Алі ібн Абу Таліб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алі ібн Абі Таліб
араб. علي بن أﺑﻲ طالب
Alī.png
сучасне шиїтське зображення
4-й Праведний халіф
1-й шиїтський імам
Початок правління: 656 рік
Кінець правління: 661 рік
Попередник: Осман
Наступник: у сунітів: Муавія
у шиїтів: Хасан ібн Алі
Дата народження: 598-600
Місце народження: Мекка
Дата смерті: 661
Місце смерті: Куфа
Дружина: 1. Фатіма 2. Ума аль-Банін 3. аль-Ханафія
Діти: Від першого шлюбу
сини: Хасан, Хусейн, Мухсін
дочки: Умм Кулсум і
Зайнаб
Від другого шлюбу
сини: Аббас, Омар, Джафар і Усман
від інших дружин: сини: Мухаммед, Абдулла і Абу Бакр
Династія: Курайшити
Батько: Абу Таліб
Мати: Фатіма бінт Асад

Іслам

Історія ісламу

Фундації Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МухаммадПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазхабШаріатІджтихад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридітиМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава


А́лі ібн Абу Та́ліб, Алі син Абу Таліба якого також називають Лев Алі (араб. علي بن أﺑﻲ طالب‎) (близько 604661) — четвертий праведний халіф, двоюрідний брат і зять Мухаммеда (чоловік доньки Мухаммеда Фатіми).

З іменем Алі пов'язаний перший в ісламі розкол, що привів до зародження релігійно-політичних рухів шиїтів і хариджитів і до їх обособлення від сунітської більшості. Шиїти-імаміти вважають Алі першим із Дванадцяти імамів. Нащадків Алі називають Алідами.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки, становлення ісламу[ред.ред. код]

Згідно з мусульманською традицією йдеться про те, що з дитинства Алі ібн Абі Таліб перебував поруч із пророком Мухаммедом. Він одним із перших прийняв іслам (йому на той час було 10 років).

Алі був поруч з Мухаммедом впродовж усього мекканського періоду його життя. Напередодні хіджри, мекканські язичники спробували вбити Мухаммеда. Однак коли вони увійшли до його будинку, то знайшли там Алі, який зайняв місце Мухаммеда і дезорієнтував змовників. Сам Мухаммед вже виїхав у напрямку Медини.

Мекканці відпустили Алі і той вирушив до Медини. Першим бойовим випробуванням для Алі стала битва при Бадрі, під час якої він був прапороносцем.

Перед битвою відбувся бій між Алі та одним із лідерів мекканських язичників Валідом ібн Мугірою — Алі вбив останнього. Після цього він поспішив на допомогу Абу Убайді, що опинився у скрутному становищі та вбив його противника. За героїзм, виявлений у цій битві, Алі назвали «Левом Аллаха». Мухаммед подарував йому меч із роздвоєним лезом, який називався «Зульфікар».

Символічне зображення меча Алі — Зульфікара, що за переказами подарував йому сам Мухаммед

Після перемоги при Бадрі Алі, у якості військового трофею, були передані меч, щит, і один верблюд. Після битви при Бадрі, Алі одружився з донькою Мухаммеда Фатімою. Від цього шлюбу з’явилося на світ троє його синів — Хасан, Хусейн і Мухсін, і дві доньки — Зайнаб і Умм Кульсум.

У битві при Ухуді (625 р.), в якій мусульмани зазнали поразки, Алі отримав поранення, захищаючи Мухаммеда.

В 628 р. Алі відзначився у битві з іудеями в оазі Хайбар.

Алі був прапороносцем мусульманської армії, яка захопила Мекку в 629 р. Після захоплення мусульманами міста, Мухаммед разом з Алі скинули ідолів Кааби.

Вважається, що Алі був із пророком Мухаммедом під час його смерті[1].

