Герман Гессе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герман Гессе
Hermann Hesse
Hermann Hesse 1925 Photo Gret Widmann.jpeg
Герман Гессе 1925 року
Дата
народження:		 2 липня 1877
Місце
народження:		 Кальв (Німеччина)
Дата
смерті:		 9 серпня 1962
Місце
смерті:		 Монтаньйола (Швейцарія)
Громадянство: Німеччина, Швейцарія
Мова творів: німецька
Рід діяльності: письменник, поет, художник
Роки активності: 1896—1962
Напрямок: модернізм
Magnum opus: Гра в бісер
Премії:

Нобелівська премія в галузі літератури (1946)
http://www.hermann-hesse.de/


Nobel prize medal.svg

Ге́рман Ге́ссе (нім. Hermann Hesse, *2 липня 1877, Кальв (Німеччина) — †9 серпня, 1962, Монтаньйола (Лугано, Швейцарія)) — німецький письменник, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1946 року.

Найвідоміші твори: «Степовий вовк» (Der Steppenwolf), «Гра в бісер» (Das Glasperlenspiel).

В Україні письменника вивчають у загальноосвітніх навчальних закладах в 11 класі [1] та у вищих навчальних закладах — в обов'язковій програмі курсу зарубіжної літератури.

Зміст

Біографія [ред.]

Гессе народився 2 липня 1877 року в містечку Кальв у німецькій землі Баден-Вюртемберг. Він був сином християнських місіонерів, тому в 1891 почав вивчати теологію у Маульбронні, але вже через рік залишив це заняття, став спочатку механіком, а потім книготорговцем. У 1912 Гессе емігрував до Швейцарії, а в 1923 отримав швейцарське громадянство.

Літературну славу письменник здобув завдяки роману «Петер Каменцинд» (Peter Camenzind, 1904). Успіх цього твору дав змогу Гессе повністю присвятити себе літературі[2].

Починаючи з роману «Деміан», Гессе опиняється під впливом герметичної традиції, а основною темою його творчості стає ідея поєднання протилежностей. У «Деміані» він формулює ідею Бога на ймення Абраксас, що поєднує у собі добро і зло, при цьому стоїть по той бік протилежностей. Можливо, вже тоді Гессе був знайомий із «Сімома настановами мертвим» Карла Юнга, особливо зважаючи на те, що Гессе проходив психоаналіз в учня К. Г. Юнга Йозефа Ленга[3].

Підсумком цього навчання стало написання двох епохальних романів — «Сіддхартха» і «Степовий вовк». У першому з них дія відбувається у часи Будди Гаутами, де, проходячи різні стадії життя від крайнього аскетизму до гедонізму, герой осягає єдність всього і вся, приходячи до своєї Самості.

«Степовий вовк» — книга з відкритим кінцем, багато в чому є сповіддю й описує стан душі самого Гессе в часи аналізу Ленга як Магічний театр. Неважко прослідити борсання самого Гессе — між світом духу та світом матерії, а також страх впасти в міщанство.

У часи духовної революції шістдесятих книги Гессе отримали величезну популярність серед молоді, що повставала проти звичних меж юдо-християнської моралі. Його книги стали духовним імпульсом до масового «паломництва у країни Сходу» та відвертання від суєти зовнішнього до погляду всередину[4].

Письменник був тричі одружений і виховав трьох синів.

Гессе помер у Монтаньйолі (зараз — район міста Лугано, Швейцарія) 9 серпня 1962 уві сні від крововиливу в мозок.

Літературна творчість [ред.]

Романтизм та автобіографічність [ред.]

Для творчості Гессе, особливо раннього, характерні риси романтизму. В його перших творах відчувається дуже сильний вплив таких німецьких класиків, як Ґьоте, Шиллер, Новаліс та ін. Сучасники називали Петера Каменцинда новим Вертером, а друг і біограф письменника Уґо Баль писав у 1927 році: «Герман Гессе — останній лицар блискучої когорти романтизму»[5]. Теми й образи, властиві цьому напрямкові літератури, помітні впродовж всієї його творчості — герой протиставлений навколишньому середовищу; тема мандрів, утечі від суспільства та пошуків себе.

Іншою яскраво вираженою особливістю творів Гессе є крайня автобіографічність. Багато героїв мали реальних прототипів у житті, як, наприклад, магістр Томас — Томас Манн, батько Яків — Якоб Буркгардт. Головних героїв письменник часто наділяв власними рисами, а інколи й іменем, так Гаррі Галлер отримав ініціали автора, а Герміна — жіночий варіант імені Герман. Практично усі хоча б трохи значні події свого життя Гессе відображав на сторінках власних книг. Період навчання письменника в Маульбронні став основою роману «Під колесом», стосунки з дружиною Марією втілилися у «Росхальді», багато епізодів життя Гессе описані в «Германі Лаушері».

Психологізм [ред.]

