Скелет
| Skeleton | |
|---|---|
 Скелет коня та людини, виставлені в Австралійському музеї в Сіднеї | |
| Деталі | |
| Ідентифікатори | |
| Грецька | σκελετός |
| MeSH | D012863  |
| Анатомічна термінологія | |
Скеле́т або кістя́к, також скеле́тна систе́ма (грец. σκελετός — висохлий) — сукупність твердих тканин у тваринному організмі, які слугують опорою тіла або окремих його частин і (або) захищають його від механічних ушкоджень.
Термін «скелет» походить з дав.-гр. σκελετός (skeletós) «висушений».[1] Скелет — це архаїчна форма цього слова.[2]
- Система скелета виконує функцію опори, має механічне значення.
- Кістки є міцним захистом для головного і спинного мозку (череп, хребет), а також значною мірою для органів грудної порожнини і малого таза.
- Кісткова тканина є основним субстратом, де відкладаються мінеральні солі та здійснюється мінеральний обмін.
- Біологічна функція полягає у запасі і накопиченні у кістках великої кількість солей Са2+, солей магнію, фосфору та інших елементів, які беруть участь в обміні речовин. Запас іонів у кістках кальцій- і фосфат-іонів можуть під впливом гормонів щитоподібної і прищитоподібної залоз кальцитоніну і паратиреоідного гормону звільнюватись з кістки і переходити у кров. Тобто, за рахунок кальцію та фосфору кісток підтримується постійний рівень цих катіонів у крові.У внутрішньокісткових порожнинах міститься червоний і жовтий кістковий мозок, тому скелет чинить кровотворну функцію.[3]
Гідростатичний скелет (гідроскелет) - це скелет, утворений заповненим рідиною відсіком всередині тіла, який називається целом. Цей тип скелету зустрічається у м'яких тварин, таких як морські анемони, дощові черв'яки, Кнідарії та інші безхребетні.[4]
Зовнішні тверді структури у деяких безхребетних (наприклад комах) називаються зовнішнім скелетом (екзоскелетом). Внутрішні тверді структури, які є у більшості хребетних, називаються внутрішнім скелетом (ендоскелетом).
У безхребетних скелетом є ригідні структури, що мають різноманітну будову і поділяються на ендоскелет і екзоскелет[5]. У більшості безхребетних скелет зовнішній, зазвичай у вигляді мушлі, черепашки або кутикули. Кутикулярний скелет характерний для багатьох червів і, особливо, для членистоногих, в яких він представлений хітиновим панциром, який іноді просочено вапном. Колонії гідроїдних вдягнені загальною кістяковою оболонкою — перисарком. Масивний вапняний кістяк мадрепорових коралів, що утворюють основу коралових рифів тропічних морів, також зовнішній, хоча ектодерма, що його утворює складки, які глибоко вдаються в тіло. Внутрішній скелет безхребетних у простих випадках (у губок) являє собою вапняні або кремінні голки — спікули. Вапняний скелет голкошкірих залягає в з'єднувальнотканинному шарі шкіри й утворюється мезодермою.
У головоногих молюсків є внутрішній хрящовий кістяк, що захищає мозок і очі. У мечохвостів є ендостерніт — справжній внутрішній скелет. У нижчих хордових (безчерепних) внутрішній скелет представлений хордою. Кістки і хрящі можуть з'єднуватися один з одним рухливо (суглоби) або нерухомо (шви і зрощення).
У хребетних внутрішній скелет дуже складний і поділяється на скелет голови (череп), осьовий скелет тулуба (хорда, хребці і ребра) і скелет кінцівок, у круглоротих і деяких риб хорда зберігається довічно, але в більшості хребетних вона під час онтогенезу витісняється тілами хребців. Внутрішній скелет круглоротих і хрящових риб залишається хрящовим довічно, у кісткових же риб і наземних хребетних хрящ в онтогенезі майже повністю заміщається кісткою, що утворює майже весь скелет у кісткових риб, плазунів, птахів і ссавців. У хрящових риб внутрішній скелет доповнюється зовнішнім, що складається з плакоїдних лусок. У кісткових риб і наземних хребетних луски голови й передньої частини тулуба перетворюються на шкірні, або накладні, кістки черепа і плечового пояса. Шкірні кістки черепа зростаються із внутрішнім черепом і у вищих хребетних частково заміщують його. Залишки лускатого покриву зберігаються на тілі безногих земноводних, а у вигляді так званих черевних ребер — у гатерій і крокодилів. Кісткові луски, або пластини, виникають у шкірі наземних хребетних і вторинно; вони добре розвинуті в крокодилів і декотрих ящірок, а в черепах і броненосців утворюють зовнішній кістковий панцир, який у черепах зростається з хребцями і ребрами.
