Енріко Летта
| Енріко Летта Enrico Letta | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 28 квітня 2013 — 14 лютого 2014 | |||
| Президент: | Джорджо Наполітано | ||
| Попередник: | Маріо Монті | ||
| Наступник: | Маттео Ренці | ||
| |||
| 22 грудня 1999 — 30 жовтня 2001 | |||
| Попередник: | П'єр Луїджі Берсані | ||
| Наступник: | Антоніо Марцано | ||
| |||
| 21 жовтня 1998 — 22 грудня 1999 | |||
| Попередник: | Ламберто Діні | ||
| Наступник: | Патриція Тойа | ||
| Партія: | Демократична партія | ||
| Освіта: | Пізанський університет (1994) і Sant'Anna School of Advanced Studies[d] | ||
| Науковий ступінь: | доктор філософії | ||
| Ім'я при народжені: | італ. Enrico Letta | ||
| Народження: |
20 серпня 1966 (53 роки) Піза, Тоскана, Італія[1] | ||
| Громадянство: | Італія | ||
| Віросповідання: | Римо-католицька церква | ||
| Батько: | Giorgio Letta[d] | ||
| Автограф: | 
| ||
| Нагороди: |  | ||
|
Медіафайли у Вікісховищі? | |||
Енріко Летта (італ. Enrico Letta; нар. 20 серпня 1966, Піза, Тоскана, Італія) — італійський політик, заступник секретаря Демократичної партії. Голова Ради Міністрів Італії від 24 квітня 2013 до 14 лютого 2014 року.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в Пізі, закінчив в 1994 році Пізанський університет (спеціалізація з політології) і Школу досліджень Святої Анни, де отримав 2001 року ступінь доктора філософії за законодавством Європейського Союзу. Протягом тривалого часу займався наукою, працював професором у приватному Університеті Карло Каттанео в Кастелланца (2001–2003), Школі досліджень Святої Анни (2003), запрошеним професором в Вищій комерційній школі Парижа (2004).
Дядя Енріко, Джанні Летта, був одним з високопоставлених помічників Сільвіо Берлусконі. Енріко Летта зайнявся політичною діяльністю з початку 1990-х років: був президентом Молоді Європейської народної партії (YEPP) у 1991–1995 роках. У 1994 році вступив в Італійську народну партію, де зробив швидку кар'єру, ставши в 1997 році заступником секретаря (керівника) партії у віці 32 років, а в 1998 році був призначений міністром у справах Євросоюзу в кабінеті Массімо Д'Алема. На парламентських виборах 2001 року був вперше обраний до палату депутатів від партії Маргаритка: Демократія — це свобода.
З 2004 по 2006 рік він був депутатом Європарламенту, в Європейському парламенті входив до групи Альянсу лібералів і демократів за Європу і Комітет з економічних та валютних питань. У 2006 році залишив Європарламент і зайняв посаду секретаря Ради міністрів у другому кабінеті Романо Проді.
Є одним із засновників Демократичної партії, в 2007 році на виборах керівництва партії Летта зайняв третє місце з 11% голосів. З 2009 року є заступником секретаря (керівника) партії П'єра Луїджі Берсані.
24 квітня 2013 президент країни Джорджо Наполітано запропонував Енріко Летта очолити уряд Італії, щоб покласти кінець кризової ситуації, що склалася після виборів 24-25 лютого 2013.
27 квітня 2013 Енріко Летта представив президенту країни Джорджо Наполітано новий склад уряду, до якого входить 7 жінок. Наступного дня уряд було приведено до присяги.
13 лютого 2014 Енріко Летта подав у відставку з посади прем'єра[2] після того, як його однопартієць Маттео Ренці зумів заручитися підтримкою Демократичної партії щодо створення нового уряду. Наступного дня відставка були прийнята президентом країни.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #1037919971 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ Президент Італії прийняв відставку Летти
Посилання[ред. | ред. код]
|
