Перегонівка (Кобеляцький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Перегонівка
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Кобеляцький район
Рада/громада Лебединська сільська рада
Код КОАТУУ 5321883204
Основні дані
Засноване бл.1716 року
Населення 376
Поштовий індекс 39251
Телефонний код +380 5343
Географічні дані
Географічні координати 49°03′39″ пн. ш. 34°09′39″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
114 м
Водойми Ворскла
Місцева влада
Адреса ради 39250, Полтавська обл., Кобеляцький р-н, с. Лебедине, вул. Перемоги, 1а, тел. 9-86-31
Карта
Перегонівка. Карта розташування: Україна
Перегонівка
Перегонівка
Перегонівка. Карта розташування: Полтавська область
Перегонівка
Перегонівка

Перегонівка у Вікісховищі?

Перего́нівка — село в Україні, в Кобеляцькому районі Полтавської області. Населення становить 376 осіб. Орган місцевого самоврядування — Лебединська сільська рада.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село Перегонівка знаходиться на правому березі річки Ворскла, вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Гарбузівка, нижче за течією на відстані 2,5 км розташоване село Правобережна Сокілка, на протилежному березі - село Соснівка.

Історія виникнення і назва села[ред. | ред. код]

Історія виникнення і назва села пов'язана з Сокільсько — Преображенським чоловічим монастирем. Цей монастир був побудований у 1714 році на правому крутому березі річки Ворскли у лісистій місцевості. Навколо монастиря було 656 десятин вільної землі, За Духовим Яром розташовувались поселення вільних козаків із Запорізької Січі. Для обробітку монастирських земель козаків примусово перегнали до монастиря. Звідси і назва поселення Перегонівка.

Заснували село 7 родин, деякі прізвища до цих пір самі поширені в селі.

Це Черевки, Каблучки, Жили, Маховські, Шабельники, Павленки.

1716 рік може вважатися роком заснування села Перегонівка.

" Як відомо, козаки-запорожці були не тільки вояками, але й активними захисниками православної християнської віри, про що свідчать історичні факти спрямування їх політики щодо заснування монастирів, церков та пожертви, тощо. Цікавим фактом є свідчення про існування Сокільского Преображенського чоловічого монастиря, який було засновано у 1714 р. ігуменом Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря біля гори Д'ухової на березі річки Ворскла (тепер територія села Правобережна Сокілки Кобеляцького району Полтавської області). У 1737 р. монастир було зруйновано кримськими татарами, а у 1738 р. відновлено. У 1777 р. будівлі були перенесені на гору, з чим іноді також пов'язують виникнення назви Сокологорського монастиря. Серед них було дві церкви: Преображенська та Георгіївська. У 1786 р. монастир, як і багато інших у Полтавській стороні, з ліквідацією Запорізької Січі (1775 р.), було закрито з політичних міркувань з метою обмеження прав та послаблення впливу козацької верстви у суспільстві і церковній сфері. У 1797 р. за наказом губернатора Хорвата та за дозволом митрополита Гавриїла будівлі було розібрано і перевезено до Катеринослава (теперішнього Дніпропетровська), де вони довгий час слугували Успенським собором міста ".

Джерело (з інтерв'ю отця Миколая В. Какубової DNEPR INFO, https://web.archive.org/web/20090908133557/http://dnepr.info/experts/yspenskie_sobor)

Уточнення автора цієї статті — в інтерв'ю отця Миколая В. Какубової неточно вказано місцезнаходження монастиря. Насправді він був збудований на 3 версти північніше Сокілки, тобто на території с. Перегонівка.

« Сокольская икона Божией Матери, явление которой последовало в 1172 году, ныне хранится в Сокольском Преображенском монастыре. Этот монастырь расположен на горе Духовой, при реке Ворскле, и находится в трех верстах от местечка Соколки Кобелякского уезда Полтавской губернии. Он был основан в 1714 году настоятелем полтавского Крестовоздвиженского монастыря. В 1731 году Сокольский Преображенский монастырь был разорен крымскими татарами. При этом были нанесены значительные повреждения и хранившейся в монастыре иконе Божией Матери. Они заметны и до сих пор. На Сокольской иконе, неоднократно прославленной чудотворениями, изображено Рождество Пресвятой Богородицы.»

Джерело: Книга «Е. Поселянин. Богоматерь. Описание Ее земной жизни и чудотворных икон» [1914]

Місце розміщення монастиря: сучасні городи від садиби Ананко Поліни Тимофіївни до садиби Душки Василя Васильвича.

Після перенесення на місці монастиря збудували капличку, яка існувала довгий час аж до будівництва Перегонівської Свято-Іллінської православної церкви. Її розбили, коли створювали колгоспи. У наш час ніяких слідів від монастиря не збереглося.

У церковних джерелах знаходимо згадку про Сокольську чудодійну ікону Різдва Пресвятої Богородиці, яка явилася у 1172 р. і знаходилася у монастирі. Ікона вважалася дуже шанованою у народі і мала відмітини на тлі після татарської навали. Днями святкування ікони є 23 лютого / 8 березня. Серед інших секуляризованих речей після ліквідації монастиря вона була передана до собору у Єльці (Росія). Подальші відомості про ікону відсутні.

Сокільська чудодійна ікона Різдва Пресвятої Богородиці
Сокільська чудодійна ікона Різдва Пресвятої Богородиці

У 1779—1801 роках у Перегонівці проживало 90 осіб.

Відомості про село на 1859 рік.

Перегоновка — селенье казачье, между Кременчуцким и Верхнеднепровским трактом, при реке Ворскла, расстояние от уездного города 14 верст, число дворов — 58, жителей мужского пола — 186, женского пола — 191. (запис № 1681).

Хутор Шабельники — при колодце, число дворов — 10, жителей мужского пола — 48, женского пола — 49. (запис № 1677).

про с. Гарбузівку запису немає.

Джерело (1862. Список населенных мест. Полтавская губерния, Центральный Статистический комитет МВД., Н.Штиглиц, Cанктпетербург. ISBN-10(13):1862_33000908).[1]

Відомості про село на 1912 рік.

" с. Перегоновка.

