Юрій Язловецький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Язловецький (Монастирський)
Jerzy jazlowiecki.jpg
Юрій Язловецький біля Язловецького замку. Автор Качор І. В.
Псевдо Єжи Язловецький, Юрій Монастирський
Народився перед 1510
Язловець
Помер 8 березня 1575(1575-03-08)
Язловецький замок
Підданство Королівство Польське Herb Polska (Alex K).svg Річ Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Місце проживання Україна
Діяльність дипломат
Учасник Битва під Обертином
Посада Великий гетьман коронний, Польний гетьман коронний, Подільські воєводи, Воєводи руські, каштелян кам'янецький, Староста і poseł na Sejm I Rzeczypospolitej[d]
Конфесія кальвініст Calvinist symbol.PNG, католик
Рід Монастирські, Язловецькі
Батько Миколай Язловецький-Монастирський
Мати Ева Подфіліпська
Діти Миколай Язловецький, Ієроним Язловецький і Міхал Язловецький[1]
Герб

герб Абданк

Ю́рій Язлове́цький, або Єжи Язловецький (пол. Jerzy Jazłowiecki; перед 1510[2] — зразу після 8 березня 1575[3]/1577[4]) — державний, політичний і військовий діяч Польського королівства й Речі Посполитої. Представник шляхетських родів Язловецьких, Монастирських гербу Абданк — відгалужень магнатського роду Бучацьких.

Біографія[ред. | ред. код]

В'їзд до Язловецького замку

Син кам'янецького каштеляна Миколая Монастирського-Язловецького та його дружини Еви Подфіліпської. Виховувався при дворі Краківського латинського єпископа Павела Томіцького.

У 18 років взяв участь та уславився в битві з татарами під Кам'янцем на Поділлі. Брав участь у поході коронних військ на Очаків. Під Очаковим дізнався, що Очаківський замок належав союзникові польського короля — Асламові Султану; дав слово лицаря з'ясувати цю справу. Під Очаковом на нього був здійснений напад після битви; потрапив до татарського полону, звідки звільнився завдяки великому викупові.[2]

За Шимоном Старовольським, 1531 року брав участь у битвах під Обертином, Гвіздцем з молдаванами господаря Петру IV Рареша, що є малоймовірним через відсутність його в списку учасників Обертинської битви. Командував ротою кавалерії на Поділлі з 1533 до 1557 року.[2]

1546 р. під впливом дружини перейшов на кальвінський обряд, пізніше закрив у своїх маєтках костели, прогнав ченців-домініканців. Замолоду підписувався Монастирський, з 1547 р. почав вживати підпису Язловецький. В 1548 чи 1549 році заснував у Язловці кальвінський збір. 1556 року вигнав домініканців з кляштору в Червоногороді, церковне майно використовував для приватного вжитку. 13 листопада 1557 року отримав Кам'янецьке староство. Язловецький належав до комісії по встановленню кордону між українськими землями і татарсько-турецькими. Йозяш Сімлер присвятив йому 1568 року твір «De aeterno Dei Filio».[5]

23 квітня 1564 року вирушив з дипломатичною місією до Стамбулу для переговорів з султана Сулейманом I Кануні (Пишним), за що отримав від короля місце у Сенаті.

Упродовж 1550—1560 років його коштом було проведено розбудову Язловецького замку: зведено в'їзну вежу, над брамою якою помістили дві пам'ятні таблиці (камінна збереглась, металева знищена під час першої світової).

Схопив 1564 р. господаря Молдавії Стефана VII Томшу, страченого згодом у Львові. 20 серпня 1566 р. отримав привілей на Любачівське староство. 23 червня 1567 року був старостою летичівським.[3]

1568 р. король Сигізмунд II Август доручив йому вибрати з-поміж козаків «почет» на державну службу. Є. Язловецький вивів цих козаків з-під влади, присуду будь-яких урядів (посадовців), призначив над ними старшим і суддею Яна Боровського[6] (Бадовського).

1569 р.: підписував акти приєднання Київщини, Волині, Підляшшя до Корони Польської; 3 вересня став польним гетьманом коронним, провів докорінну реорганізацію оборони поточної: вивів з неї малорухливу важку кавалерію (була малоефективною у боротьбі з татарами), замість неї створив підрозділи легкоозброєної кавалерії, чиє озброєння було аналогічне турецькому. Ввів до піхоти підрозділ з 300 козаків, пересунув оборону проти татар з Поділля до Дніпра.

Перед 14 березня 1571 року отримав Хмільницьке староство, яке цього року відступив сину Міхалові. Під час 1-го безкоролів'я належав до прихильників маршалка великого коронного Яна Фірлея, але пізніше з іншими підписав вибір королем Генріха Валуа. Користувався підтримкою султана Селіма II (поряд з примасом Якубом Уханським, Яном Фірлеєм) при кандидуванні на трон.[3]

Прийняв 1572 р. васальну присягу молдавського господаря Йована III Суворого, приховавши від нього факт смерті короля Сіґізмунда II Авґуста. Під час наступних виборів короля його кандидатуру на трон підтримувала частина шляхти, султан Селім II. До кінця життя обороняв степові кордони.

