони задавли тон, й, починаючи з 10-ї гри, до самого кінця не поступалися першим місцем. Гравці, придбані в січні минулого року, стали визначальними для успіху команди. Патріс Евра та Неманья Відич набрали форму й разом із Ріо Фердінандом та Ґері Невілом утворили надміцну лінію оборони. Майкл Каррік, придбання якого сильно критикувалося пресою, приніс стабільність й додав креативності півзахисту, утворивши ефективне партнерство з Полом Скоулзом, Пак Джі-Суном та Раяном Ґіґсом, допомагаючи в атаці Вейну Руні та Криштіану Роналду.

Фергюсон відзначив 20-і роковини свого призначення менеджером «Юнайтед» 6 листопада 2006 року. Його привітали гравці, теперішні та колишні, старий ворог Ансен Венгер, колишній капітан Рой Кін. Свято зіпсувала поразка від «Саутенда» наступного дня в четвертому раунді кубку ліги. Але 1 грудня прийшла звістка, що «Манчестер Юнайтед» підписав на умовах позики 35-річного Генріка Ларсена. Цим гравцем Фергюсон захоплювався багато років, неодноразово намагаючись взяти його під своє крило. 23 грудня 2006 року Криштіану Роналду забив 2000 гол команди під керівництвом сера Алекса.

«Манчестер Юнайтед» виграв дев'ятий титул чемпіонів того сезону, але дубль їм не дався — у фіналі кубку Футбольної асоціації Дідьє Дрогба забив вирішальний гол у ворота команди наприкінці гри. У Лізі чеміонів клуб добрався до півфіналу, на шляху розтрощивши Рому 7-1, але в півфіналі поступився 0-3 на «Сан-Сіро» «Мілану» після домашньої перемоги із рахунком 3-2.

Перед сезоном 2007/2008 Фергюсон підписав контракти з новими гравцями, посилюючи команду. З мюнхенської «Баварії» нарешті після річних тогрів перейшов Оуен Гарґрівз, якого Ферґі вже давно бажав бачити в своїй команді. Крім того сер Алекс додав міці команді, запросивши португальського крайнього Нані та бразильського плеймейкера Андерсона. Останнім придбанням того літа після довгої трансферної саги став Карлос Тевес.

«Юнайтед» розпочав сезон найгірше з усіх сезонів під керівництвом Фергюсона, двічі зігравши внічию, а потім програвши дербі з «Манчестер Сіті» 0-1. Проте далі справи пішли краще, й команда вступила в напружено боротьбу з «Арсеналом» за титул чемпіона. Після низки вдалих ігор сер Алекс оголосив, що за весь період його роботи в клубі це найкращий склад.

16 лютого 2008 року «Юнайтед» розгромив «Арсенал» 4-0 на «Оулд Трефорд» в п'ятому раунді кубка Футбольної асоціації, але потім вибув із змагання, поступившись дома майбутнім переможцям «Портсмуту» 0-1. Рефері того матчу не призначив пенальті, якого вимагали манчестерці. Після гри Фергюсон заявив, що Кейт Гакет, генеральний менеджер Офіційної ради професійних ігор, «не виконує свою роботу належним чином». Як наслідок Футбольна асоціація наклала на Фергюсона покарання за негідну поведінку, яке сер Алекс вирішив оскаржити. Це було вже друге покарання в сезоні. В першому випадку йшлося про скаргу Фергюсона на суддю після програного «Юнайтед» матчу команді «Болтон Вондерерс» із рахунком 0-1. Тоді Фергюсон не оскаржував рішення.

11 травня команда Фергюсона здобула десяте чемпіонство, перемігши «Віган Атлетік». Це сталося точнісінько через 25 років після перемоги «Абердіна» над мадрідським Реалом в фіналі Кубку кубків. Найближчі переслідувачі, «Челсі» мали перед останнім туром стільки ж очок, але гіршу різницю забитих і пропущених. Того дня вони зіграли внічию з «Болтоном» 1-1, завершивши чемпіонат із відставанням у два очки.

21 травня Фергюсон із «Манчестер Юнайтед» вдруге виграв Кубок чемпіонів, перемігши за пенальті «Челсі» 6-5 у матчі на «Лужниках». Основний час завершився із рахунком 1-1. Цей фінал був першим, в якому грали між собою дві англійські команди.