-Ильинская церковь, деревянная, холодная, в одной связи с колокольней, построена в 1908 году;

-церковно — приходская однокласная школа;

-квартира священника 4 комнаты 16 кубических сажней, жалованье священника 300 рублей, псаломщика 100 рублей;.

-ружные земли 33 десятины;

прихожане :

-прихожане привилегированного сословия — 4,

-мещане — 20,

-казаки — 457,

-крестьяне — 700,´

-деревни -3, от 2 до 4 верст. Станция Кобеляки Южной железной дороги- 20 верст, пристань Мишурино- 20 верст, почтовая контора Кобеляки- 8 верст, расстояние от Консистории- 75 верст, от благочинного- 18 верст.

-Священник Михаил Евстафьевич Лабунцов, псаломщик Иаким Васильевич Калашник. церковный староста казак Афанасий Севастьянович Шабельник ".

Джерело (Справочная клировая книга по Полтавской епархии на 1912 год[2]).

До 1939 року Перегонівка жила по хутірському принципу, тобто адміністративним центром вважалась Перегонівка. а навколо неї були хутори. Тепер від хуторів та спільних земель залишились тільки назви місцевостей: Ворчин садок (жив Ворко), Джевелине болото (жив Панько Джевела. У нього був красивий маєток, комори оббиті цинком. Син його Герасим був головою сільради, потім утік у Сибір), Захарченкова гора (Жив Василь Захарченко. Виробляв цеглу з ініціалами В. З.), затока Іванівське, болото Дриждя (Жив Юхим Андрійович Дриждь, що купив землі у пана Зозулі. Був багатим. Мав 150 десятин землі, красиву хату, парову машину, жатку — самовязку), Іванівська коса (Каблучка Іван Костович купив цю косу. Від його імені і назва), Антонишина балка, Каменцове, Кунова балка (Жив пан Кунов. Там був раніше насип, зараз розрівняли), Квачівська гора (Жив на цій землі Квач), Русина або Кузьмина коса, (Кузьма Шабельник мав ліс і дозвіл на в´їзд та виїзд з нього), Капканщина або Купачевщина (землі що розкуповувалися) Заяр (північна частина села за яром і парком), Лисівка (Південна частина села. Південніше яру. Там жило багато людей на прізвище Лисенко), Парня (є дві версії походження : 1 Жив пан Парньовий, 2 У цих місцях випарювали для господарства дуги), Махнів яр (У цьому яру був Махно із загоном), Пригребля (ліс від ями до Парні. У цьому місці була гребля і водяний млин)

Селяни вели натуральне господарство, жили з того, що виростили на землі. Необхідні речі купляли на ярмарках та базарах, які проводились кожну неділю в Сокілці, Кобеляках,  Бреусівці, Козельщині. Землю обробляли волами, кіньми, коровами. В більш заможних були кінні молотарки, трієри, віялки. Працювали важко від зорі до зорі. Сім´ї були великі, мали від 3 до 17 дітей. Це було пов'язано з необхідністю вручну обробити свій наділ землі. Діти починали працювати дуже рано вже з 5 років. Кожну неділю ходили в церкву цілими сім´ями. Діти слухались батьків. М'ясо на столі  було тільки по святах. П´янства тоді майже не було. Зимою хати освітлювались лучинами та каганцями, весь інший час жили по сонцю. Основна маса селян (бідняки) мали наділи в 1 — 2 десятини (десятина = гектар), більш зажиточні 5 — 15 десятин, багаті хазяїни 100 і більше десятин. В ті часи в селі було 18 вітряних млинів. Два з них на яких найчастіше мололи зерно знаходились на 200 м західніше від сучасної садиби Наумова Василя Івановича.

Після революції 1917 року по декрету Леніна бідняки одержали землю, брали хто скільки міг обробити. Незважаючи на регулярні грабунки денікінців, австрійців, червоних, село жило і розвивалось. Дуже схвально старожили відзивались про період НЕПу, бо у селян була земля і працювали на себе.  Біди почались в період колективізації тобто з 1929 року. Спочатку процес колективізації проходив добровільно. Вступали в ТСОЗи в основному бідняки, які здавали свій реманент і спільно обробляли землю. Для заохочення платили добре. У багатих забирали все, переселяли на гірші землі.

(на піски), а пізніше вивозили в концтабори або розстрілювали. Коли почали зганяти в колгосп, хто не хотів — забирали худобу, накладали великі податки. Багатих в колгосп не приймали, щоб не розкладали масу. Потім вже в 30 роках активісти ходили по хатах і забирали все. У тих хто не хотів записуватись розбивали печі, хати і те що в них було. Селяни були вимушені йти в колгосп, щоб прогодуватись, бо у созах і колгоспах годували. (далі див. розділи Голодомор та Історія колгоспів) 

Історія Свято-Іллінської церкви[ред. | ред. код]

Перегонівська Свято — Іллінська церква
Перегонівська Свято — Іллінська церква
Внутрішній вигляд Перегонівської Свято — Іллінської церкви 2015 рік
Внутрішній вигляд Перегонівської Свято — Іллінської церкви 2015 рік

Будівля Свято-Іллінської церкви розкриває багато сторінок історії села. Досліджуючи долю храму, можна дослідити долю Перегонівки починаючи з кінця 19 століття. Мало залишилося людей, що пам'ятають історію цієї будівлі. Та все ж таки під час зустрічей з уже згадуваними односельцями Черевком М. І., Каблучкою І. Г., Москаленко О. І. нам вдалося багато дізнатися про долю церкви.

Каблучка Іван Гаврилович розповів, що будівництво храму розпочалося ще наприкінці 19 століття. Точної дати будівництва зараз ніхто не знає, а датується воно 1908 роком. Відомо, що будували російські солдати, які жили в селі на поселенні. Церкву збудовано без жодного цвяха. Гроші та землю під будівлю виділили Каблучка Аністрат та Каблучка Федосій, заможні на той час люди. Їх і поховали біля храму. Могили знаходяться зі сторони нового приміщення школи. А від парку знаходиться могила Юрія Павловича Дриждя, сина батюшки Павла Дриждя, що правив під час непу. У 1908 році у церкві почав служити отець Волков. У 1910 році — ієрей Михаіл. З розповіді Черевка Михайла Івановича ми дізналися, що він був особисто знайомий з похованим біля церкви Юрієм Павловичем Дриждем. Сім'я батюшки Павла Дриждя жила в приміщенні поряд з подвір'ям Сули О. П. У них була також дочка Марія. Їх вислали в Архангельськ. Про подальшу долю цієї родини Михайло Іванович нічого не знає. Він також розповів, що будівля церкви мала не такий вигляд як тепер. Дзвонарня була позаду, де зараз хрест. Куполи були дуже високі. Набагато вищі, ніж теперішні. Всього було 7 дзвонів. Центральний дзвін був вагою 63 пуди 17 фунтів . В середині нього було вилито: «Джевела Пантелеймон». Він жив, де зараз Джевелене болото. Був багатим. Михайло Іванович вважає, що Джевела також брав якусь участь у будівництві. Всі дзвони були вилиті з міді.

