Вороновиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вороновиця (смт))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Вороновиця
Voronovica gerb.gif Voronovytsya prapor.png
Герб Вороновиці Прапор Вороновиці
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Вінницький район
Рада Вороновицька селищна рада
Код КОАТУУ: 0520655300
Облікова картка Вороновиця 
Основні дані
Засноване 1391
Магдебурзьке право 1748
Статус з 1956 року
Площа 10,9 км²
Населення 6564 (01.01.2018)[1]
Густота 602.2 осіб/км²
Поштовий індекс 23252
Телефонний код +380 432
Географічні координати 49°05′56″ пн. ш. 28°40′59″ сх. д. / 49.09889° пн. ш. 28.68306° сх. д. / 49.09889; 28.68306Координати: 49°05′56″ пн. ш. 28°40′59″ сх. д. / 49.09889° пн. ш. 28.68306° сх. д. / 49.09889; 28.68306
Висота над рівнем моря 245 м[2]
Водойма річка Воронка
Відстань
Найближча залізнична станція: Вороновиця
До станції: 4 км
До райцентру:
 - фізична: 20,9 км
 - залізницею: 22 км
 - автошляхами: 24,8 км
До обл. центру:
 - фізична: 20,9 км[3]
 - залізницею: 22 км
 - автошляхами: 24,8 км
Селищна влада
Адреса 23252, Вінницька обл., Вінницький р-н, смт Вороновиця, вул. Козацький шлях, 64, 58-76-52
Голова селищної ради Ковінько Олександр Геннадійович
Веб-сторінка Вороновицька ОТГ
Карта
Вороновиця. Карта розташування: Україна
Вороновиця
Вороновиця
Вороновиця. Карта розташування: Вінницька область
Вороновиця
Вороновиця

Commons-logo.svg Вороновиця у Вікісховищі

Вороновиця

Воронови́ця — селище міського типу в Україні, у Вінницькому районі Вінницької області. Розташоване поблизу невеликої річки Воронки — притоки Південного Бугу. Через Вороновицю пролягає автошлях та залізнична колія. Населення — 6406 (2001).

У центрі смт Вороновиці розташований костел Михаїла Архангела (XVIII ст.), трибанна дерев'яна Михайлівська церква (XVIII ст.). Костел був закладений у 1793 Францом Ксаверієм Грохольським, а закінчив його будувати Ян Непомуцен Грохольський.

У спорудженому в селищі в 70-х роках XVIII століття палаці міститься Вороновицький музей історії авіації та космонавтики України та музей кобзарського мистецтва (меморіальна кімната-музей кобзаря Володимира Максимовича Перепелюка).

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка[ред. | ред. код]

Вороновиця належала знаменитій шляхетській русинській родині Вороновичів г. Кміта або пізніше Кмітів. Вороновичі походять від лицаря Ворони. Вороновиця згадується в письмових джерелах також як Воронове Городище. З Вороновичів походили перші вінницькі старости: Олександр Воронович, Матвій Кміта.

Перша згадка про Вороновицю зустрічається у писемних джерелах за 1391 рік. В той час у Вороновиці нараховувалось 110 осель.

Донька Івана Вороновича, вийшовши заміж за Михайла Ласку, отримала Вороновицю в посаг. Від родини Ласків Вороновиця разом з Теофілою Ласка перейшла до Мартина Радзимінського. Через шлюб Анни Радзимінської з Михайлом Грохольським Вороновиця перейшла до Грохольських. В середині XVIII століття Вороновиця стає власністю Михайла Грохольського г. Сирокомля, і зостається в цій сім'ї понад 100 років.

За указом короля Августа III у 1748 році Вороновиця одержує статус міста.

Палац Грохольського[ред. | ред. код]

Палац Грохольського

У 70-х роках XVIII століття Францішек Ксаверій Грохольський будує на місці старого панського маєтку великий палац. Палац було побудовано в стилі раннього класицизму, в 17701777 рр. Архітектурні прийоми будівництва запозичені із італійської архітектурної епохи Палладіо — палаци з легко вигнутими бічними крилами. Схема палацу — головний об'єм палацу з портиком та фронтоном, який доповнюється по боках галереями, що закінчуються павільйонами. Архітектором був німецький архітектор Лоренц Гедон.

Триповерховий об'єм палацу є центром композиції маєтку. Він розташований на найвищому пагорбі місцевості. За допомогою широко розкритих напівовальних крил, будинок наче обіймав тих, хто наближався до палацу. По периметру крила охоплює орнамент із гірлянд плодів і квітів, який чергується з черепами биків — мотив букраніїв, запозичений з архітектури Стародавнього Риму. Антоні Грохольський під час свого перебування в Римі та Ліворно в 1797 закупив там 519 картин відомих французьких, голландських, фламандських та італійських художників, також Тіціана. Крім того палац мав полотна Рембрандта, Рубенса. Частина колекції була замурована в стіні і з часом була знищена вологою.

Загальна площа приміщення будинку 2500 м². В приміщенні розташовано 43 кімнати:

  • 1-й поверх — вестибюль, гардероб, прийомна, служби.
  • 2-й поверх — парадні кімнати, їдальня, кабінети, бібліотека.
  • 3-й поверх — жилі кімнати, приміщення для прислуги. Найбільш парадними і багато оформленими були зали другого поверху південного крила, де зберігся скульптурний декор стелі (тепер тут розташований музей авіації та космонавтики). Решту займає школа.

