Перша Марокканська криза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перша Марокканська криза
Дата: березень 1905 – травень 1906
Місце: Марокко
Результат: Альхесіраська конференція; марокканська поліція під іспанським та французьким контролем
Сторони
Flag of the German Empire.svg Німеччина
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Flag of France.svg Франція
Flag of Russia.svg Росія
Flag of Italy (1861-1946).svg Італія
Flag of Spain (1785-1873 and 1875-1931).svg Іспанія
Командувачі
Бернгард фон Бюлов
Кайзер Вільгельм II
Морис Рув'є
Теофиль Делькассе

Перша Марокканська криза (Танжерська криза) — міжнародна криза, яка виникла через вирішення міжнародного статусу Марокко у березні 1905 — травні 1906. Німеччина обурилась збільшенням впливу Франції в Марокко й наполягала на політиці відкритих дверей. У березні 1905 року німецький кайзер відправився в Танжер і виступив з промовою на користь незалежності Марокко. Перебуваючи у дипломатичній ізоляції, Німеччина звернулася до президента США Теодора Рузвельта посередництва у вирішенні проблеми. Міжнародна конференція яка була скликана для урегулювання кризи прийняла компромісне рішення, встановити міжнародний контроль над поліцією у великих портах Марокко, яке поклало кінець кризі.

Передмова[ред.ред. код]

Канцлер Німеччини Бюлов був стурбований нещодавно підписаною Англо-французькою угодою. Він вирішив випробувати новий союз між Англією і Францією,так як ці країни нещодавно мали суперечки в Африці, Азії і Тихоокеанському регіоні. Він розраховував, що криза мала показати слабкість зв'язків між двома державами, і що Великобританія не буде готова запропонувати потужну підтримку Франції у ситуації, коли замайорить війна.

У 1904, французький уряд спробував встановити протекторат над Марокко, а також підписав дві двосторонні секретні угоди[1] з Англією (8 квітня) 1904 р. і Іспанією (7 жовтня) 1904, які гарантували їм підтримку в цьому питанні. Франція та Іспанія таємно поділили султанат. Подібна угода бала підписана з Італією (14-16 грудня 1900 р.)[2]

Хронологія подій[ред.ред. код]

Візит кайзера[ред.ред. код]

Німеччина негайно прийняла дипломатичні заходи, щоб заблокувати нову угоду, у тому числі невдалий візит Вільгельма II в Танжер 31 березня 1905. Кайзер Вільгельм намагався отримати підтримку в Марокко, якщо держава вступить у війну з Францією чи Англією, і виступив з промовою, висловивши підтримку незалежності Марокко, що було провокаційним викликом французькому впливу в Марокко.

Військова мобілізація[ред.ред. код]

Німеччина прагнула багатосторонньої конференції, де Франція могла бути притягнута до відповідальності перед іншими європейськими державами. Французький прем'єр Морис Рув'є, спочатку був зацікавлений в компромісному рішенні, пізніше відмовився, громадська думка Франції повернувся проти Німеччини і Британія підтримала французьку позицію. Французький міністр закордонних справ Теофиль Делькассе також дотримувався цієї лінії. Криза досягла свого піку в середині червня, коли Делькассе було позбавлено портфелю. 1 липня Франція, за потужної підтримки Британії, погодилися взяти участь у конференції, так як було очевидно, що Німеччина була у дипломатичній ізоляції.

Криза продовжувала наростати. Німеччина почала мобілізацію резервістів (30 грудня),а у відповідь Франція розпочала перекидати війська до кордону з Німеччиною (3 січня).

Альхесіраська конференція[ред.ред. код]

Альхесіраська конференція, яка була скликана для вирішення суперечки, тривала 16 січня — 7 квітня 1906 року. З 13 країн німецькі представники знайшли прихильників лише в Австро-Угорщині, тоді як Францію підтримала Великобританія, Росія, Італія, Іспанія та США. Німецький спроба компромісу була відкинута усіма, крім Австро-Угорщини. Німці вирішили зберегти обличчя і прийняти компромісну угоду 31 березня 1906. Договір який урегулював кризу був підписаний 31 травня 1906. Франція погодилася поступитися контролем над марокканською поліцією, але зберегла ефективний контроль над марокканськими політичними і фінансовими справами.

Наслідки[ред.ред. код]

Альхесіраська конференція лише тимчасово вирішила Марокканську кризу і загострила міжнародну напруженість між Троїстим союзом і Антантою. Вона також показала, дієвість Англо-Французької угоди. Криза може розглядатися як привід до англо-російської угоди підписаної у наступному році, оскільки обидві країни підтримали Францію. Кайзер Вільгельм II був розлючений через приниження і був повний рішучості не відступати знову, що привело до участі Німеччини у Другій Марокканській кризі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. See Morocco in Diplomacy by E. D. Morel
  2. This secret agreement between France and Italy provided for the formal mutual recognition by the two side of their interests respectively about Morocco and Libya. See Gianpaolo Ferraioli, Politica e diplomazia in Italia tra il XIX e XX secolo, Rubbettino, Catanzaro, 2007 ISBN 88-498-1697-9.