Очікує на перевірку

Лютеранська вулиця (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вулиця Лютеранська (Київ))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Лютеранська вулиця.
Лютеранська вулиця
Київ
МісцевістьЛипки
РайонПечерський
Колишні назви
Графська, Анненковська, Лютерштрассе, Енгельса
Загальні відомості
Протяжність660 м
Координати початку50°26′46.7″ пн. ш. 30°31′20.9″ сх. д. / 50.44631° пн. ш. 30.52247° сх. д. / 50.44631; 30.52247
Координати кінця50°26′32.0″ пн. ш. 30°31′47.2″ сх. д. / 50.44222° пн. ш. 30.52978° сх. д. / 50.44222; 30.52978
поштові індекси01001, 01024
Транспорт
Найближчі станції метро «Хрещатик»
Рухдвосторонній
Покриттябруківка, асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Храмикірха Святої Катерини; існувала домова церква Св. Олександра Невського
Зовнішні посилання
Код у реєстрі10970
У проєкті OpenStreetMapr372695
Мапа
Мапа
CMNS: Лютеранська вулиця у Вікісховищі

Лютера́нська ву́лиця — вулиця у Печерському районі міста Києва, місцевість Липки. Пролягає від Хрещатика до Шовковичної вулиці. Прилучаються вулиці Заньковецької, Банкова та Круглоуніверситетська.

Назва

[ред. | ред. код]

Виникла у 1830-ті роки, спочатку мала назву Графська вулиця (місцевість в той час іноді мала назву Графська гора). У ті часи на Липках існувала лютеранська колонія, і в 1850-х роках на вулиці, яка отримала паралельну назву Лютеранська вулиця, було споруджено кірху.

З 1864 року мала назву Анненковська вулиця, на честь київського генерал-губернатора Миколи Анненкова, за ініціативи якого вулицю було переплановано та впорядковано, проте кияни переважно вживали стару назву.

У березні 1919 року отримала назву вулиця Енгельса[1][2], на честь Фрідріха Енгельса, назву підтверджено 1944 року[3]. Під час німецької окупації міста у 1942–1943 роках — Лютерштрассе (нім. Luther Str.)[4].

У 1992 році повернуто історичну назву — Лютеранська вулиця[5].

Історія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Кірха Святої Катерини (Київ)

Вулиця пов'язана з лютеранською громадою Києва. Коли на Подолі у 1811 р. згоріла дерев'яна кірха, громаді виділили місце на Липках. У 1855 році заклали кам'яну споруду лютеранської євангелістської кірхи св. Катерини за проєктом архітектора І. В. Штрома. Будівництво завершили в серпні 1857 року. Поряд із кірхою розташувались споруди євангелістсько-благодійної общини, реального училища, жіночої гімназії, початкового училища, квартири для бідних лютеранського віросповідання. Ці будинки збереглися (№ 18-20, № 24)[6].

Значною мірою збереглася забудова кінця XIX — 1-ї третини XX століття. На початку вулиці збереглося бруковане покриття дороги, викладене кругляком — єдине в центрі міста. До Другої світової війни з Лютеранської був виїзд на Хрещатик. Тепер, щоб потрапити на вулицю, треба пройти крізь арку[6].

Універмаг

[ред. | ред. код]

На початку ХХ ст. на перехресті Хрещатика і Лютеранської (№ 31/2) розташовувався магазин «Людмер і сини». Карл Людмер, австрійський підданий, розпочав торговельну діяльність у Києві у 1855 р. За півстоліття його фірма стала однією з найбільших в Україні. Коли до справи долучилися його троє синів, відкрився торговий дім. У магазині існувало декілька відділів: жіночого одягу (тут же була майстерня з його пошиття), мануфактурного товару та хутрових виробів[6]. У 1905 році на виставці в Брюсселі фірма «Людмер і сини» отримала Гран-прі, а на виставці в Парижі — золоту медаль за чоловічий та жіночий одяг. Після революції і до 1941 р. в будівлі розташовувалися магазини, пізніше Універмаг. У 1930-ті будинок реконструювали[7]. Під час війни будівлю було зруйновано.