Подальша доля (сунітська версія)[ред.ред. код]

Після того, як Абу Бекра було обрано першим праведним халіфом, Алі був зайнятий підготовкою похоронів Мухаммеда. Згідно з сунітськими переказами, Алі всіма силами сприяв утвердженню Халіфату й розвитку мусульманського суспільства.
За часів правління другого праведного халіфа Омара ібн Хаттаба, Алі був одним з найближчих до нього людей. Омар часто радився з ним із приводу різних державних справ і залишав його своїм заступником, коли від'їздив з Медини. За часів правління Омара, Алі виконував обов'язки верховного кадія Халіфату. Безпосередньо перед смертю, Омар назвав Алі одним із шести кандидатів на посаду глави держави. Однак на «раді шести» халіфом було обрано Османа ібн Аффана.
За часів правління третього праведного халіфа Османа, Алі продовжував виконувати обов'язки верховного кадія і був одним з найближчих до халіфа людей. Під час облоги заколотниками будинку Османа у Мецці (невдовзі він був убитий), Алі вів із ними складні переговори. Він навіть наказав своїм синам Хасану і Хусейну захищати халіфа[2].

Подальша доля (шиїтська версія)[ред.ред. код]

Подія у Гадір Хумі (ілюстрація з манускрипту ільханів (1309/8))

Згідно з шиїтським переданням, завдяки чеснотам Алі, Мухаммед хотів призначити його своїм правонаступником.
Шиїтське передання вказує на те, що перед своєю смертю Мухаммед, після свого останнього паломництва до Мекки, у місцевості Гадір Хум перед великим зібранням мусульман покликав до себе Алі, взяв його руку і, піднісши її, звернувся до людей:

« Аллах мій покровитель і повноправний володар, я ж є зверхником усіх віруючих. Для кого я був покровителем, для того й Алі буде покровителем. О Аллах! Будь покровителем тому, хто був його другом, будь ворогом тому, хто був його ворогом, допоможи тому, хто допоміг йому, не підтримуй того, хто лишив його без підтримки, і хай буде він правий, де б він не знаходився! Невже я не оголосив про це тричі?[3]  »

Шиїти вважають, що попри те, що Абу Бекра було обрано першим халіфом, завдяки хабарам і подарункам, які омеяди роздавали усім його прихильникам, він не досяг бодай найменшої частини тієї святості, якою володів імам Алі.

Вибори третього халіфа Османа шиїти вважають історичним фарсом — перед смертю Омар призначив шістьох кандидатів на правління Халіфатом і наказав їм вибрати одного, сказавши при цьому, що якщо голоси розподіляться у співвідношенні чотири до двох, то двоє, що є меншістю, повинні бути вбиті; якщо ці шестеро розділяться на рівні партії, то слід дослухатися до тої, яку підтримає Абдул Рахман ібн Ауф. Однак, якщо впродовж певного часу не буде досягнуто згоди, слід убити всіх шістьох. Абдул Рахман ібн Ауф висунув кандидатуру Алі за тих умов, що той буде керувати Халіфатом, керуючись Кораном, Сунною Мухаммеда і сунною перших двох халіфів. Алі не пристав на ці умови, тоді як Осман погодився, ставши халіфом. Алі залишив зібрання, заздалегідь знаючи його результат, він розповів про це у своїй промові, відомій під назвою «Шакшакийя»[4].

Правліня[ред.ред. код]

Халіфат за правління Алі в 661 р.

На початку другої половини VII ст. невдоволеність правлінням халіфа Османа, дії якого кваліфіковувались багатьма мусульманами, як «недозволені новаторства», стало відкритим. Це незадоволення виражалось і в перебільшених надіях на «справедливе» правління Алі, одного з шести найближчих сподвижників Мухаммеда. Сучасники вважали його надзвичайно набожною й чесною людиною, відданою справі ісламу. Багатьом Алі видавався ідеальним правителем.
В 656 році, після того, як Осман був вбитий, Алі проголосили халіфом. Проте частина мусульман не погодилась із цим рішенням і підняла бунт. Користуючись нерішучістю Алі, бунтівники захопили Басру. Одночасно Муавія, намісник Сирії і родич убитого халіфа, виступив проти Алі, звинувачуючи його в причетності до вбивства Османа. У грудні 656 року у «верблюжій битві» під Басрою Алі вдалося розбити бунтівників, проте боротьба з Муавією виявилась довгою й важкою. Алі переніс свою резеденцію до Куфи, що стала оплотом його прихильників — шиїтів.
У липні 657 року в битві при Сіффіні, на правому березі річки Євфрат, відбулось велике побоїще між сирійцями і прихильниками Алі. Завдавши поразки сирійцям, Алі не зміг закріпити успіх і скористатися з перемоги. Його згода на третейський суд, до якого закликали сирійці, обернулась проти нього. 12 тисяч воїнів залишили його табір під Куфою, розчарувавшись у ньому, як у вождеві й оголосили його згоду на третейський суд несумісною з духом ісламу. Розкол у таборі Алі привів до виокремлення з числа його прихильників релігійно-політичного угруповання хариджитів, що вели боротьбу не тільки проти Омеядів, а й проти шиїтів. Від рук хариджитів в 661 році Алі й загинув. За переказами його поховали в місті Ен-Наджаф, яке стало одним із святих місць паломництва шиїтів.

