Індська цивілізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Регіон цивілізації в долині Інду

Індська цивилізація або Хараппська цивілізація (5000 до н.е.1900 до н.е.) — стародавня цивілізація, археологічні свідчення про яку знаходять здебільшого в долині річки Інд на території сучасного Пакистану. Роль, яку вона відіграла в становленні сучасної індійської культури, станом на початок 21 сторіччя не цілком встановлена.

Історія[ред.ред. код]

Самоназва народу, що створив Індську цивілізацію, невідома. Сучасні їй шумери іменували долину Інду «країною Мелухха» (шум. Meluḫḫa), що є схожим на дравідійське «met-akam» - «країна»[1]. Можливо, від цієї назви також походить санскритське «mleccha» - «варвар, іноземець».

Іноді в англомовній літературі вживається також назва цивілізація Інду - Сарасваті, чим цивілізація долини Інду пов'язується з цивілізацією, описаною у Ведах, яка начебто процвітала біля річки Сарасваті, русло якої невідоме.

Індська цивілізація загубилася у глибині віків, і була відкрита тільки в 1920-их роках, після чого стала в ряд із сучасними їй цивілізаціями Месопотамії та Єгипту, як одне з перших людських суспільств, в яких існували міста, розвинене сільське господарство і своя система письма.

Хоча міста в долині Інду виникли дещо пізніше ніж у Месопотамії та в Єгипті, Індська цивілізація охоплювала найбільшу географічну область. Станом на початок 21 сторіччя відомі 1 052 місця археологічних розкопок, понад 140 з яких розташовані на берегах висохлих річок Ґхаґґар та Хакра, русла яких наповнюються водою під час сезонних повеней. За гіпотезами в древності ці річки були постійними і постачали воду для зрошення сільсько-господарських угідь.

Все ж більшість археологічних свідчень знаходять на берегах Інду та його приток, хоча деякі виявлені далеко на заході, поблизу кордонів сучасного Ірану, на сході, аж до сучасного Делі, на півдні аж до Махараштри та на півночі до Гімалаїв. Археологи знайшли залишки численних міст, таких як Мохенджо-Даро, Хараппа, Ганверівала, Калібанган Лотхал, Дхолавіра і Ракхіґархі. В часи найбільшого розквіту цивілізації загальна кількість населення в регіоні могла перевищувати п'ять мільйонів.

Незважаючи на значні знахідки, Індська цивілізація є досить маловідомою. Про її існування забули до 20-го століття, систему письма досі не розшифровано, невідомо чи вона має зв'зок із письмом брахмі. Достеменно невідомі також відповіді на запитання про тогочасну економіку, причини раптового зникнення приблизно 1900 років до н.е., про мови, якими тоді розмовляли і про те, як себе називали мешканці цих місць.

Попередники[ред.ред. код]

Становленню Індської цивілізації передувало виникнення перших землеробських культур на території Південної Азії, що з'явилися на пагорбах Белуджистану на захід від долини Інду. Найвідоміші розкопки цієї культури проводяться в Мехрґарху, поселенні, яке датують приблизно 6500 роками до н.е. Ці перші землеробці вирощували злаки і одомашнили багатьох тварин, серед яких велика значення відігравали вівці. До 5500-их років до н.е. місцеві жителі навчилися гончарству. Цивілізація долини Інду виникла на основі цих технологічних досягнень й розширилася, захопивши алювіальні рівнини на території сучасних пакистанських провінції Сіндх та Пенджаб.

Приблизно в 4000-их роках до н.е. виникла культура, яку називають дохараппською, оскільки її сліди знаходять у найнижчих стратах розкопок міст Індської цивілізації. В цей час виникли торгові мережі, що зв'язували між собою різні місцевості, наприклад, торгівля лазурним ляпісом та іншими каменями, що використовувалися для виготовлення намиста. Жителі міст на ту пору вживали в їжу багато видів рослин: горох, нут, сезам, фініки. Вони також вирощували бавовну, використовували для робіт буйволів, одомашнили всіх тварин, які залишаються суттєвими для сільського господарсва в усій сучасній Азії.