Восени 1934 року церкву закрили. До дзвонів поставили стачки з дерева. Коли пустили центральний дзвін, то від тертя загорілося дерево, а він до половини загруз у землю. При зіткненні дзвона з землею, був такий гул, який нагадував людський стогін, і чути його було аж у сусідні села. Всі інші дзвони також побили. Ініціаторами руйнування були місцеві комсомольці, вони ж і організували потім у ньому клуб. А перед самою війною  церкву перетворили на колгоспну комору. Коли почалася війна Черевко М. І. працював рахівником у колгоспі. Головував тоді Голяник Платон Терентійович. У церкві було повно зерна. Робили підпори, щоб не впали стіни. З району прийшов наказ спалити церкву. Коли голова колгоспу виїжджав з села, то сказав, щоб Михайло Іванович підпалив будівлю, але він цього не зробив, побоявся людського гніву. Все зерно роздав людям по відомості. Давав по дві, і по три норми, якби тільки німцям не залишилося. У 1942 році церкву знову відкрили, служити почав протиієрей Олександр Виноградов.

Не менш цікаву інформацію про подальшу долю Свято-Іллінської церкви ми почули з уст Москаленко Ольги Іванівни. Вона розповіла, що під час окупації німці хотіли спалити храм, наносили туди повно соломи. А люди-односельці: Гриценко Микита Лукич, Каблучка Тарас Гнатович, Черевко Онопрій Родіонович, Каблучка Григорій Гнатович, Черевко Іван Іванович, Москаленко Іван Юхимович (батько Ольги Іванівни), Гриценко Кіндрат Лукич, Гриценко Микола Іванович, Гриценко Іван Лукич не злякалися німців і виносили всю солому аж за село, таким чином зберігши церкву. У 1945 році будівлю відремонтували і вона почала діяти. До 1950 року служив отець Григорій. З 1950 до 1959 року — отець Іван. Після цього церку знову закрили, влаштувавши тут колгоспну комору. У 1990 році силами односельців і жителів навколишніх сіл церкву було відремонтовано. Кошти на ремонт виділив колгосп «Радянська Армія» на чолі з головою Яриною Олександром Федоровичем. У 1990 році почав правити отець Володимир. Після нього у 1995 році — отець Михаіл. З 2001 до 2006 року правив отець Мирон. З 2006 до 2007 — отець Володимир. У 2007 році знову почав правити отець Михаїл.

Історія ГЕС[ред. | ред. код]

Організатором будівництва Перегонівської ГЕС був Голяник Платон Терентійович (голова колгоспу у 1947—1953 р.р.). Восени 1949 року на березі річки Ворскла в районі броду було забито першого кілочка з табличкою: «Тут буде побудована ГЕС». Будівництво почалося весною 1950 року. Спочатку йшло повільними темпами. Возили волами камінь з Тахтаївського гранкар'єру.

Та мало-помалу, з кожним днем, будівництво набирало розмаху: підключились державні організації, з'явилася техніка, камінь стали привозити по річці баржами. З навколишніх колгоспів виділили людей. Каблучка А. М. розповідав, що робота була дуже важкою. Працювали з 6 години ранку і до 16 години. Всі роботи виконували вручну. Спочатку з землі зробили дамбу. Перегородили русло Ворскли. ЇЇ води потекли долиною. Дно річки вирівняли, настелили поли з дощок у місці, де пізніше поставили щити-шлюзи. Потім почали будувати приміщення станції. Одночасно будували і складське приміщення і контору. Відкриття ГЕСу відбулося на жовтневі свята 1954 року. Директором станції призначили Репешка М. Т., а після його смерті Філатова Г. Ф. На електростанції працювали 4 турбіністи: Жила В. Т., Хурда І. Д., Паліївець І. Д.,та 4 електрики: Черевко В., Козіс М. М., Годзь І. Т., Каблучка А. М. Проектна потужність станції 250 кВт (2 турбіни по 125 кВт). Досягнута потужність 205 кВт. Електроенергію використовували для освітлення навколишніх сіл. У колгоспі «Червона Армія» працювала пилорама. Станція працювала з 5 листопада 1954 року до 1964 року.

З 1956 року жителі 4 сіл (Перегонівка, Гарбузівка, Сокілка, Гайове) почали користуватись електроенергією в побуті. Це були перші 4 електрифіковані села в Кобеляцькому районі.

Після закриття в різні роки використовувалась як база відпочинку одного з ПТУ м. Комсомольськ та Кобеляцького ПТУ.

Іде будівництво. На передньому плані Голяник П. Т.
Іде будівництво. На передньому плані Голяник П. Т.
ГЕС працює, 1954 рік
Будівля ГЕС
Файл:1 Январь 2004 г. (2).jpg
Вид працюючої ГЕС

Історія школи[ред. | ред. код]

Історія Перегонівської школи. До 1912 року в селі Перегонівка працювала церковно-приходська школа, яка була розташована в окремому будинку. В ньому проживали батьки жителя села Перегонівка Гриценка В. В. А його прадід Нестір був першим вчителем цієї школи.

