Вільгельм Стейніц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільгельм Стейніц
Wilhelm Steinitz.jpg
Народився 14 травня 1836(1836-05-14)
Прага, Австро-Угорщина (зараз Чехія)
Помер 12 серпня 1900(1900-08-12) (64 роки)
Нью-Йорк, США
Діяльність Шахіст
Відомий Шахіст
Перший чемпіон світу з шахів
Титул Чемпіон світу з шахів
(1886-1894)

Вільге́льм Сте́йніц (Штайніц, також Ві́льям Сте́йніц, нім. Wilhelm Steinitz, англ. William Steinitz, *14 травня 1836, Прага, Австро-Угорщина — †12 серпня 1900, Нью-Йорк, США) — австрійський і американський шахіст єврейського походження. Перший офіційний чемпіон світу з шахів (1886-1894). Один із основоположників позиційної гри в шахи.

Кар'єра[ред.ред. код]

Грати на змаганнях він почав в 1859 р. в турнірах, які проходили у Відні. Представляв Австрію на міжнародному турнірі в Лондоні, де завоював шосте місце. Також він брав участь у багатьох інших змаганнях. В цей період для нього була характерною комбінаційна гра, але в деяких партіях він уже почав використовувати принципово новий стратегічний підхід.

Успіхи Стейніца дозволили йому організувати матч з Адольфом Андерсеном, який вважався найсильнішим шахістом того часу. Він переміг в цьому матчі, а згодом і в матчі Г. Бердом (1866) і Дж. Г. Блекберном (1870). Ці результати підтвердили його репутацію найсильнішого матчевого гравця. Але взяти перший приз в крупних міжнародних турнірах йому не вдавалося. Успіху Стейніц досяг тільки у 1871-1872 рр.

З 1873 р. Стейніц писав в шаховому відділі лондонського спортивного журналу «Field», де пропрацював 9 років. Практичну гру Стейніц відновив тільки через 3 роки, у матчі з Джозефом Генрі Блекберном, видатним комбінаційним шахістом того часу. Результат цього матчу вразив увесь світ: Блекберн програв усі сім партій.

У 1883 р. Стейніц покинув Англію, де прожив 20 років, і переїхав у Нью-Йорк. З 1885 р. він був видавцем журналу «International Chess Magazine». Поєдинок Стейніц – Цукерторт, перший офіційний матч на першість світу відбувся в 1886 р. і закінчився перемогою Стейніца. У 1889 та 1890 роках Стейніц відстояв свій титул у матчах проти Михайла Чигоріна та Йогана Гунсберга. Також він переміг у 1892 році того ж самого Чигоріна.

В 1894 р. Стейніц програв матч на першість світу Емануїлові Ласкеру. Втративши звання чемпіона світу, Стейніц не пішов із шахів. Він продовжував брати участь в турнірах з не меншим успіхом, але в 1900 р. життя шахового професіонала трагічно закінчилося. В останні роки свого життя він часто хворів і помер в бідності.

Стиль гри[ред.ред. код]

Стейніц увійшов до історії шахів не тільки як перший офіційний чемпіон, але як і засновник теорії, яка стала новим поворотним пунктом розвитку шахової гри. Критичний аналіз гри його сучасників, а також класичних партій минулих майстрів привів Стейніца до висновку, що більшість комбінаційних атак вдавалися тільки через недосконалість мистецтва захисту. Характерному для майстрів минулого безперервному пошуку тактичних ідей він протиставив стратегію. Він встановив, що справжня цінність фігур та їхня маневреність залежить від пішакової структури, сильних чи слабких полів, і на цій основі він давав оцінку позиції і будував план. Стейніц віддавав перевагу напівзакритим і особливо закритим позиціям, де комбінаційний талант суперника рідко давав результат.

Найважливішою частиною теорії Стейніца є теорія рівноваги: при правильній грі одна позиція рівноваги змінюється іншою, але в результаті неминучих помилок рівновага порушується, що дозволяє одному із партнерів захопити ініціативу. Той, хто володіє ініціативою мусить розвивати її, інакше вона перейде до суперника. Але якщо баланс порушений, то атака протипоказана. Основний принцип захисту Стейніц бачив у так званій «економії сил».

Внесок у дебютну теорію[ред.ред. код]

Про внесок Стейніца в теорію дебютів вказують такі назви: захист Стейніца в іспанській партії, варіанти Стейніца у французькому захисті та ферзевому гамбіті, а також в ряді інших дебютів. Вчення Стейніца, яке ознаменувало новий підхід до шахової боротьби, мало свої початки: для теорії сильних і слабких полів — пішакову гру Філідора, для ідеї фігурного форпосту перед ізольованим пішаком — погляди Лабурдонне і т.д.

Тим не менше, в теорії Стейніца багато суперечливого. В умовах застосування енергійних тактичних засобів боротьби за ініціативу багато позицій стали оцінюватися інакше, ніж зараз. Але основні положення теорії Стейніца витримали випробування часом: вони продовжують залишатися фундаментом сучасної шахової теорії.

Джерела[ред.ред. код]

  • Каспаров Г. К. Мои великие предшественники. Т. 1. От Стейница до Алехина. Москва, 2003.
  • Нейштадт Я. И. Первый чемпион мира. Москва : Физкультура и спорт, 1971.
  • Линдер В. И., Линдер И. М. Короли шахматного мира: Жизнь и игра - сквозь призму энциклопедии. - М.: Большая Российская энциклопедия, 2001. 973 с.
Чемпіони світу з шахів
До 1993
Шаховий король
Шаховий король
Вільгельм Стейніц | Емануїл Ласкер | Хосе Рауль Капабланка | Олександр Алехін | Макс Ейве | Михайло Ботвинник | Василь Смислов | Михайло Таль | Тигран Петросян | Борис Спаський | Роберт Фішер | Анатолій Карпов | Гаррі Каспаров
19932006
За версією ФІДЕ За версією ПША
Анатолій Карпов | Олександр Халіфман | Вішванатан Ананд | Руслан Пономарьов | Рустам Касимджанов | Веселин Топалов Гаррі Каспаров | Володимир Крамник
Після 2006
Володимир Крамник | Вішванатан Ананд | Магнус Карлсен