Енріко Летта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Енріко Летта
Enrico Letta
Енріко Летта
Прапор
55-й Голова Ради Міністрів Італії
28 квітня 2013 — 14 лютого 2014
Президент: Джорджо Наполітано
Попередник: Маріо Монті
Наступник: Маттео Ренці
Прапор
Міністр промисловості, комерції та туризму Італії
22 грудня 1999 — 30 жовтня 2001
Попередник: П'єр Луїджі Берсані
Наступник: Антоніо Марцано
Прапор
Міністр з європейських справ Італії
21 жовтня 1998 — 22 грудня 1999
Попередник: Ламберто Діні
Наступник: Патриція Тойа
 
Ім'я при народженні: італ. Enrico Letta
Народження: 20 серпня 1966(1966-08-20)[1][2][3] (56 років)
Піза, Тоскана, Італія[4]
Країна: Італія
Релігія: католицька церква
Освіта: Пізанський університет (1994) і Школа перспективних досліджень імені Святої Анниd
Ступінь: доктор філософії
Партія: Демократична партія
Батько: Giorgio Lettad
Шлюб: Gianna Fregonarad[5]
Автограф: Enrico Letta signature.svg
Нагороди:
Великий хрест ордена Громадянських заслуг

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Енріко Летта (італ. Enrico Letta; нар. 20 серпня 1966, Піза, Тоскана, Італія) — італійський політик, заступник секретаря Демократичної партії. Голова Ради Міністрів Італії від 24 квітня 2013 до 14 лютого 2014 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Пізі, закінчив в 1994 році Пізанський університет (спеціалізація з політології) і Школу досліджень Святої Анни, де отримав 2001 року ступінь доктора філософії за законодавством Європейського Союзу. Протягом тривалого часу займався наукою, працював професором у приватному Університеті Карло Каттанео в Кастелланца (2001—2003), Школі досліджень Святої Анни (2003), запрошеним професором в Вищій комерційній школі Парижа (2004).

Дядя Енріко, Джанні Летта, був одним з високопоставлених помічників Сільвіо Берлусконі. Енріко Летта зайнявся політичною діяльністю з початку 1990-х років: був президентом Молоді Європейської народної партії (YEPP) у 1991—1995 роках. У 1994 році вступив в Італійську народну партію, де зробив швидку кар'єру, ставши в 1997 році заступником секретаря (керівника) партії у віці 32 років, а в 1998 році був призначений міністром у справах Євросоюзу в кабінеті Массімо Д'Алема. На парламентських виборах 2001 року був вперше обраний до палату депутатів від партії Маргаритка: Демократія — це свобода.

З 2004 по 2006 рік він був депутатом Європарламенту, в Європейському парламенті входив до групи Альянсу лібералів і демократів за Європу і Комітет з економічних та валютних питань. У 2006 році залишив Європарламент і зайняв посаду секретаря Ради міністрів у другому кабінеті Романо Проді.

Є одним із засновників Демократичної партії, в 2007 році на виборах керівництва партії Летта зайняв третє місце з 11 % голосів. З 2009 року є заступником секретаря (керівника) партії П'єра Луїджі Берсані.

24 квітня 2013 президент країни Джорджо Наполітано запропонував Енріко Летта очолити уряд Італії, щоб покласти кінець кризової ситуації, що склалася після виборів 24-25 лютого 2013.

27 квітня 2013 Енріко Летта представив президенту країни Джорджо Наполітано новий склад уряду, до якого входить 7 жінок. Наступного дня уряд було приведено до присяги.

13 лютого 2014 Енріко Летта подав у відставку з посади прем'єра[6] після того, як його однопартієць Маттео Ренці зумів заручитися підтримкою Демократичної партії щодо створення нового уряду. Наступного дня відставка були прийнята президентом країни.

Подальша кар'єра[ред. | ред. код]

23 липня 2015 року Палата депутатів затвердила заяву Летта про відмову від свого мандата, після чого він поїхав до Франції і почав викладати в Паризькому інституті політичних досліджень.

У березні 2017 року оголосив про підтримку кандидатури чинного міністра юстиції Андреа Орландо на майбутніх виборах нового лідера Демократичної партії, призначених через відставку Маттео Ренці.

14 березня 2021 року обраний національним секретарем Демократичної партії на засіданні Національної асамблеї ДП (860 голосів «за», 2 — «проти», четверо утрималися)[7]

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений, має 3 дітей.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]