Перелік міст Середзем'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

У цій статті перелічуються всі міста і укріпленні поселення Середзем'я, вказані в легендаріумі Дж. Р. Р. Толкіна та на мапах до нього упродовж трьох епох і початку Четвертої. Міста в Амані див. Аман. Міста Нуменору — Нуменор.

Зміст

Міста Белеріанду[ред.ред. код]

Докладніше див. Белеріанд.

Аглон[ред.ред. код]

Фортеця синів Феанора Келегорма та Куруфіна в ущелині Аглонів прохід, що з'єднувала Лотлан та Східний Белеріанд. Столиця Гімладу. Зруйнована в результаті Дагор-Браголлах (Битва Раптового Полум'я).

Амон-Руз[ред.ред. код]

У перекладі з синдарину означає «Лисий Пагорб». Останнє поселення Малих Гномів на вершині однойменного пагорба, що знаходився на рівнині Талат-Дірнен, неподалік від південної межі Бретільського Лісу. Мовою гномів називалося Шарбгунд. В часи Туріна Турамбара там жили лише гном Мім та його сини Кгім та Ібун. Житло стало лігвом ватаги розбійників, котрими командував Турін.

Ангбанд[ред.ред. код]

Докладніше див. Ангбанд.

«Залізне Пекло» або «Залізна в'язниця» — велика підземна тюрма-фортеця Мелькора на північному заході Середзем'я, що була його допоміжною твердинею до зруйнування Утумно і полонення. Після втечі з Валінора і викрадення Сильмарилів стала його резиденцією. Звідти Моргот керував знищенням ельфійських королівств Белеріанду і в ній тримав своїх численних рабів взятих у полон під час Белеріандських війн. Зруйнована під час Війни Гніву. Місце де знаходився Ангбанд разом з усіма землями західніше Синіх Гір (крім Ліндона) опустилось на морське дно.

Барад-Німрас[ред.ред. код]

«Вежа Білого Рогу» — фортеця зведена Фінродом Фелагундом у Фаласі на мисі розташованому на захід від Еглареста для стеження за морем. Зруйнована армією Моргота, що вдерлась у Фалас через рік після Нірнает-Арноедіад (Битви Незліченних Сліз).

Брітомбар[ред.ред. код]

Найпівнічніша Гавань Фаласу, де жили ельфи — мореплавці з народу телерів (синдари — фалатріми), якими правив Кірдан Корабельник. Це було прекрасне місто-фортеця з кам'яними причалами та пірсами. Зруйнований армією Моргота, що вдерлась у Фалас через рік після Нірнает-Арноедіад (Битви Незліченних Сліз).

Віньямар[ред.ред. код]

«Нова Оселя» — підземні чертоги, де жили нолдори під проводом Тургона. Розташовувався на березі моря, у Неврасті, під горою Терас. Віньямар був покинутий через сто років після заселення, в зв'язку зі зведенням міста Гондолін, куди переселився весь народ Тургона на чолі з володарем. У Віньямар прийшов Туор, шукаючи Тургона, і там на березі моря йому явився Улмо, що прорік йому швидке падіння Гондоліну.

Гондолін[ред.ред. код]

Докладніше див. Гондолін

Ондолінде («Прихована Твердиня») — місто короля нолдор Тургона збудоване на пагорбі посеред прихованої долини Тумладен оточеній Ехоріатом (Окружними Горами). Це було велике і гарне білокам'яне місто, що будувалось за подобою Тіріону на Туні. Схований в утаємниченому місці Гондолін простояв довше від усіх ельфійських королівств Белеріанду. Однак, завдяки необережним словам Гуріна, що були сказані біля прихованої брами в долину Тумладен, Моргот дізнався про його місцезнаходження. Згодом через зраду племінника Тургона Маегліна армада орків, балрогів і драконів вдерлась у долину і обложила місто. В битві на вулицях міста загинули Тургон і більшість його народу, але частині разом з Туором, його дружиною Ідріль Келебріндаль та сином Еаренділом вдалось врятуватись і відійти на південь до Арверніену, де розташувались поселення втікачів зі зруйнованих королівств та вцілілих аданів.