Становлення[ред.ред. код]

Приблизно біля 2600 року до н.д. кілька з дохараппських поселень перетворилися в селища, в яких проживали тисячі землеробів. Надалі в усьому регіоні встановилася однорідна культура — місцеві відмінності в містах, віддалених на тисячі кілометрів, згладилися. Процес становлення був настільки швидким, що перші дослідники вважали його результатом чужеземного завоювання або міграції. Згодом дослідження дохараппських страт засвідчило, що вони були попередниками нової цивілізації. У дослідників склалася впевненість, що перехід був наслідком свідомих, спланованих зусиль. Наприклад, кілька міст були перебудовані за продуманими планами. Завдяки цьому вважається, що Індська цивілізація першою розвинула міське планування.

Цивілізація[ред.ред. код]

Статуетка жерця із Мохенджо-Даро.

У містах долини Інду були розвинуті монументальне будівництво (цегельна кладка), металургія бронзи, заліза. У зародковому стані перебували приватновласницькі відносини, а в основі сільського господарства лежало іригаційне землеробство. У Мохенджо-Даро були виявлені чи не перші відомі археологам громадські туалети, також система міської каналізації, а в палаці навіть водогін.

Родючий ґрунт, високе зволоження, ботанічне багатство Індського центру сприяли ранньому розвитку землеробства - тут вирощували пшеницю, ячмінь, просо, горох, кунжут (цей же регіон є батьківщиною бавовнику та рису). Розводили курей, кіз, овець, свиней, корів і зебу, займалися рибальством і збирали їстівні плоди, вирощені самою природою.

Поселення хараппської культури складалися з цитаделі й нижнього міста, відрізнялися ретельним плануванням, наявністю каналізаційної мережі, що виводила всі нечистоти за межі міських мурів. Це дозволило на досить обмеженому просторі збиратися великій кількості людей: у місті Хараппа, наприклад, часом проживало до 80 000 чоловік. Нічого не відаючи про хвороботворні бактерії, особливо активні в теплому кліматі, але володіючи, ймовірно, накопиченим досвідом спостережень, вони огородили поселення від поширення найнебезпечніших хвороб. Житлові будинки, імовірно, були двоповерховими загальною площею до 355 м². Навколо таких міст росли більш дрібні селища, їхня кількість, за попередніми підрахунками, сягає 1400. Знаряддя праці виготовлялися переважно з міді і бронзи.

Значну роль у місті відігравали купці й ремісники. Тут пряли пряжу з вовни, ткали, робили глиняний посуд — за міцністю він дорівнювався каменю, різали по кістці, виготовляли ювелірні прикраси. Ковалі працювали з міддю і бронзою, кували з неї інструменти, надзвичайно міцні для цього сплаву, майже як із сталі. За допомогою теплової обробки вони надавати деяким мінералам таку високу твердість, що ними можна було свердлити отвори в бусинах з сердоліку.

Для підтримки іригаційної системи, що мала велике значення в житті громади, був потрібний добре організований інститут влади. Є імовірним, що інститут спадкової влади виник з культу предків, а жрецтво виконувало роль посередника між обожнюваною верхівкою політичної ієрархії та іншими прошарками суспільства.

Хараппська цивілізація активно розвивала зовнішню торгівлю. Зокрема були встановлені стосунки з Месопотамією, Середньою Азією. Прямі торгівельні контакти доходили до Шумеру й Аравії.

Занепад і зникнення[ред.ред. код]

Індська цивілізація процвітала впродовж семи століть. Її ремісники виготовляли вироби, що мали попит у сусідів. Потім, настільки ж швидко, як виникла, вона занепала й зникла.