У 1912 році земство почало будувати початкову школу. Будівництво велося два роки. У 1914 році  було призначено учителями Легейду Якова Федоровича та Легейду Євдокію Родіонівну. Якова Федоровича забрали на фронт Першої світової війни, а завідуючою призначили Євдокію Родіонівну. Вчителька початкових класів — Анна Іванівна. Викладав закон божий піп Михайло Лабуниця (Лабунцов). Були царські табельні дні, у які не вчились, а ходили у церкву і співали релігійні пісні. Попечителем школи був Захарченко Василь Васильович. На Різдво привозив до школи паперовий мішок з цукерками і роздавав учням. У школі вчилися самі хлопці. Хто не хотів вчитися виганяли. Батьків у школу не викликали. Учні нікому не жалілися, бо боялися, що від батьків ще більше попаде. На місце Легейди Я. Ф. призначили  Прокопюк С. М. До школи ходили учні с. Перегонівка, Гарбузівка, Таранушичі, Темнівка, Тараненки, Шабельники, хутора Чайки[3].

1914 р.- Легейда Яків Федорович (перший учитель і завідуючий початковою школою)

1915 р.- Прокопюк Софія Маркелівна (вчитель і завідуюча школою)

Навчання в земській народній школі було безкоштовним. Викладання велося російською мовою. Вивчали 5 предметів: географія, природознавство, закон божий, арифметика, російська мова. Підручники: «Добрые семена», задачник Борисова і Сатарова. Розклад наперед не складали. Задавали багато домашніх завдань. Методи покарання: лінійка, били по руці декілька разів, ставили у куток на коліна. Зошитів не було. Земства присилали папір, учні самі розрізали його і склеювали. Чорнило було в пляшці. Канікули були на Масляну і на Різдво. Одягали все, що було можливо, навіть взуття розпарки[4].

У 1927—1930 р. Кіріченко Степан Дмитрович був завідуючим початковою  4 річною школою. Вчителькою початкових класів — Кіріченко Антоніна Григорівна. У школу ішли у 9 років.

У 1930—1941 р.р. — Попруга Борис Іванович — перший директор семирічної нсш. У школі навчалося 285 учнів (1930 р.) Було обладнано кабінети фізичний, хімічний, фізкультурний. У достатній кількості школа мала ковзани із взуттям, лижі, кеглі, два більярди. Велика увага приділялася фізичному вихованню. У 1930-31 роках школа зайняла перше місце по вирощуванню кролів у районі. У 1941 році найкращі учні по збиранню свинки на цукровому буряку були представлені на Всесоюзну с-г виставку, але війна не дала узяти участь. Працювала школа 11 ступеня (вечірня) для дорослих. Влітку був районний піонерський табір. 2500 дітей оздоровлялися із харківських шкіл. Піонервожатими працювали: Негребецька з Полтави, Галь Т. Г. з Гарбузівки, Каракуця Т. Г., Тітаренко П. Й.[5]

Хронологічна таблиця роботи директорів школи[ред. | ред. код]

до 1930-х р.р.     – Кіріченко Степан Данилович

1930—1941 р.р. — Попруга Борис Іванович

1941—1942 р.р. — Гофман Віктор Юрійович

1942—1948 р.р. — Рибалко Надія Іванівна

1948—1950 р.р. — Пісоцький Василь Терентійович

1950—1953 р.р. — Андрійченко Кузема Михайлович

1954—1961 р.р. — Гриценко Варфоломей Петрович

1965—1973 р.р. — Івашко Анатолій Семенович

1973—1978 р.р. — Шейко Борис Дмитрович

1978—1984 р.р. — Бережна Валентина Федорівна

1984—1992 р.р. — Годзь Світлана Миколаївна

від 1992 року — Гончаренко Людмила Володимирівна

У 1934 році відбувся перший випуск семирічки. У 1961 році — перший випуск восьмирічки. У 1990 році перший випуск дев'ятирічки. З 1912 по 2007 рік зі школи випущено 1076 учнів. У 1974 році приміщення було добудоване за кошти колгоспу. З'явилось ще чотири класні кімнати, роздягальня, майстерня.

 У 2006 році школа перейшла у нове приміщення.

У старому приміщенні кімнати переобладнали під медпункт, магазини (ПП Москаленко П. І.) та (Шабельник О. Г.), відділення зв'язку, а також відремонтували кімнату для святкування та поминальних обідів «Перегонівська світлиця».

Стара школа
Стара школа
Нова школа
Нова школа
Легейда Євдокія Родіонівна Перша вчителька школи (1914)
Легейда Євдокія Родіонівна та Яків Федорович — перші вчителі школи  (1914)
Викладач закону Божого піп Михайло Лабуниця (1915)
Викладач закону Божого піп Михайло Лабуниця (1915)
Педагогічний колектив 33-34 роки
Педагогічний колектив 33-34 роки
Педагогічний колектив 1990 рік
Педагогічний колектив 1990 рік
Екскурсія в Київ
Екскурсія в Київ
Зустріч з Зубко П. І. ветераном Великої Вітчизняної війни
Зустріч з Зубко П. І. ветераном Великої Вітчизняної війни

Голодомор[ред. | ред. код]

Пам'ятний знак жертвам голодомору
Пам'ятний знак жертвам голодомору

Найбільшим лихом для Перегонівки обернувся голодомор 1932—1933 р.р. У Перегонівці у 1932 році проживало 609 чоловік, а під час голодомору померло 328. Людей ховали в 4 загальних ямах. Де три з них невідомо. На місці четвертої у 2000 році на старому цвинтарі села встановлено пам'ятний знак жертвам голодомору 1932—1933 р.р.

Мартиролог (список померлих) та спогади виживших зібрав Голяник В П. у своїй книзі «Трагічні сторінки моєї моєї вітчизни», про голод у Кобеляцькому районі.

Також в цій книзі мартирологи та спогади людей із сіл Красне, Іванівка, Солошино, Прощуради, Озера, Шабельники, Гарбузівка, м. Кобеляки.

Джерело (Голяник В. П. Трагічні сторінки моєї вітчизни — видання четверте доповнене — Кобеляки: КП «Видавництво Кобеляки», 2013. — 232 с. ISBN 978-966-8211-35-5[6])

Ознайомитись з текстом книги можна тут : https://sites.google.com/site/peregonivskazosh/

На хуторі Шабельники було 210 чоловік (28 хат), померло 134 чоловіки (із спогадів Шабельника Івана Оксентійовича)

Дослідник голодомору з с. Гарбузівка Жук Григорій Іванович зібрав дані про померлих у своєму селі (хутори Бекет, Гарбузівка, Полозківка, Прапірнівка, Стряпанівка, Ярини, Янчі). Проживало 717 чоловік. Із них померло 363. Він же склав і мартиролог цих людей.