Гімрінг[ред.ред. код]

Фортеця на вершині однойменного пагорба (його назва означає «Вічнохолодний») між Гімладом і Лотланом, що належала старшому з синів Феанора Маедросу. Зруйнована армією Моргота після Нірнает-Арноедіад (Битви Незліченних Сліз). Руїни фортеці Маедроса залишились над водою і після Війни Гніву, оскільки вершина пагорба перетворилась на острів.

Егларест[ред.ред. код]

Столиця королівства Фалас і найпівденніша Гавань королівства, де жили ельфи-мореплавці з народу телерів (синдари — фалатріми), якими правив Кірдан Корабельник. Це було прекрасне місто-фортеця з кам'яними причалами та пірсами. Зруйнований армією Моргота, що вдерлась у Фалас через рік після Нірнает-Арноедіад (Битви Незліченних Сліз).

Ейтель-Сіріон[ред.ред. код]

«Джерело Сіріону» — столиця королівства нолдорів Півночі, головна фортеця Фінголфіна та його сина Фінгона. Розташовувалась у верхів'ях ріки Сіріон на східних схилах Еред-Ветрін (Гори Тіні). Також мала назву Барад-Ейтель — «Вежа Джерела». Під час Дагор-Браголлах (Битва Раптового Полум'я) біля стін Ейтель-Сіріон загинув Гадор Золотоволосий та його син Гундор. Завдяки міці й висоті Еред-Ветрін вогняні потоки, що ринули з Тангородриму було стримано, а ельфи та люди змогли втримати Гітлум і ні орки, ні балроги не змогли прорватись туди. Через сім років Моргот кинув проти Гітлуму нову армію, в бою біля Ейтель-Сіріон загинув син Гадора Галдор Високий, але син його Гурін прогнав орків від Еред-Ветріну і переслідував їх по пісках Анфаугліту. Під час Нірноед-Арноедіад (Битва Незліченних Сліз) фортецю разом з усім королівством нолдорів Півночі було захоплено і зруйновано.

Менегрот[ред.ред. код]

Докладніше див. Доріат.

«Тисяча Печер» — підземне місто-палац короля Елу Тінгола та королеви Меліан. Столиця Прихованого королівства ельфів — синдарів Доріат. Після вбивства Тінгола гномами Ногрода, що викрали Наугламір та Сильмарил, зазнало розорення внаслідок війни між Ногродом і Доріатом. Відновлене сином Берена і Лутіен (дочки Тінгола) Діором. Остаточно знищене синами Феанора, котрі пред'явили свої права на Сильмарил. Битва у Менегроті стала другим братовбивством після Альквалонде. У битві загинули Келегорм, Куруфін і Карантір, а також Діор і його дружина Німлот.

Мінас-Тіріт на Тол-Сіріон[ред.ред. код]

Докладніше див. Мінас-Тіріт # Мінас-Тіріт (Перша Епоха).

Вежа-фортеця на острові Тол-Сіріон у верхній течії ріки Сіріон, що текла Сіріоновим Проходом між Еред-Ветрін (Гори Тіні) та Ехоріат (Окружні Гори). Зведена королем Нарготронда Фінродом Фелагундом сином Фінарфіна для закриття арміям Моргота шляху через Сіріонів Прохід. Вежами Мінас-Тіріта управляв молодший брат Фінрода Ородрет. Через два роки після Дагор-Браголлах (Битва Раптового Полум'я) військо очолюване Сауроном захопило фортецю, наславши на захисників темну хмару жаху. Ородрету з частиною гарнізону вдалось прорватись і відступити в Нарготронд. Відтоді місце це отримало назву Тол-ін-Гаурот (Острів Вовкулаків), оскільки Саурон оселив там вовків-перевертнів та вампірів, і жодна жива істота не могла прослизнути непомітно повз вежі фортеці, з якої Саурон оглядав довколишні землі. Так він вистежив і схопив Берена, Фінрода Фелагунда і його супутників, що, прийнявши подобу орків, просувалися на північ. Від вовкулаки загинули всі супутники Берена і Фінрода, що здолав вовка, але й сам помер від отриманих ран. Після перемоги Лутіен та гончака Гуана над Сауроном, який втік до Таур-ну-Фуін, фортеця зруйнувалася.