Близько 1900 року до н.д. з'явилися ознаки проблем. Люди кидали міста. Ті, хто залишався в них, схоже, не могли прогодувати себе. До 1800 року до н.д. більшість міст була покинута. Золотий вік торгівлі між регіонами, про який свідчили численні скарби у містах, припинилася між 1800 та 1700 роками до н.д. У цей час, відповідно, месопотамські тексти припинили згадувати про східну торгівлю. Великі агломерації східної Туркменії (Алтин-тепе та Намазґа-тепе) були покинуті, зинкли також міста в долині Інду. На просторах, які займала Індська цивілізація, прискорився процес диференціації, зникли найхарактерніші риси хараппських часів: надписи, міри ваги, печатки. Однак впродовж 2-го тисячоліття до н.д. в східних та центральних областях усе ще зберігалися сліди давньої культури.

На відміну від своїх сучасників, цивілізацій Месопотамії та Єгипту, Індська цивілізація на залишила після себе величних архітектурних пам'яток, які б зберегли пам'ять про неї, тож вона зникла із спогадів людей.

Однак, люди не зникли. Після занепаду цивілізації долини Інду, почали розвиватися регіональні культури. Існує можливість того, що частина населення мігрувала на схід, у долину Гангу. Зникла тільки цивілізація: міста, система письма, торгівельна мережа, і врешті-решт, культура.

Причини зникнення[ред.ред. код]

Однією з причин могла бути різка зміна клімату. В 26-му столітті до н.д. долина Інду була зеленою з багатою флорою та фауною і набагато вологішою. Повені, імовірно, нерідко затоплювали міста. Жителі долини доповнювали свій харчовий раціон впольованим. В наші часи, зважаючи на висохлі голі землі регіону, це важко собі уявити. Біля 1800 року до н.д. клімат змінився. Однак цього для пояснення зникнення цивілізації не вистачає.

Важливим фактором могло стати зникнення важливої річкової мережі Ґхаґґар-Хакра, яку інколи індентифікують із річкою Сарасваті. Тектонічна катастрофа могла призвести до перерозподілу вод на користь системи Гангу.

Інша можлива причина зникнення цивілізації в тому, що на півночі поселелися войовничі племена, які обірвали торгівельні зв'язки долини Інду з людськими поселеннями на заході — на територіях сучасного Узбекистану, Туркменістану, Персії, Месопотамії. Комерція — одна з причин виникнення міст, і втрата торгових шляхів могла позначитися на їхньому існуванні. Індо-арійські племена вторгнулися в Індію дещо пізніше, проте вже в 19-18 століттях до н.д. вони могли обірвати шлях на захід.

Відкриття та розкопки[ред.ред. код]

Руїни Хараппи вперше описані в «Оповідях про різні подорожі в Балочистані, Афганістані й Пенджабі» Чарлза Мессона в 1842, але інтерес археологів до міста затримався майже на століття.

В 1856 британські інженери Джон та Вільям Брантони прокладали залізну дорогу між Карачі та Лахором. Коли в Джона виникла потреба в матеріалі, йому розповіли про руїни міста Брахмінабад, розташованого неподалік. Там він знайшов велику кількість добре обпаленої цегли, що вирішила його проблеми й призвела до зникнення міста. Через кілька місяців Вільям Брантон натрапив на руїни іншого древнього міста, вже дещо розтягнутого на будівельні матеріали жителями селища Хараппа. Цеглини з Хараппи теж були використані для залізниці.

У 1872-1875 Александр Каннінгем опублікував знахідку перших хараппських печаток, помилково ідентифікувавши надписи на них як письмо брахмі. В 1912 році були Дж. Фліт знайшов нові печатки, завдяки чому в 1921-1922 були проведені археологічні розкопки під керівництвом сера Джона Г'юберта Маршалла. Розкопки призвели до відкриття доти невідомої цивілізації з центрами в Хараппі та Мохенджо-Даро, розкопаного до 1931.

Після отримання Індією та Пакистаном незалежності в 1947 розкопки продовжувалися зокрема сером Мортімером Вілером, який був радником уряду Пакистану з археологічних питань.

Примітки[ред.ред. код]

  1. A.Parpola, S.Parpola. On the Relationship of the Sumerian Toponym Meluḫḫa and Sanskrit Mleccha. — «Studia Orientalia». 1975, vol.46, с.205 – 238

Посилання[ред.ред. код]