Чикатило Андрій Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Романович Чикатило
Chikatilo-mugshot.jpg
Народився 16 жовтня 1936(1936-10-16)
Яблучне
Помер 14 лютого 1994(1994-02-14) (57 років)
Новочеркаськ
розстріл
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Ім'я при народженні Андрій Романович Чикатило
Прізвисько Червоний Різник
Вбивця з лісосмуги
Покарання Смертна кара
Кількість вбивств 53
Мотив Сексуальний
Дата арешту 20 листопада 1990

Андрі́й Рома́нович Чикати́ло (* 16 жовтня 1936, Яблучне, Сумська область — 14 лютого 1994, Новочеркаськ, Ростовська область) — один з найвідоміших радянських серійних вбивць, з 1978 по 1990 роки скоїв 53 доведених вбивства (зізнався в 56 убивствах, за оперативними даними здійснив більше 65 вбивств): 21 хлопчик у віці від 7 до 16 років, 14 дівчаток у віці від 9 до 17 років і 17 дівчат і жінок. До його арешту були розстріляні двоє людей, які не були винними у цих злочинах. Прізвиська: «Скажений звір», «Ростовський Різник», «Червоний Різник», «Вбивця з лісосмуги», «Громадянин X», «Сатана».

Біографія до 1978 року[ред.ред. код]

Андрій Чикатило народився 16 жовтня 1936 року в селі Яблучне Великописарівського району Харківської області УРСР (сьогодні село належить до Сумської області в Україні). Як розповідали в сім'ї, під час його народження була сильна гроза, невластива для жовтня цим широтам. Є відомості, що Чикатило народився з ознаками гідроцефалії. До 12 років він страждав нічним нетриманням сечі, за що був постійно битий матір'ю[1].

У 1943 році у Чикатило народилася сестра. Його батько, який перебував у той час на фронті, навряд чи міг бути батьком дівчинки. Тому не виключено, що у віці 6-7 років він міг стати свідком зґвалтування німецьким солдатом своєї матері, з якою мешкав в одній кімнаті на території окупованої тоді німцями України[2].

У 1944 році Чикатило пішов у перший клас. Коли в 1946 році розпочався голод, він не виходив з будинку, побоюючись, що його можуть зловити і з'їсти: мати розповідала йому, що під час голоду його старшого брата Степана нібито викрали і з'їли. Також існує версія про те, що старшого брата з'їли самі батьки під час голоду. Згодом ніяких документів про народження і смерть Степана знайдено не було[3].

У 1954 році Андрій закінчив середню школу і спробував вступити на юридичний факультет МДУ, але не пройшов за конкурсом[4]. Однак він вирішив, що його не взяли до університету через батька — «зрадника Батьківщини».

У 1955 році Чикатило закінчив Охтирське технічне училище зв'язку. Після училища вступив на заочне відділення Московського електромеханічного інституту інженерів залізничного транспорту (рос. МИИТ).

З 1957 по 1960 роки служив в армії, армійську службу проходив у військах МВС, за іншою інформацією — зв'язківцем у радянських військах в Берліні[5].

Після армії переїхав до населеного пункту Родіонова-Несветайска, неподалік від Ростова-на-Дону. Там він влаштувався працювати інженером телефонної станції.

У 1962 році сестра Чикатило, Тетяна, познайомила його зі своєю подругою Фаїною (Євдокією), яка в 1964 році стала його дружиною. Відразу після весілля Чикатило вступив на заочне відділення філологічного факультету Ростовського університету. У 1965 році у Чикатило народилася донька Людмила, а 15 серпня 1969 — син Юрій, який пізніше став злочинцем[6] [7]. У квітні 1965 року Чикатило влаштувався на посаду голови районного комітету фізкультури і спорту. У 1970 році, будучи вже у віці 33 років, він заочно закінчив педагогічний інститут за курсом марксизму-ленінізму і літератури, став працювати вчителем російської мови та літератури (а потім вихователем) в школі-інтернаті № 32 Новошахтинська.

У 1974 році Чикатило став працювати майстром виробничого навчання в Новошахтинській ПТУ № 39.

У 1978 році з родиною переїхав до Шахт, де з вересня почав працювати вихователем в ПТУ № 33, а вже в грудні здійснив своє перше вбивство.