Нарготронд[ред.ред. код]

Докладніше див. Нарготронд.

«Велична підземна фортеця річці Нарог». Печерне ельфійське місто, столиця однойменного королівства нолдорів, чиї володіння розташувались по обох берегах ріки Нарог. Збудована гномами Белегоста для короля Фінрода Фелагунда. При цьому з печер було вигнано малих гномів, що першими обжили їх, влаштувавши своє поселення Нулукіздін. Після відходу Фінрода разом з Береном на північ і його загибелі в підземеллях Тол-ін-Гаурот, містом і державою став правити його молодший брат Ородрет. Його радником і полководцем став Турін, що отримав прізвисько Мормегіл — Чорний Меч. З його поради через Нарог було зведено величний міст, що зіграв фатальну роль. Величезне військо орків та дракон Глаурунг Урулокі напали на армію нарготрондців під проводом Ородрета і знищили їх усіх, крім Туріна обличчя якого захищала гномівська маска. Далі орки і дракон безперешкодно пройшли по мосту через Нарог і захопивши місто, зруйнували його дощенту. Після того як Турін вбив Глаурунга, Мім останній з малих гномів, оселився в руїнах Нарготронда, попри дух дракона. Однак, невдовзі його там відшукав батько Туріна Гурін і вбив за зраду людей Туріна.

Рерір[ред.ред. код]

Фортеця на західному схилі однойменної гори, біля витоку річки Великий Геліон. Столиця королівства Таргеліон або Дор-Карантір, яким правив один з синів Феанора Карантір. Зруйнована після Дагор-Браголлах (Битва Раптового Полум'я).

Утумно або Удун[ред.ред. код]

Докладніше див. Утумно.

Перша фортеця Мелькора на півночі Середзем'я (розташовувалась на землях які пізніше отримали назву Фородвайт). Зруйнована валарами напередодні виходу елдарів на Захід, а сам Мелькор був взятий у полон, руки йому скували ланцюгом Ангаінором і триста років він перебував в ув'язненні в Чертогах Мандоса.

Міста Гондору[ред.ред. код]

Докладніше див. Гондор.

Гарлонд[ред.ред. код]

У перекладі з синдарину означає «Південні гавані». Пристань Мінас-Тіріта на Андуїні розташована неподалік від полів Пеленора та південної ділянки стіни Раммас-Ехор. Тут зустрічали кораблі що прибували з південних земель. У Гарлонд 15 березня 3019 р. Т. Е. на підмогу Мінас-Тіріту кораблями корсарів прибув Арагорн та його люди з Сірого Загону.

Дол-Амрот[ред.ред. код]

Докладніше див. Дол-Амрот.

Місто-фортеця на однойменному мисі названому на честь загиблого неподалік у водах затоки Белфалас у 1981 році Третьої Епохи короля ельфів Лоріену Амрота. Є центром землі Дор-ін-ерніл. У місті знаходились Тіріт-Аеар (Морська фортеця) та замок правителів. Правителі Дол-Амрота мали титул князів і, як і більшість їх підданих, були чистокровними нащадками нуменорців. Після поранення у Пеленнорській битві Фарамира князь Дол-Амрота Імрагіль виконував обов'язки намісника.

Елделонд[ред.ред. код]

«Гавань Ельфів» — поселення зелених ельфів — нандорів засноване в гирлі річки Мортонд (неподалік від Дол-Амрота) ще в Епоху Дерев. Після Війни Гніву в Елделонді також оселились ельфи — синдари з Фаласу та Доріату. З початком Третьої Епохи населення Елделонду поволі відпливає на захід до Тол-Ересеа і у 1981 році туди відпливли останні мешканці.

Емін-Арнен[ред.ред. код]

Місто-фортеця збудоване князем Ітіліену намісником Фарамиром на вершині однойменних пагорбів у Четверту Епоху. Новий центр краю Ітіліен, що замінив непридатний для проживання Мінас-Ітіль.

Етрінг[ред.ред. код]

Невеличке містечко у краї Ламедон неподалік від бродів через ріку Рінгло.

