Шевченко Сергій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шевченко.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Шевченко Сергій.
Сергій Шевченко
Сергій Шевченко (Сандармох, 2008)
Ім'я при народженні Сергій Володимирович Шевченко
Народився 4 серпня 1960(1960-08-04) (63 роки) або 1960[1]
Краматорськ, Сталінська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР→Україна Україна
Національність українець
Діяльність прозаїк, публіцист
Сфера роботи проза[1], публіцистика[1] і редагування[1]
Alma mater Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1982)
Мова творів українська
Роки активності від 1997
Напрямок документалістика
Жанр нарис, стаття
Magnum opus збірка публіцистики
«Соловецький реквієм»
Членство Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
Нагороди
Заслужений журналіст України
Заслужений журналіст України
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Почесна грамота Верховної Ради України
Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Золота медаль української журналістики
Золота медаль української журналістики
Премії
Військове звання  Полковник
Місце проживання Київ

Сергі́й Володи́мирович Шевче́нко (нар. 4 серпня 1960(19600804), м. Краматорськ нині Донецької області) — український письменник, публіцист, редактор. Заслужений журналіст України.

Член Національної спілки журналістів України (1996), Національної спілки письменників України (2011), Національної спілки краєзнавців України (2015).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї робітників. Закінчив середню школу № 17 у Краматорську (1977). Здобув вищу освіту на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1982).

Працював у пресі на Київщині (1982—1985, м. Біла Церква). Служив в органах державної безпеки (1985—2010): у той період очолював пресцентр Управління СБУ в м. Києві та Київській області (1992—1999), був відповідальним редактором науково-практичних видань СБУ, керував науковою лабораторією Інституту дослідження проблем державної безпеки. Полковник запасу, ветеран військової служби.

З листопада 2010 року по серпень 2012-го перебував на державній службі: начальник відділу, заступник начальника управління — начальник відділу Державної служби України з контролю за наркотиками (напрями діяльності — міжнародні зв'язки, консультації з громадськістю, взаємодія зі ЗМІ). Державний службовець 8-го рангу (2011). З жовтня 2017 по червень 2019 року працював помічником керівника НСЖУ.

Від травня 2022 року, за рекомендацією НСЖУ, учасник міжнародної програми Journalists-in-Residence Kosovo з проживанням у Приштині (Косово); партнери програми — Європейська федерація журналістів і НСЖУ, виконавці — Європейський центр свободи преси та медіа й Асоціація журналістів Косова[2].

Творчість[ред. | ред. код]

Як член редколегії 3-томного науково-документального видання «Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії» (1997—1999) очолював документознавчі пошукові експедиції, що під час відряджень працювали в архівах Російської Федерації — в Архангельську, на Соловках, у Республіці Карелії. Виявлені там унікальні матеріали лягли в основу наукових і публіцистичних видань, радіо- і телерепортажів (Перший національний, ТІА «Вікна», СТБ), нарисів і статей у періодиці («Молодь України», «Робітнича газета», «Факты и комментарии», «День», «Дзеркало тижня. Україна», «Столиця», «Українська доля», «Кримська Світлиця», журнали «Україна», «Світогляд» та ін.), в альманахах «Історичний календар», «Київський журналіст». У різні роки героїв його публікацій визнано лауреатами журналістських акцій «За спасіння» й «Герой нашого часу». З 2014-го блогер[3] на сайті Національного інформаційного агентства «Укрінформ». З вересня 2016-го співпрацює з Міжнародною інформаційною агенцією «Вектор ньюз» (Vector News), ініціатор її спецпроєкту й інформаційної акції «Рік жертв Великого терору», склав і опублікував оновлений, істотно доповнений «Український список Сандармоху»[4]. Вів авторську програму історичної тематики на емігрантському радіо «Отчизна» (2018)[5][6].

Автор збірників публіцистики і творів, уміщених у науково-документальних, літературно-художніх та інших друкованих виданнях переважно історичної тематики. Як краєзнавець у Переяславі (Київська область) ідентифікував за віднайденими оригіналами документів будинок Чубука-Подільського, споруджений за проєктом Василя Кричевського, автор перших публікацій про цю знахідку. Брав участь у пошуковій роботі й увічненні пам'яті вояків-правоохоронців, полеглих 1941 року на Київщині в боях з нацистами[7].

