Михайлівський Золотоверхий монастир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайлівський Золотоверхий монастир
Kiev stmichael May 2010.JPG
Михайлівський Золотоверхий монастир:
дзвіниця (ліворуч) та собор (праворуч)
Розташування Україна, Київ
Координати 50°27′ пн. ш. 30°31′ сх. д. / 50.450° пн. ш. 30.517° сх. д. / 50.450; 30.517
Замовник київський князь Святополк II Ізяславич
Початок будівництва 1108
Кінець будівництва 1113
Зруйновано 19341936
Відбудовано 1999
Будівнича система необов'язковий
Стиль українське бароко
Належність УПЦ КП
Адреса вул. Трьохсвятительська
Commons-logo.svg Михайлівський Золотоверхий монастир у Вікісховищі

Михайлівський Золотоверхий монастир — споруджений у 11081113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого собору.

Хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На початку XX століття храм — 7-купольний (верхня фотографія). Михайлівський Золотоверхий собор було збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва.

На території монастиря знаходиться Київська православна богословська академія та храм святого апостола і євангелиста Іоана Богослова.

Історія[ред.ред. код]

Золотоверхий монастир, 1918 рік
Вигляд монастиря з кінця XIX століття.

Згідно з думкою деяких істориків, київський князь Ізяслав Ярославич, чиє християнське ім'я було Димітрій, збудував монастир св. Димітрія та церкву у верхньому Києві поблизу Собору святої Софії в другій половині 1050-х років.

Через півсторіччя його син Святополк II Ізяславич збудував в 11081113 роках монастирську церкву (була закладена 11 липня 1108, тут був похований її фундатор[1]), присвятивши її своєму патронові архангелу Михаїлу. Можливо, що однією з причин, що спонукала князя збудувати церкву, була недавня перемога Святополка над половцями, оскільки архангел Михаїл був заступником воїнів.

Під час монгольськоії навали в 1240-х роках монастир зазнав відчутних втрат. Монголи пошкодили собор та зняли його позолочені бані. В 1496 році монастир було відроджено і перейменовано з монастиря св. Димітрія на монастир св. Михаїла, відповідно до назви церкви, збудованої Святополком. Після численних відбудов та розширень впродовж XVI ст. монастир став одним з найбільших та найбагатших монастирів України. В 1620 році Іов Борецький зробив його резиденцією відновленої православної Київської митрополії.

На початку XVIII ст. було споруджено муровану Трапезну церкву Іоана Богослова. Тоді ж споруджений мурований льох.

У 18551856 роках збудовано церкву Св. Миколая при настоятельських покоях.

У середині XIX — на початку XX століття формується комплекс келій та корпусів для прочан: келії Михайлівського відділення (1849–1852), готель для прочан (1857–1897), келії півчих (1894), келії Варваринського відділення (1898–1899), 2 будівлі готелів для прочан (1902–1903) та (1907–1908).

Зруйнування[ред.ред. код]

Румовища собору Михайлівського золотоверхого монастиря після підриву 14 серпня 1937 року.
Проект будівель РНК УСРР і ЦК КП(б)У роботи заслуженого діяча мистецтв професора Йосипа Лангбарда.

1922 року Михайлівський монастир було ліквідовано. У 19341936 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіниця та частина інших споруд монастиря були знесені у зв'язку з проектом створення на цьому місці урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку ЦК КПУ — зараз Міністерство закордонних справ України. Єдиний з українських вчених, хто відмовився підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря — Микола Макаренко, якого невдовзі за це було репресовано.

Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури, була проведена дослідницька робота. Фрески, мозаїки були перевезені до музеїв Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію «Євхаристія» було перенесено до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. Урядовий центр на місці Михайлівського Золотоверхого собору так і не збудували!

В роки Другої світової війни деякі фрески були вивезені до Німеччини, звідки вони потрапили до Ермітажу у Ленінграді. В Софійському соборі зберігалися: «Євхаристія», «Стефан і Фаддей» — фрагменти постатей святих; фрески — сцени з «Благовіщення», постать святого Захарії та ін. Мозаїка «Дмитро Солунський» і верхня частина фрескової постаті Самуїла — в Третьяковській галереї і Російському музеї в Санкт-Петербурзі.

Відновлення[ред.ред. код]

Поштовий блок України «Михайлівський золотоверхий монастир. 900 років».

На початку 1990-х років Українська Православна Церква Київського Патріархату збирає кошти для відтворення собору. В ньому проходить служба Української православної церкви, а поруч, як у давні часи, діє монастир. Грошей вистачило лише на початкові дослідження, було зрозуміло, що без державної підтримки унікальну пам'ятку українського бароко не буде відбудовано. Українська спільнота надсилала численні звернення до голови держави виділити фінансування на реставрацію. Нарешті 9 грудня 1995 року Президент Леонід Кучма видав указ який визначав відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом.

Першою постала дзвіниця в стилі українського бароко у первозданному вигляді. Собор було відкрито на День Києва 1998 року, за участю патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета, який освятив монастир. Також були присутні президент Леонід Кучма, голова уряду Валерій Пустовойтенко та мер міста Києва Олександр Омельченко.

У лютому 2001 року чотири фрагменти фресок XII століття Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в Ермітажі, були передані Україні.