Каір-Андрос[ред.ред. код]

Фортеця на однойменному острові посеред Андуїну зведена в часи короля Ондогера (1936—1944 рр. Т. Е.) для відбиття нападів східнян на Каленардон та Аноріен. Навесні 3019 р. була захоплена військами Мордору. При переході через передгір'я Ефел-Дуат Арагорн та Еомер, відпускаючи частину війська, що не змогла витримати появи в небі назгулів, дали їй завдання відбити Каір-Андрос. Після перемоги місто виконувало функції транзитного пункту під час святкувань на Кормаленському полі.

Калембел-на-Кірілі[ред.ред. код]

Містечко на річці Кіріл у краї Ламедон. Приблизний переклад назви з синдаріну означає «Зелена Огорожа».

Лінгір[ред.ред. код]

Містечко у краї Лебенін розташоване при злитті річок Джілрейн та Серна неподалік від їх впадіння в море. Під час Війни Персня Лінгір від гарадримів та умбарських піратів обороняли люди Ламедона та Лебеніна, що розбіглись як і вороги при наближенні Армії Мертвих.

Мінас-Анор (Мінас-Тіріт)[ред.ред. код]

Докладніше див. Мінас-Тіріт # Мінас-Тіріт (Мінас-Анор).

Місто-фортеця на відрозі бескиду Міндолуін на правому березі Андуїну, центр краю Аноріен. Збудоване у 3320 р. Другої Епохи Анаріоном сином Еленділа для захисту Осгіліату від дикунів з долин. У Мінас-Анорі знаходилась королівська бібліотека і росло Біле Дерево посаджене Ісілдуром та його нащадок, посаджений у 1640 р. Третьої Епохи. Тоді ж, після збезлюднення Осгіліату, місто стало столицею Гондору отримало назву Мінас-Тіріт. В ньому жили королі та правлячі намісники Гондору. Під час Війни Персня у березні 3019 р. Т. Е. місто витримало облогу об'єднаного війська Мордору, Гараду, Кханду та Руну яким командував Предводитель Назгулів. На полях Пеленнора під стінами міста відбулась вирішальна битва, що завершилась перемогою гондорців та рогіримів. У ній поліг король Рогану Теоден. Після відродження влади короля, у 3019 р. Т. Е. Мінас-Тіріт став столицею Возз'єднаного королівства Арнору і Гондору і знов став називатись Мінас-Анор.

Мінас-Ітіль (Мінас-Моргул)[ред.ред. код]

Докладніше див. Мінас-Ітіль.

Місто-фортеця на схилах Ефел-Дуат (Похмурі Гори), центр краю Ітіліен. Збудоване у 3320 р. Другої Епохи Ісілдуром сином Еленділа, в ньому зростало перше Біле Дерево — нащадок Німлота Прекрасного з Арменелосу. Дерево було знищене Сауроном у 3429 р. Д. Е., коли він захопив місто. До 2002 року Третьої Епохи в Мінас-Ітілі стояла Сторожа Мордору. У 2000 р. фортеця була взята в облогу назгулами і через два роки — ними захоплена, змінивши назву на Мінас-Моргул і ставши ворогом Гондору. У 2050 р. Т. Е. в місті зник безвісти останній король Гондору Еарнур, вирушивши через Андуїн на поєдинок з Королем-Чаклуном. У Війні Персня з Мінас-Моргулу виходили війська що вів Король-Чаклун. Після перемоги у Війні Персня і остаточної перемоги над Сауроном у 3019 р. Т. Е. король Елесар говорив Фарамирові про необхідність зруйнування Мінас-Ітілю в Моргульській долині, оскільки ще довгі роки жодна людина не зможе жити в ньому.

Осґіліат[ред.ред. код]

У перекладі з адунаіка означає «Зоряна Цитадель». Перша столиця Ґондору збудована у 3320 році Другої Епохи синами Еленділа Ісілдуром та Анаріоном. Місто розташовувалося по обох берегах ріки Андуїн, мало величезні причали і з'єднувалося кількома кам'яними мостами. У Зоряній Вежі під куполом стояли трони братів і знаходився головний палантір Південного королівства, що належав Ісілдуру.

