Димитрій (Туптало)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прижиттєвий портрет митрополита Димитрія (з фондів НХМУ)
Пам'ятник Д. Тупталу в Макарові

Димитрій Ростовський (в миру Данило Савич Туптало; грудень 1651, Макарів, Київщина — 28 жовтня 1709, Ростов) — український та російський церковний діяч, вчений, письменник і проповідник, богослов, святий Російської православної церкви, митрополит Ростовський і Ярославський, .

Історія служіння[ред.ред. код]

Народився в родині сотника Київського полку Сави Туптала.

Навчався у Києво-Могилянській академії (тоді колеґіум) (16621665).

Після постригу 9 липня 1668 р. Т. Д. жив у Київському Кирилівському монастирі.

З 1675 по 1700 р. Т. Д. — ігумен і проповідник різних українських монастирях (Густинський, Чернігівський, Батуринський, Києво-Печерській Лаврі) і недовгий час у Вільні та Слуцьку, жив в єпископа Теодосія Василевича).

1677 року, будучи кафедральним проповідником при Лазарі Барановичу в Чернігові, написав за велінням останнього «Руно орошенное» (1680), першу його книгу, що дійшли до нас.

З 1679 року — імовірно, придворний проповідник гетьмана Івана Самойловича у Батурині. 1680 р. обраний ігуменом Київського монастиря Св. Кирила, проте залишається у Батурині. 1681 р. стає ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського, а через півроку — Батуринського Крупицького Миколаївського монастиря.

У 1684 р. Т. Д. за запрошенням Варлаама Ясинського приїздить до Києва і стає проповідником у Києво-Печерській Лаврі. Тут Т. Д. прийняв на себе послух — складання Четій Міней, що прославили його ім'я. Над Четіями Мінеями Т. Д. трудився понад двадцять років і закінчив їх лише в Ростові в 1705 р.

1701 року Петро I призначив Т. Д. митрополитом Тобольську.

Над початку 1700-их Тупталом було побудовано першу каплицю над могилою гетьмана Петра Дорошенка в селі Ярополець (нині Московська область, каплиця не збереглася). 56°07′48″ пн. ш. 35°49′19″ сх. д. / 56.129947° пн. ш. 35.821996° сх. д. / 56.129947; 35.821996 Він же започаткував традицію панахид над могилою Дорошенка.[1]

У 1702 р. з уваги на слабке здоров'я Т. Д. призначається митрополитом Ростовським та Ярославльським, де Т. Д. розвив широку адміністративну діяльність. Найголовнішим його починанням було відкриття в 1702 р. школи для священнослужителів. Туди приймалися не тільки діти священиків, а й особи інших станів, усього за час існування школи в ній навчалося 200 чоловік. Школа Т. Д. була загальноосвітньою, а не спеціальною. У школі викладалися граматика, латинська і давньогрецька мови, нотний спів, віршування, риторика. Навчання було побудовано за тогочасними українськими принципами. Ростовська школа проіснувала до 1705 р.

У 1757 р. Т. Д. був канонізований. У Ростовському кремлі знаходиться портрет митрополита пензля В. Л. Боровиковського, написаний у 1790 р. для Ростовського Спасо-Яковлівського монастиря, він списаний, певно, з одного прижиттєвих зображень Д. Р., що не збереглися.

Богословська творчість[ред.ред. код]

«Руно орошенное» (1680), перший з його творів, що дійшли до нас, був збірником оповідей про чудеса чудотворного образу Богоматері в Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі (7 видань до 1702 р.).