Великий вплив на письменника мало захоплення психоаналізом. Можливо, найяскравіше це відображено у «Деміані», де головний герой Сінклер шукає Самості, а друг Гессе, психоаналітик Йозеф Ланг, постає в образі Пісторіуса. Починаючи з того роману, ця психологічна теорія розкривається у подальших роботах письменника. Так, у пошуках внутрішньої сутності, Сідгартга приходить до річки, а Гаррі Галлер до Магічного театру.

Близька до психоаналізу й концепція єдності протилежностей, яка проявляється в образі Галлера та в ідеї Абраксаса, божества, що поєднує в собі добро і зло. Для творчості Гессе особливо характерний прийом протиставлення людина-суспільство, головні герої вступають в конфлікт з навколишнім середовищем, як, наприклад, Галлер — бюргерство чи Златоуст — монастир.

Орієнталістський вестернізм [ред.]

У творчості Гессе поєднуються й такі поняття, як Захід і Схід. Витоки цього криються в біографії самого письменника, який виріс у сім’ї з глибокими християнськими традиціями, та яка ввібрала в себе також частину культури Індії. На книжковій полиці Гессе завжди поряд стояли книги Ніцше та Лао-цзи. Саме так ця єдність утілилася в Йозефі Кнехті, філософі, який певною мірою осягнув європейську й східну мудрість.

Особливо важливе місце в творах письменника займає тема мистецтва. У «Степовому вовкові» Гессе говорить про занепад музики, що стала жертвою людського безкультур’я: на зміну Моцарту прийшов саксофоніст Пабло, який розважає публіку, що нездатна зрозуміти й оцінити вище мистецтво. У «Грі в бісер» музика постає вже певним таїнством, особливою дисципліною, складовою частиною Гри, законсервованою в межах Касталії. Про мистецтво як про призначення йдеться і в романі «Нарцис і Златоуст», де головний герой намагається осягнути таїнство втілення образу в предметі.

За життя письменника звинувачували у байдужості до політики та війни, зосередженого на внутрішніх шуканнях, у той час як зовні світ мінявся й розвивався. На межі 60-70-х років Гессе стає кумиром так званої бунтівної молоді та найчитанішим європейським письменником у США та Японії. [6]

Вибрана бібліографія [ред.]

Обкладинка українського видання «Степового вовка» і «Сіддхартхи»

Малярство [ред.]

Гессе почав займатися живописом з часів Першої світової війни. Один з поштовхів до цього дав його лікар Й. Б. Ланг, що просив Гессе зображувати на папері його сновидіння. Герман Гессе був самоуком. Написав близько 3000 акварелей, більшість з яких зображують природу Швейцарії чи є автопортретами.

Перша виставка акварелей Германа Гессе відбулася у Базелі у 1920 році, в цьому ж році в мюнхенському журналі «Віланд», публікуються перші його репродукції.

Після смерті Германа Гессе (1962) виставки його акварелей відбувалися у Токіо (1976 і 1996), Парижі (1977), Нью-Йорку і Монреалі (1980), Сан-Франціско та Чикаго (1981), Мадриді (1985), Люксембурзі (1987), Гамбурзі (1992) та Саппоро (1995)[8].

Примітки [ред.]

  1. ↑ Зарубіжна література. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів
  2. ↑ http://www.refine.org.ua/pageid-2550-1.html
  3. ↑ http://www.ukrlit.vn.ua/zaruba/biography/gesse.html
  4. ↑ http://www.refine.org.ua/pageid-2550-1.html
  5. ↑ А. Г. Березина. Герман Гессе. — Л., 1976. — С. 21
  6. ↑ Г. Гессе «Письма по кругу» М. 1987; предисловие В. Седельника
  7. ↑ Герман Гессе. Гра в бісер. Переклад Євгена Поповича. Переклад віршів Ліни Костенко. Київ. Вища школа. 1983
  8. ↑ http://hesse.ru/art (рос.)

Посилання [ред.]

Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Герман Гессе
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Hermann Hesse

Твори [ред.]

Див. також [ред.]

Примітки [ред.]

  1. ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
1901—1925

Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Б'єрнсон (1903) • Містраль / Ечеґарай-і-Ейсаґірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Хейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) • Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Г'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартінес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925)
1926—1950

Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Льюїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Ґар (1937) • Бак (1938) • Сіланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жід (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Расселл (1950) •
1951—1975

Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчилль (1953) • Хемінгуей (1954) • Лакснесс (1955) • Хіменес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферіс (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Аґнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975)
1976—2000

Беллоу (1976) • Алейксандре (1977) • Зінґер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсія Маркес (1982) • Ґолдінґ (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Махфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Ґордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Гіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамаґо (1998) • Грасс (1999) • Гао (2000)
2001—2025

Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008) • Мюллер (2009) • Льйоса (2010) • Транстремер (2011) • Мо Янь (2012)

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Герман_Гессе&oldid=12605031