Голод у Перегонівці, Гарбузівці, Шабельниках почався із стихійного лиха. 28 червня 1932 року пройшов великий дощ з градом і вибив всі посіви. Люди залишились без урожаю. Восени приїхали представники з району і вивезли увесь хліб. Залишки харчів, посівний матеріал і все що було у хатах забирали активісти, які регулярно мародерствували. Люди вирізали худобу, ховали все їстівне, по можливості тікали з села. Активістами ставали ті, хто не хотів і не міг робити. Вони ходили із залізними піками і шукали зарите зерно штрикаючи піками долівки, городи і навіть купи гною. До зими вигребли все.

Люди їх пам'ятають.

Активісти Перегонівки: Яковенко Марія — сама клята (вулична кличка «Гей», ввійшла в історію села тим, що вимагала попарувати всіх кобил за 24 години), Уфаєва Галя, Квач Данило, Трайно Іван, Гриценко Степан, Гриценко Аністрат, Павленко Іван, Каблучка Петро, Москаленко Іван, Шенгур Олександр, Гавриш (чужий).

Активісти Шабельників: Дробітько Іван, Димнич Тетяна, Шабельник Марія, Паліївець Данило.

Активісти Гарбузівки: Чернець Микита, Лісний Михайло, Ведмеденко Пилип, Годзь Андрій, Галь Андрій.

І тоді в селах від голоду почали мерти люди. Мертві лежали скрізь і в будинках і на полях і на вулицях. Кожний ранок по селу їздила підвода на яку вантажили трупи померлих, вперемішку з іще живими. Скидали штабелями в загальні ями, присипали землею. І так кожний день.

Живі ходили пухлі з голоду, із ран текла вода. В кого залишалась корова або вівця — виживали на молоці. Дуже виручала риба, якої тоді у Ворсклі було багато.

Їли все що було навколо: пусті кукурудзяні качани, тирсу, листя з дерев, кропиву, лободу, грицики, квасець, молчай, м'яту, жолуді, цвіт акції, рогіз, осоку, спориш, мишей, жаб, горобців, кішок, собак, їжаків, ворон. Біля скотомогильників чергували, щоб взяти шматок падалі, або хоч пососати кістки. І в Перегонівці і в Гарбузівці були випадки людоїдства.

В Перегонівці в ці роки був патронат для дітей — сиріт. Туди приймали і приблудних. Годували всіх. Але діти часто не доходили і вмирали прямо біля нього. Якщо учень вмирав на уроках то вчитель на тачці відвозив його додому.

Восени 1933 року урожай був добрий і ті хто вижив одержали хліб. Голод закінчився.

А голод 1947 року села перенесли набагато легше.

По словах старих людей село грабували всі. І в період революції та громадянської війни і в період колективізації і німці. Але найстрашнішими були свої — активісти.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Файл:Памятник загиблим воїнам.JPG
Пам'ятник загиблим воїнам

Не менш значною трагедією краю була і Друга світова війна. Із сіл Перегонівка, Гарбузівка, Шабельники було мобілізовано 207 чоловік. З них 122 загинуло, а 85 залишилися і повернулися додому. Всі учасники війни нагороджені орденами і медалями СРСР. До наших днів дожило лише двоє з них. Це Каблучка Іван Гаврилович та Каблучка Андрій Микитович. Як пам'ять про загиблих височіє у центрі села в сільському парку пам'ятник воїнам загиблим у роки ВВв. Поряд знаходяться чотири могили радянських льотчиків, які загинули у боях поблизу Перегонівки.

Нумерація могил з півночі на південь: 1 могила — полковник Веселов Полікарп Григорович (04.10.1901 — 1943). 2 могила — майор Ушаков Петро Сергійович (04.10.1907 — 1943). 3 могила — Удін (або Юдін) Ф. Л. (1899 — 10.10.1943). 4 могила — два невідомих солдати (перезахоронені з Ворчиної балки у 1952 році).

Місця поховань німецьких солдатів: 5 чоловік поховані з північного боку біля церкви (могила не збереглась), 2 чоловіки біля старого дитсадка (там де колонка) — могила також не збереглась.

Під час оборони села основні бої проходили в районі Ворчиного садка. Багато там полягло і односельців і воїнів армії.

Під німецькою окупацією село було 2 роки. З 15 вересня 1941 по 25 вересня 1943 року.

Після окупації німці — тиловики розпустили колгосп, розділили село на десятихатки і роздали землю. Працьовитим дали по 6 га, менш працьовитим по 3 га, лінивим землі не давали. Обклали податками. Багато молоді забрали на роботу в Німеччину. Одружених не брали і тому часто заключали фіктивні шлюби. Старостою села був Гриценко Марко Несторович, поліцаями — Хурда Василь, Сула Санько, Жила Борис, Шабельник Григорій. Оцінки їх діяльності суперечливі, але не звірствували. Перед відступом німці зазвичай села палили. Так Сокілка була спалена, а Перегонівка ні. Вроді домовився за це староста села. Після війни були засуджені.

Після визволення села в ньому розміщався штаб 5 повітряної армії, а аеродром був за Ворчиним садком у полі.

Спогади учасників війни, тилу, дітей війни зібрав Голяник В. П. у своїй книзі " Заради життя на землі ".

Ознайомитись з текстом книги можна тут : https://sites.google.com/site/peregonivskazosh/

Історія колгоспів[ред. | ред. код]

Щоб дізнатися більше інформації про утворення та існування колгоспів, ми зустрілися з колишніми керівниками колгоспу «Радянська Армія» (пізніше «Ворскла») Гриценком Валерієм Васильовичем та Шабельником Іваном Івановичем. Під час бесіди нам вдалося дістати інформацію про утворення першого колгоспу, всіх голів та роки їх головування. Валерій Васильович та Іван Іванович розповіли, що перший колгосп у селі утворився у 1929 році у тій частині, що називають «Заяр», і називався «Новий лан». Головою обрали Калашникова Нестора Васильовича, який головував з 1929 по 1931 рік. А у тій частині, що називають «Лисівка», утворився колгосп «Вільний орач». Його головою став Марко Гриценко. Пізніше вони об'єдналися і прийняли до себе хутір Шабельники.