У 1684 в Києво-Печерській Лаврі Т. Д. почав трудитися над Четіями Мінеями, які закінчив їх лише в Ростові в 1705 р. Використовуючи у своїй роботі як руські джерела (у тому числі і Великі Мінеї Четьї), так і латинські, грецькі, польські, автор не просто збирав їх воєдино і займався добором, багато з житій, складених Т. Д., можуть вважатися ориґінальними агіографічними творами. Видання Міней затяглося на багато років: у 1689 р. у Києво-Печерській Лаврі була надрукована перша частина (вересень- листопад), а робота над четвертою — останньою — частиною тривала до 9 лютого 1705. У зв'язку з приїздом до Московії змінюється погляд Т. Д. на завдання і цілі його праці: за спостереженнями дослідників, він вже в Москві, а потім і в Ростові приділяє усе більше уваги пам'ятникам московської агіографії, крім великоросійських житій Т. Д. включає в Мінеї деякі повісті і розповіді місцевого — ростовського — походження (наприклад, Житіє Димитрія царевича). Друге видання Міней вийшло в 17111716 (було надруковано у трьох частинах). Пізніше праця Т. Д. перевидавалася ще кілька разів.

Ще в Україні Т. Д. став відомим проповідником. Його проповіді, написані в стилі бароко, знаходяться в одному ряді з творами найвідоміших у XVII ст. проповідників Йоаникія Галятовского, Антонія Радивіловського та ін. Для них характерний надлишок риторичних питань, вигуків, алегорій тощо.

Для учнів школи для священнослужителів Т. Д. у перший же рік перебування в Ростові написав «Рождественську драму», поставлену 24 грудня 1704 р., драма і дотепер йде на сучасній сцені. Інша п'єса Т. Д. — до свята Успіння Богородиці — «Успенська драма» була написана, на думку дослідників, в Україні наприкінці XVII ст. для виконання ченцями і переписувачами в монастирі Д. Р., імовірно, написав і інші п'єси, але тексти до нас не дійшли. Інтерес Т. Д. до театру був викликаний і чисто практичні цілями: прищеплюючи смак і інтерес до спектаклів, митрополит здійснював морально-виховну програму.

Серед богословських творів «Зерцало православного исповедания» (вид. 1805 р.), «Діаріуш, каталог кіевских митрополитов». Мова богословських праць — церковнослов'янська з українізмами, проповідей — близька до народної.

Проповіді Т. Д. ростовського періоду стають більш логічними, короткими, жвавими, доступними, яскрава і виразна їх мова.

Важливе місце в літературній спадщині Т. Д. займає «Келійний літописець» — праця, заснована на докладному вивченні Біблії, праць батьків Церкви, творів європейських хроністів і новітніх церковних письменників. Спочатку Т. Д. мав тільки список Хроніки Псевдо-Дорофея Монемвасійського і Літописець Еллінський і Римський; матеріалу, що міститься в цих джерелах, було йому недостатньо, тому митрополит за допомогою купця Ісакія Ванденбурґа через Архангельськ виписував іноземні книги, звертався по допомогу до свого друга солепромисловця Г. Д. Строганова. Окремі місця «Літописця» Т. Д. майже дослівно збігаються з проповідями митрополита. Як відзначають дослідники, Т. Д. обережно натякає і на діяльність Петра І, піддаючи критиці «сущих на владетельствах», які «вельми согрѣшают и безгрѣшных осужают вмѣсто грѣшных», в той час коли царю мають бути властиві «милость, кротость и незлобие». Перше видання «Келійного літописця» здійснено у 1784 р.

Робота над «Літописцем» була перервана через необхідність писати нову працю — знаменитий твір про розкол «Розыск о раскольнической брынской вѣрѣ». Створюючи «Розыск», Т. Д. думав, що «надлежит простыми словесы увещание простерти ко уклонящимся в раскольные заблуждения». Твір був закінчений у березні 1709 р. (1-е вид., 1745). Трактат складається з 3 частин, у яких автор намагається пояснити походження розколу і різко виступає проти його адептів. Розкол він розглядає, головним чином, як плід неуцтва.

За заповітом митрополита чернетки, що залишилися після нього, були покладені в труну при похованні, а при розкритті гробниці вони виявилися зотлілими, тому автографів Т. Д. залишилося небагато — це особисті листи, підписи до офіційних документів, деякі чорнові матеріали, виправлення тих чи тих рукописних чи друкованих творів.

У Т. Д. була досить велика, хоча і типова, бібліотека церковного письменника, що тяжів до історичної тематики. За деякими даними, вона нараховувала 288 книг, з них значна кількість іноземними мовами.

Рукописи Т. Д. мали широке поширення не тільки в Російські імперії, але також у Болгарії, Сербії, почасти в Румунії.

Т. Д. — типовий представник барокової доби. Його філософські погляди поєднали в собі елементи середньовічної патристики, схоластики і новітньої філософії (Ренесансу, Реформації, раннього просвітництва). Сфера філософських інтересів Т. Д. — етична та антропологічна проблематика з переважною увагою до розв'язання завдань практичної етики. У своєму вченні про людину Т. виходить із традиційної для укр. думки концепції двонатурності людини — її поділу на внутрішню і зовнішню. Можливість подолання цієї подвійності мислитель пов'язує з самопізнанням, з проникненням людини у свою, закладену в неї Богом, сутність, що у свою чергу передбачає процес єднання людини з Богом — переображення, обожнення. Останнє Т. Д. розуміє не в гностичному, а в етичному сенсі, тобто через активну суспільну діяльність, що усвідомлюється як наслідування Христу в земному житті. В системі моральних цінностей виокремлює любов, яку розуміє як принцип діяльності, що визначає ставлення людини до Бога та інших людей і уможливлює спасіння діючого суб'єкта. Християнську етику розглядав як підґрунтя суспільної моралі; церкву вважав формою містичного єднання людей і суспільною інституцією, покликаною через священиків здійснювати моральний суд і забезпечувати належний освітній рівень суспільства. Запропонував просвітницьку концепцію державного управлінь, згідно з якою державою управляє освічений монарх, що керується принципами християнської моралі.

Твори митрополита Т. Д. добре були відомі кільком поколінням письменників Росії і в епоху Просвітництва, і в «золотий» для літератури вік: О. С. Пушкіну, М. В. Гоголю, Т. Г. Шевченку, О. І. Герцену, Л. М. Толстому, М. С. Лєскову та ін.; мали вплив на творчість Квітки-Основ'яненка; багато хто з них мав книги Т. Д. у своїх бібліотеках, виховувалися на них, а пізніше використовували перероблені ним джерела і сюжети у своїх художніх творах.

У Житіях Святих («Четьї-Мінеї») зібрав і опрацював велику кількість історичних оповідань агіографічного (житійного) жанру. Повна назва «Житія» —"В той-таки день. Успіння святого рівноапостольного великого князя київського Володимира, названого у святім хрещенні Василем, всієї Русії самодержця і просвітителя. Ся історія «Житія» його зібрана із літописця Руського преподобного Нестора Печорського у скороченні і від інших книг руських і тощо".

Цікаві факти[ред.ред. код]

Пам'ятник Данилу Тупталу в Ростові-на-Дону.
  • Димитрій Ростовський був єдиною особою, якого канонізувала Російська православна церква впродовж всього ХVІІІ століття[2].
  • На честь Димитрія Ростовського назване сучасне місто Ростов-на-Дону (спочатку фортеця Святого Димитрія Ростовського).

Твори[ред.ред. код]

  • Руно орошєнное… — Чернігів, 1683 (те саме: 1689, 1696)
  • Книга житія святых… На три мѣсяцы первыя: септемврій, октоврій и ноемврій, — К., 1689
  • Книга житія святых… На три мѣсяцы вторыя: декемврій, іануарій і февруарій. — К., 1695
  • Книга житія святых… На три мѣсяцы третій: март, апріль, маій. — К., 1700
  • Апологія в утоленіе печали человѣка сущаго в бѣдѣ, гоненій и озлобленій, вкратцѣ сложенная по совѣту святаго апостола Павла глаголющаго: утѣшайте друг друга и созидайте каждого ближняго… — Чернігів, 1700
  • Книга житія святых… На три мѣсяцы четвертая: июнь, іюль, август. — К., 1705
  • Рассуждение о образе Божий и подобий в человеце. — М., 1714
  • Розыск о расколнической брынской вѣрѣ, о ученій их, о дѣлах их, и изъявленіе, яко вѣра их неправа, ученіе их душевредно и дѣла их небогоугодна. — М., 1745
  • Дневные записки святого чудотворна Димитрия митрополита Ростовского… — М., 1781
  • Летопись иже во святых отца нашего Димитрия, митрополита Ростовского, новоявленного чудотворца, сказующая вкратце деяния от начала миробытия до рождества Христова, собранная из божественных писаний, из различных хронографов русских, польских, еврейских и иных, c присовокуплением келейной летописи сего же святого чудотворца. — М., 1784
  • Зерцало православного исповедания… — СПб., 1805
  • Сочинения святителя Димитрия, митрополита Ростовского. — К., 1869–1872. — Т. 1-5
  • Димитрий Ростовский. Успенская драма (Комедия на Успение Богородицы) // Русская драматургия последней четверти XVII в. и начала XVIII в. — М., 1972.— С. 172–220
  • Дмитрий Ростовский. Рождественская драма (Комедия на Рождество Христово) // Там же. — С. 220–274
  • Хрестоматія давньої української літератури / Упор. О.Білецький. — К., 1952
  • Жития Святых. — Кн. 1-3. — К., 1998; Кн. 4-5, Кн. 6-11. — К, 1999

