Жувальна гумка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Жува́льна гу́мка (жу́йка; англ. Chewing gum) — вид цукерки для жування, а не для внутрішнього вживання. Призначена для очищення зубів та ротової порожнини, маскування неприємних запахів, або просто для жування як розваги.

Жувальна гумка відома древнім грекам, ацтекам і майя, які жували смолу дерев, застиглий сік гевеї, каучук. Сучасна жувальна гумка була запатентована в США в 1869 році дантистом[1]. У 1928 році американець Волтер Даймер винайшов надувну жуйку[1], використовуючи пропорції каучуку, цукру, кукурудзяного сиропу і ароматизатора.

  • Як роблять жуйку
Бульбашка з жуйки

Все починається з жувальної основи — речовини, яка дозволяє жувати гумку. Раніше основа робилася з деревної смоли, а сьогодні вона синтетична: з пластика і гуми. Жувальну основу поміщають в міксер, додають барвники та ароматизатори. З початком перемішування додають глюкозний сироп, щоб підсолодити склад. Він рідкий, і це допомагає зберігати жувальну основу м'якою. Потім додають декстрозу, тк.наз. «Виноградний цукор» - порошковий підсолоджувач. Інгредієнти перемешують біля 20 хвилин. Змішування нагріває масу, від чого вона сплавляється воєдино.[1]

Суміш готова, коли вона досягла консистенції тіста. На візку її доставляють до пресу для попереднього видавлювання. Прес видавлює суміш через вузький отвір, що схоже на те, як на зубні щітки видавлюють зубну пасту з тюбика. Це перетворює великий, громіздкий ком в зручні смужки, які потім проходять через основний прес для видавлювання.[1]

Інший прес стискає кожну смугу до фактичної ширини шматка жуйки, вона виходить довгим безперервним потоком, щоб потім бути розрізаною на порції. Процес видавлювання розігріває жуйку. Якщо її розрізати і упакувати негайно - вона прилипне до обгортки. Тому перед цим жуйку охолоджують в охолоджуючій камері. Жуйка потрапляє туди на 15 хвилин при температурі 3-7ºС.[1]

На виході жувальна гумка досить охолоджена для нарізки і упаковки. Обидві операції виконує одна машина, за долі секунди. Ообгортку виконують з вощеного паперу. Машина обробляє 900 шматків жувальної гумки в хвилину.[1]

Жувальну гумку роблять рожевою тому, що це був єдиний колір, який знайшовся у Уолтера Дамера, коли той винайшов її на початку другої чверті 20 століття. З тих пір колір і прижився.[1]

Жуйка - корисна чи шкідлива?[ред.ред. код]

  • Жування покращує виділення слини, що допомагає ремінералізації та очищенню зубів.
  • Надмірне вживання жуйки перед їжею змінює нормальну секрецію шлунка і може сприяти розвитку гастриту та утворенню ниркових каменів.

Деякі розчинні компоненти жувальної гумки можуть бути небезпечними, якщо надходять в великій кількості — але ж деякі діти «їдять» жуйку пачками!


При слабкості зубної зв’язки, при пародонтозі жуйка може спричинити втрату зубів. Є також небезпека для суглобів щелепи. Складається з гумової основи (переважно синтетичні полімерні матеріали, до яких інколи додають компоненти з соку дерева Саподілла або з живиці хвойних дерев) та смакових добавок, містить ароматизатори, консерванти. Рекомендується стоматологами для очищення порожнини рота та тренування жувальних мязів. Задля розваги з жуйки можна видувати бульбашки. Досить популярним є приліплювання використаної жуйки до різних поверхонь, але це вважається непристойною поведінкою. У колишньому СРСР імпортна жуйка довгий час була предметом культу, оскільки в країні вона не виготовлялась. Діти нерідко канючили жуйки у іноземців. У зв’язку з цим набула популярності фраза «Мир, дружба, жвачка» (традиційно звучить російською). Радянська жуйка випускалась у 1980-х роках.

Жувальна гумка посідає сьоме місце у рейтингу шкідливих продуктів газети «Споживач.інфо».[2]

Жувальна гумка «Turbo» поряд із вкладкою-картинкою, з якою та поставляється

Розваги[ред.ред. код]

Нерідко під обгортку жувальної гумки виробники вкладали картинки, називані дітьми «вкладишами». На них зображались сцени із закордонних мультфільмів, автомобілі. На початку 90-х років на території СРСР фантики від жуйок і особливо «вкладиші» виступали об'єктом колекціонувания і предметом азартних ігор серед школярів.

Під час азартної гри її учасники складали на стіл рівноцінні фантики або вкладиші, скидалися на пальцях для визначення черговості удару і по черзі били долонею по фантиках. Кому вдавалося перегорнути фантик, той забирав його собі і отримував право на новий удар. Тур тривав до того часу, поки всі фантики не були розіграні, потім починався знову. Вказана азартна гра переслідувалась учителями та вихователями шкіл, а на початку 2000-х тихо витіснилась з ужитку. Найбільшою популярністю користувалися «вкладиші» від гумок «Turbo» і «Bombibom».

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]