Прокляття ресурсів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Прокля́ття ресу́рсів (англ. resource curse), або парадокс достатку (англ. paradox of plenty) — явище в економіці, пов'язане з тим, що країни, що володіють значними природними ресурсами, є, як часто вважається, менш економічно розвиненими, ніж країни з невеликими їх запасами або з запасами, які відсутні зовсім. Основними можливими причинами цього можуть бути:

  • Зниження конкурентоспроможності інших секторів економіки, викликане збільшенням реального обмінного курсу, пов'язаним з припливом у країну доходів від ресурсів;
  • Висока мінливість доходів від продажу ресурсів на світовому ринку;
  • Помилки в державному регулюванні або розвиток корупції, пов'язані з припливом «легких» грошей в економіку.

Історія виникнення поняття[ред.ред. код]

Термін прокляття ресурсів був вперше використаний Річардом Ауті в 1993 році[1] для опису ситуації, за якої країни, багаті природними ресурсами, були не в змозі використати це багатство для розвитку своєї економіки і, всупереч інтуїції, мали більш низьке економічне зростання, ніж країни, які володіють меншими природними ресурсами.

Однак, думка про те, що природні ресурси можуть бути скоріше прокляттям країни, ніж перевагою, почала зароджуватися ще в 80-і роки XX століття. У різних дослідженнях, включаючи відому роботу Дж. Сакса і A. Уорнера[2], простежувався взаємозв'язок між достатком природних ресурсів і слабким економічним розвитком країни.

Одним з найяскравіших прикладів відірваності ресурсного достатку від економічного зростання є нафтовидобувні країни. Так, в період 1965–1998 рр. приріст ВНП на душу населення в країнах ОПЕК знизився в середньому до 1,3%, тоді як в інших країнах, що розвиваються, він становив у середньому 2,2%.[3]

Деякі автори стверджують, що приплив фінансів, пов'язаний з іноземною допомогою, може чинити на економіку вплив, аналогічний прокльону ресурсів.[4]

Разом з тим, слід зазначити, що багато держав, які мають значні запаси природних ресурсів, можуть досягати високого рівня добробуту й індустріального прогресу. До таких можна віднести США, Канаду, Австралію, в меншій мірі Іспанію (більшість видів корисних копалин, сприятливі сільськогосподарські умови на частині території), деякі країни Перської затоки, Малайзію, Бруней, Лівію, Норвегію (нафта, газ, у Норвегії також найбагатші джерела гідроенергії, в Лівії багатющі підземні запаси прісної води).

Негативні ефекти і причини[ред.ред. код]

Конфлікти[ред.ред. код]

Природні ресурси можуть провокувати конфлікти в суспільстві, при яких різні групи і фракції борються за можливість розпорядження ними (рентоорієнтована поведінка). Іноді цей конфлікт проявляється відкрито, як сепаратистський конфлікт в регіонах, де видобуваються ці ресурси (наприклад, такий, як в нафтовидобувній провінції Кабінда в Анголі), однак частіше вони приймають приховані форми, такі, як боротьба між міністерствами або департаментами за доступ до бюджетних коштів, що призводить до зниження ефективності державного управління в цілому.

Виділяють такі основні типи взаємозв'язку між природними ресурсами та збройними конфліктами. По-перше, ефекти прокляття ресурсів підривають якість державного управління, підвищуючи тим самим вразливість держави для конфліктів, викликаних іншими факторами. По-друге, конфлікти можуть виникати безпосередньо навколо контролю і використання ресурсів, а також розподілу надходжень від їх видобутку. По-третє, доступ до доходів від ресурсів однієї з сторін, що беруть участь в конфлікті, сприяє продовженню конфліктів[5].

У наукових дослідженнях широко цитується той факт, що для типової країни, частка експорту первинних ресурсів якої становить близько 25% ВВП, ймовірність виникнення конфлікту становить 33%, а при частці експорту 5% ВВП — знижується до 6%[6][7].

Оподаткування[ред.ред. код]

У стандартній ситуації, коли суспільство не є ресурсно-залежним, уряд обкладає податками громадян, які, в свою чергу, вимагають ефективного і відповідального управління. Ця взаємодія отримало назву соціального контракту між урядом і громадянами. У країнах, економіка яких заснована на природних ресурсах, уряд не має необхідності оподатковувати своїх громадян, так як він має гарантоване джерело доходу від видобутку природних ресурсів. У цих умовах соціальний контракт порушується, так як уряд не відчуває себе пов'язаним зобов'язаннями ефективно керувати державою. Більше того, частина суспільства, яка отримує дохід від видобутку ресурсів, може вважати ефективні державні інститути і громадянське суспільство загрозами своєму добробуту, і навмисно підривати їх формування.

В результаті цього держава погано виконує свої прямі обов'язки і може перешкоджати формуванню громадянських суспільств, використовуючи для цього доходи від природних ресурсів. Країни, економіка яких залежить від природних ресурсів, мають тенденцію бути більш тоталітарними, корумпованими і погано керованими.

Голландська хвороба[ред.ред. код]

Голландська хвороба являє собою економічне явище, при якому великі доходи від експорту природних ресурсів чинять негативний вплив на розвиток інших секторів економіки, підвищуючи номінальний і реальний обмінні курси національної валюти, а також заробітну плату у видобувних галузях.

Підвищення обмінного курсу та заробітної плати призводить до зниження конкурентоспроможності на світових ринках інших галузей, що працюють на експорт, насамперед, сільськогосподарської та обробної.

Крім того, збільшення бюджетних доходів, пов'язане з експортом ресурсів, часто спричиняє за собою підвищення державних витрат (на охорону здоров'я, оборону та ін.), що призводить до подальшого підвищення реального обмінного курсу та заробітної плати.