Основна будова кістяка хребетних досить консервативна, хоча адаптація організмів до існування в різноманітних умовах може супроводжуватися значною мінливістю скелету. Особливо це стосується скелетних кінцівок, які пристосовані до різних способів пересування (ходіння, бігу, стрибання, риття, лазіння, плавання, польоту тощо). При цьому кінцівки можуть зникнути зовсім (наприклад, у безногих земноводних, змій, передні — у китів), окремі їх кістки можуть зникати або зливатися із сусідніми та, навпаки, кількість їх може збільшуватися, утворюючи фаланги.
При народженні у немовлят близько 300 кісток. Але в міру зростання деякі з них зростаються.[6]
Система скелета людини нараховує 203—206 кісток (36-40 непарних і 164—166 парних). За будовою він близький до скелета людиноподібних мавп, відрізняючись головним чином будовою і більшим розміром черепа, формою кісток кінцівок, хребта і таза, що зумовлено інтенсивним розвитком головного мозку і прямоходінням. У порівнянні з жінками для скелета чоловіків характерні масивніші кістки кінцівок, ширша грудна клітка і вужчий таз. У дорослих скелет становить приблизно 14 % маси тіла[7] і половина з цієї маси — вода.
Всі види з′єднань кісток скелету розподіляють на 3 групи[3]:
1. Безперервні з′єднання (синартрози).
Неперервні з’єднання або синартрози (synarthroses) – це з’єднання кісток за допомогою різних видів сполучної тканини. Такі сполучення кісток дуже міцні, але рухливість між ними обмежена або відсутня. В залежності від характеру тканини, що сполучає кістки, розрізняють:
– волокнисті,
– хрящові,
– кісткові з’єднання.
При волокнистому з’єднанні (junctura fibrosa) кістки сполучені щільною волокнистою сполучною тканиною. До такого типу сполучення належать синдесмози, міжкісткові перетинки, шви, тім’ячка черепа, зубо-коміркові з’єднання – вклинення (гомфоз).
Синдесмоз (syndesmosis) – це з’єднання кісток за допомогою зв’язок і мембран, колагенові волокна яких зростаються з окістям.
2. Переривчасті з′єднання (суглоби).[8]
3. Напівсуглоби (симфізи).
Кістяк у палеоантропології — основне джерело для вивчення морфологічної еволюції людини й реконструкції фізичного вигляду його предків. Найраніші та найважливіші перетворення кістяка в процесі антропогенезу пов'язані з розвитком прямоходіння. Зміни в скелеті нижньої кінцівки, які дозволили перейти до пересування на двох ногах, оформилися не пізніше 3-4 млн років тому (австралопітеки, ранні представники роду Homo). Еволюція руки представлена в палеоантропології більш скупо, але на підставі наявних даних можна припускати, що сучасний тип людської кисті склався на пізніх етапах антропогенезу; те ж, очевидно, справедливо і для черепа.
Своєрідні морфологічні особливості скелета, пов'язані насамперед зі збільшенням його масивності, мають багато палеоантропів (неандертальців). Великий інтерес вивчення кістяка становить також для висвітлення деяких сторін життєдіяльності викопних попередників теперішньої людини.
Так, за даними остеології можлива:
- непряма оцінка стану деяких функціональних систем організму, наприклад, його гормонального статусу (палеоендокринологія),
- судження про особливості вікової динаміки (темпи розвитку кістяка, прорізування зубів, передчасне і фізіологічне старіння) і репродуктивної функції («палеоакушерскі» дослідження),
- уявлення про дієту (білкова недостатність, наявність деяких мікроелементів, рослинних пігментів і т. д.),
- інформація про деякі хвороби.
Скелет розвивається із середнього зародкового листка— мезодерми. Спочатку він закладається у вигляді зародкової сполучної тканини. У процесі формування скелету більшість кісток проходять 3 стадії розвитку:
1. Сполучнотканинну.
2. Хрящову.
3. Кісткову.
