Мала Житомирська вулиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мала Житомирська вулиця
Київ
Мала Житомирська вулиця.jpg
Місцевість Старий Київ
Район Шевченківський
Колишні назви
Навозна, Житомирська, Мала Житомирська, Постишева
радянського періоду (російською) Постышева
Загальні відомості
Протяжність 405 м
Координати початку 50°27′05″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.451417° пн. ш. 30.52167° сх. д. / 50.451417; 30.52167Координати: 50°27′05″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.451417° пн. ш. 30.52167° сх. д. / 50.451417; 30.52167
Координати кінця 50°27′16″ пн. ш. 30°31′08″ сх. д. / 50.45444° пн. ш. 30.518917° сх. д. / 50.45444; 30.518917
Поштові індекси 01001
Транспорт
Найближчі станції метро Kiev Metro Second Line logo.svg «Майдан Незалежності»
Тролейбуси Тр 6, 16, 18
Рух односторонній
Покриття асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 10991
У проекті OpenStreetMap r370268
На карті Вулиця Мала Житомирська.jpg
На карті населеного пункту
Мапа
CMNS: Мала Житомирська вулиця на Вікісховищі

Мала́ Жито́мирська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає південним схилом Старокиївського плато від Майдану Незалежності до Володимирського проїзду.

Прилучається Михайлівський провулок.

Історія[ред. | ред. код]

Одна з трьох вулиць, що зберегли напрямок з часів Київської Русі — вони сходилися до Лядської брами (залишки були законсервовані у підземному переході під Майданом Незалежності, під час реконструкції площі на початку 2000-х років приблизно на тому ж місті побудований макет брами з фігурою Архістаратига Михайла). У ряді джерел XVIII — початку XIX століття, зокрема на плані міста 1803 року, складеному архітектором Андрієм Меленським, зазначена під назвою Навозна (рос. дореф. Навозная)[1] (походження назви не з'ясовано), а з 1837 року — як Житомирська. Сучасне трасування вулиця отримала в 1840-х роках як продовження теперішньої Великої Житомирської вулиці, що була частиною давнього Житомирського тракту, який відповідав напрямкам пізніших вулиць — Львівської (тепер Січових Стрільців) та Дегтерівської. У 1870-х роках вулиця набула назву Мала Житомирська, з 1963 року — вулиця Постишева[2], на честь українського радянського партійного і державного діяча П. П. Постишева. Історичну назву вулиці відновлено 1990 року[3].

Забудова[ред. | ред. код]

У 1861 році віднесена до вулиць 1-го розряду, на ній дозволялося споруджувати лише кам'яні будинки висотою не менш ніж у два поверхи[4]. Вулиця має характерну для містобудування середини XIX — початку XX століття периметральну систему забудови з головними будинками на червоних лініях кварталів та внутрішніми подвір'ями з розташованими у глибині флігелями. Архітектурно-художній вигляд вулиці визначають споруди з насиченим елементами різних архітектурних стилів декором фасадів. Заслуговують на увагу, наприклад, комплекс лазень (№ 3-а, 3/4), в оздобленні якого використано мотиви класицистичної архітектури, садиба № 20, будинки якої вирізняються ошатною пластикою фасадів і широким застосуванням елементів архітектури доби ренесансу (архітектор М. Гарденін, інженер І. Запорожський). До категорії пам'яток архітектури належать також будинки № 5, б, 7, 9-а, 9-6, 11, 12-а, 12-6, 13/6, 14, 14-а, 14-б, 15, 17, 18, 19, у проектуванні та спорудженні яких брали участь відомі київські архітектори кінця XIX — початку XX століття: М. Артинов (№ 17), М. Гарденін (№ 13/6, 20, 20-а), М. Казанський (№ 18), А. Краусс (№ 17, 19), В. Ніколаєв (№ 11), І. Ніколаєв (№ 9-а, 9-6), П. Спарро (№ 18, 19), О. Хойнацький (№ 15, 19) та інші.

Пам'ятки архітектури та історії[ред. | ред. код]

Меморіальні дошки[ред. | ред. код]

Громадський транспорт[ред. | ред. код]

Маршрути тролейбусів (дані на 2019 рік):[5]

№ 6: Мінський масивМайдан Незалежності;
№ 16: вул. Академіка Туполєва — Майдан Незалежності;
№ 18: вул. Сошенка — Майдан Незалежності.