Перше вбивство[ред.ред. код]

22 грудня 1978 Чикатило вбив свою першу жертву — 9-річну Олену Закотнову. Вбивство сталося в будинку № 26 (т. з. «мазанці») по Межовому провулку, який Чикатило купив за 1500 рублів потай від сім'ї і використовував для зустрічей з повіями.

24 грудня Шахти, та й усю Ростовську область, зворушила страшна знахідка. Поряд з мостом через річку Грушівку виявили труп 9-річної учениці 2-го класу школи № 11 Олени Закотнової. Як показала експертиза, невідомий вчинив з дівчинкою статевий акт у звичайній і збоченій формах, завдавши їй розриви піхви і прямої кишки, а також наніс три проникаючих ножових поранення в живіт. Смерть дівчинки, тим не менше, наступила від механічної асфіксії — її задушили. Експерт припустив, що Олена була вбита ще в день свого зникнення (батьки звернулися до міліції 22 грудня), не раніше 18.00 години.

Вбивство дитини, та ще й з особливою жорстокістю, пов'язаної з сексуальним насильством, вимагало негайного розкриття. На справу кинули одного з найдосвідченіших місцевих детективів — старшого слідчого радника юстиції Іжогіна. Крізь дрібне сито пропускали місцевих жителів. Варто відзначити, що район, де сталося вбивство, досить неблагополучний — приватний сектор, де проживали робітники місцевих підприємств, схильні до випивки, досить велика кількість люмпенів.

Як з'ясувалося пізніше, Чикатило заманив дівчинку до «мазанки» обіцянками подарувати жувальну гумку. Як він показував на слідстві, він хотів тільки «побавитися з нею». Але коли він спробував її роздягнути, дівчинка стала кричати і вириватися. Злякавшись, що її почують сусіди, Чикатило навалився на неї і став душити. Страждання жертви порушили його, і він відчув оргазм[8].

Тіло дівчинки та її шкільний портфель Чикатило викинув у річку Грушівка. 24 грудня труп знайшли і того ж дня затримали підозрюваного у вбивстві — Олександра Кравченка, який раніше відсидів 10 років за зґвалтування і вбивство своєї ровесниці. Дружина Кравченка дала йому алібі на 22 грудня, і вже 27 грудня його відпустили. Однак 23 січня 1979 року Кравченко скоїв крадіжку у свого сусіда. Наступного ранку міліція затримала його і знайшла вкрадене на горищі його будинку. У камеру Кравченка підсадили вбивцю і наркомана, який бив його, змушуючи зізнатися у вбивстві Закотнової. Дружині Кравченка повідомили, що її чоловік вже сидів у в'язниці за вбивство, і звинуватили її в співучасті у вбивстві Закотнової. Перелякана жінка підписала все, що від неї вимагали[9].

16 лютого 1979 року Кравченко зізнався у вбивстві Закотнової. Спочатку його засудили до 15 років в'язниці, але родичі вбитої дівчинки вимагали перегляду справи і смертної кари. У результаті справу Кравченка три рази відправляли на дослідування[10] і, врешті-решт, винесли смертний вирок. 5 липня 1983 року 29-річний Олександр Кравченко був розстріляний за вбивство, яке вчинив Чикатило. У 1990 році розстрільний вирок відносно Кравченка був скасований.

Втім, у слідства був і ще один підозрюваний. 8 січня 1979 року в Новочеркаську повісився якийсь Анатолій Григор'єв, 50 років від народження, уродженець міста Шахти. 31 грудня, напередодні Нового року, у трамвайному парку, працівником якого він був, Григор'єв, будучи сильно п'яним, хвалився колегам, що він, мовляв, зарізав і задушив дівчинку, про яку «писали в газетах». Роботяги знали, що «у Тольки по п'яні фантазія прокидається», а тому ніхто йому не повірив. Однак Григор'єв, очевидно, чекав, що ці нетверезі одкровення ще відгукнуться. Приїхавши до дочки в Новочеркаськ, він дуже переживав, багато пив, плакав, що нікого не вбивав, а звів на себе наклеп. Дочекавшись, коли дочка пішла на роботу, Григор'єв повісився в туалеті. Слідство встановило, що Анатолій дізнався про вбивство з газет та скоїв самообмови, намагаючись таким дивним чином підняти свій авторитет серед колег.