Книжки[ред. | ред. код]

Член авторських колективів ювілейних видань «На сторожі незалежності держави. 10 років Службі безпеки України» (2002), «Служба безпеки України: становлення, досвід, пріоритети діяльності» (2007), «Біла книга 2008. Служба безпеки України» (2009, перекладена англійською мовою). Упорядник, редактор, автор післяслова книжки Василя Горбатюка «Позиція. Публікації, документи, спогади» (2005). Член редколегій книжок «Органи державної безпеки Київщини (1917—2006) у фотографіях та документах» (2006), «Органи державної безпеки Київщини (1917—2008) у фотографіях та документах» (2008), альманаху «Київський журналіст» (2017). Співупорядник і один з авторів: художньо-публіцистичного збірника «Слово — зброя?» (2009), виданого з нагоди 50-річчя Національної спілки журналістів України; документально-публіцистичного збірника «Життя — Вітчизні. Голова СБ України генерал-полковник Маліков. З нагоди 75-річчя» (2017)[19]. Автор переднього слова до роману Олександра Волощука «Сорок чотири дні» (2012). Редактор[20], автор післяслова до роману Анатолія Сахна «Вершина» (2012, згодом виданого під назвою «Соло бунтівного полковника. Вершина»), перший читач рукописів «Вершини», романів у трьох книгах «Острів Хо. Поріг болю» (2017)[21] і «Ліліпути на підборах». Окремі твори вміщено в книжках «Убієнним синам України. Сандармох» (2006, Республіка Карелія, упорядник Лариса Скрипникова), «Журналісти з Київського університету. Спогади. Світлини. Імена» (2008), 2-томнику історичної публіцистики «Екстракт 150» (2009, серія «Бібліотека газети „День“»), 2-томнику «Сльоза пекучої пам'яті» (2009), «Доля, створена талантом. Спогади про Володимира Боденчука» (2011), «Вистраждане і пережите. Мемуари Олега Бабишкіна і спогади про нього» (2013), «Уроки Дмитра Прилюка» (2015), «Назавжди в серці» (2020), антології «Літературні джерела Київщини» (2021) та ін. Автор вступної статті у книжці Ольги Пилипчук «Нескорена Україна: Поезія і публіцистика» (2018), статей в Енциклопедії сучасної України (2008, том 8), Енциклопедії для видавця та журналіста (2010). Автор фотоілюстрацій, редактор науково-документального збірника «Українське суспільство і наркотики: розвиток нового стратегічного підходу. Міжнародна конференція високого рівня, Київ, 21—23.05.2012» (російською мовою, 2012).

Вибрані історичні нариси, статті[ред. | ред. код]

Інше[ред. | ред. код]

Друкувався у відомчих збірниках СБУ, науковому і документальному журналі «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ», журналі «Журналіст України». Співредактор наукового видання Світлани Ляшко «Автобіографічні джерела Постійної комісії для складання Біографічного словника діячів України (1918—1933) Всеукраїнської академії наук» (2018), рукопису роману Валерія Макеєва «Вірний присязі!» (2019) та ін. Упорядник і редактор альманаху «Журналіст України», член редколегії альманаху «Київський журналіст» (2019), які видано з нагоди 60-річчя НСЖУ. Редактор книжок Володимира Черкуна «Щоб мрії збувалися… Комітет» (2017), Анатолія Волощука «Сыщики… и смех и грех…» (2010). Відповідальний редактор науково-популярного видання «Слідами полеглого полку» (2011, автор — Олег Шевченко). Сценарист і режисер документальних фільмів серії «Служба безпеки: регіони — Центр» (1998—1999). Консультант документального фільму «Сандармох» (режисер Олександр Рябокрис, Перший національний, 2007). Автор низки статей у Вікіпедії, а також публікацій на теми спорту, зокрема висвітлював чемпіонат Європи зі стрибків у воду[23] (Київ, 2017) та низку міжнародних футбольних матчів за участю ФК «Динамо» (Київ) у кваліфікаційних раундах і плей-оф Ліги чемпіонів[24] і в Лізі Європи УЄФА у 2017—2019 роках[25][26].

