Манефон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Манефон (дав.-гр. Μανέθων; лат. Manetho), точніше Манетон з Себенніта - давньоєгипетський історик і жрець з міста Себеніт в єгипетській Дельті, що жив за часів правління в Єгипті елліністичної династії Птолемеїв, в кінці IV - першій половині III ст. до н. е.

Життя та діяльність[ред.ред. код]

Хоча до наших днів не збереглося багатьох відомостей про життя Манефона, імовірно, він жив ​​і творив (по В.В. Струве) в часи Птолемея I Сотера (323, формально 305-283 до н. е.) і Птолемея II Філадельфа (285-246 до н. е.). Якщо ж враховувати і згадку про Манефона в документі 240/241 до н. е., то він міг продовжувати свою діяльність і в правління Птолемея III Евергета (246-222 до н. е.).

Хоча Манефон був єгиптянином і займався єгипетською історією, писав він на чистій грецькій мові. Манефону, крім знаменитої «Історії Єгипту» , іноді приписують наступні твори, які також не дійшли до нашого часу:

  • «Священна книга» ,
  • «Епітоми (скорочені виписки) з фізики» (Φυσικών ἐπιτομή),
  • «Про святах» (Περί ἑορτών),
  • «Про старожитності і благочесті» (Περί αρχαϊσμού και ευσεβείας),
  • «Про виробництво кіфи» ,
  • «Проти Геродота» (Τά πρός Ἡροδότου),
  • «Книга Сотіс»
  • Астрологічний твір в 6 книгах «Апотелесматіка» (Ἀποτελεσματικά).

Ймовірно, Манефон був жерцем (ἱερογραμμᾰτεύς) бога Ра в Геліополі. Збереглися згадки, що Манефон був одним з головних засновників і перших служителів культу Серапіса (синкретичного елліністичного божества, що з'єднував Осіріса і Апіса).

Історія Єгипту[ред.ред. код]

Манефон є єдиним відомим нам давньоєгипетськими автором, що склав повноцінну історичну працю з історії Стародавнього Єгипту - «Історію Єгипту» ( «Егіптіку» , «Αἰγυπτιακά» ) в трьох книгах. Труд Манефона прийнято вважати історичним в сучасному сенсі слова (на відміну від більш ранніх історичних літописів Стародавнього Єгипту типу «Анналів Тутмоса III», які не робили висновків чи умовиводів, а всього лише констатували події), написаним за зразком «Історії» Геродота.

«Історія Єгипту», що збереглася до нашого часу лише в цитатах інших стародавніх авторів - Йосипа Флавія, Секста Иулия Африкана, Євсевія Кесарійського, Іоанна Малали, Георгія Синкелла та інших, є дуже цінним джерелом для єгиптологів, на який часто посилаються в питаннях коригування хронології правління фараонів.

Серед інших заслуг цієї праці слід зазначити, що в ньому вперше вся історія Стародавнього Єгипту була розділена на періоди Давнього, Середнього і Нового царств (що відповідає 1-му, 2-му і 3-му томам «Історії Єгипту» Манефона). Хоча поділ Манефоном історії Єгипту було вельми умовним (так як він включав в кожен період по 10 династій фараонів без урахування конкретних історичних тенденцій і реалій), але в злегка видозміненому вигляді ця традиція збереглася і до нашого часу. Крім того, саме поняття «давньоєгипетська династія» було введено Манефоном для позначення ряду правителів, які правили послідовно і хто перебував у родинних стосунках.

Історію Єгипту Манефон починає з Гефеста - першого бога і людини. Його нащадками були Геліос, Крон і брати Осіріс і Тифон. Їм наслідували Гор. Потім правили напівбоги, духи і смертні. Всіх фараонів, починаючи з Менеса, Манефон розділив на 30 династій. Цим поділом єгиптологи користуються і нині.

Сучасні дослідники не завжди довіряють джерелами, цитуючим Манефона (зокрема, в питаннях про діяльність Озарсіфа і про тривалість правління гіксосів), проте все ж вважається, що жрець-історик користувався достовірними староєгипетськими джерелами з царських і храмових архівів, зокрема, царськими списками.

