Тхір степовий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тхір степовий
Mustela eversmanni stamp.png
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Куницеві (Mustelidae)
Підродина: Мустелові (Mustelinae)
Рід: Мустела (Mustela)
Підрід: Тхір (Putorius)
Вид: Тхір степовий
Біноміальна назва
Mustela eversmanni
Lesson, 1827

Steppe Polecat area.png
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Mustela eversmanni
ITIS logo.jpg ITIS: 726280
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 77149
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Mustela eversmanni

Тхір степовий, або світлий тхір[1](лат. Mustela eversmanni) — хижий ссавець роду Мустела (Mustela) родини Мустелові, або тхореві (Mustelidae).

Таксономічна характеристика[ред.ред. код]

Підвидовий склад[ред.ред. код]

Один з 13 видів роду; у фауні України представлений двома підвидами:

Назва виду латиною[ред.ред. код]

В літературі останньго часу (наприклад, у Види ссавців світу" і похідних від нього електронних джерелах — таксономічна довідкова система ITIS, база даних МСОП тощо) поширилася помилкова назва Mustela eversmanii (recte "eversmanni"). Ім'я дослідника, на честь якого названо вид — Еверсман (Alexander Eduard Friedrich Eversmann), родовий відмінок в латині для чоловічого роду має писатися з одним "і" (на відміну від двох "іі" для жіночого роду).

Зоологічний опис[ред.ред. код]

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд тхорів у загальному типовий для дрібних куницевих. Довжина тіла 52-56 см, хвоста - до 18 см, маса тіла до 2 кг. Довжина тіла самців - 29,6-77, самиць - 26,1-51,5 см; маса, відповідно: 0,48-1,53 та 0,350,76 кг. Є найбільшим з тхорів. Відрізняються високим, але рідкісним волосяним покривом, завдяки чому крізь шерсть добре видно густе світле підшерстя. Хутро влітку набуває рудувато-жовтуватого, а взимку - білясто-вохряного забарвлення. Характерним є також темне забарвлення лап, хвоста (або його кінця), своєрідна розфарбування мордочки носа і очей, що нагадує чорно-буру маску.

Анальні залози, як і в його родича тхора лісового, або темного, виділяють секрет, що надає тхорам специфічного запаху.

Розмноження[ред.ред. код]

Парування: березень-травень, вагітність триває 37-38 днів, а кількість малят у виплоді становить 7-9 (1-12). Виводкова нора має кілька виходів та камери для зберігання корму. У ній щенята живуть до 2-2,5 місяців.
Малята народжуються голими, сліпими, але в перші ж дні покриваються коротким білим волоссям. Приблизно до 10 днів кінцівки, лоб та спина темніють. Хутро в молоді подібне до батьківського, але темніше. Статеві відміни в забарвленні відсутні. Малята починають бачити через 15-30 днів. Зуби прорізуються наприкінці другого тижня. За свідченням Г. В. Сележинського, малята після народження наступного дня здатні сплітатись в щільний клубок. Такий рефлекс не дає їм змоги виповзати з нори і допомагає зберігати цінне тепло. Мати захищає малечу своїм тілом від холоду, а коли стає тепло, може витягати на поверхню.
Коли звірята досягають приблизно місячного віку, вони набувають деяких рефлексів самозбереження - в разі небезпеки можуть швидко ховатися в норі.
Через кілька місяців тхорята, як дорослі, здатні вбивати свою жертву - кусати в потилицю. Статевозрілими стають в 8 міс.

Розмножується в неволі добре. Інколи вид утримують у лабораторіях, зоопарках і звірогосподарствах (для виведення гібридів з тхором темним і його альбіносною формою - фуро).

Поведінка та спосіб життя[ред.ред. код]

Селиться в норах хом'яків, ховрахів і сліпаків, може влаштовувати кубло в тріщинах, ущелинах скель, купах хмизу та розсипищах каміння, скирдах соломи або в дуплах дерев. Площа індивідуальної мисливської ділянки особини становить 18 - 32 км (у радіусі 3 - 5 км довкола гніздової нори). Іноді риє й сам прості та дуже мілкі нори до 0,5 м глибиною і не турбується про їх благоустрій. Нори не вистеляє. Вхідний отвір жилої нори тхора завжди добре розчищений, має гладкі та блискучі стінки. Нора тхора з більш широким вхідним отвором та більшим діаметром купи наритої землі, свіжих екскрементів, ніж ховраха. Особливо характерне розміщення наритого ґрунту, який розкидається навколо вхідних отворів не рівномірно, а окремими купками, іноді в два чи три боки. Ознакою перебування тхора в норі є відсутність на свіжонакопаній землі слідів звіра або вони спрямовані до нори.

Активний у сутінках або вночі. Вдень полюють переважно молоді звірі. Ведуть поодиноке життя. Тхори не належать до осілих тварин - подорожують за ховрахами. Тільки під час вигодівлі малят довше живуть на одному місці. Постійне переміщення в пошуках їжі не виробило в неї рефлексу на захист своєї ділянки. Пересувається великими стрибками, роблячи петлі, вміє плавати. Спритна та смілива тварина. Може перекочовувати, долаючи за ніч 3-18 км.

Живлення[ред.ред. код]

Тхір степовий полює за ховрахами, хом'яками, пищухами, мишоподібними гризунами, норицями, тушканчиками, у деяких місцях - бабаками та пацюками, рідше за птахами, зміями і жабами, в літній час і за безхребетними. Тхори, що живуть біля рік і озер, полюють також і на водяних щурів. У деяких випадках тхори заподіюють відому шкоду домашньому птахівництву, але уявлення на цей рахунок зазвичай бувають сильно перебільшеними, і дуже часто має місце звинувачення тхорів у злочинах ними не досконалими, винуватцями є куниці, ласки і лисиці. Поза населених пунктів тхори, безумовно, корисні винищенням дрібних і середніх гризунів.

Полюбляє ягоди винограду, шовковиці, терну, пасльону, шипшини, різні фрукти; їсть жуків, коників, ящірок, змій, рибу, раків, амфібій, диких птахів та падло, робить запаси їжі.

Здобуває їжу подібно до всіх хижаків крадькома.

Поширення[ред.ред. код]

Спорідненість між євразійськими видами тхорів настільки велике, що вони вільно схрещуються, внаслідок чого в районах спільного проживання нерідко трапляються звірята, схожі і на чорного і особливо на степового тхора. Степовий тхір на заході зустрічається від Югославії і Чехії, а далі на схід по лісостепу, степу і напівпустель Росії від Забайкалля і до Середнього Амура , а також в Середній і Центральнії Азії до Далекого Сходу і Східного Китаю. В останнє століття ареал степового тхора помітно розширюється на захід і частково на північ.

Місця перебування[ред.ред. код]

Відкриті ландшафти з низьким травостоєм та ущільненим ґрунтом (залишки степу, посіви багаторічних трав, балки, вигони, піщані коси). Іноді живе у степових лісах, лісосмугах, скелях; заходить на околиці населених пунктів.

Лісів і населених пунктів уникає.

Цінність та використання[ред.ред. код]

Має цінне хутро. Раніше був мисливським видом.

В одній із книг давньогрецького вченого Страбона є дані про те, що римський імператор Август (близько 30 р. д. н. е. ) надіслав загін легіонерів, щоб допомогти жителям Балеарських островівСередземному морі) знищити кролів, які сильно розмножувалися. Головною дійовою особою в цій боротьбі стали тхори, проте однозначно це були тхори іншого виду, оскільки степовий тхір ніколи не жив в тих місцях.

Тхір степовий в Україні[ред.ред. код]

Вид в межах України має охоронний статус "Зникаючий" (Червона книга України, 2009). В інших країнах статус інший. Раніше вид було занесено до І і ІІ видань ЧКУ (1980, 1994), Червоного списку МСОП і Додатку ІІ до Бернської конвенції.

Чисельність. У 1970-х рр. в Україні мешкало біля 30 тис. особин. Найбільша щільність на цілині сягала 5, на вигонах - 3, на сіножатях - 1, на ланах - 0,05 особин на 1 тис. га. Раніше у Черкаській та Полтавській обл. - 12 особин на 1 тис. га, а зараз - 0,1. У Луганському заповіднику колись щільність сягала 80 особин на 1 тис. га, тепер <1; у Чорноморському заповіднику (1992-98 рр.) - 4-13 на 1 тис. га, зараз мешкає 12-15 тхорів, хоча у 1924 р. поряд - здобули ~ 1 тис.

Вірогідно, нині (дані на 1994 рік) популяція досягає кількох тисяч особин. У 80-х рр. 20 ст. ресурси виду скоротилися, порівняно з початком століття, у 20 - 25 разів. Зараз найбільше тварин мешкає у Криму, де збереглися ділянки степу.

Причини зміни чисельності: Розорювання цілинних ділянок, багаторазова обробка ґрунту протягом року, використання отрутохімікатів, зокрема для боротьби з ховрахами. Масове винищення ховрахів.

Заходи охорони. Охороняється тхір у природних (Кримський, Український степовий, Луганський) та біосферних («Асканія-Нова», Чорноморський, Дунайський) заповідниках, у багатьох заказниках, національних парках (Азово-Сиваський, «Меотида») та інших територіях і об'єктах ПЗФ.

Пропозиції щодо збереження. Доцільно збільшити площі вигонів, перелогів, зберегти цілинні ділянки, проводити реакліматизацію виду в місцях недавнього проживання, відмовитися від хімічних методів боротьби з ховрахами.

Джерела: Браунер, 1923; Фёдоров, 1924; Писарева, 1953; Сокур., 1960; Гептнер и др., 1967; Абелєнцев, 1968; Татаринов, 1973; Берестенников, 1977; Туманов, 1984; Сиренко, Мартынов, 1998; Жмуд, 1999; Роман, 2000; Тимошенков, 2002; Селюнина, 2002, 2003; Колесников, Кондратенко, 2004; Волох, 2004; Тараненко и др., 2008; Гептнер В. Г. (та ін.), 1967; Абелєнцев В. І., 1988; Терновский Д. В., 1977; Крыжановский В. И., Жежерин В. П., 1979; Турянин И. И., 1979; Туманов И. Л., 1984. Особисті повідомлення: В. Д. Сюхіна (1972–1979), С. Ю. Костіна (1977), О. І. Кошелєва(1978–1980), Р. М. Чернічко (1985), И. І. Чернічко (1986), О. І. Черемісова (1987), С. І. Кухленка (1988), С. В. Вінтера (1989), Ю. В. Кармишева (1989), В. В. Кинди (1990), І. Д. Бєлашкова (1992). Усні повідомлення: Андрющенка, Вєтрова, Дулицького, Селюніної, Кінди, Химина.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]