Початок серії вбивств[ред.ред. код]

Перше вбивство налякало Чикатило, і 3 роки він нікого не вбивав. Однак 3 вересня 1981 року він убив 17-річну повію Ларису Ткаченко. Відвівши її до лісосмуги, він спробував зайнятися з нею сексом, але в нього не було ерекції. Коли Ткаченко почала над ним знущатися, він завдав їй кілька ножових поранень, забив рот брудом, задушив і відкусив соски. Труп виявили на наступний день.

Майже через рік, 12 червня 1982 року, він убив 12-річну Любов Бірюк. Серія вбивств почалася: в 1982 році Чикатило вбив загалом семеро дітей віком від 9 до 16 років. З майбутніми жертвами він знайомився на автобусних зупинках і вокзалах, під будь-яким слушним приводом (показати коротку дорогу, цуценят, марки, відеомагнітофон і т. д.) заманював їх до лісосмуги і, пройшовши досить далеко вглиб лісу (часом жертви проходили з вбивцею кілька кілометрів — Чикатило завжди йшов попереду), несподівано кидався з ножем. На понівечених тілах убитих виявляли до шістдесяти ножових поранень, у багатьох були відрізані і відкушені носи, язики, геніталії, груди, виколоті очі (Чикатило не міг виносити погляду своїх жертв)[11]. Серед його жертв було чимало волоцюг, п'яниць і розумово відсталих.

Перший арешт[ред.ред. код]

На 1984 рік припадає пік діяльності Чикатило — він убив 15 осіб, загальне число його жертв досягло 32. 1 серпня він вступив на посаду начальника відділу постачання Ростовського виробничого об'єднання «Спеценергоавтоматика». Робота була пов'язана з постійними поїздками по країні, що для нього було дуже зручно. 8 серпня він поїхав у свою першу відрядження в Ташкент, де вбив жінку та 12-річну дівчинку.

14 вересня 1984 року на ростовському Центральному ринку через підозрілу поведінку його затримав дільничний інспектор капітан міліції Олександр Заносовський зі своїм напарником Шайх-Ахмедом Ахматхановим.[12] Чикатило намагався знайомитися з дівчатами, чіплявся до них у громадському транспорті, прямо на автовокзалі з ним займалася оральним сексом повія. У його портфелі був виявлений ніж, банка вазеліну і два мотки мотузки (все це було чомусь повернуто Чикатило або, за іншими відомостями, просто втрачено). У нього взяли кров на аналіз, його група крові виявилася друга[13]. Група ж сперми, яка була виявлена на трупі однієї з жертв, була четвертою. Пізніше цю обставину пояснять тим, що у Чикатило нібито було так зване «парадоксальне виділительство»[14]: Кров у нього була другої групи, а виділення організму — четвертої, і це забезпечувало йому своєрідне алібі. Після суду Чикатило стане фігурувати в ЗМІ як «парадоксальний виділитель» — людина з украй рідкісною особливістю організму («один на кілька мільйонів»). Насправді ж, аналіз виявленої сперми дав неправильний результат через мікробне обсіменіння матеріалу.

Чикатило відпустили, не провівши ретельнішого розслідування та аналізів. Однак його виключили з КПРС, членом якої він був з 1960 року, і засудили до року виправних робіт[15]. Але звільнили його вже 12 грудня 1984 року. У січні 1985 року Чикатило переїхав з родиною в Новочеркаськ і там влаштувався на посаду інженера Новочеркаського електровозобудівного заводу[16]. Пізніше він став начальником відділу металів цього заводу, а в 1990 році перевівся до відділу зовнішньої кооперації Ростовського електровозоремонтного заводу, де і працював до самого свого арешту.

Після першого свого затримання Чикатило вбив ще 21 людину.