У 1437 р. Т. Е., під час громадянської війни, місто захопив Кастамір Узурпатор, котрий влаштував погром і грабунок. Багатьох містян було вбито, чимало будинків — спалено, а Зоряна Вежа впала в Андуїн і палантір було втрачено назавжди.

У 1636 р. Т. Е. більшість населення міста вимерла в результаті чуми і серед них була королівська родина. Вцілілі мешканці втекли в Ітіліен. З 1640 р. Т. Е. столицею Гондору став Мінас-Анор, що відтоді називався Мінас-Тіріт.

У 2475 р. Т. Е. мордорські уруки вдерлись до Ітіліену і розорили Осгіліат, зруйнувавши найбільший міст. Їх напад відбив намісник Боромир син Денетора І. Тоді місто покинули останні мешканці і Осгіліат використовувався лише як військовий форпост.

20 червня 3018 р. війська Саурона захопили східну частину міста, а з західної їх вигнав син намісника Денетора ІІ Боромир і тоді був зруйнований останній міст. Навесні 3019 р. Т. Е. війська Саурона знов атакували Осгіліат, прорвавшись через Раммас-Ехор і, взявши в облогу Мінас-Тіріт. Після цього почалась битва на полях Пеленнора.

У Четверту Епоху Осґіліат було відбудовано, хоч столицею він більше не був.

Пеларгір[ред.ред. код]

Портове місто у краї Лебеннін розташоване біля гирла Андуїну. Засноване у 2350 році Другої Епохи вірними нуменорцями, що втікали від переслідувань з боку людей короля. У 3319 р. Д. Е. до Пеларгіра після загибелі Нуменору прибули кораблі синів Еленділа Ісілдура та Анаріона, що заснували Південне королівство Гондор до складу якого увійшов і Пеларгір. Після Війни Останнього Союзу місто розвивалось і стало великим портом. У часи Еарніла І (913—936 рр. Третьої Епохи) гавань було перетворено на головну морську базу гондорського флоту, якою вона залишалася в епоху Морських Королів (Кір'янділ 936—1015 рр. Т. Е. та Хіярмендакіл 1015—1149 рр. Т. Е.).

У час недовгого правління Кастаміра Узурпатора (1437—1447) Пеларгір був столицею Гондору, а його сини близько року тримали оборону (1448) в місті, доки не відступили в Умбар, що став піратською базою. У 1634 р. Т. Е. умбарські пірати розорили порт і вбили короля Мінарділа, що перебував у ньому.

У час намісника Ектеліона ІІ Пеларгір був укріплений наново.

Під час Війни Персня навесні 3019 р. Т. Е. місто захопили умбарські пірати, що були переможені Армією Мертвих, котру привів Арагорн. З Пеларгіру на кораблях корсарів Арагорн та його люди з Сірого Загону вирушили на допомогу Мінас-Тіріту у Пеленнорській битві.

Тарност[ред.ред. код]

Невелике місто у Гондорі розташоване на пагорбах Тарноста між річками Джілрейн на сході, Рінгло на півночі та Дол-Амротом на заході. Місто не вказане у «Володарі Перснів» і на мапі Гондору у «Поверненні короля». Єдине посилання на нього є у «Війні Персня». Однак місто також присутнє на мапі Білих Гір у «Атласі Середзем'я» разом з пагорбами Тарноста.

Умбар[ред.ред. код]

Докладніше див. Умбар.

Портове місто на березі великої природної гавані, розташоване між Південним Гондором (Гарондор) і Ближнім Гарадом. Столиця однойменного регіону. Засноване нуменорцями з партії людей короля близько 1770 року Другої Епохи. Умбар був головною гаванню Нуменору. У 3261 р. Д. Е. в Умбарі король Ар-Фаразон прийняв капітуляцію Саурона, що був відвезений на острів як полонений. Після загибелі Нуменору в 3319 р. Д. Е. Умбар став оплотом моредайн або чорних нуменорців. У 933—1448 роках Третьої Епохи місто входило до складу Гондору. Після громадянської війни 1432—1448 рр. Т. Е. гавань було захоплено заколотниками і вона перетворилась на базу морських піратів. У 1810—1850 рр. Т. Е. Гондор знову завоював Умбар, однак, після смерті короля Телумехтара Умбардакіла, місто було захоплене гарадрімами і воно знов стало базою корсарів. Останній напад корсарів Умбару був здійснений навесні 3019 р. Т. Е., коли їх флот захопив Пеларгір, але вони були переможені Армією Мертвих з Білих Гір, котру вів Арагорн. У Четверту Епоху Умбар знову був включений до складу Гондору і став одним з найбільших портів Возз'єднаного королівства Арнору і Гондору.

