Епіфеноменалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Епіфеноменалі́зм - теорія у філософії свідомості , яка полягає в тому , що ментальні феномени викликані фізичними процесами в мозку , а не є їх причинами. Таким чином , враження про те , що думки , почуття і відчуття впливають на фізичні процеси , є певною мірою ілюзорним . Приміром , не почуття страху є причиною підвищення серцебиття , а обидва процеси є симптомами загальної фізіологічної причини.

Історично епіфеноменалізм виник як спроба вирішити проблему картезіанського дуалізму - яким чином могли б взаємодіяти розум і тіло. Ламетрі , Лейбніц і Спіноза намагалися кожен по-своєму вирішити цю проблему. Ідею про те , що навіть якщо тварина буде свідомим , це ніяк не вплине на продуктивність його поведінки , навіть для тварин рівня людини , була вперше висловлена ​​Ламетрі . Гекслі порівнював ментальні феномени зі свистком локомотива. Епіфеноменалізм в основному знайшов свою нішу в методологічному або науковому біхевіоризмі . Замість прийняття позицій елімінативізма або фікціоналізма , позицій , який заперечують наявність внутрішніх ментальних феноменів , бихевиорист міг прийняти позицію епіфеноменалізм . Однак , до 60- м рокам біхевіоризм зіткнувся з низкою проблем і поступився місцем когнітивізму .

Тим не менш, з часів когнітивної революції деякі філософи висловлювалися на підтримку однієї з форм епіфеноменалізму . Більш сучасні версії стверджують , що тільки суб'єктивні аспекти ментальних станів є епіфеноменом [1].

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]