Автокефалія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Автокефалія — (від грец. αυτός — сам та κεφαλή — голова) - це статус помісної церкви, як частини Вселенської Православної Церкви.

Автокефальна Православна Церква — це помісна Православна Церква (до юрисдикції якої належить певна територія, на якій не повинні діяти інші помісні Церкви). Як і автономна Церква, вона є незалежною і самостійною в управлінні частиною Вселенської Православної Церкви. Автокефальна Церква не є ні ієрархічно, ні адміністративно частиною іншою Православної Церкви.

Статус автономії відрізняється від автокефалії тим, що предстоятель автономної Церкви, після обрання, має бути затверджений патріархом однієї з автокефальних Церков.

Історія[ред.ред. код]

Перші автокефальні церкви виникли на території Римської імперії та в сусідніх з нею державах. У 4 столітті існувало п'ять автокефальних церков (Пентархія): Римська, Константинопольська, Олександрійська, Антиохійська та Єрусалимська. Пізніше від Антиохійської відділились Кіпрська та Грузинська.

У 11 столітті відбувся розкол між Римською Церквою і рештою помісних Церков. Після нього Римська Церква пішла своїм власним шляхом розвитку, прийняла нові догмати і т. д

У 19-20 століттях виникло ряд автокефальних Церков у Східній Європі: Сербська, Болгарська, Румунська, Польська, Албанська, Чеських Земель і Словаччини.

У середині 20 століття Московський Патріархат дарував автокефалію своїм єпархіям на території Північної Америки і була створена Православна Церква Америки. Ця автокефалія (тобто сам статус) не була визнана рядом інших помісних Церков, зокрема грецької традиції, але ПЦА перебуває у євхаристійному спілкуванні з усіма іншими помісними Церквами і є частиною Вселенської Православної Церкви.

Історія свідчить, що автокефалія проголошувалася самою Церквою, яка її добивалася, а лише потім, раніше або пізніше, визнавалася з боку інших Помісних Церков. Одним з вирішальних факторів проголошення автокефалії є відповідні політичні умови, зокрема — незалежність того народу, серед якого Помісна Церква несе своє служіння. Найактивнішу роль у питанні проголошення автокефалії багатьох Церков відігравала державна влада та патріотичні політичні сили. У випадку з Сербською та Болгарською Церквами за проголошення автокефалії на ієрархію і навіть народ накладалися анафеми, що не стало перешкодою у майбутньому відновити євхаристійне єднання, а всі анафеми та заборони віддати забуттю. Не зважаючи на невизнаний статус автокефалії, на існування паралельної ієрархії або й анафеми, накладені на ієрархів автокефальної Церкви, у відповідних Помісних Церквах продовжувалося благодатне життя, звершувалися всі таїнства і вони належним чином несли своє служіння серед відповідного народу.

Автокефальні Церкви[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]