Вітторіо Емануеле Орландо
| Вітторіо Емануеле Орландо | |
|---|---|
| італ. Vittorio Emanuele Orlando | |
 | |
| Ім'я при народженні | італ. Vittorio Emanuele Orlando |
| Народився |
19 травня 1860[1][2][3] Палермо, Італія[4] |
| Помер |
1 грудня 1952[4][1][…] (92 роки) Рим, Італія[4] |
| Громадянство (підданство) |
 Італія |
| Діяльність | політик, професор, дипломат |
| Alma mater | Університет Палермо |
| Володіє мовами | італійська[1] |
| Заклад | Університет Палермо і Римський університет ла Сапієнца |
| Членство | Національна академія деї Лінчеї і National Council[d] |
| Посада | сенатор Італії[d], Прем'єр-міністр Італійського королівства[d], minister of Interior of the Kingdom of Italy[d], member of the Constituent Assembly of Italy[d][5], minister of Justice of the Kingdom of Italy[d], minister of Justice of the Kingdom of Italy[d], minister of Public Education of the Kingdom of Italy[d], член Палати депутатів Королівства Італії[d][5], член Палати депутатів Королівства Італії[d][5], член Палати депутатів Королівства Італії[d][5], член Палати депутатів Королівства Італії[d][5], член Палати депутатів Королівства Італії[d][5], член Палати депутатів Королівства Італії[d][5], член Палати депутатів Королівства Італії[d][5], член Палати депутатів Королівства Італії[d][5] і Q62990902?[5] |
| Партія | Historical Left[d] |
| Автограф |
 |
| Нагороди | |
| |
Вітторіо Емануеле Орландо (італ. Vittorio Emanuele Orlando; 19 травня 1860, Палермо — 1 грудня 1952, Рим) — італійський державний діяч, один з лідерів італійського лібералізму. Засновник італійської школи публічного права.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у Палермо. Навчався на юридичному факультеті Палермського університету, згодом доцент цього ж університету. В 1897 вперше обраний депутатом парламенту. В 1903—1905 — міністр освіти, в 1907—1917 — міністр внутрішніх справ Італії. Під час Першої світової війни 1914—1918 Орландо виступав за продовження воєнних дій Італією до переможного завершення війни. З жовтня 1917 Орландо — голова коаліційного уряду. Очолював італійську делегацію на Паризькій мирній конференції 1919—1920 років. У ході роботи конференції висунув широкі територіальні претензії до Антанти як компенсацію за участь Італії у воєнних діях, що були відкинуті союзниками. Невдачі на міжнародній арені та економічна криза всередині країни змусила Орландо в червні 1919 подати у відставку. Довгий час Орландо недооцінював небезпеку фашизму. З січня 1925 знаходився в опозиції до уряду Беніто Муссоліні. Займався викладацькою діяльністю. Політична позиція Орландо була непослідовною. В 1935 підтримав агресивні акції фашистів в Африці, а під час Другої світової війни відіграв важливу роль в усуненні Муссоліні від влади. В повоєнний час був одним з лідерів Ліберальної партії. Виконував консультативні функції при уряді Італії, з 1948 — сенатор з правових питань. Помер 1 грудня 1952 у Римі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в Орландо Витторио Эмануэле // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в г д е ж и к л https://storia.camera.it/deputato/vittorio-emanuele-orlando-18600519
Посилання[ред. | ред. код]
- Орландо // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
|
Це незавершена стаття про політичного діяча Італії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