Англійський єгиптолог Вільям Фліндерс Петрі писав про працю Манефона:

"Це твір був в його оригінальній формі найвищою мірою авторитетним. Складений при діяльному покровителі вченості - Птолемее Філадельфосе - і цілком можливо для великої бібліотеки, яку він створював, і написаний єгипетським жерцем, який знав, як використовувати всі документи, що дійшли до його днів, він має найсильніші зовнішні домагання на довіру. Ми знаємо навіть з фрагментів, що дісталися нашого часу, якими грунтовними і систематичними були єгипетські записи: хроніка усіх років і правлінь перших п'яти династій не має собі рівних ні в якій країні, і фрагмент її в Палермо показує, який в таку ранню епоху існував систематичний запис; в той час як пізніший Туринський папірус XVIII династії, або до неї, даючи час правління кожного короля з підсумовуванням в інтервалах, показує, що та ж сама схильність до точного обчислення зберігалася і в пізніші часи. Саме тоді були створені копії тих робіт, на які міг посилатися Манефон при складанні своєї історії для грецького світу"[1].

Манефон про євреїв[ред.ред. код]

Манефон прямо про євреїв не говорить, проте згадує, що після вигнання з Єгипту гіксоси закріпилися в Юдеї і заснували Єрусалим. Крім того, єгипетський фараон зібрав прокажених і виселив їх на північний схід Єгипту, де вони підпали під вплив побіжного геліопольского жерця Озарсіфа (служителя Осіріса), який загітував їх бігти в Юдею.[2]

Спадщина[ред.ред. код]

Відомості про Манефона і його твори дійшли до нас через посередництво стародавньої і середньовічної літератури на різних мовах (грецькій, латинській, вірменській, сірійській, арабській, давньоруській, грузинській і навіть санскриті). Ці матеріали досить докладно досліджені відносно грецької і латинської традиції, і більшої частини вірменської. Але до цих пір залишаються абсолютно не дослідженими відомості про Манефона в інших східних християнських і мусульманських письменників.

Антична грецько-латинська традиція[ред.ред. код]

Твори історика Манефона відбилися у античних авторів, які писали на грецькій мові:( бл. 45 - 127) Плутарх Херонейський, Птолемей Мендесський, Апіон Оасійський, син Плейстоніка ( народ. бл. 30 до н. е.), Херемон Олександрійський (I ст.), Манефон астролог ( I-II ст.), Порфірій (бл. 234-303), Іамбліх Халкісскій (бл. 250-330), Діоген Лаертський (1-ша пол. III в). Компіляціями з Манефона на грецькій мові користувалися в своїх працях Ератосфен Кіренський (III ст. до н. е.), Йосип Флавій (37 - після 100) і Клавдій Еліан (бл. 170 - після 222).

Компіляцією з відомостями з Манефона користувався також Публій Корнелій Тацит (бл. 58 - 117), що писав латинською мовою.

Яка частина відомостей про Стародавній Єгипет в творах Гекатея Абдерського (IV-III ст. до н. е.), Діодора Сицилійського(Бл. 90 - 21 до н. е. ), Марка Теренція Варрона Реатінского (116 - 27 до н. е.), Гая Плінія Старшого (23 - 79) належить до традиції Манефона - залишається предметом дискусій.

Християнська традиція[ред.ред. код]

Пізніше «Єгіптіаку» Манефона, через хронологічні вибірки з неї, використовували багато разів пізньоантичні і середньовічні літописці для своїх хронологий. З них найбільш важливі Секст Іулій Африкан (II-III ст.), Теофіл Антіохійський (II ст.), Євсебія Памфіл Кесарейський (бл. 263-339), Іоанн Малала (бл. 491-578), автор «Великодньої хроніки» (VII ст.), Георгій Синкелл (VIII-IX ст.) та інші, які писали на грецькому;

Ієронім (бл. 342-420.), Автор «Excerpta latina barbari», Іоанн Анній Вітербенский (XIV в.) і інші - латинською (бл. VI ст.);

Мойсей Хоренський (V ст.), Перекладач хроніки Евсебія (VI ст.), Самуїл Анійський (XI ст.) і деякі інші хроністи - вірменською мовою.