Після перемоги в Лізі чемпіонів Фергюсон оголосив про своє бажання покинути «Манчестер Юнайтед» протягом наступних трьох років. Проте клуб, в особі виконавчого директора Давіда Ґіла поквапився заспокоїти вболівальників щодо швидкого виходу сера Алекса на пенсію.

Тренерські досягнення[ред.ред. код]

Статуя Алекса Фергюсона біля стадіону "Олд Траффорд"
Сент-Міррен
  • Чемпіон Першого дивізіону Футбольної ліги Шотландії : 1976/77
Абердин
  • Чемпіон Прем'єр-дивизіона Футбольної ліги Шотландії (3) : 1979/80, 1983/84, 1984/85
  • Володар Кубку Шотландії (4): 1982, 1983, 1984, 1986
  • Володар Кубку шотландської ліги: 1986
  • Переможець Кубку володарів кубків: 1983
  • Володар Суперкубка УЄФА: 1983

Разом: 10 трофеїв

Манчестер Юнайтед
  • Чемпіон Прем'єр-ліги(13) : 1992/93, 1993/94, 1995/96, 1996/97, 1998/99, 1999/2000, 2000/01, 2002/03, 2006/07, 2007/08, 2008/09, 2010/11, 2012/13
  • Володар Кубку Англії(5) : 1990, 1994, 1996, 1999, 2004
  • Володар Кубку Футбольної ліги(4) : 1992, 2006, 2009, 2010
  • Володар Суперкубка Англії(10) : 1990(розділений), 1993, 1994, 1996, 1997, 2003, 2007, 2008, 2010, 2011
  • Переможець Ліги чемпіонів УЄФА(2) : 1999, 2008
  • Переможець Кубку володарів кубків : 1991
  • Володар Суперкубка УЄФА: 1991
  • Володар Міжконтинентального кубку: 1999
  • Переможець клубного чемпіонату світу: 2008

Загалом 38 трофеїв

Завершення тренерської карє'ри[ред.ред. код]

Як і слід було очікувати, новина про відставку Фергюсона сколихнула весь футбольний світ, і деякі з його колишніх гравців дали свої коментарі до цього рішення.

Стів Брюс:

«Коли ви виступаєте під його початком, його прагнення до перемоги передається і вам. Він дуже цілеспрямована людина і працює так старанно, що все це не може не передатися оточуючих: не дивно, що деякі з його колишніх гравців зайнялися менеджментом і тренерською діяльністю. Він хоче здобувати перемогу, як тренер, і постійно це робить, але у нього завжди є підбадьорливі слова для суперника. Він стриманий і скромний і однаково ставиться як до персоналу, так і до своїх зіркових підопічним. Я бажаю йому щастя після відставки, і я впевнений, що у нього все буде добре».

Дуайт Йорк:

«Сер Алекс все ще не втратив завзяття. Він ставить перед собою високі стандарти і завжди прагне до завоювання трофеїв і взяття нових рекордів, але є ще щось більше. Те, як «Юнайтед» програв у Прем'єр-Лізі в минулому році, безмірно його засмутило, особливо, на тлі перемоги «Сіті», тому він хотів усе виправити, і це була його основна мета в цьому сезоні. Він домігся свого, зробивши це просто блискуче і по-справжньому витончено. Багато в чому це і послужило причиною його рішення піти у відставку. Перемога в Прем'єр Лізі, операція на стегні, догляд Девіда Гілла - думаю, все це наштовхнуло його на думку про те, що зараз найкращий момент підвести фінальну риску».

Пол Інс:

«Мені пощастило відіграти шість чудових років у «Манчестер Юнайтед». Я пам'ятаю той день, коли я перейшов в клуб: я пройшов медогляд і думав, що трансфер не відбудеться. Сер Алекс поставився до мене, як до сина, і я ніколи не забуду той момент. Я пишаюся тим, що грав під керівництвом такої людини. Він завжди був вимогливий до гравців, а його стандарти були дуже високі. Так, у нас були як злети, так і падіння, але в сезоні 1992/93 це було властиво майже всім гравцям, адже ми були переможцями. Сер Алекс - приголомшливий тренер, і йому вдалося вичавити з мене максимум футбольних здібностей, вже будьте впевнені».

