Вітторіо Емануеле Орландо
| Вітторіо Емануеле Орландо | |
|---|---|
| італ. Vittorio Emanuele Orlando | |
 | |
| Ім'я при народженні | італ. Vittorio Emanuele Orlando |
| Народився |
19 травня 1860[1][2][…] або 18 травня 1860[4] Палермо, Італія[5] |
| Помер |
1 грудня 1952[5][1][…] (92 роки) Рим, Італія[5] |
| Країна |
.svg){kind=small} Італія |
| Діяльність | політик, професор, дипломат, юрист |
| Alma mater | Університет Палермо |
| Знання мов | італійська[1] |
| Заклад | Університет Палермо |
| Членство | Національна академія деї Лінчеї і National Councild |
| Посада | сенатор Італії[d], Прем'єр-міністр Італійського королівства[d], minister of Interior of the Kingdom of Italyd, member of the Constituent Assembly of Italyd, minister of Justice of the Kingdom of Italyd, minister of Justice of the Kingdom of Italyd, minister of Public Education of the Kingdom of Italyd, член Палати депутатів Королівства Італії[d][6], член Палати депутатів Королівства Італії[d][6], член Палати депутатів Королівства Італії[d][6], член Палати депутатів Королівства Італії[d][6], член Палати депутатів Королівства Італії[d][6], член Палати депутатів Королівства Італії[d][6], член Палати депутатів Королівства Італії[d][6] і член Палати депутатів Королівства Італії[d] |
| Партія | Historical Leftd |
| Автограф |
 |
| Нагороди |
  |
Вітторіо Емануеле Орландо (італ. Vittorio Emanuele Orlando; 19 травня 1860, Палермо — 1 грудня 1952, Рим) — італійський державний діяч, один з лідерів італійського лібералізму. Засновник італійської школи публічного права.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у Палермо. Навчався на юридичному факультеті Палермського університету, згодом доцент цього ж університету. В 1897 вперше обраний депутатом парламенту. В 1903—1905 — міністр освіти, в 1907—1917 — міністр внутрішніх справ Італії. Під час Першої світової війни 1914—1918 Орландо виступав за продовження воєнних дій Італією до переможного завершення війни. З жовтня 1917 Орландо — голова коаліційного уряду. Очолював італійську делегацію на Паризькій мирній конференції 1919—1920 років. У ході роботи конференції висунув широкі територіальні претензії до Антанти як компенсацію за участь Італії у воєнних діях, що були відкинуті союзниками. Невдачі на міжнародній арені та економічна криза всередині країни змусила Орландо в червні 1919 подати у відставку. Довгий час Орландо недооцінював небезпеку фашизму. З січня 1925 знаходився в опозиції до уряду Беніто Муссоліні. Займався викладацькою діяльністю. Політична позиція Орландо була непослідовною. В 1935 підтримав агресивні акції фашистів в Африці, а під час Другої світової війни відіграв важливу роль в усуненні Муссоліні від влади. В повоєнний час був одним з лідерів Ліберальної партії. Виконував консультативні функції при уряді Італії, з 1948 — сенатор з правових питань. Помер 1 грудня 1952 у Римі.
La riforma elettorale, 1883
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ BeWeB
- ↑ а б в Орландо Витторио Эмануэле // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в г д е ж https://storia.camera.it/deputato/vittorio-emanuele-orlando-18600519
Посилання[ред. | ред. код]
- Орландо // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
|
Це незавершена стаття про політичного діяча Італії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