Переклади сучасною українською мовою[3][ред.ред. код]

  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Книга І: Вересень /Пер. з ц.-сл. В.Шевчук. — Львів: Свічадо, 2005. — 464с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том ІІ: Жовтень /Пер. з ц.-сл. В.Шевчук. — Львів: Свічадо, 2006. — 384с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том ІІІ: Листопад /Пер. з ц.-сл. В.Шевчук. — Львів: Свічадо, 2007. — 580с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том IV: Грудень /Пер.із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2007. — 660с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том V: Січень/Пер.із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2008. — 544с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том VI: Лютий /Пер.із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2008. — 312с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том VII: Березень / Пер.із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2009. — 472с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том VIII: Квітень / Пер.із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2009. — 360с
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том ІХ: Травень / Пер. із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2010. — 496 с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї) у 12 томах. Том Х: Червень / Пер. із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2011. — 568 с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї) у 12 томах. Том ХІ: Липень / Пер. із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2013. — 560 с. ISBN 978-966-395-650-3

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Нечаев В. П. Святый Димитрий (Туптало), митрополит Ростовский. — М., 1849 (2-е вид.: М., 1910)
  • Шляпкин И. А. Святой Димитрий Ростовский и его время (1651–1709). — СПб., 1891
  • Величковский А. Святитель Димитрий, митрополит Ростовский. — Чернигов, 1893
  • О6темперанский А. Святитель Димитрий, митрополит и чудотворец Ростовский (жизнь и труды его). — Екатеринбург, 1909
  • Титов Ф. И. Св. Димитрий, митрополит Ростовский, бывший ученик Киевской духовной академии (1651–1709). — К., 1909
  • Попов М. Святитель Д. Ростовский и его труды (1709–1909). — СПб., 1910
  • Вертеловский А. Св. Димитрий Ростовский и его творення. — X., 1910
  • митр. Іларіон (Іван Огієнко). Св. Димитрій Туптало, Вінніпеґ, 1960
  • Нічик В. М. Етичні погляди Д. С. Туптала // Філософська думка. — 1973. — № 2
  • Климов В. В. Святитель Димитрій. — Львів, 1995
  • Йосипенко С. Л. Етичне вчення Д. С. Туптала (св. Димитрія, митрополита Ростовського) в контексті укр. духовної традиції // Автореф. дис…. канд. філос. наук. — К., 1996.
  • Дмитро Туптало у світі українського бароко: Збірник наукових праць.[Львівська медієвістика. — Вип.1]. — Львів, 2007. — 328с.
  • Чухліб Т. Сава Туптало — сотник Війська Запорозького (від Петра Сагайдачного до Івана Мазепи: Патріот Батьківщини. — 1991.
  • Сергій Гупало. Подвиг святителя. Газета «День». № 53
  • Дитячі роки Дмитра описані в книзі «Андрусяк Іван про Дмитра Туптала (святого Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича, Олексу Довбуша»[4].
  • Ігор РоздобудькоДанило Туптало – небесний патрон Ростова-на-Дону. // Донщина та далі на Схід.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]