Вітторіо Емануеле Орландо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вітторіо Емануеле Орландо
VittorioEmanuelleOrlando28379v cropped.jpg
Народився 19 травня 1860(1860-05-19)[1]
Палермо[2]
Помер 1 грудня 1952(1952-12-01)[2][1] (92 роки)
Рим[2]
Громадянство Італія
Діяльність політик[3] і професор університету[d]
Посада сенатор Італії[d], член Палати депутатів Королівства Італії[d], Прем'єр-міністр Італійського королівства[d], minister of Interior of the Kingdom of Italy[d], member of the Constituent Assembly of Italy[d], minister of Justice of the Kingdom of Italy[d], minister of Justice of the Kingdom of Italy[d] і minister of Public Education of the Kingdom of Italy[d]
Партія Historical Left[d]
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Вітторіо Емануеле Орландо (італ. Vittorio Emanuele Orlando; 19 травня 1860(18600519), Палермо — 1 грудня 1952, Рим) — італійський державний діяч, один з лідерів італійського лібералізму. Засновник італійської школи публічного права.

Народився у Палермо. Навчався на юридичному факультеті Палермського університету, згодом доцент цього ж університету. В 1897 вперше обраний депутатом парламенту. В 1903—1905 — міністр освіти, в 1907—1917 — міністр внутрішніх справ Італії. Під час Першої світової війни 1914—1918 Орландо виступав за продовження воєнних дій Італією до переможного завершення війни. З жовтня 1917 Орландо — голова коаліційного уряду. Очолював італійську делегацію на Паризькій мирній конференції 1919—1920. У ході роботи конференції висунув широкі територіальні претензії до Антанти як компенсацію за участь Італії у воєнних діях, що були відкинуті союзниками. Невдачі на міжнародній арені та економічна криза всередині країни змусила Орландо в червні 1919 подати у відставку. Довгий час Орландо недооцінював небезпеку фашизму. З січня 1925 знаходився в опозиції до уряду Беніто Муссоліні. Займався викладацькою діяльністю. Політична позиція Орландо була непослідовною. В 1935 підтримав агресивні акції фашистів в Африці, а під час Другої світової війни відіграв важливу роль в усуненні Муссоліні від влади. В повоєнний час був одним з лідерів Ліберальної партії. Виконував консультативні функції при уряді Італії, з 1948 — сенатор з правових питань. Помер 1 грудня 1952 у Римі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в data.bnf.fr: open data platform — 2011.
  2. а б в г Орландо Витторио Эмануэле — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. Record #117146099 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.