Вітторіо Емануеле Орландо
 |
Ця стаття не містить посилань на джерела. (вересень 2015) |
| Vittorio Emanuele Orlando | |
|---|---|
 |
|
| Народився | 19 травня 1860[1][2] Палермо[3] |
| Помер | 1 грудня 1952[3][1][2] (92 роки) Рим[3] |
| Громадянство (підданство) |  Італія |
| Діяльність | політик[4] і викладач університету |
| Посада | сенатор Італії[d], член Палати депутатів Королівства Італії[d], Прем'єр-міністр Італійського королівства[d], minister of Interior of the Kingdom of Italy[d], member of the Constituent Assembly of Italy[d], minister of Justice of the Kingdom of Italy[d], minister of Justice of the Kingdom of Italy[d] і minister of Public Education of the Kingdom of Italy[d] |
| Партія | Historical Left[d] |
 Медіафайли на Вікісховищі |
|
|
|
|
Вітторіо Емануеле Орландо (італ. Vittorio Emanuele Orlando; 19 травня 1860, Палермо — 1 грудня 1952, Рим) — італійський державний діяч, один з лідерів італійського лібералізму. Засновник італійської школи публічного права.
Народився у Палермо. Навчався на юридичному факультеті Палермського університету, згодом доцент цього ж університету. В 1897 вперше обраний депутатом парламенту. В 1903—1905 — міністр освіти, в 1907—1917 — міністр внутрішніх справ Італії. Під час Першої світової війни 1914—1918 Орландо виступав за продовження воєнних дій Італією до переможного завершення війни. З жовтня 1917 Орландо — голова коаліційного уряду. Очолював італійську делегацію на Паризькій мирній конференції 1919—1920. У ході роботи конференції висунув широкі територіальні претензії до Антанти як компенсацію за участь Італії у воєнних діях, що були відкинуті союзниками. Невдачі на міжнародній арені та економічна криза всередині країни змусила Орландо в червні 1919 подати у відставку. Довгий час Орландо недооцінював небезпеку фашизму. З січня 1925 знаходився в опозиції до уряду Беніто Муссоліні. Займався викладацькою діяльністю. Політична позиція Орландо була непослідовною. В 1935 підтримав агресивні акції фашистів в Африці, а під час Другої світової війни відіграв важливу роль в усуненні Муссоліні від влади. В повоєнний час був одним з лідерів Ліберальної партії. Виконував консультативні функції при уряді Італії, з 1948 — сенатор з правових питань. Помер 1 грудня 1952 у Римі.
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC
- ↑ а б в г д Орландо Витторио Эмануэле // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #117146099 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
 |
Це незавершена стаття про політичного діяча Італії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
.svg)