Операція «Лісосмуга»[ред.ред. код]

Йшов час, а вбивства в лісосмугах тривали. Тому в грудні 1985 року почалася операція «Лісосмуга», що проходила під контролем КПРС[17] — мабуть, наймасштабніший оперативний захід, що коли-небудь проводився радянськими і російськими правоохоронними органами. За весь час операції на причетність до серії вбивств було перевірено більше 200 тисяч осіб, мимохідь було розкрито 1 062 злочинів, була накопичена інформація щодо 48 тисяч людей з сексуальними відхиленнями, до яких радянська психологія відносила багато категорій. Також на спецоблік було поставлено 5 845 осіб, перевірено 163 тисяч водіїв автотранспорту[18]. Були навіть використані військові вертольоти, щоб патрулювати залізничні колії та прилеглі до них лісосмуги. Розшук вбивці обійшовся державі приблизно в 10 мільйонів карбованців у цінах 1990 року.

На нараді, що проводилась обласною прокуратурою щодо даної справи в Ростові-на-Дону в квітні 1987 року, брали участь заступник начальника слідчого управління Прокуратури СРСР В. Ненашев і заступник Прокурора Української РСР Іван Землянушін. І відкривалося воно словами: «Справа „Лісосмуга“ знаходиться на контролі у всіх вищих інстанціях, а так само в ЦК КПРС. У країні немає справи важливішої, ніж „Лісосмуга“.»

Спеціальну оперативну групу, що займалася справою вбивці з лісосмуги, очолював Віктор Бураков, який звернувся до психіатра Олександра Бухановського з проханням скласти психологічний портрет злочинця. Бухановський відразу відкинув версії про те, що вбивця психічно хворий, маргінал або гомосексуал. На його думку, злочинець був звичайним, нічим не примітним радянським громадянином, з родиною, дітьми і роботою (одним з прізвиськ вбивці стало «Громадянин Ікс»).

Співробітниці міліції, одягнені в цивільне, як приманки постійно їздили електричками. Впродовж усієї траси Таганріг — Донецьк — Ростов-на-Дону — Сальськ був контроль з боку працівників міліції. Чикатило, був дружинником, сам брав участь у цій операції та чергував на вокзалах, «допомагаючи» міліції ловити самого себе. Відчувши посилення нагляду, він став більш обережний і в 1986 році нікого не вбив.

Вбивства відновилися в 1987 році, коли 16 травня він убив 13-річного Олега Макаренкова, чиї рештки були виявлені лише в 1990 році, вже після арешту Чикатило. Трупи дітей знаходили регулярно, навіть у центрі Ростова, в парку Авіаторів та Ботанічному саду. Він вбивав і в інших містах СРСР, куди їздив у відрядження — в Запоріжжі, Ленінграді, Москві. Керівництво розслідуванням взяв на себе Ісса Костоєв, який обіймав посаду заступника начальника слідчої частини Прокуратури РРФСР.

У вересні 1989 року Костоєв відвідав в Новочеркаській тюрмі засудженого до смерті серійного вбивцю Анатолія Сливко в надії, що той допоможе слідству. Але Сливко, повторивши попередню помилку слідства, лише вказав на те, що вбивства в лісосмугах, швидше за все, здійснюють двоє: один «спеціалізується» на хлопчиках, інший — на дівчатах і жінках. «Все марно, — сказав він. — Такого вирахувати неможливо. По собі знаю»[19]. Через кілька годин після інтерв'ю з Костоєвим Сливко був розстріляний.

Психологічний портрет вбивці[ред.ред. код]

Психологічний портрет вбивці з лісосмуги, складений О.О.Бухановскім, зайняв 62 сторінки машинописного тексту. Сам Бухановскій називав портрет «проспективним».

Згідно з ним, злочинець не страждав психозом або розумовою відсталістю. Зовні і за поведінкою він був цілком звичайною людиною: жертви довіряли йому. Він вважав себе талановитим, хоча у нього не було особливих талантів. У нього був розроблений план з вистежування та заманювання жертв, проте нерідко він імпровізував. Він був гетеросексуалом, а хлопчики для нього слугували як «символічні об'єкти», на яких він, можливо, зганяв образи і приниження, перенесені в дитинстві та підлітковому віці. Він був некросадистом, якому необхідно було спостерігати смерть і муки людей, щоб одержати сексуальне задоволення. Щоб привести жертву в безпорадний стан, спочатку він бив її по голові. Він був фізично добре розвинений, високого зросту. Численні ножові поранення, які він завдавав, були для нього способом «проникнути» (в сексуальному сенсі) в жертву. Клинок виконував роль статевого члена, здійснюючи в рані зворотно-поступальні руху, але не виходячи з неї повністю. Тому, швидше за все, він був імпотентом. Він осліплював своїх жертв, тому що боявся їх погляду. Відрізані частини тіла він зберігав в якості «трофеїв» або, можливо, їв їх. Відрізаючи статеві органи у хлопчиків, він намагався зробити їх більш схожими на жінок або зігнати гнів на свою власну сексуальну неспроможність. Його вік — від 25 до 50, але, швидше за все, йому було від 45 до 50 років — вік, в якому найбільш часто розвиваються сексуальні перверсії. Якщо він і був одружений, то його дружина не була до нього особливо вимоглива і дозволяла йому часто й тривалий час бути відсутнім у будинку. Можливо, у нього був особистий автотранспорт (Чикатило дійсно мав машину, але він не користувався нею, коли здійснював вбивства), або його робота була пов'язана з поїздками. Він міг би на якийсь час припинити вбивати, якщо відчув небезпеку, але не зупинився б доти, поки б не був пійманим або не вмер.

