Ленкавський Степан
| Степан Ленкавський | |
|---|---|
 | |
 2-й Голова ОУНР  | |
| 1959 — 1968 | |
| Попередник | Степан Бандера |
| Наступник | Ярослав Стецько |
| Народився |
6 липня 1904 Угорники, Станіславський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер |
30 жовтня 1977 (73 роки) Мюнхен, Федеративна Республіка Німеччина |
| Похований | Вальдфрідгоф |
| Відомий як | політик |
| Громадянство |
 ЗУНР |
| Національність | українець |
| Політична партія | Організація українських націоналістів (революційна) |
|
| |
Степа́н Ленка́вський (6 липня 1904, Угорники, нині в межах Івано-Франківська — 30 жовтня 1977, Мюнхен) — український політичний діяч, публіцист, один із ідеологів Організації українських націоналістів (ОУН).
Відповідно до українського законодавства може бути зарахований до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.[1]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в родині священника УГКЦ. Дитинство минуло в селах Фитьків і Загвіздя.
Навчався на філософському факультеті Львівського університету.
Зі середини 1920-х рр. — активний учасник націоналістичного руху, провідний член Організації вищих класів українських гімназій, член проводу Союзу Української Націоналістичної Молоді.
1928 року брав участь у редагуванні (разом з С. Охримовичем та І. Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді — журналу «Юнак», був співробітником «Українського голосу» (1929–1932, Перемишль) і «Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)».
У журналі «Розбудова нації» (ч. 7–8, 1928) вийшла стаття Степана Ленкавського «Філософічні підстави „Націоналізму“ Донцова».
Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні (28 січня — 3 лютого 1929), один із 28 співзасновників ОУН.
З лютого 1929 року ввійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу.
Автор «Декалогу ОУН» («Десять заповідей українського націоналіста», 1929), в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольних змагань.
Листопад 1930 року заарештований польською поліцією у Кракові й у вересні 1932 р., під час процесу «конгресівців», засуджений до 4 років ув'язнення.
1939 року після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель увійшов до складу Проводу ОУН (Б).
1940 року в період розколу в ОУН від імені прихильників С. Бандери вів переговори з А. Мельником.
З квітня 1941 — референт пропаганди ОУН (Б).
29 липня 1941 року як один з ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув'язнений у концтаборі Аушвіц.
У повоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН, курирував військовий сектор ОУН (Б), її розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв'язків (К-3), створив і очолював референтуру підсовєтських справ (РПС).
Впродовж 1950–1951; 1959–1968 років очолював Провід ОУН, згодом керував відділом пропаганди і редагував газету «Шлях перемоги».
В останні роки займався філософією (китайською, індійською, спадщиною Г. Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера).
Степан Ленкавський помер 30 жовтня 1977 року в Мюнхені, похований на українській частині кладовища Вальдфрідгоф.[2] Його могила знаходиться в секторі 430 (коорд. 48.098703,11.491967)
Десять заповідей українського націоналіста (Декалог українського націоналіста)[ред. | ред. код]
Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
- Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї.
- Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.
- Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
- Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
- Пімсти смерть Великих Лицарів.
- Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.
- Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
- Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
- Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.
- Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української Держави.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
- В даний час на території Івано-Франківської області встановлено не менше п'яти різних пам'ятників Степану Ленкавському. Останній з них був відкритий 22 серпня 2010 року в селі Угорники Івано-Франківської області (скульптор Василь Вільшук) і являє собою бронзову статую Степана Ленкавського на гранітному постаменті.
- Також в Івано-Франківську є Вулиця Степана Ленкавського.
- На його честь також названо 59 курінь УПЮ імені Степана Ленкавського.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 травня 2022.
- ↑ Степан Ленкавський — ідеолог Організації Українських Націоналістів (ОУН). Архів оригіналу за 11 жовтня 2016. Процитовано 23 серпня 2016.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
- Крайній І. Скромний мислитель ОУН [Архівовано 18 квітня 2010 у Wayback Machine.] // Україна молода. — 2009. — 22 вересня.
- Пономарьов В. Ленкавський Степан Володимирович // Політична енциклопедія. Редкол. : Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 398. — ISBN 978-966-611-818-2.
- Стасюк О. Ленкавський Степан [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 118. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Степан Ленкавський. «Що таке „націоналізм“? [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.]»
Посилання[ред. | ред. код]
| Попередник Степан Бандера |
|
2-й Голова ОУНР 1959-1968 |
|
Наступник Ярослав Стецько |
| |||||||||||||||||||||||||||||||
|