  • Перехрестя Лютеранської і Хрещатика, 1942 р.
    Перехрестя Лютеранської і Хрещатика, 1942 р.

Видатні особи, пов'язані з Лютеранською вулицею

[ред. | ред. код]

На місці будинку № 3 1871 року відкрив фотоательє Влодзімеж Висоцький. Там же знаходилася популярна «Варшавська кав'ярня», яку часто відвідував драматург Михайло Старицький. Вважають, що задню кімнату цієї кав'ярні, де грали в шахи, описано в оповіданні Олександра Купріна «Марабу».

На будинку № 6 є меморіальна дошка Максиму Горькому, який жив тут у листопаді 1914 року, тут же зупинялася актриса Марія Андрєєва під час власних гастролей у театрі «Соловцов».

У будинку № 13 жили режисер Лесь Курбас і акторка Валентина Чистякова.

На будинку № 15 знаходиться меморіальна дошка гандбольному тренеру Ігорю Турчину, який проживав у цьому будинку разом із родиною.

У будинку № 21 жили академіки АН УРСР Михайло Федоров, Костянтин Воблий, Микола Холодний, Михайло Птуха, Михайло Кравчук, Овксентій Корчак-Чепурківський (кв. 19), професор Петро Буйко.

На місці сучасних будинків № 27-31 у 1830-40-і роки була садиба Максима Берлинського — одного з перших дослідників історії Києва, директора Першої київської гімназії.

За № 28/19, у будинку свого тестя, до 1914 року часто зупинявся Ігор Стравінський, якому тут встановлено пам'ятну дошку.

У будинку № 33 пройшли дитячі роки письменника Костянтина Паустовського.

На місці сучасного будинку № 41 у 1840-х роках знаходився пансіон при Першій київській гімназії, де, зокрема, мешкали у гімназичні роки художник Микола Ге та перекладач Шекспіра Микола Гербель.

Установи та заклади

[ред. | ред. код]
  • № 10 — Гімназія № 117 імені Лесі Українки[8].

Будівлі, що мають історичну та архітектурну цінність

[ред. | ред. код]

Будинки № 3, 7/10, 8, 11, 12, 13, 18, 20, 24, 25, 26, 27-29, 28, 32, 33 споруджені в 2-й половині XIX — 1-й третині XX ст.

Зображення

[ред. | ред. код]

Будинки

[ред. | ред. код]

Меморіальні дошки

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // Вісти / Известия. — 1919. — № 29. — 23 марта. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
  2. ↑ Переименование улиц // Известия / Вісти. — 1920. — № 13. — 4 января. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
  3. ↑ Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 38. Арк. 65–102. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
  4. ↑ Себта Т. Топонімічні перейменування в окупованому Києві // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Музей історії міста Києва). — К. : Кий, 2010. — Вип. 10. — С. 195—213. [Архівовано з першоджерела 9 серпня 2014.]
  5. ↑ Розпорядження Представника Президента України у місті Києві від 11 вересня 1992 року № 1043 «Про повернення вулицям історичних назв». [Архівовано з першоджерела 31 травня 2023.]
  6. ↑ а б в Друг О. М. Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. — Львів : Світ, 2013. — 496, [XVI] с. : іл.
  7. ↑ Лавров, Дмитро. Угол Крещатика и Лютеранской. Інтернет-проект «Цікавий Київ» (рос) .
  8. ↑ Гімназія № 117 імені Лесі Українки. Архів оригіналу за 14 лютого 2023. Процитовано 14 лютого 2023.
  9. ↑ Вікенд (27 січня 2022). Привид у притулку та кораблики: дитинство на Лютеранській. Вікенд (укр.). Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Енгельса вул. // Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 59.
  • Енгельса вул. // Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — 2-ге вид., випр. — К. : Реклама, 1979. — С. 85.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лютеранська_вулиця_(Київ)&oldid=42821396