Дерусифікація
Дерусифікація, знеросійщення — процес чи державна політика у різних державах чи певних їхніх частинах, спрямовані на відновлення автохтонними народами (переважно титульною нацією) ознак національної ідентичності: мови, культури, історичної пам'яті, втрачених унаслідок русифікації.
Зміст
Після розпаду Російської імперії[ред. • ред. код]
Уперше дерусифікація проявилася в нових незалежних державах, що утворилися після розпаду Російської імперії в 1917 році, таких як Польща, Фінляндія, Грузія, Естонія, Латвія, Литва. У цьому випадку вона часто представляла собою дискримінацію російської мови як реакцію підкорених у минулому народів на період інтенсивної (часом, насильницької) русифікації.
В СРСР[ред. • ред. код]
У перші роки радянської влади в багатьох національно-автономних утвореннях СРСР був запущений механізм коренізації, який був покликаний захищати особливі інтереси титульних націй. Тому, незважаючи на просування російської мови як засобу міжнаціонального спілкування, почався демографічний занепад російського населення в більшості національних автономій при паралельному зростанні різних національних діаспор на території самої Росії.
Так, в умовах демографічного вибуху в азіатських національних республіках СРСР, почалося активне витіснення росіян з усіх сфер освіти і прикладання праці (за винятком більш складних технічних професій) навіть у тих регіонах, де вони становили абсолютну більшість населення, наприклад, у містах Бішкек і Алма-Ата. Зростання внутрішньореспубліканської міграції приводило також до посилення конкуренції за землю і житло. У цих умовах з кінця 1960-х російське населення в основному почало поступовий процес репатріації на територію РРФСР.
Після розпаду СРСР[ред. • ред. код]
У більшості середньоазійських і закавказьких республік колишнього СРСР частка і чисельність російського населення впали особливо швидко через масову еміграцію, природній убуток, а також триваючий демографічний вибух серед автохтонних народів, які почали активно збільшувати свою присутність в Росії як трудові мігранти.
Так, в Таджикистані за перші десять років незалежності чисельність росіян скоротилася з 400 до 60 тис.[1] У 2010 російська мова в республіці була позбавлена статусу мови міжнаціонального спілкування. Триває стрімка дерусифікація багатьох інших міст і регіонів Казахстану та країн Середньої Азії.
Приміром, частка російського населення в Астані в період між 1989-2009 впала з 54,5% до 24,9%; в Алмати з 59,1% до 33,2%; в Бішкеку з 55,8% до 26,1%.
Після розпаду СРСР від кирилиці також відмовились Молдова, Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан та Казахстан.
В Казахстані[ред. • ред. код]
Казахстан використовував латинські букви з 1929 по 1940 роки, після чого під час реформи країна перейшла на кирилицю. До того там використовували арабське письмо.
28 вересня 2017 року в парламенті Казахстану пройшло слухання, на яких був представлений проект нового алфавіту на основі латиниці. Алфавіт буде складатися з 25 символів. Проект алфавіту представив директор координаційно-методичного центру розвитку мов Ербол Тлешев. За його словами, алфавіт складено з урахуванням мовної системи казахської мови і думок експертів. Директор Інституту мовознавства Ерден Кажибек сказав, що кожна буква алфавіту означатиме один звук і не буде включати додаткових графічних знаків.[2]
27 жовтня 2017 року Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв підписав указ про переведення алфавіту казахської мови з кирилиці на латиницю. Опублікованим 27 жовтня документом передбачається поетапний перехід на латинську графіку до 2025 року. Указом затверджено і новий алфавіт.[3]
26 лютого 2018 року президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв під час зустрічі з міністром інформації та комунікацій країни Дауреном Абаєвим розпорядився перевести діяльність органів влади держави виключно на казахську мову. Цей перехід відбудеться поетапно.[4]
В Україні[ред. • ред. код]
За повну дерусифікацію в Україні виступали
- професор, доктор-фізико-математичних наук Олександр Боргардт[5]
- журналіст та письменник Отар Довженко.[6]
Декомунізація[ред. • ред. код]
Фактично процес розпочався одночасно з розпадом СРСР, проте оскільки значно більшою проблемою було питання декомунізації, йому приділяли відносно мало уваги в окремому вимірі. Ці процеси виявилися тісно пов'язаними й початково відбувалися, здебільшого, стихіно й безсистемно. Оскільки процес декомунізації в Україні вже досяг досить значних зрушень станом на кінець 2017 року, почалися певні зрушення й у питанні дерусифікації.
Події[ред. • ред. код]
- 26 жовтня 2017 року, в сесійній залі Переяслав-Хмельницької міської ради відбулось перше пленарне засідання 44 чергової сесії 7 скликання. Депутати міської ради результативно проголосували за повернення історичної назви місту Переяслав.[7]
- 31 жовтня 2017 — Руська Лозова, в селі було знищено пам'ятний знак на честь возз'єднання з Росією.[8]
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ http://tsgi.rtsu-slavist.tj/index-11.html
- ↑ У Казахстані представили проект нового алфавіту на основі латиниці. anguage-policy.info/. Портал мовної політики. 2017-09-28. Процитовано 13 грудня 2017.
- ↑ Дерусифікація Азії: чому Казахстан відмовився від кирилиці. http://www.umoloda.kiev.ua/. Україна молода. 2017-10-31. Процитовано 13 грудня 2017.
- ↑ Казахстан відмовляється від російської мови на користь державної. http://language-policy.info/. Портал мовної політики. 2018-02-27. Процитовано 28 лютого 2018.
- ↑ Україна категорично потребує повної та остаточної дерусифікації, тобто – знеросійщення
- ↑ Дерусифікація має бути повною
- ↑ "Декомунізація" Переяслава: Чи дасть стародавнє місто старт дерусифікації України. https://www.depo.ua/. Depo.ua. 2017-10-27. Процитовано 29 жовтня 2017.
- ↑ Pozdniakov Vadym. www.facebook.com (uk). Процитовано 2017-11-06.
Посилання[ред. • ред. код]
- Казахстан ускоряет дерусификацию. https://www.pravda.ru/. Правда.ру. 2011-01-28. Процитовано 13 грудня 2017.
- Російська мова втрачає популярність серед жителів пострадянських країн. http://language-policy.info/. Портал мовної політики. 2017-11-14. Процитовано 13 грудня 2017.