На сирійській мові[ред.ред. код]

Ілля Насібінский (1008-1048), Михайло Сирієць (XII-XIII ст.), Григорій Іоанн Баргебрей (1226-1286) і ін. хроністи - сирійською мовою користуються (крім Африкана і Евсебія) третьою хронологічною канвою Манефона, яка ведеться з грецького хроніста Андроніка.

На грузинській мові[ред.ред. код]

Є також давньогрузинські переклади грецьких хронік (Іоанна Малали, Георгія Амартола) з витягами з Манефона.

Пізня латинська традиція[ред.ред. код]

В західноєвропейських хроніках також містяться відомості, які ведуться з Манефона (через латинський переклад «Хроніки» Євсевія Кесарійського, зроблений Ієронімом Стридонським). Короткі витяги з Манефона латинською мовою розкидані по творах деяких європейських письменників - в 1 кн. «Історії франків» Григорія Турського (539-594), в «Загальній хроніці» Еккехард з Аури (XII ст.) і ін. Найбільш повно передає відомості Манефона Іоанн Анній Вітербський)(лат. Joannes Annius Viterb(i)ensis) (1432—1502).

На слов'янських мовах[ред.ред. код]

В давньоруських перекладах пізніх грецьких хронік (Іоанна Малали, Георгія Синкелла та інших), в російських хронографах та інших творах маються витяги з Манефона. З них в основному видані джерела, що містять уривки з Іоанна Малала (тобто з 1-й книги «Егіптіакі»).

У «Хроніці всього світу» Мартіна Бєльського (1494-1575) маються витяги з Манефона польською мовою.

На арабській мові[ред.ред. код]

Ранній арабський переклад Манефона (IX в.) ведеться в основному з грецької традиції Евсебія (відображає 2-ю і 3-ю книги «Егіптіакі») і переказується більш ніж десятком знаменитих східних літописців: Агапій Гієрапольский (пом. після 941.), Яукбі (пом. 897/905.), [[Аль-Масуді | (пом. 965) Масуді]], Біруни (973 - 1048), Якут (1178 - 1229), Ібн ал-Асир (пом. 1233), Макрізі (1364 - 1442) та багато інших.

На санскриті[ред.ред. код]

Тільки астрологічна традиція про Манефона (перекладення «Апотелесматікі» III або IV ст.) збереглася на санскриті.

Джерела[ред.ред. код]

  • Манефон. История Египта. [Папирусные отрывки] [1] (на др.-греч.)
  • Manetho. [Works] / With an Engl. transl. by W. G. Waddell. — London; Cambridge, 1940. — (The Loeb Classical Library; 350). ISBN 0-674-99385-3.
  • Манефон. Рассказ… о первой и второй династиях согласно Африкану // Эмери У. Б. Архаический Египет. — СПб.: Нева; Летний сад, 2001. — (Александр. б-ка. Сер.: «Египет»). — С. 308—309.
  • Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. — 2-е изд. — М., 1986.
  • Иосиф Флавий. О древности еврейского народа. Против Апиона: 1) Пер. А. Пумпянский // «Гакармель». — Вильно, 1860; 2) Пер. Я. Израэльсона и Г. Генкеля. — СПб., 1895; 3) Пер. А. В. Вдовиченко // Филон Александрийский. Против Флакка. О Посольстве к Гаю; Иосиф Флавий. О древности еврейского народа. Против Апиона. — М.: Иерусалим, 1994; 4) Греческие и римские авторы о евреях и иудаизме. — М.: Иерусалим, 1997. — Т. 1.
  • Истрин В. М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе.— М., 1994.
  • Пасхальная хроника / Пер. с греч., вступ. ст., коммент. Л. А. Самуткиной. — СПб.: Алетейя, 2004. — [Ч. 1]. ISBN 5-89329-686-9
  • Плутарх. Исида и Осирис. — Киев, 1996.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Берлев О. Д. Египет // Источниковедение истории Древнего Востока. — М., 1984.
  • Струве В. В. Манефон и его время. — СПб.: Нева; Летний сад, 2003. — 480 с. — (Александр. б-ка. Сер.: «Египет»).
  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

Посилання[ред.ред. код]