Нейїський мирний договір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Територія Болгарії після Нейїського мирного договору

Нейїський мирний договір — один з міжнародних договорів, що склали Версальсько-Вашингтонську систему. Підписаний 27 листопада 1919 р. у Нейї-сюр-Сен (фр. Neuilly-sur-Seine, поблизу Парижа) між Болгарією, учасницею блоку Центральних держав, і державами-союзницями Антанти (США, Великобританія, Франція, Італія, Японія, Греція та ін.). Набрав чинності 9 серпня 1920 р.

Основні положення[ред.ред. код]

За Нейїським договором від Болгарії до Королівства сербів, хорватів і словенців відійшли 4 райони загальною площею &&&&&&&&&&&02566.&&&&&02566 км² з містами Цариброд, Босилеград і Струмиця.

Підтверджувався кордон з Румунією, встановлений Бухарестським мирним договором 1913, за яким Південна Добруджа залишилася за Румунією.

Болгарія була позбавлена Західної Фракії (8,5 тис. км²) і з нею виходу в Егейське море. Західна Фракія переходила у розпорядження Великобританії, Італії, Франції, США та Японії, які зобов'язалися (ст. 48) «гарантувати свободу економічного виходу Болгарії до Егейського моря». Це зобов'язання було порушене передачею Західної Фракії Греції в 1920 р.

Болгарія зобов'язалася виплатити репарації в 2,25 млрд золотих франків. Її господарство та фінанси були поставлені під контроль Міжсоюзної комісії з представників Великобританії, Франції та Італії. Військові статті договору обмежували види озброєння та чисельність армії (до 20 тис.), чисельність поліції і жандармерії Болгарії.

У 1923 і 1930 були переглянуті статті про репарації, у 1938 — про військових обмеженнях. У 1940 Південна Добруджа (згідно з Болгарсько-Румунським договором від 7 вересня 1940 р.) повернена Болгарії.

Після Другої світової війни Нейїський мирний договір повністю втратив чинність.

Окремі статті[ред.ред. код]

Стаття 125
Понад платежі, передбачені в статті 121, Болгарія зобов'язується повернути на умовах, установлених Міжсоюзною комісією, предмети всілякого ґатунку й цінні папери, загарбані, конфісковані чи секвестровані на територіях Греції, Румунії або Сербії, що зазнали вторгнення, коли буде можливо їх упізнати на території Болгарії, крім худоби, з якою буде вчинено відповідно до статті 127. З цією метою Уряди Греції, Румунії та Сербсько-Хорватсько-Словенської держави повідомлять Міжсоюзну комісію в чотиримісячний термін після того, як набере чинності цей Договір, про список предметів і цінних паперів, що їх слід упізнати й відносно яких вони можуть засвідчити, що їх було загарбано на територіях, які зазнали вторгнення, і що їх може бути знайдено на болгарській території; воднораз вони повідомлять усілякі відомості, що дозволять знайти і впізнати їх. Болгарський уряд зобов'язується полегшити всіма наявними в нього засобами розшук названих предметів і цінних паперів та опублікувати у тримісячний термін від початку чинності цього Договору закон, який зобов'язуватиме болгарських громадян під страхом покарання, передбаченого за приховування, оголошувати про всілякі предмети й цінні папери такого походження, що знаходяться в їхньому володінні.
Стаття 126
Болгарія зобов'язується розшукати й повернути, не гаючи часу і за належністю, Греції, Румунії та Сербсько-Хорватсько-Словенській державі всілякі документи або архіви та всілякі предмети, що становлять археологічний, історичний чи художній інтерес і загарбані на території цих країн під час війни. Всілякі конфлікти, що виникають між зазначеними вище державами та Болгарією з приводу власності на це різноманітне майно, передаватимуться третейському судді, якого буде призначено Міжсоюзною комісією і рішення якого будуть остаточними.

27 листопада 1919 р.

Література[ред.ред. код]

  • Ключников Ю. В., Сабанин А. В. Нейи. — М., 1926. — С. 41-42. Україна в міжнародно-правових відносинах, книга 2, Правова охорона культурних цінностей, Київ, Юрінком Інтер, 1997

Джерела[ред.ред. код]