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Секретар Національної спілки журналістів України (з травня 2017 року). Член правлінь Київської організації НСЖУ (з 2012), Київської обласної організації Національної спілки письменників України (з 2015), Українського фонду культури імені Бориса Олійника (з 2020). Був першим заступником голови наглядової ради Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива», з серпня 2021 року — віцепрезидент цього фонду[27]. Координатор Всеукраїнського автомобільного клубу журналістів. Член експертної ради Державного комітету телебачення і радіомовлення України з питань аналізу та оцінки видавничої продукції щодо віднесення її до такої, яка не дозволена до розповсюдження на території України (з 27.01.2017)[28].

Заступник голови журі Мистецької премії «Київ» імені Анатолія Москаленка (з 2018), член комітету з присудження премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва (з 2018), член комісії з розгляду питань щодо присудження Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки (з 2019), член журі творчого конкурсу Федерації профспілок України «Захистити людину праці» (2022, конкурс не відбувся через повномасштабне вторгнення в Україну військ РФ)[29]. Член журі творчого конкурсу НСЖУ «Інформаційна передова-2022» в номінації «Міжнародна солідарність»[30]. Член комісії НСПУ з військово-патріотичної літератури (з 2015). Член ради Міжнародного об'єднання «Соловецьке братство», член Клубу славетних Шевченків, Української асоціації ветеранів — співробітників спецпідрозділів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю («К») Служби безпеки України. Член редакційної ради журналу «Журналіст України» (2017—2018)[31], який з 2019-го став неперіодичним виданням. Був членом науково-редакційної ради громадсько-правового журналу «Комітет».

Член оргкомітетів і учасник спортивних та доброчинних акцій преси: традиційного дитячо-юнацького футбольного турніру на приз газети «Експрес-об'ява» (2001—2009, м. Жмеринка Вінницької області); міжнародного футбольного матчу дружби «Журналіст України» — «Шпіґель» (2006, м. Київ)[32]; міжнародної благодійної фотовиставки «В об'єктиві — автопробіг» (2007, м. Київ); всеукраїнських семінарів для журналістів «Культура мови — культура нації»[33] (2008, м. Черкаси; 2011—2012, м. Київ; 2013, м. Переяслав — Київ; 2014—2017, м. Київ); Першого всеукраїнського турніру з футболу серед команд засобів масової інформації (2013, м. Київ)[34]; багатоетапної культурної акції «Книжки — захисникам України» (2017—2021). Координатор від НСЖУ фотовиставок «Журналісти на передовій» (також один з авторів світлин), «Донбас: діти війни», «Рік Верховної Ради восьмого скликання» (Київ, 2015)[35][36][37], «Журналісти на Євромайдані» (2019, один з авторів світлин)[38]. Був членом журі Міжнародного відкритого творчого конкурсу журналістів «Срібне перо» (2011—2013, м. Судак, Автономна Республіка Крим).

Делегат XII і XIV звітно-виборних конференцій Київської організації НСЖУ (17.02.2012, 29.03.2017), XII, XIV з'їздів НСЖУ (24—25.04.2012, 20—21.04.2017), VII звітно-виборної конференції Українського фонду культури (20.12.2012), VII і VIII позачергових з'їздів письменників України (29.11.2014, 31.03.2017), звітно-виборної конференції Київської обласної організації (13.01.2022) і VII з'їзду Національної спілки краєзнавців України (2022).

У складі делегацій громадськості брав участь у міжнародних днях пам'яті жертв політичних репресій, неодноразово відвідував з цією метою меморіали в Левашово (Левашовське меморіальне кладовище, Санкт-Петербург), урочищі Сандармох у Медвеж'єгорському районі Республіки Карелії та Соловецькі острови (РФ). Після 2009 року влада РФ заборонила публіцистові в'їзд на територію цієї держави (про наявність заборони Сергію Шевченку повідомили білоруські прикордонники в серпні 2012 року — під час чергової поїздки української делегації до меморіалів)[39].