Міста ельфів в Еріадорі[ред.ред. код]

Імладріс[ред.ред. код]

Докладніше див. Рівенделл

Поселення нолдор на чолі з Елрондом Напівельфом у долині розташованій у верхів'ях річки Бруїнен, біля підніжжя Імлистих гір. Засноване у 1697 р. Другої Епохи як потаємний сховок від армії Саурона, що вдерлась у Еріадор. Ельфи жили в Імладрісі довгі роки, навіть після відходу за море Елронда. Тривалий час у Четверту Епоху там жив Келеборн, що покинув Лоріен після відходу Галадріелі.

Ост-ін-Еділ[ред.ред. код]

Докладніше див. Ерегіон.

Місто ельфів — нолдор, столиця королівства Ерегіон. Розташовувався на березі річки Сіранон. Правителем міста і всього краю був Келебрімбор син Куруфіна, що очолював Дім Ковалів — Гвайт-і-Мірдайн. Під керівництвом Саурона ковалі Ерегіону викували Сім Перснів гномів і Дев'ять Перснів людей, а також самостійно Три Персні ельфів (і тому в них, на відміну від інших, не була присутня зла воля Саурона). Коли Саурон викував Перстень Всевладдя (1600 р. Д. Е.) Келебрімбор зрозумів, що він обманув їх і сховав ельфійські персні. Так розпочалась війна між ельфами і Сауроном. У 1697 р. Д. Е. армія Саурона зруйнувала Ост-ін-Еділ, більшість його мешканців врятувались у підземеллях Кгазад-Думу, але Келебрімбор загинув, обороняючи Дім Ковалів. Після цієї війни ельфи не повернулись в Ерегіон. Руїни міста були ще помітні наприкінці Третьої Епохи.

Міста людей в Еріадорі (королівство Арнор)[ред.ред. код]

Амон-Сул[ред.ред. код]

Докладніше див. Амон-Сул

Вежа-фортеця на вершині пагорба Вивітрень. Зруйнована у 1409 р. Третьої Епохи.

Аннумінас[ред.ред. код]

Докладніше див. Арнор.

Столиця Північного королівства Арнор. Засноване у 3320 році Другої Епохи Еленділом. Покинутий після 871 року Третьої Епохи, коли внаслідок громадянської війни Арнор розпався на Артедайн, Рудаур і Кардолан. Аннумінас було відбудовано у Четверту Епоху королем Елесаром як столицю відродженого Арнору, що був об'єднаний династичною унією з Гондором.

Брі[ред.ред. код]

Докладніше див. Брі

Головне селище людей з роду аданів, що залишились у Середзем'ї після Війни Гніву та громади гобітів за межами Ширу (діаспора). Розташоване на перетині шляхів з Рівенделла до Ширу і з Тарбаду в Форност (після збезлюднення міста у 1979 р. Т. Е., останній був покинутий і мав назву Неторного або Зеленого).

Віньялонде або Лонд-даер-Енер[ред.ред. код]

Докладніше див. Нуменор та Мінгіріат.

Перше поселення нуменорців у Середзем'ї, засноване принцом Алдаріоном як факторія з якої до Нуменору везли корабельний ліс. Після війни з Сауроном у 1700 р. Т. Е., коли ліси в Еріадорі, крім Пралісу та Ерін-Ворн, було знищено, місто було перейменоване на Лонд-даер-Енер (Велика Серединна Гавань) в зв'язку зі створенням нових колоній в Умбарі, Пеларгірі і Тарбаді. Після загибелі Нуменору було покинуте.

