Вітторіо Емануеле Орландо
 |
Ця стаття не містить посилань на джерела. (вересень 2015) |
| Вітторіо Емануеле Орландо | |
|
Vittorio Emanuele Orlando |
|
 |
|
| Народився | 19 травня 1860[1] Палермо[2] |
|---|---|
| Помер | 1 грудня 1952[2][1] (92 роки) Рим[2] |
| Громадянство/підданство | Італія |
| Діяльність | політик[3] і викладач університету |
| Посада | сенатор Італії[d], член Палати депутатів Королівства Італії[d], Прем'єр-міністр Італійського королівства[d], minister of Interior of the Kingdom of Italy[d], member of the Constituent Assembly of Italy[d], minister of Justice of the Kingdom of Italy[d], minister of Justice of the Kingdom of Italy[d] і minister of Public Education of the Kingdom of Italy[d] |
| Партія | Historical Left[d] |
|
|
|
Вітторіо Емануеле Орландо (італ. Vittorio Emanuele Orlando; 19 травня 1860, Палермо — 1 грудня 1952, Рим) — італійський державний діяч, один з лідерів італійського лібералізму. Засновник італійської школи публічного права.
Народився у Палермо. Навчався на юридичному факультеті Палермського університету, згодом доцент цього ж університету. В 1897 вперше обраний депутатом парламенту. В 1903—1905 — міністр освіти, в 1907—1917 — міністр внутрішніх справ Італії. Під час Першої світової війни 1914—1918 Орландо виступав за продовження воєнних дій Італією до переможного завершення війни. З жовтня 1917 Орландо — голова коаліційного уряду. Очолював італійську делегацію на Паризькій мирній конференції 1919—1920. У ході роботи конференції висунув широкі територіальні претензії до Антанти як компенсацію за участь Італії у воєнних діях, що були відкинуті союзниками. Невдачі на міжнародній арені та економічна криза всередині країни змусила Орландо в червні 1919 подати у відставку. Довгий час Орландо недооцінював небезпеку фашизму. З січня 1925 знаходився в опозиції до уряду Беніто Муссоліні. Займався викладацькою діяльністю. Політична позиція Орландо була непослідовною. В 1935 підтримав агресивні акції фашистів в Африці, а під час Другої світової війни відіграв важливу роль в усуненні Муссоліні від влади. В повоєнний час був одним з лідерів Ліберальної партії. Виконував консультативні функції при уряді Італії, з 1948 — сенатор з правових питань. Помер 1 грудня 1952 у Римі.
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ а б data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.
- ↑ а б в Орландо Витторио Эмануэле // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Record #117146099 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
 |
Це незавершена стаття про політичного діяча Італії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
.svg)
