Бенедикт Спіноза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бенедикт Спіноза
Spinoza.jpg
Народився 24 листопада 1632(1632-11-24)
Амстердам
Помер 21 лютого 1677(1677-02-21) (44 роки)
Гаага
Місце проживання Нідерланди
Галузь наукових інтересів філософія
Відомий завдяки: пантеїзм

Бенеди́кт Спіно́за (справжнє ім'я Борух; івр. ברוך שפינוזה‎, порт. Bento de Espinosa, лат. Benedictus de Spinoza, *24 листопада 1632, Амстердам — †21 лютого 1677, Гаага) — голландський філософ, за походженням із португальських євреїв, один з найвідоміших пантеїстів. Розвинув вчення про єдину, невичерпну, нескінченну субстанцію, з безмежною кількістю атрибутів: людям відомі тільки два атрибути протяжність і мислення; тобто ця субстанція є причиною самої себе.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і молоді роки (до 1658 року)[ред.ред. код]

Бенедикт (Барух) Спіноза народився 24 листопада 1632 року в Амстердамі в заможній родині сефардських євреїв, чиї предки після вигнання євреїв з Португалії осіли в Голландії, — Міхаеля (Габріель Алварес) і Ханни Дебори де Спіноза.

Тодішня єврейська община Амстердама уславилася своїм багатством, відомими гендлярами, а також медиками, ученими, поетами з одного боку, а з іншого — ревною ортодоксією і застосуванням для підтримки авторитету общини методів і засобів, порівнюваних з діями святої інквізиції, від якої, власне, свого часу її члени змушені були тікати з Піренеїв. Родина Спінози, а саме його дід, Аврам Еспіноза, і батько Міхаель обіймали досить високе високе соціальне становище в юдейській общині. Міхаель Спіноза (Еспіноза) (до самої смерті в 1654 році) вів успішну сімейну справу — торгівля південними фруктами.

У родині Міхаеля Спінози було п'ятеро дітей: Ісаак, Ребека (обидва від першого шлюбу чоловіка), Міріам, Барух і Габріель. Мати дуже рано померла від туберкульозу (1638 рік), коли найменшому Баруху (Бенекдиту) заледве виповнилось 6 років.

З одного боку Барух Спіноза розвивався в мультикультурному середовищі (відомо, що він розмовляв і писав португальською, іспанською, нідерландською, трохи французькою та італійською мовами, володів літературним івритом, тоді як розмовною мовою в сім'ї, імовірно, був ладіно), зі іншого — на нього «тиснула» традиційна єврейська община з її законами, мораллю і обмеженнями.

Барух Спіноза відвідував початкову релігійну школу «Ец Хаїм», де вивчав іврит, Тору, Талмуд, основи єврейського богослов'я, риторику тощо. Вчителями Спінози були рабини — кабалісти Ісаак Абоаб де Фонсека, Менаше бен Ісраель і Саул Мортейра. Навчаючись в рабинів, Спіноза осягає основні праці філософів єврейського містицизму (Аврам ібн Езра, Маймонід, Герсонід, Хасдай Крескас тощо). Особливо вплинула на юний розум Баруха трактат «Puerta del Cielo» («Брами небес») каббаліста Аврама Когена Еррери, який жив у Амстердамі і помер, коли Спіноза був зовсім юним.

Імовірно, відчуваючи вузькість традиційної єврейської освіти, Барух Спіноза за батькові гроші вивчає латину (тодішня світова мова науки і філософії). Вже на той час Барух Спіноза, якого рабини не спромоглися перетягнути на бік традиційної юдейської схоластики, зажив у общині одновірців слави дивака і вільнодумця, що навіть замалим не мало трагічні наслідки — на життя Спінози було вчинено невдалий замах.

Після смерті батька в 1654 р. починається затяжний судовий процес Баруха Спінози з найближчими родичами за батьків спадок, який він виграв.

На початку 1656 р. єретичні погляди Спінози, які розділяли також лікар Хуан де Прадо і вчитель Даніель де Рібера, привернули пильну увагу верхів єврейської громади. Спіноза піддавав, серед іншого, сумніву, що Мойсей був автором П'ятикнижжя, що Адам був першою людиною і що закон Мойсея володіє перевагою над «природним правом». Незабаром усі ці вільнодумства Спінози призводять до його судилища й публічного вигнання з єврейської общини. 27 липня 1656 р., коли Баруху не виповнилося ще й 24 років, у синагозі велелюдно йому, перерахувавши всі його порушення і злочини, оповістили акт про відлучення (херем, івр. חרם‎). Членам єврейської общини було заборонено будь-яке спілкування зі Спінозою, а йому самому заборонялося надалі використовувати своє єврейське ім'я Барух (іврит «благословенний»). Віднині Спіноза прибирав ім'я Бенедикт (зменшувальне Бенто, латинський відповідник Баруха).

Бенедикт Спіноза пише на свій захист «Апологію» (її текст не зберігся), в якій намагається відвести безглузді звинувачення і відстояти свої погляди. Саме через жагу до пізнання й бажання розвивати свої думки відречення від єврейства не стало для Спінози особистою трагедією.

Роки духовних пошуків[ред.ред. код]

Наприкінці 1650-х рр. Бенедикт Спіноза виїжджає з Амстердама, знайшовши притулок в передмісті Амстердама Уверкерці. Він відвідує заняття в приватній школі голландця Франца ван ден Ендена: отримує основи знань зі світських прикладних і теоретичних дисциплін — з математики, фізики, медицини тощо, знайомиться з філософськими працями Аверроеса, Авіценни, Томи Аквінського, Беме, делла Мірандола, Бруно, Бекона, Гоббса, Декарта тощо, навчається малюванню; і паралельно з цим починає свою філософську діяльність.

В цей час (165859 рр.) Спіноза активно спілкується з однодумцями, зокрема, зі своїм учителем і колегою Хуаном де Прадо (на них навіть було донесено іспанській інквізиції). Навколо Бенто Спінози групується гурток вірних йому друзів і учнів — Симон де Фріїс (Simon Joosten de Vries), Йаріх Єллєс (Jarig Jelles), Пітер Балінх (Pieter Balling), Лодевійк Мейєр (Lodewijk Meyer), Ян Рейверц (Jan Rieuwertsz), фон Шуллер (von Schuller), Адріаан Кербах (Adriaan Koerbagh), Йоганнес Кербах (Johannes Koerbagh), Йоганнес Боувмєестер (Johannes Bouwmeester) тощо.

Одним із послідовників Спінози в Амстердамі був його кузен Альберт Бург (Albert Burgh), який безуспішно намагався переконати друга прийняти католицтво і позбавитися від гордині, припинивши вважати себе провісником «вищих» істин. Відповідь Спінози була гідною і короткою:

« Я зовсім не претендую на те, що відкрив найкращу філософію, але я знаю, що осягаю достеменну.  »

Саме в Уверкерці Спіноза починає свою літературну діяльність — пише першу свою роботу «Короткий трактат про Бога, людину і її щастя».

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Ждан А. М. Історія психології: Підручник. — М.: Вид-ва Ж42, МГУ, 1990.—367 с.
  • Философский словарь/Под ред. И. Т. Фролова. 4-е изд. — М.: Политиздат, 1981. 445с. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]