Другий арешт, суд і страта[ред.ред. код]

У 1990 Чикатило вбив ще 8 людей. Останнє своє вбивство він здійснив 6 листопада. Жертвою стала 22-річна повія Світлана Коростік. Убивши її, він вийшов з лісу, і біля залізничної станції «Донлесхоз» його зупинив співробітник міліції Ігор Рибаков, який попросив пред'явити документи. Зафіксувавши прізвище, він відпустив Чикатило.

Через кілька днів біля тієї ж станції був виявлений труп Коростік. Судмедексперт встановив дату вбивства — близько тижня тому. Перевіривши рапорти міліціонерів, що чергували у той час, Костоєв звернув увагу на прізвище Чикатило, який вже затримувався в 1984 за підозрою в причетності до вбивств в лісосмугах. 17 листопада за Чикатилом встановили зовнішнє спостереження. Він вів себе підозріло: намагався знайомитися з хлопчиками та дівчатами, з'являвся в місцях, де знаходили трупи.

Чикатило був заарештований 20 листопада 1990. У той день, відпросившись з роботи, він пішов у поліклініку, щоб зробити рентген пальця, який під час боротьби йому прокусила одна з жертв. Палець виявився зламаним. Чикатило повернувся додому, потім пішов в кіоск за пивом, взявши за тару трилітрову банку, яку ніс у сумці-сітці для овочів. На зворотному шляху від пивного кіоска він був затриманий оперативниками. За словами одного з оперуповноважених, які брали участь в операції із затримання Чикатило, всі були здивовані, що «Чикатило, ніби, такий здоровий мужик, а пива він купив небагато — в 3-літровій банці було близько півлітри». При обшуку в його будинку виявили 23 кухонних ножа (досі точно не відомо чи використовувалися вони для вбивств) і взуття, відбиток якого збігався з відбитком, знайденим біля трупа однієї з жертв.

Чикатило допитували десять днів, але він ні в чому не зізнавався. Прямих доказів проти нього не було, і вже спливав термін утримання його під вартою. Тоді Костоєв звернувся по допомогу до Бухановського, і той погодився поговорити з вбивцею. Після розмови з психіатром 30 листопада Чикатило зізнався у вбивствах і почав давати свідчення. Його звинувачували в 36 вбивствах, він же зізнався в 56.

Суд над ним, розпочатий 14 квітня 1992, Проходив у Ростовському будинку правосуддя. Чикатило намагався зобразити божевілля: кричав, ображав суддів та присутніх у залі, оголював статеві органи, стверджував, що він вагітний і годуючий. Але судово-психіатрична експертиза, що проводилася тричі, показала його повну осудність. 15 жовтня його засудили до страти (багатосторінковий вирок почали читати 14 жовтня і закінчили тільки на наступний день). Три вбивства слідство не змогло довести, тому офіційна кількість його жертв — 53. Крім того, у вину Чикатило ставилося кілька випадків розбещення неповнолітніх.

Перебуваючи в камері смертників, Чикатило писав численні скарги та прохання про помилування, стежив за своїм здоров'ям: робив зарядку, з апетитом їв.

4 січня 1994 останнє прохання про помилування на ім'я Президента Росії Бориса Єльцина було відхилено. 14 лютого Чикатило був страчений в Новочеркаській в'язниці.