Палац був оточений парком, закладеним в кінці XVIII ст. Територія парку спланована за принципом французьких парків XVIII ст. Перед головним фасадом був розташований круглий партер, оточений цегляною огорожею. З правої сторони палацу була стайня на сто козацьких коней. Головна алея була засаджена липами.

Вороновиця в XIX столітті[ред. | ред. код]

Останнім власником вороновицького маєтку із Грохольських був Адольф Грохольський, після його смерті палац і маєток перейшов його брату Людгарту. За постановою російського уряду Людгарт Грохольський змушений був продати свій маєток. Від арешту та заслання в Сибір врятував його місцевий козак Іван Містота, попередивши вночі, що будинок оточений російськими військами. Грохольський продав маєток Можайському. А будинок в 1869 р. придбав в Одесі на торгах Микола Федорович Можайський — капітан II рангу. Але згодом новий володар трагічно загинув, і управляти маєтком приїжджає брат покійного — капітан І рангу Олександр Можайський. Він проживав у садибі з 1869 по 1876 р.

Експерименти Можайського[ред. | ред. код]

За період життя у Вороновиці Олександр Федорович крім того, що обіймав посаду Брацлавського мирового судді, він виконав значну роботу, яка передувала побудові повітроплавального снаряду. Він проводив досліди з птахами, вивчаючи умови горизонтального польоту, моделює велетенські повітряні змії. Саме, проживаючи у Вороновиці, Можайський виготовляє свою першу модель. Вона складалась із невеличкого човника, в середині якого вміщена годинникова пружина. Човник встановлений на чотирьох коліщатах, які слугують для розбігу і приземлення. До бортів човника прикріплено крильце, застосовано невеликий пропелер, вертикальне та горизонтальне оперення. Для випробовування своєї моделі Олександр Федорович вибрав високий пагорб на березі р. Південний Буг біля с. Потуш, що в урочищі Дубина, де розташовувалася дача Можайських. Планер прив'язували довгою мотузкою до трійки коней. Коли коні швидко тягли воза, особливо з гори, планер злітав у повітря і рухався за возом, при зменшенні швидкості апарат знижувався і котився на своєму візку. Польоти на повітряному змії дали можливість О. Ф. Можайському правильно визначити розміри підйомної поверхні, здатної тримати літальний апарат, важчий за повітря, з людиною. Олександр Федорович з новою енергією береться за свої літаючі моделі і значно удосконалює їх.

У 1876 році О. Ф. Можайський вирішує переїхати до Петербурга, щоб там, як він писав: «Подальшими дослідами над моделями перевірити свій проект повітроплавання».

Повітряний змій Можайського зберігався досить довго. Виявлено, що у 1890-х роках молодий Можайський (Микола Миколайович) відремонтував змія і демонстрував його польоти на дачі «Дубини». Дача Можайських «Дубина» згоріла в 1918 році, згоріла і модель планера. Сьогодні на місці випробовування апарату встановлено пам'ятний знак, збереглись залишки парку, який був біля дачі.

В кінці 19 ст. тут був костел, церква мурована 1777 р, синагога, молитовний будинок, 320 осель, 2035 мешканців, 2 класова школа, 4 млини, 72 ремісники, цукроварня закладена 1874.

Багато чого бачило на своєму віку Вороновиця: коронованих осіб, революції, війни репресії, будівництво світлого майбутнього, всі ці катаклізми пережив палац Грохольських.

Радянський період[ред. | ред. код]

За новим адміністративно-територіальним поділом 1923 року Вороновиця стала центром Вороновицького району.[4]

Голодомор[ред. | ред. код]

Під час другого голодомору у 19321933 роках, проведеного радянською владою, загинуло 27 осіб[5].

Транспорт[ред. | ред. код]

Станція Вороновиці (3 рази на тиждень поїзд Вінниця — Гайворон).

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Музеї[ред. | ред. код]

Музей історії авіації та космонавтики України[ред. | ред. код]

Музей кобзарського мистецтва[ред. | ред. код]

У приміщенні палацу Грохольських працює також музей кобзарського мистецтва (меморіальна кімната-музей кобзаря Володимира Максимовича Перепелюка).

Відомі люди[ред. | ред. код]

У 18971899 роках у Вороновиці мешкала сім'я німецького купця-колоніста Фрідріха Бурґгардта та балтійської німки Каттіни Сідонії Тіль, у якій виховувався син Освальд, котрий згодом стане відомим українським поетом Юрієм Кленом, близьким другом Миколи Зерова, Максима Рильського, Олени Теліги. Тут він, як стверджує в своїй книзі «Юрій Клен в житті і творчості» дослідник , літературознавець, доктор Дмитро Бучинський, розпочав своє навчання у школі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. http://www.fallingrain.com(англ.)
  3. http://maps.vlasenko.net(рос.)
  4. Вінницька область у складі УРСР. ВОРОНОВИЦЯ
  5. Голод 1921—1923 і українська преса в Канаді. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, — 2008 — 1000 с. 978-966-355-024-4
  6. K.Rolle. Grocholski Adolf Norbert Erazm (1797—1863) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Kraków — Warszawa: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960.— Tom VIIІ/4. — Zeszyt 39. — S. 584.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]