Панас Олійниченко
| Панас Олійниченко | |
|---|---|
 | |
| Голова Дніпропетровської обласної управи | |
| 1941 — 1943 | |
| Народився |
4 липня 1888 Сквира, Київська губернія, Російська Імперія |
| Помер |
30 квітня 1961 (72 роки) Лондон, Сполучене Королівство |
| Громадянство |
 Російська імперія →  СРСР → .svg){kind=small} Велика Британія |
| Національність | українець |
| Освіта | Київський політехнічний інститут |
| Професія | інженер-електромеханік |
| Звання |
 Військовий старшина |
Панас Олійниченко (англ. Panas Olijnyczenko, 4 липня 1888, Сквира, Київська губернія, Російська Імперія — 30 квітня 1961, Лондон, Сполучене Королівство) — український науковець-дослідник та транспортний інженер, політичний діяч. Під час німецької окупації Дніпропетровська очолював обласну управу, створену членами Південної Похідної групи ОУН(б) з дозволу німецьких військ.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у місті Сквира на Київщині. Закінчив гімназію в Житомирі та інженерно-електричний факультет КПІ. Під час Першої світової війни служив у лавах Російської імператорської армії, був старшиною. У 1918—1920 роках очолював одну із залізниць Південно-Західного регіону УНР. У 1929 році був заарештований на 15 діб через підозру в участі в «Спілці визволення України». Згодом переїхав до Краматорська, де працював інженером-дослідником на машинобудівному заводі. У 1933 році почав працювати в Дніпропетровському інституті інженерів транспорту завідуючим кафедрами «Електромеханіка» та «Електропотяги», а з 1935 виконував обов'язки декана електромеханічного факультету.[1]
Голова обласної управи[ред. | ред. код]
У серпні 1941 року з Галичини до Дніпропетровська вирушила Похідна група ОУН(б) на чолі із Зиновієм Матлою, яка мала на меті утворити українські незалежні органи самоврядування на окупованих німцями територіях, а також популяризувати ідеї української самостійності та націоналізму.
Наприкінці серпня з дозволу військового коменданта Дніпропетровська, полковника фон Альберті, була утворена Обласна управа, яку очолив Олійниченко, а його заступником став референт зв'язку Похідної групи ОУН(б) Василь Регей. На початку своєї діяльності обласна управа користувалася широкою автономією, в яку німецька армія не втручалася. Обласна управа використовувала власну печатку з українським тризубом та надписом «Українська держава — територіальна адміністрація Дніпропетровська». З ініціативи Олійниченка в місті був заснований Дніпропетровський український державний університет, який проіснував з вересня 1941 по грудень 1942 років.[2]
Подальша доля[ред. | ред. код]
Під час наступу радянських військ Олійниченко відступав разом із німецькими військами. У 1943 році опинився у Лінці, де спочатку працював на заводі, а згодом — технічним службовцем на залізниці. Після закінчення війни переїхав до Німеччини. Був провідним діячем Ліґи Українських Політичних В'язнів, заступником голови (1946—1948 рр.) та головою (1948—1951 рр.). Працював також у Науково-Дослідному Інституті Української Мартирології в Мюнхені та в Українській Санітарно-Харитативній Службі, був професором електротехніки інженерного факультету Українського Технічно-Господарського Інституту в Реґенсбурзі у 1945—1951 роках.
На початку 1950-х переїхав до Великої Британії. До 1955 року - працівник Головної Управи Союзу Українців у Великій Британії (СУБ) у Лондоні, а відтак — Української Видавничої Спілки. Був головою Контрольної Комісії СУБ у 1956—1961 роках, членом Комісії Допомоги Українському Студентству у Великій Британії, та членом теренового проводу ОУН(б) у Великій Британії.
Похований на цвинтарі Ганнерсбері у Лондоні.[3]
Під власним іменем виведений у повісті Василя Чапленка "Його таємниця" (Нью-Йорк, 1976).
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Панас Олійниченко. www.ukrainiansintheuk.info. Процитовано 11 серпня 2023.
- ↑ Ільницький, Василь; Посівнич, Микола (10 грудня 2021). ВАСИЛЬ РЕГЕЙ (1915–1996): ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ В УМОВАХ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина" (укр.). № 34. с. 138—152. doi:10.15330/gal.34.138-152. ISSN 2312-1165. Процитовано 11 серпня 2023.
- ↑ Рябцев, М. П. (2022). Олійниченко Панас (Ukrainian) . Т. 24. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