Під час 2-го безкоролів'я разом з Станіславом Ґуркою, Пйотром Зборовським (син Марціна; краківський воєвода, тлумацький староста[7]), сандомирським старостою Анджеєм Фірлеєм (пом. 1585[8]) потаємно вислав Кшиштофа Зборовського до Вільгельма Роземберга взнати, чи згодився би претендувати на трон. В цей час представники шляхти Руського та Подільського воєводств скаржились, що його вояки за його відома нищили їх маєтки. Шляхта оборону кордонів довірила львівському старості Миколаєві Гербурту та скальському старості Станіславу Лянцкоронському. 28 липня 1574 p. підписав «конфедерацію руську», в якій не погоджувався на пункт про жовнірів на Русі та Поділлі. Обурення виросло у вересні 1574 р.: під час суперечки Ю. Язловецького з київським воєводою Костянтином Василем Острозьким татарські загони відпровадили до Порти 3000 полонених людей, не роблячи шкод у маєтностях Ю. Язловецького. Він кинувся навздогін, але зміг догнати тільки тих, хто не переправився через р. Дністер, їх витяв «у пень», звільнив тільки частину з неволі.

Помер зразу після 8 березня 1575 від чергового нападу лихоманки (пол. febra);[3] Стенлі Ковальскі стверджує — у Язловецькому замку.[9] В момент смерті був старшим над низовиками, подібно, стражником великим коронним.[3]

Був похований у родинному гробівці Язловецьких на території власного замку.[10]

Уряди (посади)[ред. | ред. код]

Великий гетьман коронний (15691575, без процедури номінації), польний гетьман коронний (1569). Воєвода подільський (1567) і руський (1569). Каштелян кам'янецький (1564). Староста червоногородський (14 березня 1544 року отримав від батька[2]1544), кам'янецький (1547), летичівський (1566), хмільницький (1571), снятинський (1573).

Власність[ред. | ред. код]

По батькові успадкував Язловець та прилеглі села. 1549 року став власником Свидової (Червоногородський повіт), 1553-го Більчого (Кам'янецький повіт). Власник маєтків Сипівці (пол. Sipowce), містечка Нові Давидківці, або Лехнівці (Скальський повіт, 1553). 1553 року отримав право викупу в «доживоття» села Печерне (Червоногородське староство). 1565 року отримав у «доживоття» села Острів, Демесківці (Галицький повіт), 1566 — села Здирів (пол. Zdzierów), Нижній Кут (або Ніжникут, пол. Niżnykąt), Коза, Ляшки, Білопіль, Берестів, Картів, Устя, дві Торговиці, Підвисоке, Урушів, Ясенів у Львівському, Галицькому, Коломийському повітах.[11] В 1569 році заснував на території села Старий Люблинець нове поселення — Воля на Селищах; воно з часом стало називатись Новий Люблинець.[12]

Сім'я[ред. | ред. код]

Макет Язловецького замку доби Юрія Язловецького. Автор Качор І. В.

Був одружений з Ельжбетою Тарло (1546 р.) — донькою крайчого коронного, підчашого коронного Яна Тарла та Дороти з Тарновських. Діти:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Міхал Язловецький
  2. а б в г Żelewski R. Jazłowiecki (Monasterski) Jerzy h. Abdank… — S. 121.
  3. а б в г д Żelewski R. Jazłowiecki (Monasterski) Jerzy h. Abdank… — S. 122.
  4. Okolski S. Orbis Polonus… — S. 9.
  5. Там само. — S. 123.
  6. Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 29.
  7. Zborowscy (01)B I B L I O G R A F I A (пол.) [недоступне посилання]
  8. Firlejowie (01)B I B L I O G R A F I A (пол.) [недоступне посилання]
  9. Chapter V. The Buczacki and Jazlowiecki Families // JAZLOWIEC. The town lost in history by Stanley J. Kowalski (англ.)
  10. Kowalski S. J. Powiat buczacki i jego zabytki. — Biały Dunajec — Ostróg : Wołanie z Wołynia, 2005. — S. 130. — ISBN 83-88863-16-9. (пол.).
  11. Żelewski R. Jazłowiecki (Monasterski) Jerzy h. Abdank… — S. 122—123.
  12. Кущак Д. Історія села Люблинець Новий. — Львів : Свічадо, 2010. — С. 13. — ISBN 978-966-395-408-0.
  13. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności… — Т. 2. — S. 422.
  14. а б в Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 45.
  15. [1] — S. 811.
  16. Станкевич М. Бучач та околиці. — Львів : СКІМ (Спілка критиків та істориків мистецтва), 2010. — іл. — С. 35. — ISBN 966-95709-0-4.
  17. Boniecki A. Herbarz polski… — Cz. 1. — T. 4. — S. 35.
  18. а б Pilawa 2, małe miasteczko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. (пол.) — S. 130. (пол.)
  19. Чернелицький замок // Пам'ятки України. — К. — 2015. — № 7—9 (191) (лип.—вер.). — С. 8, 33, 35, 37.
  20. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 1 — S. 70.
  21. Hejnosz W. Bełzecki z Bełżca Bartłomej, h. Jastrzębiec (†1583) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — T. 1. — S. 414. — Reprint. Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 83-04-03484-0. (пол.)
  22. Barącz S. Dzieje klasztoru WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu… — S. 27.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Ян Стажеховський
POL województwo podolskie IRP COA.svg Воєвода подільський
1567-1569
POL województwo podolskie IRP COA.svg Наступник
Миколай Мелецький
Попередник
Миколай Сенявський
POL województwo ruskie IRP COA.svg Руський воєвода
1569
POL województwo ruskie IRP COA.svg Наступник
Ієронім (Ярош) Сенявський
Попередник
Миколай Сенявський
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg Великий гетьман коронний
1569-1575
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg Наступник
Миколай Мелецький