Микола Сенявський (гетьман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Сенявський
Mikołaj Sieniawski
Інші імена Миколай Сенявський
Народився 1489
Помер 21 лютого 1569(1569-02-21)
Люблін
Поховання
Sieniawski grave - Berezhany castle.jpg :
Бережани (замок)
Підданство Корона Польська Herb Polska (Alex K).svg
Проживання Бережани
Діяльність політик і дипломат
Посада белзький каштелян
Звання гетьман великий коронний
Конфесія кальвініст, католик
Батько Рафаїл з Сеняви
Мати Аґнешка Цебровська
Рід Сенявські
Дружина Катажина з Колів Язловецька
Діти Сєнявскі Миколай, Сенявський Ієронім і Сєнявскі Рафал

Сеня́вський Микола́, або Миколай (пол. Mikołaj Sieniawski; 1489 — 2 (21 лютого[1]) 1569, Люблін) — державний, політичний і військовий діяч Польського королівства. Представник спольщеного українського шляхетського роду Сенявських гербу Леліва. Великий гетьман коронний (15611569), польний гетьман коронний (7 березня 1539 (з допом. Я. А. Тарновського) — 1561). Польний обозний коронний і підкоморій галицький (1532). Староста галицький і коломийський (1534). Белзький каштелян (з квітня[2] 1537) і воєвода (15421554), і руський воєвода (з 22 жовтня 1553).

Життєпис[ред.ред. код]

Східна каплиця, саркофаг гетьмана Миколи Сенявського (позаду), 1915
Стан каплиці та надгробка Сенявських на 2004 рік

Народився в 1489 році. Батько — Рафаїл з Сеняви, галицький хорунжий, матір — дружина батька Аґнешка Цебровська.[3] Каспер Несецький вважав його сином Героніма Сенявського та Цебровської.[4]

Замолоду служив в обороні поточній Руського і Подільського воєводств, брав участь у воєнних діях на південно-східних кордонах Великого князівства Литовського — у битві під Лопушним проти татар (1512 р.). 1516 зі стражником польним Станіславом Лянцкоронським воював проти татар біля Теребовлі, також біля Буська. З травня 1518 до 1530 року був придворним короля Сигізмунда І Старого (існує недостатньо свідчень в документах Сігізмунда І). 1522 року перебував у Молдавії, напад татар 1524 pоку застав його у Рогатині.[3]

Влітку 1529 року з 150-кінною коругвою очолив виправу королівських ротмістрів разом з Гербуртом, Юрієм Язловецьким на Дике Поле та Очаків (всього було 1000 вершників). Без дозволу короля вирішив допомогти хану Сеадет-Гераю, проти якого збунтувався братанок Іслам-Герея. У полі були розбиті війська Іслам-Герея, вирушив, пустошачи околиці, на Очаків, де було 3000 татар. Дізнавшись про союзництво Іслам-Герея та короля, почав перемовини. Всупереч домовленостей, потрапив до ув'язнення, польські вершники були оточені та розбиті. Після кількамісячного полону був викуплений зусиллями гетьмана великого коронного Яна Амора Тарновського. Для помсти 1530 року зі старостою хмільницьким Предславом Лянцкоронським пішов на Білгород, де вони завдали татарам значних втрат.[3]

Після захоплення Покуття в грудні 1530 року Петру IV Рарешем перешкоджав зі своїм відділом грабувати польське прикордоння, слідкував за рухами молдавського війська. В битві під Гвіздцем 19 серпня 1531 p. допоміг передовій сторожі Януша Свенцицького, через що змогли розгорнутись головні сили польського війська. Керував коронним військом у битві під Гвіздцем. В битві під Обертином керував 2-м загоном (пол. hufiec, 980 вершників), навпроти тильної брами табору. Після перемоги в битві був висланий з полоненими до Кракова, куди прибув 6 вересня. Через те, що досяг успіхів, з 1531 р. як стражник великий коронний очолював оборону поточну, заступав свого тестя Яна Колу. Був ротмістром кінноти на Поділлі (1530—1537 рр.). 24 грудня 1532 p. став галицьким підкоморієм. В травні 1534 галицька шляхта вислала його до короля Сигізмунда І Старого у справі спадку воєводи краківського Отто Ходецького. 12 червня 1534 у Вільному представив королю скарги на його придворних, які відбирали рухомості та маєтки померлого Отто Ходецького. Король повернув кошти на дорогу, надав кадук (рухомості) по Стефану Палуку, 16 липня тимчасово призначений старостою галицьким та коломийським. З розмови із королевою Боною та її секретарем Флоріяном Чурилом довідався про вороже ставлення до Яна Амора Тарновського.

Під час московської війни 1534—1536 р. забезпечував контроль молдавського кордону. В серпні 1535 р. Петру Рареш з татарами вторгся на Покуття, Миколай Сенявський прогнав їх. Використовував проти чамбулів вміння ротмістра Бернарда Претвича. Особисто брав участь в сутичці з татарами весною 1537, розбив ханського сина Езібек Султана під Паньківцями. В листопаді 1537 р. завдав випереджувального удару по Молдавії, тоді було спалено Чернівці, Ботошани та навколишні села. В січнi 1538 p. після вторгнення П. Рареша з 20 000 на Поділля Миколай Сенявський та каштелян поланецький А. Тенчинський з 1800 вояками програли їм над Серетом біля Теребовлі. Через непідготовленість та відсутність субординації А. Тенчинського у битві 1 лютого втратили бл. 900 осіб.

Близько 22 грудня 1542 отримав номінацію на посаду белзького воєводи,[2] яку після нього 19 квітня 1554 посів Войцех Стажеховський.[5] Активно втручався у молдовські справи. 1552 р., за підтримки Миколая Сенявського, молдовський престол зайняв Олександр IV Лопушанин, який став ленником Польщі.

Після повернення з Османської імперії на початку 1554 року Дмитро Вишневецький у товаристві свого давнього товариша в сутичках проти орди — руського воєводи Миколая Сенявського, який взяв на себе місію виправдовувати «Байду» перед королем та сеймом, вирушив до Варшави; пояснення стосовно перебування в Порті були прийняті.[6]

В кінці 1560 р. за завданням короля, з приватним військом, розбив під Поморянами військо Альбрехта Ласького та Якова Геракліда, які йшли до Молдавії. В жовтні 1561 р., коли вони повторно йшли до Молдавії, їх не затримував. 26 березня 1563 р. призначений великим гетьманом коронним.

Був протестантом. В оточенні М. Сенявського зблизився з проповідниками ідей Реформації польський письменник, поет-мораліст, релігійний полеміст епохи Відродження Миколай Рей. Згідно з декотрими дослідниками, перетворив замковий костел на збір кальвіністів, перейшов у католицьку віру незадовго до смерти.

Виїхав на підписання унії до Любліна, незважаючи на слабке здоровя. Помер в Любліні, його тіло супроводжував король: за К. Несецьким — пішки за межі Любліна,[7] за іншою — до Бережан. Був похований у презбітерії костелу Св. Трійці Бережанського замку. Його мармурово-алебастровий надгробок авторства Генріха Горста (1582 р.) у лівій каплиці був знищений під час плюндрування костелу у 1939—1941 роках і після 1946 р. за доби СРСР. Збережені фрагменти фігури Миколая Сенявського зберігаються в Олеському замку. До 1939 р. в зброївні замку була картина похоронів М. Сенявського.

Доброчинність[ред.ред. код]

За дорученням королів, активно займався заселенням теренів, спорожнілих внаслідок нападів татар.

  • Заклав 1530 р. родинну резиденцію та місто у Бережанах, a також міста
  • Бібрка на ґрунті села Борек (1538[8]/1540 р.),
  • Сеняву над Іквою (1543 р.),
  • Калуш (1549 р.),
  • Миколаїв (над Манилівкою) (1555 р.).
  • Заклав містечко в Уланові, почав будувати замок. Будував замки, оточував мурами міста, утримував приватне військо.

Власність[ред.ред. код]

1519 року містечко Язловець отримало підтвердження маґдебурзького права та можливість проводити ярмарок на день св. Катерини, надані королем Сиґізмундом І Старим на прохання тодішнього власника (дідича) міста Миколи Сенявського — другого чоловіка вдови Теодорика Язловецького (молодшого).[9] У 1544 році продав Юрію Язловецькому місто Язловець з навколишніми селами за 6400 зл., остаточно суму було сплачено в 1546 році.[8]

Володів містами Мартинів (1544), Войнилів (1552), Бурштин (1568). Король Сигізмугд І Старий надав привілей-підтвердження на його дідичні села Бережани, Лапшин, Лісники, Лачів за військові заслуги,[4] йому та його нащадкам чоловічої статі — село пол. Baline[10] (Кам'янецька земля).[7]

Сім'я[ред.ред. код]

Біля 1511 (1515[3]) р. одружився з Катажиною Язловецькою з Ко́лів (пом. до 1544)  — донькою підкоморія галицького, гетьмана польного Яна Ко́ли, вдовою Теодорика Язловецького (молодшого, пом. по 1544 р., внук Теодорика Бучацького-Язловецького). У шлюбі народились:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Plewczyński M. Sieniawscki Mikołaj h. Leliwa (1489—1569)… — S. 128.
  2. а б Plewczyński M. Sieniawscki Mikołaj h. Leliwa (1489—1569)… — S. 124.
  3. а б в г Plewczyński M. Sieniawscki Mikołaj h. Leliwa (1489—1569)… — S. 123.
  4. а б Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. IV. — S. 85.
  5. Plewczyński M. Starzechowski Wojciech h. Nieczuja (zm. 1556) // Polski Słownik Biograficzny. —2003—2004. — T. XLII. (пол.)
  6. Сергійчук В. Дмитро Вишневецький, 2003… — C. 79.
  7. а б Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 4. — S. 86.
  8. а б Plewczyński M. Sieniawscki Mikołaj h. Leliwa (1489—1569)… — S. 127.
  9. Jazłowieccy (01) (пол.)
  10. очевидно, Балин
  11. Сергійчук В. Дмитро Вишневецький… — С. 44.
  12. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — T. 2. — S. 443. (пол.)
  13. Ґенеалоґія Сенявських (пол.)
  14. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Т. IV. — S. 407.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Пйотр Фірлей
POL województwo ruskie IRP COA.svg Воєвода руський
1553 — 1569
POL województwo ruskie IRP COA.svg Наступник
Єжи (Юрій) Язловецький
Попередник
Ян-Амор Тарновський
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg Великий гетьман коронний
1561 — 1569
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg Наступник
Єжи (Юрій) Язловецький