Процес заміни хрящової або сполучної тканини на кісткову називається оссифікацією (окостенінням). Частина кісток формуються відразу на місці сполучної тканини. Їх називають первинними або покривними. Такі кістки проходять 2 стадії розвитку — сполучнотканинну та кісткову. До первинних кісток належать покрівлі черепа, деякі лицеві кістки, частина ключиці. Окостеніння епіфізів і діафізів відбувається не одночасно. У новонароджених майже всі діафізи окостеніли, а в епіфізах є лише ядра окостеніння. Після окостеніння епіфізів між ними і діафізом залишаються тонкі прошарки хряща – епіфізарний хрящ. За рахунок цього хряща відбувається ріст кісток у довжину. Після завершення статевого дозрівання епіфізарний хрящ заростає кістковою тканиною, епіфіз зростається з діафізом і ріст кістки припиняється. Кістка визначається великою пластичністю. Вона може перебудовуватись під впливом фізичних навантажень. При інтенсивній м′язовій роботі посилюється приток крові до кістки, на яку припадає навантаження; під впливом посиленої імпульсації з боку нервової системи посилюється обмін речовин в кістках. Це сприяє росту кістки. Збільшується число остеонів, змінюється їх розташування,і в результаті чого потовщується компактний шар кістки і балки губчастого шару. Механічні властивості кістки покращуються, кістка стає більш опорною до зламу. Але для цього, як показав П.В.Лесгафт, фізичні вправи мають носити ритмічний характер, бути оптимальними за величиною та індивідуально підібраними для кожного організму. Перебудова кістки відбувається за рахунок 2 процесів: — руйнування старої кісткової тканини клітинами остеобластами та утворення нової кісткової тканини за рахунок розмноження остеобластів і утворення ними міжклітинної речовини.[3]
До захворювань скелета людини належить велика група патологій, що різняться за походженням: від обмінних порушень до запальних процесів. У міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10) вони виділені в окремий клас — МКХ-10: Клас XIII. Хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини.
Системні порушення щільності кісток
- Остеопороз — прогресуюче системне захворювання, при якому зменшується щільність кісткової тканини та вміст кальцію, що призводить до підвищеної ламкості кісток.
- Остеопенія — це стан, що передує остеопорозу; характеризується зниженням мінеральної щільності кісток, але в меншій мірі.
- Остеомаляція — це системне розм'якшення кісток через недостатню мінералізацію кісткового матриксу, часто пов'язане з дефіцитом вітаміну D.
- Остеопетроз (мармурова хвороба) — це рідкісне генетичне захворювання, при якому кістки стають надмірно щільними, але крихкими через порушення процесу резорбції.
- Анатомія людини. О. І. Сверидов
- Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров; Редкол.: А. А. Баев, Г. Г. Винберг, Г. А. Заварзин и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1986. — 831 с., ил., 29 л. ил.
- Догель В. А., Сравнительная анатомия беспозвоночных, ч. 1, Л., 1938;
- Шмальгаузен И. И., Основы сравнительной анатомии позвоночных животных, 4 изд., М., 1947;
- Иванов Г. Ф., Основы нормальной анатомии человека, т. 1, М., 1949;
- Быстров А. П., Прошлое, настоящее. будущее человека. Л., 1957;
- Рогинский Я. Я., Левин М. Г., Антропология, 2 издание, М., 1963;
- Беклемишев В. Н., Основы сравнительной анатомии беспозвоночных, 3 изд., т. 1—2, М., 1964;
- Синельников Р. Д., Атлас анатомии человека, 4 издание, т. 1, М., 1972.
- Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.
- ↑ «skeleton». Mish, 2003.
- ↑ Definition of SCELETON. www.merriam-webster.com (англ.). Процитовано 31 липня 2022.
- ↑ а б в ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ІМЕНІ ІВАНА БОБЕРСЬКОГО КАФЕДРА АНАТОМІЇ ТА ФІЗІОЛОГІЇ Курс "АНАТОМІЯ ЛЮДИНИ" Модуль №1, тема 2 ЛЕКЦІЯ № 2 Тема лекції : СИСТЕМА СКЕЛЕТА ТА СИСТЕМА ЗЄДНАНЬ.
- ↑ https://ukrayinska.libretexts.org/Біологія/Вступна_та_загальна_біологія/Книга%3A_Загальна_біологія_(OpenStax)/7%3A_Будова_та_функції_тварин/38%3A_Опорно-руховий_апарат/38.1%3A_Типи_скелетних_систем
- ↑ Скелет виконує опорну і захисну функції. 12 серпня 2009. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 4 липня 2011.
- ↑ Lijo, Anila Mary (30 вересня 2025). Bone Basics: How Many Bones Are in the Human Body?. UC Davis (англ.). Процитовано 20 березня 2026.
- ↑ William W. Reynolds and William J. Karlotski (1977). The Allometric Relationship of Skeleton Weight to Body Weight in Teleost Fishes: A Preliminary Comparison with Birds and Mammals. Copeia: 160—163.
- ↑ АРТРОЛОГІЯ. АНАТОМ | ANATOM.UA (укр.). Процитовано 20 березня 2026.
- Скелет // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
|
Це незавершена стаття з анатомії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |