Барвінок Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Іванович Барвінок
1913VolodymyrBarvinok.jpg
Народився 22 липня 1879(1879-07-22)
село Охрамієвичі, Чернігівська область
Помер 1943
Київ
Місце проживання Україна
Громадянство Україна
Союз Радянських Соціалістичних Республік
Російська імперія
Національність українець
Галузь наукових інтересів історія
Заклад Всеукраїнська академія наук
Alma mater Київська духовна академія, Санкт-Петербурзький Археологічний інститут, Петроградський Університет

Барвінок Володимир Іванович (22 липня 1879, с. Охрамієвичі, Чернігівська область — 1943, м. Київ) — український історик, магістр богослов'я, історик християнської церкви, бібліограф, письменник, діяч УНР, візантолог, викладач українозавства і історії, почесний громадянин Чернігівщини, науковий співробітник ВУАН, археолог, працівник УНІК[1][2], видатний архівіст[3], живописець.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Володимир Барвінок народився у 1879 році у сімейному маєтку, розташованому на Чернігівщині у селі Охрамієвичі, де його предки жили протягом понад ста років. Барвінок навчається у Чернігівській Духовній Семінарії, де вивчає давні та сучасні іноземні мови, філософію, образотворче мистецтво та прикладні науки. Закінчує семінарію з першим розрядом у 1901[4]. У 1905 закінчує Київську духовну академію, де його вчителем був відомий літургіст А. А. Дмитрієвський[5], нині Національний університет «Києво-Могилянська академія». Того ж року одружився з Євгенією Воловік, родом з Умані. Барвінки мешкали на Подолі, вул. Фрунзе, 31. В період з 1905 до 1917 проживає у Петербурзі, де народжується його син Борис. З 1905 до 1908 навчається у Санкт-Петербурзькому археологічному інституті, з 1908 до 1911 — на історично-філологічному факультеті Петроградського університету, де отримує ступінь магістра богослов'я. З сім'єю він часто відвідує Київ.

В.Барвінок в Санкт-Петербурзі, 1907

До кінця 1917 працював у центральних установах Священного синоду. Одночасно (19121917) викладав історію у Петроградському реальному училищі А. І. Гельда. З початком революції В.Барвінок негайно вертається на батьківщину до Києва й потрапляє до серця подій навколо української незалежності. У 1918 В. Барвінок у якості видатного бібліографа та книгознавця сприяє комплектуванню фондів щойно створеної Національної бібліотеки Української Держави[6] В період від 1918 до 1919 працює на Українську Державу, пізніше Українську Народну Республіку в департаменті сповідань (пізніше департамент перетворюється на міністерство сповідань).

Метою роботи цього відомства, зокрема і Володимира Барвінка, була державна політика щодо Церкви. Міністерство вимагало від Церкви українізацію церковних справ та незалежність (автокефалію) Української Православної Церкви від Московського Патріархату. Завдяки міністерству сповідань зав'язувались міцні партнерські стосунки між українською державою та Церквою. Одночасно з роботою при міністерстві УНР Барвінок викладав літературу та українознавство у київській технічній школі.

З відступом армії УНР із Києва й падінням незалежної України, В. Барвінок залишається у окупованому Києві та переходить до наукової діяльності. В період 19191928 працює у історико-філологічному відділу Української Академії Наук, після 1921 Всеукраїнської Академії Наук. Незважаючи на початок репресій та складні матеріальні умови, історико-філологічний відділ завзято займався поширенням української мови у научних галузях. 30 серпня 1924 Володимир Барвінок став секретарем комітету, який було створено наприкінці серпня 1924 з нагоди 350-річчя друкарської справи в Україні при Археографічній Комісії ВУАН, яку очолював Михайло Грушевський. Метою існування комісії було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI–XVIII ст.[7]

Будинок української академії наук, де працював Володимир Барвінок

Від 1924 до 1933 В. Барвінок працює у архіологічному комітеті Всеукраїнської Академії Наук. Одночасно, в період 19241925, — нештатний постійний співробітник академічної бібліотеки в Михайлівському саду. Барвінок також працює в Українському Науковому Інституті Книгознавства, де видає і до нині цінний твір «Загальний огляд стародруків київських бібліотек». У передслів'ї до цього твору Барвінок робить ризиковий на той час крок — критикує недостатнє фінансування Всеукраїнської Академії Наук і підкреслює, що київські старі видання принципово відризняються від московських. Від 1928 до 1930 — секретар Софійської комісії ВУАК та мистецького відділу ВУАК. У 1930 народився онук Юрій.

Софійська комісія займалась збереженням Софійського собору, що було дуже актуально у 30-х роках, коли радянська влада спрямовано руйнувала українську архітектурну спадщину. Існує думка, що діяльність Софійської комісії дозволила зберігти безцінний для України Софійський собор від трагічної долі, яку спіткав Михайлівський Золотоверхий собор[8]. У середині 30-их років велика домашня бібліотека В.Барвінка була передана до Київського університету, де вона стала базовою для ряду наукових відділів. В період 19301933 Барвінок працює секретарем Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК), який координував всю археологічну діяльність в Україні. У 1937 його сина Бориса арештовують, і Володимир його більше не побачить. Це не було першим випадком репресій проти близьких В. Барвінка, його сімейне оточення перебувало у постійному стані страху, вони зазнавали арештів спочатку з боку ДПУ (ГПУ), потім НКВС (НКВД). До кінця своїх днів Барвінок працював над статтями слов'янської й української тематики, але велика кількість статей не була ніколи надрукована. Під час німецької окупації Барвінок залишається у Києві. У 1943 помер природньою смертю у власній квартирі на Подолі.

Опис діяльності та праць[ред.ред. код]

Загальний огляд стародруків київських бібліотек, 1924

Працював у багатьох різноманітних галузях, в першу чергу його цікавила історія України, історія слов'янських народів та українське стародрукарство. Автор праць з історії православної церкви та її діячів, статей історично-юридичного змісту. Описував стародруки київських книгозбірень, Щекавицької та Андріївської церков, латинські та польські стародруки в архівах і бібліотеках Москви та Петербургу. Допомагав академіку М. І. Петрову в підготовці досліджень з історії староукраїнського письменства. Самим відомим його твором є «Нікіфор Влеммід і його твори», який і за наших часів є предметом обговорення серед науковців. Більшість його статей друкувались у журналах та газетах.

Краєвид української провінції, 1902

Наступний перелік є лиш незначною частиною його творів:

  • «Час походження проздравних велічалій і обраних псалмів» (Київ, 1910)
  • «Нікіфор Влеммід і його твори» (Київ, 1911, магістерська дисертація).
  • «Об обязанностях государей по воззрению Никифора Влеммида» (Киев, 1911).
  • Ученолитературная деятельность проф. В. Ф. Павлицкого // Церк. вест. № 31 (1911)
  • «Символизм русской иконописи 16–17 вв.» (Киев, 1912)
  • «Давняя борьба русских с немцами» (Петроград, 1915)
  • «Загальний огляд стародруків київських бібліотек» (Київ, 1924).
  • «Огляд бібліографії церковно-слов'янських стародрукованих книг» (1925 г.)[9]
  • «Роля балканських слов'ян в історії Візантії за IV-го Хрестового походу» // Юбіл. зб. на пошану академіка Д. Й. Багалія. (Київ, 1927)[10]

Також він є і автором рецензій: «Огієнко. Історія українського друкарства. Т. 1» // «Зап. Істор.-філол. відділу», Київ, 1926, кн. 7–8;«С. І. Маслов. Українська друкована книга XVI–XVIII вв.» // Там само; «Свенціцький. Іконопис Галицької України XV-XVI віків» // «Хроніка археології та мист-ва», К., 1930, ч. 2.

Володимир Барвінок був талановитим живописцем, відображав краєвиди української провінції у стилі імпресіонізму.

Походження та сім'я[ред.ред. код]

Володимир Барвінок — прямий нащадок козацького отамана Івана Барвінка, який заснував місто Барвінкове на харківщині та брав активну участь у визвольних війнах під проводом Б.Хмельницького й наступних козацьких повстаннях. Легенди про козака — родопочатковця передавались кожному новому поколінню. Частина родини Барвінків під час російського терору під проводом Петра Першого в Україні 1709 року переселилась на Чернігівщину.

Володимир, дружина Євгенія, син Борис та члени обох родин

Батько Володимира, Барвінок Іван Іванович, був першим киянином Барвінківського роду. Існує версія, що кожного наступного нащадка чоловічого роду родини Барвінків називали Іваном у честь козацього отамана, але з переїздом до Києва, починаючи саме з Володимира Барвінка, цю традицію зупинили за неактуальністю.

Дружина Володимира, Євгенія Воловік, національно свідома українка, часто з'являлась на фотокартках у національній вишиванці, киянка, сім'я родом з Умані.

Син Володимира, Барвінок Борис Володимирович, Інженер шляхів сполучення. Закінчив інститут в 1929 році. В 1937 році — випускник факультету техніків-мостовиків. Вчителем Бориса був видатний український вчений Патон Євген Оскарович. 1937 року Бориса репресовано за політичними мотивами та присуджено до 10-річного строку позбавлення волі. До 1940 року його перетримують у Ленінградській тюрмі Хрести, після чого він був засланий на північ Росії. Залишається живим тільки через свою спеціальність. Після закінчення терміну в 1947 році його, як доброго фахівця, примусово змушують залишитись до 1952 року на будівництві залізничних мостів. Борис повернувся у Київ, де продовжував працювати за фахом. Помер 1982 року.

Після падіння української держави та з приходом радянської влади до Києва, молодший брат Володимира, Миколай Іванович, 1894 року народження, від'їзджає до іміграції у Францію, де залишається у Парижі. У 1936 році він з дружиною переїзджає до Сполучених Штатів Америки.

Література[ред.ред. код]

  • Наука и научные работники СССР. — Ч. VI. Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда. — Ленинград, 1928. — С.24;
  • Історія Національної академії наук України. 1924–1938: Документи і матеріали. — К., 1998. — С. 605;
  • Історія Національної академії наук України. 1929–1933: Документи і матеріали. — К., 1998. — С. 340.

Див. також[ред.ред. код]

Іван Барвінок — предок, засновник міста Барвінкове

Барвінок Борис Володимирович — син, інженер-мостобудівник, жертва сталінських репресій

Примітки[ред.ред. код]

  1. В.Лур'є Византийское богословие XIII века (рос.)
  2. Видатні діячі регіону, почесні громадяни регіону (укр.). Чернігівський Регіональний Інформаційний Портал: Сіверщина..
  3. Матяш, Ірина. Питання архівної справи на сторінках журналу «Бібліологічні вісті» (укр.). Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми вдосконалення каталогів наукових бібліотек».
  4. http://old.orthodox.com.ua/?menu=1&submenu=2 Выпускники Черниговской духовной семинарии 1867–1869, 1874–1911 гг. (рос.)
  5. Б.Сове (укр.). «Православный поклонник» Жизнь и труды Алексея Афанасиевича Дмитриевского
  6. Рукавіцина, Євгенія . Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми вдосконалення каталогів наукових бібліотек» Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (укр.)
  7. Рева, Леся. З історії створення зведеного каталогу українських стародруків (укр.) Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми вдосконалення каталогів наукових бібліотек»
  8. Бонь, Олександр. Олексій Петрович Новицький як історик, краєзнавець, дослідник національної культурної спадщини (укр.) Служба безпеки України
  9. Рева Л. Г. Библиотечные деятели, библиографы и книговеды на Украине // Государственная публичная историческая библиотека России (рос.)
  10. Видатні діячі регіону, почесні громадяни регіону Чернігівський Регіональний Інформаційний Портал: Сіверщина

Посилання[ред.ред. код]