У січні 2004 року Міністерство культури Росії ухвалило рішення про передачу Україні з Ермітажу останніх семи фресок київського Михайлівського Золотоверхого собору, які опинилися в Росії, восени 2004 передачу фресок було закінчено.

Влітку 1997 року на Економічній брамі Михайлівського Золотоверхого монастиря відкрито меморіальну дошку з бюстом Миколи Макаренка.

Головний архітектор проекту відтворення Михайлівського Золотоверхого собору — Юрій Лосицький[2]. У відновленні розписів інтер'єру брали участь такі українські митці: Бородай Олександр Андрійович,…

Архітектурний ансамбль[ред.ред. код]

Дзвіниця[ред.ред. код]

Гімн України. Карильйон дзвіниці Михайлівського Золотоверхого собору

Встановлено годинник-куранти, що програють нескладну мелодію. Механізм керування — електричний. Кількість дзвонів також дозволяє грати як на справжньому карильйоні.

Михайлівський Золотоверхий собор[ред.ред. код]

Імена художників, які створили мозаїки і фрески Михайлівського Золотоверхого собору, невідомі. Ймовірно, в роботах брав участь давньоруський майстер Алімпій з Києво-Печерського монастиря. Загальна площа мозаїк, що збереглися, — 45 м². Написи на мозаїках собору зроблено старослов'янською мовою. Крім мозаїк і фресок, збереглися дві шиферні плити кінця 1 ст. з рельєфним зображенням вершників. Відомо, що іконостас для притвору Святої Катерини був оздоблений різьбярем Романом, оправу для Євангеліє виконав київський золотар Самійло Ростовський.

Трапезна церква Івана Богослова[ред.ред. код]

Колись на цьому місті стояла дерев'яна церква, вибудована у 1613 р. Перебудована в цеглі на початку XVIII ст. Має той же архітектурний прототип, що і будівля старого академічного корпусу з конгрегаційною церквою Благовіщення колишнього Братського монастиря. На відміну від неї (перебудованої у 1732–1740 рр. на триповерховий корпус архітектором Шеделем) залишилась одноповерховою. Вибудована у регіональних формах українського бароко. Фасади прикрашені пілястрами та віконними отворами, деякі закладені та стали нішами. Зі сходу до трапезної прибудована церква з банею, восьмерик на четверику, після реставрації — баня крита гонтом.

Наприкінці XVIII ст. зіпсована негодою гонтова покрівля була замінена бляхою. У 1827 р. будівля капітально ремонтована з заміною конструкції даху, тинькуванням фасадів, наново викладені печі, створена підлога з цегли. У 1837 р. відбувся ремонт інтер'єру з додачею стінописів. У 1904 р. була пошкоджена пожежею.

Наукова реставрація будівлі відбулася у 1976–1981 роках (проект — арх. В. П. Шевченко) у формах, наближених до первісних, повернута покрівля, крита гонтом. Втрачені колись склепіння з міркувань протипожежної безпеки відтворені у залізобетоні і стилізовані під первісні.

Зображення[ред.ред. код]

Історичні фотографії[ред.ред. код]

Рештки мистецького оздоблення[ред.ред. код]

Євромайдан[ред.ред. код]

Панахида за загиблим активістом Євромайдану Михайлом Жизневським в соборі монастиря

Під час силового розгону Євромайдану у ніч на 30 листопада 2013[3][4] року частина людей, які втекли від підрозділу міліції «Беркут», знайшла прихисток на території Михайлівського Золотоверхого монастиря[5]. Під час сутичок із «беркутом» у соборі двічі (Вперше 30 листопада 2013, і вдруге 19 лютого 2014[6][7]) переховувались мітингувальники та розбивали тимчасовий штаб. Семінаристи із КПБА допомагали мітингувальникам: ходили на нічні чергування, приносили медикаменти, робили чай, носили гарячу воду.

« До 1 грудня ми залишались єдиним місцем для відпочинку та сну немісцевих учасників протесту. У неділю частина мітингувальників переїхала у будинок профспілок, КМДА, тепер вже і у Жовтневий палац. Відкрив свої двері римо-католицький храм, але все одно кожну ніч собор наш заповнений людьми.Ми зберегли нічне чергування студентів семінарії і церковнослужителі продовжують всю ніч відправляти богослужіння.  »

Олександр Трофимлюк, [4]

В ніч на 11 грудня 2013 р. дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за 8 століть били набат (Востаннє у 1240 р., під час Монголо-татарської навали). Саме завдяки звуку дзвонів до центру столиці зійшлося безліч киян і спроба зачистити Євромайдан працівниками спецпідрозділу «Беркут» та військовослужбовцями Внутрішніх військ виявилася невдалою[8].

26 січня 2014 року в соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря пройшла панахида за загиблим активістом Євромайдану Михайлом Жизневським.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Науковий збірник, присвячений 900-літтю Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. — К., 2008.
  • «Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря», К, «Грані-Т», 2007.
  • Дегтярьов М. Г., Реутов А. В. Михайлівський Золотоверхий монастир — 2. вид., стереотип. — К. : Техніка, 1999. — 159 с. ISBN 966-575-047-X

Посилання[ред.ред. код]