Китайська філософія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Китайська філософія (кит. 中国哲学) — частина східної філософії. Її вплив на культури Китаю, Японії, Кореї, В’єтнаму та Тайваню рівнозначний впливу давньогрецької філософії на Європу.

КИТАЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ - одна з основних складових частин світової історії філософії , що характеризується яскраво вираженою самобутністю. Радикальна деміфологізація здійснювалася в стародавній культурі як би зсередини міфосвідомості - через переосмислення міфологічної моделі світу при збереженні її загальної структури , перш за все , - принципу єдиносутності макро - і мікрокосму , тому базисною інтенцією китайського філософського мислення була ідея органічної єдності людини і світу . Органіцизм мислення зумовив розуміння речей як рухливих , мінливих утворень : "ци" , універсальний субстрат світу , трактується як безперервне середовище динамічних коливань , поляризоване дією протилежних сил - "ян" і " інь " ( світла й темряви , напруги і податливості ) ; кожна річ містить в собі початки "інь" і " янь " , по черзі домінуючи і забезпечуючи пульсацію змін. Емпірично наявний стан справ постійно повинен приводитися у відповідність з початковою гармонією великої тріади Небо - Людина - Земля , тому китайське філософське мислення характеризується чітко вираженим практицизмом . Знання - " чжі " - предмета включає не тільки його опис , а й спонукання до дії: володіти знанням значить передусім " знати свою справу" . У центрі уваги китайських мислителів перебували етико-політичні проблеми , оскільки діяльність з упорядкування Піднебесної ( соціуму ) розумілася як найважливіший фактор підтримки вселенської гармонії. Уже в період Західного Чжоу ( поч. I тис. до н.е.) оформилася одна з центральних категорій китайської думки - "де" , що позначає силу породження і впорядкування . Завдяки силі "де" Небо ( Небо-і-Земля) породжує і зрощує все суще. Правитель - " ван ", будучи Сином Неба , долучається до " Великого Де Неба-і-Землі " ( космосу) і поширює його на міріади людей , гармонізуючи Піднебесну . У свою чергу , на мир і благополуччя , що панують в Піднебесній , Небо відповідає правильним порядком природних процесів , хаос же у суспільстві викликає природні катаклізми.

Золоте століття[ред.ред. код]

«Золотим століттям» китайської філософії є період 6-3 ст . до н.е. У цей час виникли конфуціанство , даосизм , моізм , легізм , школа натурфілософів і школа імен. В умовах , коли влада чжоуського вана стала суто номінальною , стан справ у Піднебесній усвідомлюється як залежне від "де" кожної людини. Родоначальники двох основних течій китайської філософії - Конфуцій і Лао-цзи - вводять у зв'язку з цим категорію " дао " - шляхи як мірила належного індивідуальної поведінки . Накопичення "де" досягається пізнанням "дао" і проходженням по ньому ; володіння знанням виявляється важливим засобом гармонізації Піднебесної. Конфуцій і Лао-цзи розробляють взаємодоповнюючі моделі пізнання "дао" . Для Конфуція характерна опора на формальну впорядкованість людської поведінки за допомогою строгого дотримання правилам церемоніалу " чи". Втіленням знання виступає «шляхетний чоловік» (" цзюнь цзи " ), за допомогою жорсткого самоконтролю приборкуючий природно-хаотичне начало в людині . На противагу конфуціанському культуроцентризму даосизм висуває стратегію «природності». Відмова від усякої навмисності і цілеспрямованості в дії ( принцип " недіяння " - " у вей ") дозволяє досконаломудрому долучитися до "дао" як загальносвітового природного ритму подій. При імперії Хань (3 ст. До н.е. - 3 ст. Н.е.) конфуціанство набуло статусу офіційної ідеології і згодом протягом століть справляло величезний вплив на вигляд традиційної китайської цивілізації. Даоське вчення трансформувалось у так званий " релігійний даосизм " , зайнятий переважно вирішенням проблеми безсмертя і утворює неортодоксальну складову китайської духовної культури. Розвиток філософської думки в Китаї характеризувалося традиційністю : для неї характерна виняткова стабільність кола основних філософських проблем і категорій , а переважними формами філософської творчості були коментарі та компіляція канонічних творів[1].

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.