Персоналії[ред. | ред. код]

Історико-культурне значення вулиці пов'язане з проживанням на ній відомих діячів науки, культури, мистецтва. У будинку № 3/4 мешкали архітектор і художник Василь Кричевський, його сини, майбутні живописці — Василь і Микола Кричевські; в № 5 — скрипаль, альтист К. П'ятигорович; у № 7 — власник відомої в Україні друкарні К. Григорович-Барський, психолог О. Раєвський; в № 10 — балетмейстер П. Вірський, живописець і графік М. Дерегус, архітектор Є. Маринченко; в № 11 — один із засновників київської терапевтичної школи, академії ВУАН Ф. Яновський; в № 12 — вчений у галузі права, академії АН УРСР Б. Бабій; в № 14 (Садиба Мурашка) — живописець і педагог О. О. Мурашко та його вітчим, власник художньої іконостасної майстерні О. І. Мурашко; в № 15 — естрадна співачка Е. Аренс; в № 17 — учасник російсько-турецької війни 1877—1878 років, герой Шипки М. Мамишев, у цьому будинку, в родині адвоката М. Мазора часто бував письменник Шолом-Алейхем (Ш. Рабинович); у № 19 — письменниця і громадська діячка Н. Суровцова.

У садибі № 4 (не збереглася) з 1864 року до кінця 1870-х років містилася друкарня С. Кульженка (пізніше — на вул. Пушкінській, 4; будинок зруйнований); на початку XX століття — друкарня А. Штерензона. В будинку № 6 на початку XX століття діяли Самаритські курси Товариства допомоги для інтелігентних жінок, на яких викладали відомі вчені та лікарі — професори Київського університету П. Морозов (директор), Т. Лоначевський-Петруняка, Г. Малков, В. Орлов, С. Томашевський, К. Трітшель, В. Чернов, О. Шимановський, Ф. Яновський та інші; у № 7 — Київське відділення Російського музичного товариства і музична школа, де працювали видатні музиканти, композитори, музичні діячі — М. Лисенко, Р. Пфеніг, М. Рігельман, О. Химиченко та інші. У № 11 містилася контора першої в Україні легальної соціал-демократичної газети «Работник»; у садибі № 20, 20-а діяло Київське відділення Товариства поширення освіти серед євреїв у Росії.

На терені сучасної ділянки № 11, яка у середині XIX століття належала урядовцеві С. Запорожському, у 18401850 роках мешкав відомий київський лікар С. Алфер’єв, професор Київського університету1846), декан медичного факультету (18501854). З 1849 року до початку 1850-х років у нього перебував його племінник, помічник столоначальника Київської казенної палати, в майбутньому письменник М. Лєсков (будинок не зберігся; 1965 року меморіальну дошку на пошанування М. Лєскова помилково встановлено на будинку № 20). З 1858 року С. Алфер'єв жив у власному особняку на вулиці Ярославів Вал, 3[6][7][8][9][10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. План города Кіева 2й и 3й частям съ принадлежащими къ нимъ слободами. Кіевскій Городовой Архитекторъ Колежскій Асессор Андрей Меленскій. 1803 года Сентября 14го дня Планъ Сочиненъ. Масштабъ въ 1 англійскомъ дюймѣ 20 саженъ // Наук. архів Ін-ту археології НАН України. — ф. 14. — спр. 116. (рос. дореф.)
  2. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 29 жовтня 1963 року № 1665 «Про найменування та перейменування вулиць і площ м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 234, арк. 368–370. Архівовано з першоджерела 16 серпня 2013.
  3. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 3 квітня 1990 року № 329 «Про повернення вулицям історичних назв» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 3750, арк. 146, 147. (Бюлетень виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів. — 1990. — № 3. — С. 20–21.) Архівовано з першоджерела 8 березня 2013.
  4. Вѣдомость о раздѣленіи улицъ на разряды въ г. Кіевѣ, по ВЫСОЧАЙШЕ утвержденному 11 мая 1861 года плану // ДАКО: ф. 35, оп. 1, спр. 535, арк. 1–3. (рос. дореф.)
  5. Розклад руху пасажирського транспорту у місті Київ - КП Київпастранс. kpt.kiev.ua. Процитовано 2019-03-12. 
  6. Васильев B. C. Полвека у печатного станка. — К., 1904. (рос.)
  7. Календарь: Справочная и адресная книга г. Киева на 1910 год. — К., 1910. (рос.)
  8. Киев: Энцикл. справочник / Под ред. А. В. Кудрицкого. — К., 1982. (рос.)
  9. Київ: Історичний огляд (карти, ілюстрації, документи) / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1982
  10. Лесков А. Жизнь Николая Лескова по его личным, семейным и несемейным записям и памятям. — М., 1984. — Т. 1. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]