Юлій Непот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юлій Непот
Julius Nepos
Tremissis Julius Nepos-RIC 3221.jpg
Треміссіс Юлія Непота
Імператор
Початок правління: 474 р.
Кінець правління: 475 р.
Попередник: Гліцерій
Наступник: Ромул Август
Дата народження: бл 430
Дата смерті: 480
Місце смерті: Далмація

Юлій Непот (лат. Julius Nepos; бл. *430 — †480) — останній легітимний і передостанній імператор Західної Римської імперії у 474 — 475 р.

Прихід до влади[ред.ред. код]

Непот з 468 року по наслідству володів Далмацією, яка дісталася йому у спадок від його дядька, патриція Марцелліна. Він був Magister militum Dalmatiae, що було ключовою військовою посадою у зв'язках між сходом та заходом. Він був одружений на одній з племінниць візантійського імператора Лева I, через що отримав прізвисько Непот — «племінник» . У 474 році Лев I призначив Юлія Непота імператором на Заході на заміну самопроголошеного Гліцерія. У червні 474 року він увійшов у Равенну, був визнаний імператором і відправив попередника і невизнаного імператора Гліцерія єпископом у Салону (тепер м. Спліт). Після його зміщення 24 червня приймає Непот у Римі титул Авґуст

Правління[ред.ред. код]

Як імператор Непот намагався об'єднати імперію і зміцнити кордони. Він уклав вигідний мирний договір з вестготами, в результаті якого під контроль Імперії повернулася галльська Провінція (Прованс). Непот був одним з найздібніших західних імператорів, але мав погані відносини з римським сенатом.

Східна і Західна Римські імперії у 476 р.

У той же час, Непот зробив серйозну помилку, призначивши магістром армії неблагонадійного Флавія Ореста. Орест, прийнявши командування, в серпні 475 виступив з Риму проти вестготів, але досягнувши Равенни, проголосив імператором свого сина Ромула Августа (оскільки, був германцем і не міг сам зайняти цю посаду). Це і змусило Непота сховатися в Далмації. Ромулу Августу, згідно з сучасними уявленнями, було не більше десяти років.

Непот продовжував керувати Далматією і визнавався імператором в Галлії та інших провінціях імперії, а також у Константинополі. Для придушення заколоту, у Равенну з армією був посланий Одоакр — вождь варварських дружин. Він придушив заколот, стратив Ореста, вигнав Ромула Августа і встановив повний контроль над Італією. Імператорові Зенону він написав листа з проханням призначити його правителем Італії. Імператор Зенон виконав це прохання, але виставив зустрічну умову — щоб Одоакр визнав верховну владу Юлія Непота як імператора Заходу. Одоакр погодився.

Кінець правління[ред.ред. код]

Номінально імператором Заходу визнавався Юлій Непот, який продовжував перебувати в Далматії та пробував керувати справами із своєї резиденції у Соліні (тепер Хорватія), хоча фактичний контроль над Італією належав Одоакру.

В Італії та Галлії були випущені монети із зображенням Юлія Непота.

Імовірно, Юлій Непот намагався повернути собі повний контроль над Італією, що викликало невдоволення Одоакра. Як би там не було, у 480 році Непота вбили його ж охоронці, імовірно підкуплені його старим ворогом Гліцерієм, або по інші версії послані Одоакром. Відразу після смерті Юлія Непота, Одоакр захопив контроль над Далматією і вислав імператорські інсигнії до Константинополя з проханням призначити нового імператора, а Гліцерія призначив єпископом у Медіолан (нині Мілан).

Імператор Флавій Зенон прийняв рішення не призначати нового імператора на Заході, залишаючись єдиним правителем імперії.

Джерела[ред.ред. код]

  • Dirk Henning, Periclitans res Publica: Kaisertum und Eliten in der Krise des Weströmischen Reiches 454/5-493. Stuttgart 1999. нім.
  • MacGeorge, Penny (2002). Late Roman warlords. Oxford University Press. ISBN 0199252440.