Сексуальне насильство[ред.ред. код]

Багато фахівців, навіть ті, які брали участь у проведенні експертизи Чикатило, стверджують, що він ніколи не ґвалтував своїх жертв, тому що страждав на імпотенцію. З іншого боку, наприклад, Кетрін Ремсленд (Katherine Ramsland), яка написала для сайту crimelibrary.com текст про Чикатило, вказує на те, що, принаймні, одну з його жертв було знайдено зі слідами зґвалтування і в її анусі була виявлена сперма (вперше дозволила встановити групу крові вбивці з лісосмуги). При першому арешті Чикатило в 1984 році і останньому арешті в 1990 в його портфелі була знайдена банку вазеліну, що, як пише Микола Модестов у своїй книзі «Маніяки … Сліпа смерть», разом з мотузкою і гостро наточеними ножем, була «приготована для його жертв». Коли Чикатило запитали, навіщо йому вазелін, він відповів, що використовує його в якості крему для гоління «в довгих службових роз'їздах». Пізніше на допиті він зізнався, що використовував його при зґвалтуванні жертв.

Осудність[ред.ред. код]

Три судово-психіатричні експертизи однозначно визнали Чикатило осудним, тобто таким який «не страждає якимось психічним захворюванням і який зберіг здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними». Проте Микола Модестов вважає, що вердикт лікарів був продиктований бажанням вберегти суспільство від вбивці. Якби Чикатило визнали неосудним, тобто психічно хворим, він уник би розстрілу і потрапив в спецлікарню. Отже, теоретично через якийсь час він міг би опинитися на волі.

Олександр Бухановский стверджує, що, на його думку, Чикатило був хворий і після прийняття нового Кримінального кодексу його могли б визнати «обмежено осудним», що також означало б психіатричну лікарню спеціального призначення.

Визнання Чикатило осудним означає, що він усвідомлював протиправний характер своїх дій і міг цілеспрямовано контролювати свою поведінку. Але осудність не має на увазі визнання людини психічно здоровою, а його поведінку нормальною.

«Парадоксальне виділительство»[ред.ред. код]

У вироку Ростовського обласного суду у справі Чикатило його тривале невикриття пояснювалося не помилками експертів і погрішностями слідчих в цілому, а саме «парадоксальним виделітельством» винного: розбіжністю його виділень (сперми) і крові за антигенною системою AB0. Група крові Чикатило була другою (A), але в його спермі, знайденій на одній з жертв, було виявлено ще й сліди антигену B, що давало підставу вважати, що у вбивці з лісосмуги кров четвертої групи (AB). У Чикатило виявилася невідповідна група крові, і тому після затримання у вересні 1984 року він був відпущений.

Однак тепер доведено, що ніякого «парадоксального виделітельства» не існує, тому що це явище суперечило б генетичним основам системи AB0. Явища невідповідності по групі виділень організму і крові обумовлені бактеріальною забрудненістю досліджуваних біологічних об'єктів. Уникнути неправильних результатів аналізу дозволило б застосування відповідних методик і високоякісних реагентів, але у випадку з Чикатило цього зроблено не було.

Юрій Дубягін, криміналіст «з 27-річним стажем роботи в органах внутрішніх справ», співавтор книги «Школа виживання, або 56 способів захистити вашу дитину від злочину», вважає, що «парадоксальне виделітельство» було придумано для того, щоб виправдати недбалість судмедексперта, який проводив у 1984 році аналіз крові Чикатило.

Ісса Костоєв прямо говорить про те, що «при аналізі була допущена неточність».

«Організований» або «дезорганізований» серійний вбивця[ред.ред. код]

Відома класифікація, розроблена спеціальними агентами ФБР Робертом Хейзелвудом і Джоном Дугласом (стаття «The Lust Murderer», 1980), поділяє всіх серійних вбивць за методом вбивств на два типи: організовані несоціальні і дезорганізовані асоціальні.

Організовані вбивці характеризуються здатністю контролювати свої бажання, у них є чіткий план з вистеження і зваблення жертви. Якщо план дає збій, то вбивця здатний відкласти його реалізацію. Відповідно, інтелект організованого вбивці нормальний або навіть вище середнього, часто вони мають вищу освіту.