У 1933—1938 р.р. головував Магіс Ілля Семенович (за спогадами очевидців не відрізняв пшениці від ячменю). У 1938—1441 р.р. головою колгоспу був Голяник Платон Терентійович. У 1945 році — Каблучка Петро. У 1946 році — Киценко Іван Дмитрович.

Після Другої світової війни села Перегонівка, Гарбузівка, Соснівка і Шевченки було об'єднано в один колгосп ім. Молотова. З 1947 по 1953 рік знову головував Голяник Платон Терентійович. У 1953 році головою став Черевко Михайло Овсійович.

У 1954 році села Перегонівка, Гарбузівка і Шабельники об'єдналися в один колгосп «Червона Армія». З 1955 по 1961 рік головою був Тітаренко Василь Семенович. З 1961 по 1968 рік головував Зінченко Іван Федорович. З 1968 по 1974 рік — Репешко Іван Панасович. У 1974 році до колгоспу «Червона Армія» було приєднано село Кірове і утворився новий колгосп ім. Чкалова. Головою з 1974 по 1983 рік був Андрійченко Олександр Мефодійович. З 1983 по 1984 рік головував Кльоз Георгій Вікторович.

У 1984 році Перегонівка, Гарбузівка, і Шабельники від'єдналися і утворили колгосп «Радянська Армія», а пізніше він став називатися «Ворскла». З 1984 по 1998 рік головою був Ярина Олександр Федорович. З серпня 1998 по березень 1999 року головував Калакуцький Олексій Андрійович.

Правління к-пу
Правління к-пу
Працівники тракторної бригади
1995 РІК ТРАКТОРНА БРИГАДА[7]
ГЕС
ГЕС
Буряководи.
Буряководи.
Учасники самодіяльності
Учасники самодіяльності ВЕРХНІЙ РЯД 1 АНАНКО ПОЛІНА ТИМОФІЇВНА   2 ГРИЦЕНКО НАСТЯ СЕРГІЇВНА    3 СЛІПКО КАТЕРИНА 4 МОРОЗ МАРІЯ ІВАНІВНА 5 ГОЛЯНИК НЕЛЯ СТЕПАНІВНА 6 ШПАКОВ ІВАН СТЕПАНОВИЧ НИЖНІЙ РЯД 1 ШАБЕЛЬНИК ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ 2 БУТКО ОЛЕКСАНДР  3 СИЗЬКО МАРІЯ АНДРІЇВНА  4 БАЛЯСНИЙ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ 5 ГРИЦЕНКО ГРИГОРІЙ ЄВГРАФОВИЧ 6 ЖИЛА ВАСИЛЬ МИТРОФАНОВИЧ
Перевірка готовності до жнив
1948 рік. Перевірка готовності до жнив
Робота на току 1947 рік
Робота на току 1947 рік
Хліборобська династія Шабельник І. Ф.
Хліборобська династія Шабельник І. Ф.
Перегонівські троїсті музики
Перегонівські троїсті музики СТОЯТЬ 1 ГОЛЯНИК ПЛАТОН ТЕРЕНТІЙОВИЧ 2 УПОВНОВАЖЕНИЙ З РАЙОНУ СИДЯТЬ 1 ШАБЕЛЬНИК ІВАН ФЕДОРОВИЧ 2 ШАБЕЛЬНИК ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ 3 КАБЛУЧКА ІВАН МИКИТОВИЧ 4 КАБЛУЧКА АНДРІЙ МИКИТОВИЧ 5 ЧЕРЕВКО ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ 6 СУЛА ОЛЕКСАНДР ЮХИМОВИЧ 7 ЧЕРЕВКО МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ 8 ? 9 КАБЛУЧКА ПАНЬКО МЕФОДІЙОВИЧ
Найкращі шовководи колгоспу
Найкращі шовководи колгоспу   1 ЖИЛА ПАВЛО КАЛИНОВИЧ ; 2 НАЧАЛЬНИК НОВОСАНЖАРСЬКОЇ БАЗИ ; 3 ГОЛЯНИК ОЛЬГА ФЕДОРІВНА ; 4 ШАБЕЛЬНИК ЯКИМ АНДРІЙОВИЧ ; 5 ЖИЛА НАСТЯ ФЕДОРІВНА ; 6 ГРИЦЕНКО НАСТЯ МИКОЛАЇВНА ; 7 БІГДАН КИРИЛО ФЕДОРОВИЧ ; 8 ЯКОВЕНКО ГАННА ФЕДОРІВНА (ДИТИНА) ; 9 ПЕРЕВЕРТАЙЛО ТЕТЯНА ЯВДОКИМІВНА ; 10 ГОЛЯНИК ЮЛІЯ ПЛАТОНІВНА.
Працівники СТФ
1980 рік. Працівники СТФ 1 ВАЛЬЧУК НАДІЯ ІВАНІВНА 2 ШАБЕЛЬНИК НАДІЯ ЄГОРІВНА 3 ГРИЦЕНКО ВІРА ЛЕОНТІЇВНА 4 НОВОПИСЬМЕННА ЛІДІЯ МАКАРІВНА 5 ЗІНЧЕНКО НАДІЯ СТЕПАНІВНА СИДИТЬ — СТЕСЕНКО МАРІЯ МИХАЙЛІВНА
Президія зборів
1960 рік Президія зборів 1 ЯКОВЕНКО ПЕТРО ФЕДОСІЙОВИЧ (БУДІВЕЛЬНИК) 2 ШПАКОВ ІВАН СТЕПАНОВИЧ (ГОРОДНИК) 3 ТРОШИН ПАВЛО ЯКОВИЧ (БУХГАЛТЕР) 4  ГРИЦЕНКО ВАРФОЛОМІЙ ПЕТРОВИЧ (ДИРЕКТОР ШКОЛИ) 5 ТІТАРЕНКО ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ (ГОЛОВА КОЛГОСПУ) 6  ТОНКАЧОВА НІНА ВАСИЛІВНА  (МЕДСЕСТРА) 7 ШАБЕЛЬНИК ЮХИМ ОКСЕНТІЙОВИЧ (БРИГАДИР) 8 ЧАУС ІВАН МИХАЙЛОВИЧ (ЗАВКЛУБ, ГОЛОВА С/Р)