Тарбад[ред.ред. код]

Докладніше див. Мінгіріат.

У перекладі з означає Перехрестя. Розташоване на берегах ріки Гватло і з'єднувалось мостом, через який проходив важливий шлях. Засноване у Другу Епоху нуменорцями. Після падіння Нуменору в 3319 р. Д. Е. увійшло до складу королівства Арнор. Після 871 р. Т. Е. у Тарбаді була столиця Кардолану, однак згодом її перенесли у Тірн-Гортад. Після падіння Кардолану у 1409 р. Т. Е. місто збереглось і увійшло до складу Гондору. Покинуте у 2912 р. Т. Е. внаслідок Великої Повені, що настала після Лютої Зими. На початок Війни Персня від моста Тарбаду лишився небезпечний брід через Гватло. У Четверту Епоху відбудоване.

Тірн-Гортад[ред.ред. код]

Докладніше див. Перелік географічних об'єктів Середзем'я#Могильники Тірн-Гортад.

Поселення людей біля Курганів, що виникло на початку Другої Епохи. Під час війн з Ангмаром сюди було перенесено столицю Кардолану. Спорожніло після Великого Мору 1636 р. Т. Е. Відтоді в Курганах оселились привиди.

Форност[ред.ред. код]

Докладніше див. Арнор.

Місто на Північних Пагорбах. Засноване в часи Еленділа. Після 871 р. Т. Е. стало столицею Артедайну. У 1974 р. Т. Е. було захоплене Королем Ангмару і населене лихими людьми та потворами. У 1979 р. його військо було розбите, але людей для нового заселення Форносту було дуже мало. Тому місто було покинуте і перетворилось на руїни. У Четверту Епоху було відбудоване разом з більшістю інших поселень дунедайн Півночі.

Міста орків і гномів у Імлистих горах[ред.ред. код]

Гундабад[ред.ред. код]

Підземні чертоги під однойменною горою, що є найвищою точкою Імлистих гір. Тут прокинувся один з Семи Праотців гномів Дьюрин І Безсмертний та його народ Довгобородів. До кінця першого тисячоліття Третьої Епохи тут було місто гномів, що управлялося з Кгазад-Думу. Коли було захоплене орками невідомо. У часи що описані у повісті «Гобіт або Туди й Звідти» (2941 р. Т. Е.) біля підніжжя гори Гундабад розташовувалась столиця орків Імлистих Гір. Після 3019 р. Т. Е. було відбите гномами.

Місто Гоблінів[ред.ред. код]

Підземне поселення орків біля перевалів через які йшов Східний Шлях. Орки займались захопленням у полон мандрівників, що йшли цим шляхом. Під час переходу влітку 2941 р. Т. Е. загін Торіна Дубощита був застигнутий нічною грозою і сховався у печері, де, як виявилося був вихід з Міста Гоблінів. Орки взяли в полон гномів та гобіта, але Гендальф встиг сховатись і, напавши раптово з укриття, убив Верховного Гобліна. В шарварку що зчинився Більбо загубився і був змушений самотужки шукати вихід. На березі підземного озера він знайшов чарівного персня (як виявилось через роки це був Перстень Саурона) і був змушений грати в загадки на своє життя з Голумом. Вигравши Більбо, завдяки раптово виявленій властивості Персня робити невидимим кожного хто одягав його на палець, зумів втекти від Голума, котрому цей перстень належав раніше і від орків, що стерегли ворота. Будучи невидимим, він непоміченим підкрався до гномів та Гендальфа.

Морія або Кгазад-Дум[ред.ред. код]

Докладніше див. Морія.

