Берестейський мир (3 березня 1918)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зліва направо: німецький генерал Макс Гофман, австро-угорський міністр закордонних справ, граф Оттокар Чернін, представник Османської имперії Мехмед Талаат-паша, і представник німецького МЗС Ріхард фон Кюльман.
Підписання прелімінарної мирної угоди у Бресті-Литовському 15 грудня 1917 року
Засідання російської (РСФСР), німецької та української (УНР) делегацій у лютому 1918 року.
Землі, які втратила Росія внаслідок Берестейської угоди
Російську делегацію на чолі з Левом Троцьким зустрічають німецькі офіцери в Брест-Литовську (прес-фото).
Перші дві сторінки Берестейської угоди.
«Світ з Україною» - Спеціальний диспетчерський, 9, Лютий, 1918

Берестейський мир або Брест-Литовська мирна угода — мирний договір між Російською Федеративною Радянською Республікою (рос. Российской Федеративной Советской Республикой [1]) та Центральними державами, підписаний 3 березня 1918 року в Бресті-Литовському представниками Радянської Росії з одного боку та Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії — з іншого. Угода зафіксувала поразку та вихід Росії з Першої світової війни.

Прелімінарне перемир'я[ред.ред. код]

Хід переговорів[ред.ред. код]

Питання про підписання сепаратного мирного договору із Центральними державами вимагало практичного рішення Раднаркомом Радянської Росії, коли до середини січня 1918 року виявилася остаточно відмова союзників Росії взяти участь у мирних переговорах. На першому ( 2—5 грудня) та другому (22—28 грудня) етапах німецька делегація на чолі із Кюльманом займала відносно ліберальну, щодо Росії, позицію, погодившись 25 грудня узяти за основу переговорів російський Декрет про мир без анексій та контрибуцій, за умови приєднання до цього принципу країн Антанти. Як російська, так і німецька сторони вважали вимоги російської сторони висунутими лише з метою пропаганди й такими, що безсумнівно не будуть прийняті Антантою.

На початку січня керівництво німецькою делегацією перейшло до представника воєнної партії генерал-майора Гофмана.

Переговори, що завершилися підписанням угоди, відбувалися в три етапи:

  • від 9 (22) грудня до 15 (28) грудня 1917 року;
  • від 27 грудня 1917 (9 січня 1918) року до 28 січня (10 лютого) 1918 року;
  • від 1 до 3 березня 1918 року.

7 (20) січня 1918 року голова Раднаркому Росії В. Ульянов (Ленін) зазначав, що уряд і керована ним делегація у Бересті «для штучного затягування перемовин» «вже зробили все можливе і неможливе» [2].

Раніше, 27 січня (9 лютого) 1918 року, Центральні держави підписали мирну угоду з делегацією Центральної Ради Української Народної Республіки.

Ратифікація договору[ред.ред. код]

Угоду ратифікували Надзвичайний IV Всеросійський З'їзд Рад (15 березня) та німецький імператор Вільгельм II (26 березня 1918).


Виконання умов договору[ред.ред. код]

Як російська, так і німецька сторони із самого початку не розраховували на сумлінне виконання умов договору, як самі, так і супротивною стороною, про що представники керівництва держав заявляли як на таємних нарадах, так і перед масовою аудиторією. Із перших днів після ратифікації договору командування обох сторін вело бойові дії місцевого значення. До того ж уряд Радянської Росії не міг контролювати усі військові формування, що діяли на її території.

Із часом між договірними сторонами, а, фактично, між Росією та Німеччиною виникли деякі питання, що потребували вирішення. Після призначення повноважним представником Росії у Німеччині Адольфа Іоффе між сторонами проводились таємні перемовини, що завершились підписанням трьох угод.

Для вирішення питань, що виникли у зв'язку із мирним договором від 3 березня 1918 року, 27 серпня 1918 року був підписаний Російсько-німецький додатковий договір до мирного договору [3] [4]. Росія погодилася на відокремлення Ліфляндії та Естляндії в обмін на необхідний для економіки Росії доступ до незамерзаючих портів — Ревеля, Риги та Віндави. Росія погодилась на видобування Німеччиною марганцевих руд у Грузії і окупацію її німецькими військами, усвідомлюючи, що інакше вона була би захоплена Туреччиною. Росія взяла на себе зобов'язання видалити англійські війська із північно-російських областей, і таке ж зобов'язання стосовно Баку. Ці зобов'язання були конкретизовані у таємних нотах.
Німеччина взяла на себе зобов'язання перед Росією не втручатися у стосунки між більшовицьким урядом і окремими областями Росії. Цій вимозі російські представники на переговорах надавали особливого значення, звертаючи особливу увагу на спроби створення Донської республіки. Однак, спеціальними нотами було передбачено продовження окупації німцями Донської області, а також України та Грузії, за умови отримання Росією з України заліза, а із Грузії — марганцю.

Того ж дня, була підписана Російсько-німецька фінансова угода[5], якою предбачалося, що Росія сплатить Німеччині 6 000 000 000 марок. Параграфом першим статті 3 визначався порядок сплати суми в 1½ мільярда, де зазначалось, що Німеччині буде переведено 245 564 кілограмів чистого золота, а також 545 440 000 рублів кредитними білетами номиналом у 50, 100, 250, 500 і 1000 рублів п'ятьма внесками 10-го, 30-го вересня, 31-го жовтня, 30-го листопада та 31 грудня 1918 року. При украденні фінансової угоди були враховані претензії Німеччини на суму 7—8 мільярдів марок, які фактично визнала російська сторона. Російські контрпретензії були визнані у сумі 1,25 мільярда марок.

Третьою була Російсько-німецька приватно-правова угода[6].

Розірвання договору РРФСР[ред.ред. код]

У листопаді того ж року ВЦВК анулював угоду, посилаючись на припинення існування Німецької імперії як однієї зі сторін угоди.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Так у договорі.
  2. Советско-германские отношения: от переговоров в Брест-Литовске до подписания Рапалльского договора / Сб. документов. Ред. колллегия: С. Дёрнберг, Х. Зайдевиц, И.Н. Земсков и др. Т. 1 (1917—1918).— М.: Политиздат, 1968.— I—XXII, 758 с. (М-во иностр. дел СССР, М-во иностр. дел ГДР)— С. 234.
  3. Російсько-німецький додатковий договір до мирного договору поміж Росією, з одного боку, і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Турцією — з другого (рос. Русско-германский добавочный договор к мирному договору между Россией, с одной стороны, и Германией, Австро-Венгрией, Болгарией и Турцией — с другой)
  4. Советско-германские отношения: от переговоров в Брест-Литовске до подписания Рапалльского договора / Сб. документов. Ред. колллегия: С. Дёрнберг, Х. Зайдевиц, И.Н. Земсков и др. Т. 1 (1917—1918).— М.: Политиздат, 1968.— I—XXII, 758 с. (М-во иностр. дел СССР, М-во иностр. дел ГДР)
  5. Російсько-німецька фінансова угода, що слугувала додатком до додаткового договору до мирного договору, укладеного поміж Росією, з одного боку, і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Турцією — з другого
  6. Російсько-німецька приватно-правова угода, що слугувала додатком до російьско-німецького додаткового договору до мирного договору, укладеного поміж Росією, з одного боку, й Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Турцією — з другого

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]