Колгоспи села Перегонівка  

РОКИ

НАЗВА

КОЛГОСПУ

СЕЛА

ЯКІ ВХОДИЛИ В КОЛГОСП

ГОЛОВА

КОЛГОСПУ

1

1929—1933

артіль

«Новий лан»

с Перегонівка

участок " ЗАЯР "

Калашников

Нестор Васильович

2

1929—1933

артіль

" Вільний орач "

с Перегонівка

участок  " Лисівка "

Гриценко  Марко

3

1933—1938

колгосп

" Червона Армія "

об'єднались дві артілі

і хутір Шабельники

Магіс

Ілля Семенович

4

1938—1441

колгосп

" Червона Армія "

об'єднались дві артілі

і хутір Шабельники

Голяник

Платон Терентійович

5

1941—1943

не працював

6

1943—1945

колгосп

" Червона Армія "

с. Перегонівка, Гарбузівка, Соснівка і Шевченки

Каблучка Петро

7

1946

колгосп

" Червона Армія "

с. Перегонівка, Гарбузівка,

Соснівка і Шевченки

Киценко

Іван Дмитрович

8

1947—1953

колгосп

" Червона Армія "

с. Перегонівка, Гарбузівка,

Соснівка і Шевченки

Голяник

Платон Терентійович

9

1953

колгосп

ім. Молотова

с. Перегонівка, Гарбузівка, Соснівка і Шевченки

Черевко

Михайло Овсійович.

10

1954—1961

колгосп

«Радянська Армія»

села Перегонівка, Гарбузівка і Шабельники

Тітаренко

Василь Семенович

11

1961—1968

колгосп

«Радянська Армія»

села Перегонівка, Гарбузівка і Шабельники

Зінченко

Іван Федорович

12

1968—1974

колгосп

«Радянська Армія»

села Перегонівка, Гарбузівка і Шабельники

Репешко

Іван Панасович

13

1974—1983

колгосп

ім. Чкалова

села Перегонівка, Гарбузівка, Шабельники  і Кірово

Андрійченко

Олександр Мефодійович

14

1983—1984

колгосп

ім. Чкалова

села Перегонівка, Гарбузівка, Шабельники  і Кірово

Кльоз

Георгій Вікторович

15

1984—1998

«Радянська Армія», потім  " Ворскла "

села Перегонівка, Гарбузівка, Шабельники 

Ярина

Олександр Федорович

16

1998—1999

колгосп  

" Ворскла "

села Перегонівка, Гарбузівка, Шабельники 

Калакуцький

Олексій Андрійович

17

2000

колгосп ліквідовано

Пам'ятки природи[ред. | ред. код]

Чудова й природа перегонівського краю. У ньому знаходиться Перегонівський ландшафтний заказник місцевого значення, утворений 1979 року. На його 150-гектарній площі ростуть багато видів цінних рослин.

Відомі люди[ред. | ред. код]

  • Гриценко Микола Олімпійович

Народився  24 червня 1912 року на станції Ясинувата на Донбасі. У с. Перегонівка народилися і жили його діди і прадіди, а також батько Олімпій Іванович. У дитинстві неодноразово приїздив з батьком до с. Перегонівка. Був відомим актором театру і кіно. Знявся у близько 80 кінофільмах. Працював у Московському Академічному театрі імені Євгена Вахтангова. Зіграв ролі у кінофільмах, «Ходіння по муках»(Рощин), «Сімнадцять миттєвостей весни»(німецький генерал) та у багатьох інших. На сцені створив хвилюючий образ Мамаєва у виставі «На всякого мудреця доволі простоти» за О. Островським, грав у «Дяді Вані», «Господах Головльових», у «Чайці» та інших. У 1964 році отримав звання народного артиста СРСР. Потім переніс тяжкий інфаркт. У 1965 році знову поринає у роботу. Знявся у фільмах «Російський ліс» за Л.Леоновим, «Мати і мачуха», «Людина без паспорта», «Анна Кареніна»(Каренін), «Ад′ютант його превосходительства», «Журавушка». У 1979 році під час зйомок фільму "Засланець № у Миколи Олімпійовича стався серцевий напад. 7 грудня 1979 року стрічку вдалося завершити. Лишалося озвучити всього один епізод. Але зробити цього Гриценко М. О. вже не зміг. 8 грудня 1979 року Гриценко Микола Олімпійович помер.

  • Гриценко Лілія Олімпіївна

Народилася 1917 року у м.Горлівка на Донбасі. Сестра Гриценка М. О. У дитинстві разом з братом також часто бувала у Перегонівці. Відома актриса театру і кіно. З 9 років мріяла стати актрисою. Вчилася у К. С. Станіславського. Творчий злет почався у 1940-50 роках. Знялася більш ніж у 60 фільмах («Прощай, Америко», «Римський — Корсаков», «Вірні друзі», «Хованщина», «Чужа біда», «Горизонт» та інших). У 1989 році Лілія Олімпіївна Гриценко померла. Похована у Москві.

Народився 1910 року в селі Перегонівка. У 1929 році закінчив Кобеляцьку кооперативну профшколу. В 30-х р.р. в м. Мічурінську закінчив сільськогосподарський інститут, факультет садівництва. До 1941 року був директором сільськогосподарського технікуму в м. Тирасполі. В 1941 році разом із технікумом евакуювався в тил. В період окупації працював директором технікуму в Комі АСР. У 1944 році працював в м. Кишиневі в сільськогосподарському інституті. В 60-х р.р. переїхав до м. Києва. Працював у Голосієві в Українській сільськогосподарській академії. Каблучка Г. О. — доктор сільськогосподарських наук, професор, автор багатьох видань про садівництво. Неодноразово приїздив до Перегонівки. Відвідував сім'ю Гриценко В. І., товаришував з її чоловіком Іваном Марковичем. Допоміг колгоспу придбати саджанці для фруктового саду. У шкільному музеї ми познайомилися з книгами, які подарував Григорій Олексійович  у 1987 році рідній Перегонівській школі.

