Причини Першої світової війни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Для кожної країни існували певні причини для розв'язання Першої Світової Війни. Загалом це були просто територіальні претензії та зазіхання. Безпосереднім приводом для війни стало вбивство 28 червня 1914 року в Сараєві австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда сербським студентом Гаврилом Принципом.

Велика Британія[ред.ред. код]

  • Не мала наміру відчужено спостерігати за проникненням Німеччини в райони, які вважала «своїми»: Східну і Південно-західну Африку.
  • Здійснювала проти Німеччини неоголошену економічну і торгову війну.
  • Здійснювала активні військово-морські приготування на випадок агресивних дій з боку Німеччини.
  • Через потенційну німецьку загрозу відмовилася від традиційної для країни політики «блискучої ізоляції» і перейшла до політики утворення антинімецького блоку держав.

Франція[ред.ред. код]

  • Прагнула узяти реванш за поразку, завдану їй Німеччиною у франко-пруській війні 1870 року.
  • Мала намір повернути Ельзас і Лотарингію, відокремлені від Франції 1871 року.
  • Зазнавала збитків на своїх традиційних ринках збуту в конкуренції з німецькими товарами.

Російська імперія[ред.ред. код]

  • Претендувала на вільний прохід свого флоту в Середземному морі, наполягала на ослабленні або перегляді на свою користь режиму контролю над протокою Дарданелли.
  • Розцінювала будівництво залізниці Берлін-Багдад (1898 рік) як недружній з боку Німеччини акт. При цьому, посилаючись на те, що це зазіхає на її права в Азії за російсько-британським договором 1907 року про розподіл сфер впливу в цьому регіоні.
  • Протидіяла австрійському і німецькому проникненню на Балкани
  • Наполягала на винятковому праві протекторату над усіма слов'янськими народами; підтримувала на Балканах антиавстрійськи і антитурецьки налаштованих сербів і болгар.

Сербія[ред.ред. код]

  • Новоутворена держава (повна незалежність з 1878 року) прагнула затвердитися на Балканах як лідер слов'янських народів півострова.
  • Планувала утворити Югославію, включивши в неї всіх слов'ян, що проживали на півдні Австро-Угорської імперії.
  • Неофіційно підтримувала націоналістичні організації, що боролися проти Австро-Угорщини і Османської імперії.

Німеччина[ред.ред. код]

  • Як нова динамічна імперія прагнула до військового, економічного і політичного лідерства на континенті.
  • Почавши боротьбу за колонії тільки після 1871 року, претендувала на рівні права в колоніальних володіннях Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів і Португалії. Виявляла особливу активність в отриманні ринків.
  • Кваліфікувала Антанту як угоду, що мала на меті підірвати могутність Німеччини.

Австро-Угорщина[ред.ред. код]

  • Була багатонаціональною імперією і внаслідок міжнаціонального протистояння була постійним вогнищем нестабільності в Європі.
  • Прагнула утримати захоплені нею в 1908 році Боснію і Герцеговину.
  • Протидіяла Російській імперії, що узяла на себе роль захисника всіх слов'ян на Балканах, і Сербії, що претендувала на роль об'єднувального центру південних слов'ян імперії.

Італія[ред.ред. код]

  • Встановлення контролю над східним узбережжям Адріатичного моря (Далмація, Албанія тощо)
  • Приєднання Тіролю;
  • Повернення Савої та Ніци, що входили до Франції;
  • Загарбання Тунісу та Східної Африки (Сомалі, Ефіопія, Кенія).

Відомий політичний діяч початку XX ст. Ульянов так характеризував відносини між державами у десятиліття, що передували початкові війни:

"Війна породжена імперіалістичними відносинами між великими державами, тобто боротьбою за поділ здобичі, за те, кому з'їсти такі-то колонії і дрібні держави, причому на першому місці стоять у цій війні два зіткнення. Перше — між Англією і Німеччиною. Друге — між Німеччиною і Росією. Ці три великі держави, ці три великі розбійники на великому шляху є головними величинами в теперішній війні, решта — несамостійні союзники.

Обидва зіткнення готувались усією політикою цих держав за кілька десятиріч до війни. Англія воює за те, щоб пограбувати колонії Німеччини і розорити свого головного конкурента, який бив її нещадно своєю чудовою технікою, організацією, торговельною енергією, бив і побив так, що без війни Англія не могла відстояти свого світового панування. Німеччина воює тому, що її капіталісти вважають — і цілком справедливо, — що вони мають «священне» буржуазне право на світову першість у грабежі колоній і залежних країн, зокрема, воює за підкорення собі Балканських країн і Туреччини. Росія воює за Галичину, заволодіти якою їй треба особливо для задушення українського народу (крім Галичини у цього народу немає і бути не може куточка свободи, порівняної звичайно), за Вірменію і за Константинополь, потім теж за підкорення Балканських країн.

Поряд із зіткненням розбійницьких «інтересів» Росії і Німеччини існує не менш — коли не більш — глибоке зіткнення між Росією і Англією. Завдання імперіалістичної політики Росії, що його визначає вікове суперництво і об'єктивне міжнародне співвідношення великих держав, можна коротко виразити так: при допомозі Англії і Франції розбити Німеччину в Європі, щоб пограбувати Австрію (відняти Галичину) і Туреччину (відняти Вірменію і особливо Константинополь). А потім при допомозі Японії і тієї ж Німеччини розбити Англію в Азії, щоб відняти всю Персію, довести до кінця поділ Китаю і т. д.

І до завоювання Константинополя, і до завоювання все більшої частини Азії царизм прагне віками, систематично проводячи відповідну політику і використовуючи для цього всілякі суперечності й сутички між великими державами. Англія виступала довше, упертіше і сильніше противником цих прагнень, ніж Німеччина. З 1878 року, коли російські війська підходили до Константинополя і англійський флот з'явився перед Дарданелами погрожуючи розстріляти росіян, як тільки вони з'являться в «Царграді» — до 1885 р., коли Росія була на волосок від війни з Англією з-за дільби здобичі в Середній Азії (Афганістан; рух російських військ вглиб Середньої Азії загрожував пануванню англійців в Індії) — і до 1902 року, коли Англія уклала союз з Японією, готуючи війну її проти Росії — за весь цей довгий час Англія була найсильнішим ворогом розбійницької політики Росії, тому що Росія загрожувала підірвати панування Англії над рядом чужих народів.[1]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ленін В. І. про Україну. У двох частинах. Частина I. 1893–1917.— К.: Вид-цтво політ. літ-ри, 1977.— С. 621–622.

Джерела[ред.ред. код]

  • Полянський П. Б. — Всесвітня історія / Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Генеза, 2010. — 252 с.