Результуючий спад в обробних секторах і, як наслідок, ще більша залежність від природних ресурсів, робить економіку надзвичайно вразливою до несприятливих змін на ринках природних ресурсів.

Коливання доходів[ред.ред. код]

Ціни світового ринку на природні ресурси піддаються значним коливанням. Так, ціна бареля сирої нафти виросла з 10 доларів в 1998–1999 рр. до більш ніж 140 доларів в 2008 р., а на початку 2009 р. впала до 50 доларів.

Якщо прибутки державного бюджету формуються в основному від експорту природних ресурсів (наприклад, згідно з даними МВФ, 99,7% експорту Анголи в 2005 році становили нафта і алмази), ці коливання вносять хаос в державні витрати. Пов'язані з цим різкі зміни економічного клімату в країні призводять до масових порушень контрактів, підриваючи стабільність економіки.

Надлишкові запозичення[ред.ред. код]

Так як уряд очікує значних надходжень в майбутньому, воно починає акумулювати заборгованість, навіть за наявності доходів від природних ресурсів. Це поведінка заохочується, так як зміцнення реального обмінного курсу, пов'язана з припливом капіталу в країну або голландською хворобою, призводить до зниження процентних платежів. Природні ресурси країни використовуються як застава, збільшуючи розмір можливого кредиту. Однак, при зниженні цін ресурсів на світових ринках і падіння реального обмінного курсу, в уряду виявляється менше коштів для виплати більш дорогого боргу. Наприклад, ряд багатих нафтою країн, як Нігерія і Венесуела демонстрували швидке зростання зовнішніх запозичень під час нафтового буму 70-х років XX століття. Однак, коли ціни на нафту почали знижуватися в 1980-і роки, банки припинили подальшу видачу їм позик, що призвело до неможливості урядів розплатитися за поточним боргом та його розростання за рахунок штрафних санкцій.

Корупція[ред.ред. код]

У багатих природними ресурсами країнах часто найбільш простим способом утримання влади є перерозподіл багатств на користь певних привілейованих секторів, ніж проведення орієнтованої на зростання, збалансованої економічної політики і формування чітких правил гри. Гігантські прибутки від природних ресурсів підживлюють цю політичну корупцію. Уряд у цій ситуації відчуває меншу необхідність у формуванні інституційної структури, яка регулює економіку країни поза видобувного сектора, в результаті чого інші сектори починають істотно відставати в розвитку[8].

Недолік диверсифікації[ред.ред. код]

Розвиток економічної диверсифікації може сповільнюватися або призупинятися у зв'язку з тимчасовою високою прибутковістю видобутку природних ресурсів. Зроблені спроби диверсифікації при цьому часто представляють глобальні громадські проекти, які можуть неправильно плануватися і погано управлятися, знову зводячись до перерозподілу ресурсів.

Навіть у ситуаціях, коли влада намагається диверсифікувати економіку, вона стикаються зі значними труднощами, у зв'язку з тим, що видобувний сектор більш рентабельний, ніж будь-який інший.

У зв'язку з цим залежність країн-експортерів ресурсів від видобувного сектора зростає з плином часу. Незважаючи на те, що даний сектор дає великі надходження, він забезпечує порівняно мало робочих місць і часто функціонує як ізольований анклав, маючи незначні зв'язки з іншими секторами економіки.

Людський капітал[ред.ред. код]

У багатьох бідних країнах заробітна плата у видобувній промисловості у багато разів перевищує зарплату в інших секторах економіки. Це привертає в нього найбільш талановитих людей з приватного і державного сектору, негативно впливаючи на останні, так як позбавляє їх найбільш кваліфікованого персоналу.

Іншим можливим ефектом прокляття ресурсів є витіснення з країни людського капіталу. Держави, що покладаються на експорт природних ресурсів, можуть нехтувати розвитком освіти, так як вони не відчувають у ній негайної необхідності. Навпаки, країни, бідні ресурсами, наприклад, Тайвань і Південна Корея, прикладають великі зусилля для розвитку освіти, що було однією з складових їх економічного успіху (див. Східно-азіатські тигри).

Слід зазначити, що цей висновок заперечується деякими дослідниками. Так, в одній роботі[9] доводиться, що природні ресурси генерують порівняно легко ренти, що обкладаються податками, які частіше використовуються для розвитку освіти.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Auty Richard M. Sustaining Development in Mineral Economies: The Resource Curse Thesis. — London: Routledge, 1993
  2. Sachs J.D., Warner A.M. Natural resource abundance and economic growth. // NBER Working Paper 5398, 1995
  3. Gylfason, T. Natural resources, education and economic development // CEPR Discussion Paper 2594, 2000.
  4. Djankov M., Reynal-Querol. The curse of aid. — 2005. — [1]
  5. Le Billon P. Fuelling War: Natural Resources and Armed Conflicts // Adelphi Paper. — 373, IISS & Routledge, 2006.
  6. Natural resources and violent conflict: options and actions // Eds. Ian Bannon and Paul Collier. — World Bank, 2003.
  7. Collier P. Natural Resources, Development and Conflict: Channels of causation and Policy Interventions // World Bank, April 28, 2003.
  8. Damania, R., Bulte, E. Resources for Sale: Corruption, Democracy and the Natural Resource Curse / Univ. of Adelaide — 2003. — [2]
  9. Stijns J.-P. Natural resource abundance and human capital accumulation // World Development, 2006. — Vol. 34. — № 6. — P. 1060–1083.

Посилання[ред.ред. код]