  • Черевко Іван Михайлович

Народився 1 липня 1943 року в селі Перегонівка. Закінчив Перегонівську семирічну школу, потім Сокільську середню школу. Навчався у залізничному училищі в м. Донецьку. Потім закінчив Львівське вище військово-політичне морське училище. Має військове звання: «капітан 2 рангу». Працював у Грузії в м. Тбілісі викладачем у військово-політичному училищі. Зараз Іван Михайлович проживає у м. Липецьку Московської області. Черевко І. М. — доцент кафедри психології, кандидат педагогічних наук. Має понад 115 публікацій наукових робіт. Щорічно приїздить у рідне село. Відвідує школу. Шкільна бібліотека має у своєму фонді наукові праці Івана Михайловича, подаровані ним особисто. 

Місцева поетеса та організатор культурних заходів. Неодноразово вірші Біленко Л. Д. друкувалися в районній газеті «Колос»

  • Казанко Олександра Іванівна

Місцева поетеса, автор книг «Я так закохана в життя», «Зупинись, мить, ти прекрасна!», 

Сучасний стан села (2008 рік)[ред. | ред. код]

Перегонівка розташована на правому березі річки Ворскла у лісостеповій природній зоні в центральній частині Кобеляцького району. Входить до складу Кіровської сільської ради. Сусідні села: Гарбузівка, Кірове, Суха, Шенгури, Соснівка, Гайове, Сокілка (Правобережна та Лівобережна), хутір Шабельники.

Відстань до районного центру міста Кобеляки 12 кілометрів. Існує автобусне сполучення (середа, п'ятниця, неділя) з районним центром.

Станом на 20 лютого 2008 року у населеному пункті проживає 297 осіб. З них 135 чоловіків і 161 жінка, 90 осіб пенсійного віку, 46 осіб шкільного віку (від 7 до 16 років), 11 осіб дошкільного віку (від 0 до 6 років). Найстарішим жителем є Черевко Михайло Іванович (1918 р.н.). Кількість дворів на 20 лютого 2008 року становить 194 двори. У 65 з них люди не проживають.

У селі працює Перегонівська загальноосвітня школа 1-2 ступенів, у якій навчаються 67 учнів (станом на 20.02.2008). У населеному пункті є дитячий садок, діюча Свято-Іллінська церква, сільський клуб, 1 господарський магазин та 2 продуктові, відділення зв'язку, фельдшерсько-акушерський пункт, історико-краєзнавчий музей.

На території села існують фермерське господарство «Олена» та АФ «Перегонівська», а також одноосібні селянсько-фермерські господарства.

Село газифіковане, має водогін та асфальтовані вулиці.

ЗНАЧУЩІ  ОБ΄ЄКТИ  с. ПЕРЕГОНІВКА

НАЗВА  ОБ΄ЄКТА

РОКИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ

СУЧАСНИЙ СТАН  (01.01.2014 р.)

1

Свято-Іллінська церква

1908—2014

працююча

2

Перегонівська школа(старе приміщення)

1912—2006

аварійна, 2 магазини, ФАП, світлиця

3

Перегонівська ГЕС

1954—1964

будівля не використовується

4

Посаджений сільський парк

1954 ?

5

Споруджено пам΄ятник полеглим воїнам

1954 ?

6

Дитсадок

1967—2008

будівля не використовується

7

Тракторна бригада

1970—2001

розібрана

8

Колгоспний тік

1972—2014

працюючий

9

Свиноферма

1978—2001

розібрана

10

Молочно-товарна ферма

1985—2001

2 корпуси розібрані, інші 2 — склади

11

2-х поверхова контора колгоспу

1985—2000

реконструйована, як школа

12

Пам'ятник жертвам голодомору

2000

13

Перегонівська школа (нове приміщення)

2006—2014

працююча

14

Дитсадок  " Сонечко " на 1 поверсі школи

2013

працюючий

Події

колгоспні роки

1929—2000

голодомор

1932—1933

примусове переселення хуторян у Перегонівку

1939

німецька окупація

1941—1943

в селі проведена електрика

1954

асфальтна дорога до Кобеляк   (Озірська)

1973

заасфальтовано вулиці села Перегонівка

1988

в селі проведено водогін

2002

село газифіковано

2002

Всі матеріали даної статті взяті з пошукових робіт учнів Перегонівської школи та архівів і спогадів жителів села.

Фотознайомство з селом та його жителями[ред. | ред. код]

Оберіг села
Оберіг села
Перегонівська ГЕС
Перегонівська ГЕС
Свято Івана Купала (перегонівський пляж)
Свято Івана Купала (перегонівський пляж)
Свято Івана Купала (гуляємо ми добре).
Свято Івана Купала (гуляємо ми добре).
Природа Перегонівки
Природа Перегонівки
Пішохідний міст через р. Ворскла
Пішохідний міст через р. Ворскла
Наші артисти
Наші артисти
Ансамбль Чарівниця
Ансамбль Чарівниця
День моряка 2015
День моряка 2015
Хокей на Ворсклі
Хокей на Ворсклі
Випускники 2015 року Перегонівська школа
Випускники 2015 року Перегонівська школа
Дитсадок Сонечко
Дитсадок Сонечко
Педколектив школи.
Педколектив школи.
2013 ДЕНЬ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ
2014 ДИТЯЧЕ СВЯТО
2014 ДИТЯЧЕ СВЯТО
Мисливці села
Мисливці села

Також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 1862. Список населенных мест. Полтавская губерния, Центральный Статистический комитет МВД., Н.Штиглиц, Cанктпетербург. ISBN-10(13):1862_33000908).
  2. Справочная клировая книга по Полтавской епархии на 1912 год
  3. Зі спогадів Шабельника Семена Паньковича, 1902 року народження, жителя села Шабельники
  4. Зі спогадів Григорія Левковича Москаленка, 1902 року народження, жителя села Перегонівка
  5. Зі спогадів Попруги Бориса Івановича
  6. Голяник В. П. Трагічні сторінки моєї вітчизни — видання четверте доповнене — Кобеляки: КП «Видавництво Кобеляки», 2013. — 232 с. ISBN 978-966-8211-35-5
  7. 1

Джерела[ред. | ред. код]

  • Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009.— 760 с.

Посилання[ред. | ред. код]