Учасник міжнародних форумів, семінарів, круглих столів, науково-практичних конференцій з питань історії та журналістики, що проводилися, зокрема, в містах Санкт-Петербург (РФ), Київ, Харків (Україна), Казімеж-Дольни[40] (Польща, 13—14.09.2014), Братислава (Словаччина, 2022), Краків (Польща, 2023), а також учасник обласних літературно-мистецьких свят «Веселки над Київщиною», Всеукраїнського історико-культурологічного форуму «Сікорські читання»[41] (07.11.2012, 18.10.2013, 18.10.2016, 16.10.2019, Переяслав, Київська область), паломницької місії на Афон (2014, Греція), прощі «Соловецького братства» в Україні (03—11.08.2014) та ін. Перебував у творчій поїздці письменників на Донеччину в час війни (12—15.10.2015)[42], учасник візиту делегації НСЖУ до Китаю (02—10.07.2017)[43]. Брав участь в організації семінару 24 квітня 2018 р. «Дякуємо тобі, Україно!» і конференції 18 травня 2019 р., які провела в Києві Асоціація «Фонд за безпеку продуктів харчування та життя» (Японський проєкт) у партнерстві з ВБФ «Журналістська ініціатива» і НСЖУ[44][45], і на запрошення Японського фонду майбутніх поколінь двічі відвідав Японію у складі журналістських делегацій (2018—2019, 2022). Ініціатор інформаційної кампанії «Здоров'я майбутніх поколінь» (2021). Член оргкомітету всеукраїнського журналістського фестивалю «Буковель Натхнення» (20—23.09.2018. Буковель, Івано-Франківська область).

Інтерв'ю[ред. | ред. код]

Рецензії[ред. | ред. код]

Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

Премії[ред. | ред. код]

Відзнаки громадських організацій[ред. | ред. код]

  • Золота медаль української журналістики (2009)
  • Відзнака «Вікімеч» імені Олега «Raider» Ковалишина (2023) — «за внесок у Перемогу України в інформаційній війні»[52]
  • «За заслуги» (2013) — орден Федерації футболу м. Києва
  • «За заслуги» I ст. (2009) — медаль Федерації футболу м. Києва
  • «95 років київському футболу» (2006)
  • «Ветеран київського футболу» (2010)
  • «XX років Спецпідрозділу „К“ СБ України» (2012) — медаль Української асоціації ветеранів — співробітників спецпідрозділів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю («К») Служби безпеки України

Захоплення[ред. | ред. код]

Історичні, краєзнавчі дослідження, фотографія, спорт, риболовля, подорожі. Займався спортивною гімнастикою в ДЮСШ (1972—1976, м. Краматорськ Донецької області), II спортивний розряд. Віцечемпіон відкритого міського турніру з банджі-джампінгу «Київ-джамп» (2001). Переможець у міжнародному турнірі з футболу серед аматорських команд на приз газети «Експрес-об'ява» (2009, м. Жмеринка Вінницької області)[53], учасник матчів з екстремального футболу на Говерлі, воротар аматорської команди «Журналіст України» (2001—2010). Учасник міжнародних автопробігів і авторалі журналістів (2004—2008), поїздок журналістів і турпоїздок за кордон. Загалом відвідав понад 50 країн світу.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ На інформаційному фронті кожний солдат важливий: українських журналістів запрошує Косово
  3. ↑ Сайт НІА «Укрінформ». Сергій Шевченко: блоги автора. Архів оригіналу за 10 серпня 2016. Процитовано 29 липня 2016.
  4. ↑ Український список Сандармоху (оновлений). Архів оригіналу за 25 жовтня 2016. Процитовано 26 жовтня 2016.
  5. ↑ Наш гість, відомий публіцист Сергій Шевченко розкриє тайни радянських спецслужб, що стосуються «Розстріляного відродження». Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  6. ↑ Журналістську інформаційну акцію підтримує радіо «Отчизна». Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  7. ↑ Шевченко О. І. Слідами полеглого полку. — Київ, 2011. — С. 139—140.
  8. ↑ Українські Соловки
  9. ↑ "Автори «Столиці» — в когорті кращих! Столиця, № 22 (525), 28 травня — 3 червня 2004. — С. 2
  10. ↑ Лауреати премії імені Івана Франка 2004—2010 роки. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 грудня 2014.
  11. ↑ Сайт Клубу славетних Шевченків. Шевченко развивают традиции меценатства. Архів оригіналу за 4 січня 2015. Процитовано 4 січня 2015.
  12. ↑ Лауреати Мистецької премії «Київ» 2014 року. Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 18 грудня 2014.
  13. ↑ Премія імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики
  14. ↑ Офіційний вебсайт Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Літературно-художнє видання «Соловецький реквієм»
  15. ↑ Столичні журналісти видали фотоальбом «Майдан гідності». Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 18 грудня 2014.
  16. ↑ Розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 20.12.2019 № 740 «Про присудження Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки у 2019 році Шевченку С. В.». Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
  17. ↑ Олександр Скрипник. Предтеча книжки «Наган-країна» — спецпроект «Вектор-ньюз». vectornews.net. 15 жовтня 2019. Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 24 жовтня 2019.
  18. ↑ Олександр Христенко. Пам'ять народу в книжці «Імперія терору». vectornews.net. 1 березня 2021. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 4 березня 2021.
  19. ↑ Видано книжку спогадів про колишнього голову СБУ Валерія Малікова. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 1 квітня 2017.
  20. ↑ Редактор роману-трилогії «Вершина» Сергій Шевченко[недоступне посилання]
  21. ↑ Анатолій Сахно. Острів Хо. Поріг болю: роман у трьох книгах / Анатолій Сахно. — К.: Ярославів Вал, 2017.
  22. ↑ Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 Київська область (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2014. Процитовано 25 листопада 2016.
  23. ↑ Сергій Шевченко. Фантастика! З трамплінів і вишки впав на Україну «золотий» дощ, МІА «Вектор ньюз», 16 червня 2017, архів оригіналу за 17 липня 2018, процитовано 17 липня 2018
  24. ↑ Сергей Шевченко. Киевское «Динамо»: «вторая жизнь» после Берна (ФОТО), МІА «Вектор ньюз», 8 серпня 2017, архів оригіналу за 17 липня 2018, процитовано 17 липня 2018
  25. ↑ Сергій Шевченко. «Партизанський» рейд «Динамо» в Hellgrade, або Чого не бачив телеглядач, МІА «Вектор ньюз», 28 листопада 2017, архів оригіналу за 17 липня 2018, процитовано 17 липня 2018
  26. ↑ Сергій Шевченко. Роздуми над футбольною сенсацією: чому «Динамо» не здобуло албанської «фортеці»... (ФОТО), МІА «Вектор ньюз», 2 жовтня 2017, архів оригіналу за 17 липня 2018, процитовано 17 липня 2018
  27. ↑ Злагоджена професійна команда: 20 років роботи ВБФ «Журналістська ініціатива». Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 9 серпня 2021.
  28. ↑ Наказ Держкомтелерадіо від 27.01.2017 № 19 «Про затвердження складу експертної ради Державного комітету телебачення і радіомовлення України з питань аналізу та оцінки видавничої продукції щодо віднесення її до такої, яка не дозволена до розповсюдження на території України». Архів оригіналу за 3 березня 2017. Процитовано 2 березня 2017.
  29. ↑ Оголошено творчий конкурс «Захистити людину праці». Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
  30. ↑ Затверджено склад журі Творчого конкурсу НСЖУ «Інформаційна передова-2022». Процитовано 14 листопада 2022.
  31. ↑ Затверджено оновлений склад редакційної ради спілчанського журналу, Сайт НСЖУ, 6 жовтня 2017, архів оригіналу за 6 жовтня 2017, процитовано 6 жовтня 2017
  32. ↑ Сергій Шевченко. Футбольні вершини журналістів. / Слово — зброя? — К.: ТОВ «УВПК „ЕксОб“», 2009. — С. 542—548