На противагу організованим серійним вбивцям, дезорганізовані не здатні контролювати свої емоції та здійснюють вбивства в нападі люті (у стані афекту), часто вони вбивають в буквальному сенсі «першу-ліпшу» людину. Їх інтелект звичайно знижений, аж до розумової відсталості, або ж у них є психічне захворювання. На відміну від організованих убивць, вони соціально дезадаптовані (не мають роботи, сім'ї, живуть самі, не доглядають за собою і своїм житлом), тобто не носять «маску нормальності». Чикатило здійснював свої вбивства в стані афекту, але свідомо, планомірно готував умови для їх вчинення (міг настільки приспати пильність своїх жертв, що деякі проходили з ним у лісі до п'яти кілометрів). Якщо жертва відмовлялася піти з ним, то він ніколи не тиснув на неї, боячись залучити свідків, а тут же відправлявся на пошуки нової.

Російський підручник криміналістичної психології Образцова і Богомолової однозначно відносить Чикатило до «дезорганізованого асоціального типу». Однак Чикатило не є чистим його представником. Наприклад, згідно з критеріями Хейзелвуда та Дугласа, дезорганізований вбивця звичайно живе поруч з місцями вбивств — Чикатило ж здійснював свої вбивства по всій Ростовської області і по всьому Радянському Союзу. З іншого боку, організований вбивця намагається не залишати на місці злочину доказів, намагається позбутися трупа — Чикатило ж залишав «хаотичну картину злочину», з безліччю доказів, і не намагався приховати тіло.

Чикатило в масовій культурі[ред.ред. код]

  • Телекомпанія НТВ в 1997 двосерійний зняла документальний фільм «По сліду Сатани» з циклу «Кримінальна Росія».
  • За мотивами справи Чикатило було знято два художні фільми — «Громадянин Ікс» (1995) та «Евіленко» (2004) з Малькольмом МакДауеллом у головній ролі.
  • У фільмі жахів Тоні Урбана «Фунт плоті» (2004) фігурує жіночий персонаж Саша Чикатило (а також Єва Гейн, Іва Фішта та ін., названі прізвищами найвідоміших серійних вбивць-канібалів).
  • У червні 2000 року в паризькому театрі-студії Рене Герра відбулася прем'єра моноспектаклю Михайла Волохова «Вишка Чикатило».
  • Група «Оркестр Че» виконує пісню « Так, я — чекати», що побічно посилається на знаменитого маніяка.
  • Чикатило згадується в пісні групи «Пурга» «Всі люди — Чикатили», що датується початком 1990-х років.
  • У пісні «Ripper von Rostow» (2004) німецького дарк-метал гурту «Eisregen» описується вбивство Чикатило його останньої жертви Світлани Коростік.
  • Світ альтернативної реальності дилогії Льва Вершиніна «Дощовий ліс не любить чужих» і «Селба вміє чекати» описує спецзагін «Чикатило».
  • У пісні «Рів Гош» групи «Бригадний підряд» (2007) звучать такі слова: «Краще б я Чикатилі попався під ніж, ніж іти в цей самий клятий Рів Гош».
  • У пісні «Холодний людський сир» російської групи «Лунофобія» згадується Чикатило.
  • У репертуарі колективу «Малюта Скуратов» є «Пісенька Чекати».
  • У японської Stoner / Doom Metal групи Church Of Misery, творчість якої присвячено серійним вбивцям, є пісня «Red Ripper Blues» про Андрія Чикатило.
  • Пісня групи Slayer «Psychopathy Red» оповідає про Андрія Чикатило, і реліз оформлений відповідно.
  • У серіалі «Щасливі разом» в серії 186 «сім раз відпий — один раз відлий» таксиста звали Чикатило.
  • На диску «ЗАЄЦЬ ПОП ШОУ-3» (Реліз CD / MC (C) 1 / 1997 Заєць records каталогом № ZRCD 97001-2) присутня пісня «Коник-Чикатило» (перероблена «В траві сидів стрибунець»), музика і слова Н. Зайцева. Ця пісня також присутня у збірці «The best of російський стьоб».
  • У репертуарі групи «Казки» є пісня «Чикатило».
  • У репертуарі групи «Голос Омерики» є пісня «Чикатило-реггі».
  • У репертуарі іспанського панк-рок гурту «Arpaviejas» в альбомі «EN SON DE PAZ — NOVEDAD!!» є пісня «CHIKATILO».