Мечеть в Ен-Наджафі. Місце поховання Алі.

Значення Алі для ісламу[ред.ред. код]

Файл:Medaillon chiite.jpg
Сирійське зображення Алі, датоване 1989 р.

В історію ісламу Алі ввійшов як одна із трагічних і суперечливих фігур.
Мусульмани-суніти вшановували і продовжують вшановувати Алі, як одного з «праведних» халіфів і зразок набожності і благородності[5].
В шиїтському середовищі Алі є найшанованішою особою. Його образ відтіснив на задній план образ Мухаммеда, він визнаний носієм «божої благодаті», абсолютним і непомильним авторитетом у справах віри і світського життя. Шиїти проголосили його володарем усіх достоїнств, носієм і тлумачем езотеричних та екзотеричних знань. Як доказ його обраності і виключного права на верховну владу шиїти наводять численні передання зі слів Мухаммеда і аяти Корану, відповідним чином трактуючи їх. Назва сури 16 (ан-Нахл — «Бджоли») стала частиною почесного титулу Алі — емір ан-нахл: нектар і сік плодів, що збирають бджоли, про які йдеться в Корані, шиїтські екзегети трактують як спасенне вчення, приховане у священному писанні мусульман. Середньовічні шиїтські богослови приписали Алі мудрі висловлювання, листи, які й сучасні ідеологи шиїтського ісламу визнають найавторитетнішими джерелами шиїтського віровчення[6]. Шиїти-імаміти вважають Алі своїм першим із дванадцяти імамів.
Впродовж всієї історії ісламу виникали общини крайніх шиїтів (наприклад — алавіти), що обожнювали Алі, заперечували його смерть, вважаючи, що він перебуває на небесах, що грім його голос, а блискавка — усмішка і тому подібне.
В народному ісламі, як сунітському, так і шиїтському, Алі — один з найпопулярніших персонажів, що ввібрав у себе риси деяких домусульманських божеств і билинних героїв-богатирів.

Родинне дерево Алі[ред.ред. код]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Абд аль Муталіб
(нар. 497)
 
 
 
 
 
Фатіма бінт Амр
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Аміна бінт Вахб
 
 
 
 
 
Абд Аллах
(нар. 545)
 
 
 
 
 
Абу Таліб
(нар. 549)
 
 
 
 
 
Фатіма бінт Асад
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мухаммед
(нар. 570)
 
 
 
 
 
Хадіджа
 
 
 
 
 
Алі ібн Абі Таліб
(нар. 604)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фатіма
(нар. 605)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Хусейн ібн Алі
(нар. 626)
 
 
 
 
 
Хасан ібн Алі
(нар. 624)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. http://islam-slovar.ru/books/a.html#Alavity69
  2. http://islam-slovar.ru/books/a.html#Alavity69
  3. http://www.omkara.ru/ali/02.htm
  4. http://www.omkara.ru/ali/05.htm
  5. Ислам: Энциклопедический словарь. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. С. 18
  6. Ислам: Энциклопедический словарь. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. С. 18, 19

Література[ред.ред. код]

  • Ислам. Словарь атеиста. Москва. Видавництво політичної літератури. 1988. стор. 29—30.(рос.)

Джерела[ред.ред. код]