Девід Бекхем:

«Тільки що побачив новину про сера Алекса. Як я вже не раз говорив раніше, Бос не просто великий тренер і найкращий наставник, під чиїм керівництвом я коли-небудь грав, він був мені як батько з моменту, коли я прийшов у клуб 11-річним хлопчиком і до цього дня. Без нього я б ніколи не досяг того, чого досяг у своїй кар'єрі. Він зрозумів, як важливо для мене було виступати за свою країну, і знав, що це для мене значить. Без тренера я б не впорався з цією увагою, яка була прикута до мене на полі і поза його після 98-го року, і я завжди буду вдячний йому за захист і підтримку. Я дійсно пишаюся тим, що мав честь виступати під керівництвом самого великого тренера в історії футболу! Спасибі тобі, Бос, і хорошого відпочинку!».

Оле Гуннар Сульшер:

«Я трохи ошелешений рішенням тренера, але впевнений, що він добре все обдумав і для нього так буде найкраще. 14 з половиною років, які я провів з ним в якості гравця і тренера, були найбільш значущими роками моєї кар'єри. Я навчався у найкращого. Він був всім нам як батько і служив джерелом натхнення для кожного. Все, що я зараз роблю на своєму посту, я роблю завдяки досвіду, перенятому у Боса. Я постійно згадую, що він говорив нам або що робив. Він був найкращим тренером, якого можна було тільки побажати, і залишається особливою людиною. Він просто найкращий! Я ніколи не забуду того, що він зробив для мене».

Гордон Маккуїн:

«З плином часу сер Алекс не стає молодшим, і він залишив після себе команду, яка перемогла в Прем'єр Лізі, команду, в якій дуже багато молодих і талановитих гравців: Уелбек, Клеверлі, Смоллінг, Джонс, Рафаель і Де Хеа. Клуб знаходиться в приголомшливій формі, і я вважаю, що це одна з причин, з якої він пішов саме зараз. Бос прекрасно розуміє, що завдання, які стоять перед його наступником, будуть куди простіше».

Клейтон Блекмор:

«Ви більше ніколи не побачите тренера, який буде керувати клубом 27 років поспіль. Цього більше не станеться. Те, що Бос зробив для «Юнайтед», просто в голові не вкладається. Коли він прийшов, команда була далеко не ідеальна, і спочатку йому довелося неабияк поборотися, але він впорався і продовжував створювати команду за командою. Його успіхи вражають. Це людина з величезною силою волі, і хоча ніхто не любить програвати, я ніколи не зустрічав людини, яка б так сильно ненавидів поразку, як Бос. Він крапля за краплею прищеплює спрагу перемоги всім у клубі, і ви повинні бути переможцем, інакше ви надовго в «Юнайтед» не затримаєтеся. Він зробив з нас фантастичну команду, і в мене залишилися про нього тільки теплі спогади».

Кріштіану Роналду (в Твіттері):

«Спасибі за все, Бос».

Едвін ван дер Сар (в Твіттері):

«З моменту появи цієї новини пройшло вже достатньо часу, але шок все ще не пройшов! Відмінний тренер і видатна особистість!».

Руд ван Ністелрой (в Твіттері):

«2001-2006. 219 матчів і 150 голів під керівництвом найуспішнішого тренера в історії футболу. Це була величезна честь!».

Майкл Оуен (в Твіттері):

«У це важко повірити! «Манчестер Юнайтед» без сера Алекса - в цьому є щось неправильне. Це видатна людина, і я радий, що він завершив кар'єру на своїх умовах. Для мене було великою честю виступати під керівництвом тренера, краще якого світ, мабуть, ще не бачив. Його рекорд ніхто не зможе побити. Його тренерські досягнення просто вражаючі».

Луї Саа (в Твіттері):

«Ого, сер Алекс покинув свій пост. Сподіваюся, з його здоров'ям усе в порядку. Це був наймогутніший чоловік, якого я зустрічав у своєму житті після мого батька. Величезну повагу Богу Футболу!».

Джузеппе Россі (в Твіттері):

«Що за чудова кар'єра! Гордий і щасливий, що грав під керівництвом сера Алекса Фергюсона. Спасибі, Бос!».