Література[ред.ред. код]

Російською[ред.ред. код]

  • Михайло Кривич, Ольгерт Ольгин. "Товариш вбивця. Ростовська справа: Андрій Чикатило і його жертви ". М.: Текст, 1992. 352 с.
  • Людмила Віннікова. «Маніяк з'являється у дощ». М.: Аргументи і факти, 1992. 64с. ISBN 5-85272-005-4
  • Вадим Огурцов. "Слід звіра. Сексуальний маніяк — від народження до смертного вироку: Андрій Чикатило ". Ростов н / Д.: Приазовський край, 1993. 189 с.
  • Юрій Антонян, Андрій Ткаченко. "Сексуальні злочини. Чикатило та інші ". М.: Амальтея, 1993. ISBN 5-7121-0201-3
  • Віктор Гончаров. «Справа Чикатило». М.: Сучасна література, 1995. ISBN 985-6202-72-8
  • Н. П. Водько «Чому так довго шукали Чикатило?» М., МАУП, 1996
  • «Чикатило і його жертви: Авторський збірник». Серія «Кримінальна Росія». М.: АСТ, 1997. ISBN 5-7390-0258-3
  • П'єр Лоррен. «Ростовське чудовисько». М.: Крон-Пресс, 1998. ISBN 5-232-00817-X
  • Шехтер Х., Евер Д. «Енциклопедія серійних вбивць». М.: Крон-Пресс, 1998. ISBN 5-232-00723-8
  • Н. С. Модестов. «Серійні вбивці». М.: АСТ — Астрель, 2003. ISBN 5-17-018560-X
  • Пісня Al Hammer'а — Ідеальний чікатіLLa «ідеальний я ЧікаЧікатіло …»

Англійською[ред.ред. код]

  • Peter Conradi. «The Red Ripper: Inside the Mind of Russia's Most Brutal Serial Killer». 1992. ISBN 0-440-21603-6
  • Richard Lourie. "Hunting the Devil. The Pursuit, Capture and Confession of the Most Savage Serial Killer in History ". 1993. ISBN 0-06-017717-9
  • Robert Cullen. «Killer Department, or Citizen X». 1993. ISBN 1-85797-210-4

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Most Notorious — The Devil's Trail By Katherine Ramsland (англ.)
  2. Youtube
  3. Katherine Ramsland. «Andrei Chikatilo. The Roots Of Perversity» «…[Stepan] might simply have died and been consumed, if he even existed (which could not be corroborated in any records), but Chikatilo's mother would warn him to stay in the yard or he might get eaten as well» (англ.)
  4. Aeterna Nox #1 «Після закінчення школи [Чикатило] вступав на юридичний факультет МДУ, але не пройшов за конкурсом» (рос.)
  5. [1] (рос.)
  6. Хроники серийных маньяков — Сын Чикатило (рос.)
  7. Сын Чикатило арестован за попытку убийства (рос.)
  8. Интернет-газета «Обозреватель», 18 августа 2005 года (рос.)
  9. Исса Костоев. «Россия: Преступный мир» (рос.)
  10. Н. С. Модестов. Серийные убийцы, стр. 83 (рос.)
  11. Н. С. Модестов. Серийные убийцы, стр. 75 (рос.)
  12. Н. С. Модестов. Серийные убийцы, стр. 89 (рос.)
  13. Н. С. Модестов. Серийные убийцы, стр. 92 (рос.)
  14. Н. С. Модестов. Серийные убийцы, стр. 91 (рос.)
  15. Александр Тарасов. «Жертвомания» «Андрей Чикатило просидел в следственном изоляторе три месяца, а 12 декабря 1984 года снабженец, приговорённый по статье 92-й Уголовного кодекса РСФСР к двенадцати месяцам исправительных работ за хищение аккумулятора, был освобождён в зале суда» (рос.)
  16. Н. С. Модестов. Серийные убийцы, стр. 93 (рос.)
  17. Н. С. Модестов. Серийные убийцы, стр. 78 (рос.)
  18. Н. С. Модестов. Серийные убийцы, стр. 95 (рос.)
  19. Н. С. Модестов. Серийные убийцы, стр. 79 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]