  33. ↑ Культура мови — культура нації. Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 21 грудня 2014.
  34. ↑ Турнір з футболу серед команд ЗМІ. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 грудня 2014.
  35. ↑ Світлини з «гарячих точок». Архів оригіналу за 14 червня 2015. Процитовано 13 червня 2015.
  36. ↑ У Києві презентували фотовиставку «Донбас: діти війни». Архів оригіналу за 16 червня 2015. Процитовано 13 червня 2015.
  37. ↑ У Верховній Раді відкрито виставку робіт парламентських фотокореспондентів. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 17 грудня 2015.
  38. ↑ У Києві презентували фотовиставку «Журналісти на Євромайдані». Укрінформ. 22 лютого 2019. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 5 березня 2019.
  39. ↑ Журналіста не пускають на місце розстрілу українців у Росії. Учаснику української делегації до Карелії — публіцисту Сергію Шевченку — не дозволили в'їзд на територію Російської Федерації. УНІАН. 4 серпня 2012. Архів оригіналу за 8 липня 2020. Процитовано 8 липня 2020.
  40. ↑ Українсько-польський форум журналістів засуджує використання російських ЗМІ як зброї для підтримки кремлівської агресії. Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 21 грудня 2014.
  41. ↑ Історико-культурологічний форум «Сікорські читання». Архів оригіналу за 21 грудня 2014. Процитовано 21 грудня 2014.
  42. ↑ Майстри художнього слова відвідали зону проведення АТО. Архів оригіналу за 29 жовтня 2015. Процитовано 29 жовтня 2015.
  43. ↑ Сергій Шевченко. Тиждень у Піднебесній: візит українських журналістів за Великий китайський мур (ФОТО). Вектор ньюз. 13—14 липня 2017. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 25 липня 2017.
  44. ↑ Людмила Мех. Японський проект: новий етап розвитку в Україні. nsju.org. 25 квітня 2018. Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 27 квітня 2018.
  45. ↑ Сергій Шевченко. Оздоровлюють «чорнобильців»: як в Україні діє японський проект. 20 хвилин. 26 квітня 2018. Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 27 квітня 2018.
  46. ↑ Автор «Щоденника військового лікаря» за поданням НСЖУ отримав мистецьку премію Міністерства оборони України, Сайт НСЖУ, 9 грудня 2021, архів оригіналу за 9 грудня 2021, процитовано 9 грудня 2021
  47. ↑ Членів експертної ради Держкомтелерадіо нагороджено Почесними грамотами. Офіційний сайт Держкомтелерадіо. 28 травня 2021. Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 08 червня 2021.
  48. ↑ Вшановано митців Київщини. Архів оригіналу за 16 вересня 2021. Процитовано 16 вересня 2021.
  49. ↑ Премія Франка: названі переможці в інформаційній сфері. Укрінформ. 2 серпня 2018. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 7 серпня 2018.
  50. ↑ Присудження Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки. Сайт управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації. 29 листопада 2019. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 17 лютого 2020.
  51. ↑ Оголошено імена лауреатів літературного конкурсу Фундації Українського вільного університету. Процитовано 4 жовтня 2023.
  52. ↑ Лавреати відзнаки «Вікімеч»: серед нагороджених — редактори, творчі особистості. Сайт ВБФ «Журналістська ініціатива». 22 листопада 2023. Процитовано 22 листопада 2023.
  53. ↑ Співорганізатори футбольного турніру — журналісти. Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 18 грудня 2014.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія для видавця та журналіста / Ю. В. Бондар, М. Ф. Головатий, М. І. Сенченко ; МАУП, Книжкова палата України. — Київ: Персонал, 2010.
  • Слово — зброя? — К.: ЕксОб, 2009.
  • Сергій Шевченко: [біогр. довід.] // Сучасні письменники України. Біобібліографічний довідник / Національна спілка письменників України; упоряд. А. І. Гай; ред. О. Курило. — Уточнений і доп. — Біла Церква: Київське обласне творче об'єднання «Культура»: Буква, 2012. — 568 с. — С. 498. ISBN 978-966-2927-05-6
  • Шевченко О. І. Слідами полеглого полку. — Київ, 2011. — 192 с. — ISBN 978-966-8250-79-8.
  • Літературні джерела Київщини : антологія. — Київ : Видавництво Ліра-К, 2021. — С. 841. — ISBN 978-617-520-141-1.
  • Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — Київ: Експрес-Поліграф, 2013.
  • Роман Подкур. «Соловецький реквієм»: з думкою про Dies irae // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ: науковий і документальний журнал. — № 1 (42). — 2014.
  • Дмитро Вєдєнєєв, Сергій Шевченко. Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті. — Київ: Фенікс, 2010.
  • Шевченко С. В. Золоте перо. Людмила Мех. — Київ: Експрес-Поліграф, 2012.
  • Журналісти з Київського університету: спогади, світлини, імена / А. Ф. Горлов та ін. — Фастів: Поліфаст, 2008.
  • Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. — Київ: Фенікс, 2006.
  • Дмитро Вєдєнєєв, Сергій Шевченко. Українські Соловки. — Київ: ЕксОб, 2001.
  • У тіні кремлівської стіни // Київський журналіст: альманах Київської спілки журналістів, 2013.
  • Шевченки кличуть на толоку // Урядовий кур'єр, № 53 (4204), 23.03.2010.
  • Толока Шевченків // Українське слово, № 50 (3509), 15—21.12.2010.

Посилання[ред. | ред. код]

‎

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шевченко_Сергій_Володимирович&oldid=41431058