Місто-держава гномів народу Довгобородих. Заснована у Першу Епоху королем Дьюріним І Безсмертним. Єдине місце у Середзем'ї, де в межах досяжності знаходилась міфрілова жила. У 1981 р. Т. Е. гноми були змушені залишити Кгазад-Дум через балрога і там оселились орки. У їхніх руках місто перебувало до 3019 р. Т. Е. Винятком був 2799 р. Т. Е., коли гноми розбили орків у битві при Азанулбізарі (Нандугіріоні), однак ніхто не наважився оселитись у ньому через балрога, та у 2989—2994 рр. Т. Е., коли гноми під керівництвом Баліна сина Фундіна відвоювали Морію, але згодом всі були знищені орками і балрогом. У січні 3019 р. Братство Персня потрапило в засідку у Морії і Гендальф, вступивши в поєдинок з балрогом, впав разом із ним у прірву. Після кількаденного поєдинку, 25 січня Гендальф здолав балрога і помер, але 3 лютого був повернений до життя з волі Еру. Після Війни Персня Кгазад-Дум знов був заселений гномами про що свідчить зведення нових воріт з міфрілу у Мінас-Тіріті.

Ізенгард[ред.ред. код]

Докладніше див. Ізенгард.

Стародавня нуменорська фортеця у верхів'ях ріки Ізен розташована в долині Нан-Курунір на південному кінці Імлистих гір. Відома своєю вежею Ортганк висотою в 100 футів. Після загибелі Нуменору увійшла до складу королівства Гондор. У 2758 р. Т. Е. була захоплена дунгарцями разом з сусідніми землями Рогану. У 2759 р. відбита і віддана намісником Гондору Береном магові Саруману. У 3000 р. Т. Е. Саруман став зрадником і зробив фортецю оплотом орків та вовкулаків. 3 березня 3019 р. енти зруйнували фортецю і затопили її спрямувавши в долину води Ізену.

Карн-Дум[ред.ред. код]

Столиця Ангмару розташована у відрогах Імлистих Гір. Містом володів Предводитель назгулів. Зруйноване у 1977 році Третьої Епохи еотеодами.

Міста ельфів у Ліндоні[ред.ред. код]

Докладніше див. Ліндон

Гарлонд або Південна Гавань[ред.ред. код]

Порт на південному боці Лунської затоки. Містом правив, як васал Гіл-Галада, чоловік Галадріелі Келеборн, що згодом переселився в Ерегіон. Більшість населення Гарлонда становили синдари — фалатрими.

Мітлонд або Сірі Гавані[ред.ред. код]

Портове місто розташоване в гирлі ріки Лун (Синя) по обох берегах Лунської затоки. Збудоване у 1 році Другої Епохи. Містом правив Кірден Корабельник, після загибелі Гіл-Галада у 3441 р. Д. Е. Мітлонд став столицею Ліндона. Звідси ельфійські кораблі відпливали на Тол-Ересеа.

Форлонд або Північна Гавань[ред.ред. код]

Порт на північному боці Лунської затоки. Збудоване у 1 році Другої Епохи. У часи Гіл-Галада Форлонд був столицею королівства Ліндон. Більшість населення складали ельфи — нолдор.

Міста (фортеці) Мордору[ред.ред. код]

Докладніше див. Мордор.

Барад-Дур[ред.ред. код]

Барад-Дур (синд. Barad-Dur — «Темна Вежа») — головна фортеця Саурона і столиця Мордору. Збудована між 1000 і 1600 роками Другої Епохи. Зруйнована у 3341 р. Д. Е. в кінці Війни Останнього Союзу (після семирічної облоги 3434-3441) і відбудована знову у 2951 році Третьої Епохи. Остаточно зруйнована при падінні Саурона і знищенні Персня Влади.

Фортеця була збудована з заліза і дуже міцного каменя, а ворота викуті зі сталі. Найвища вежа була чорного кольору висотою більше 200 метрів, міцно укріпленою з безліччю шпилів довкола і менших веж. Угорі вежі розташовувалось Вікно Ока з якого Саурон озирав світ. У Барад-Дурі були зали, арсенал і темниці без вікон, а під фортецею були глибокі підземелля.

Фортеця була розташована на півночі Мордору, на відстані 1 ліги (30 миль або бл. 48 кілометрів) на схід від Ородруїна. Назва «Барад-Дур» перекладається з синдарину як Темна Вежа. Чорною говіркою фортеця називалась Лугбурз (це слово також уособлювало вищу владу). На квенья фортеця називалась Лунатурко (кв. Lunaturko) або Тарас Луна (кв. Taras Luna).

З часу відновлення фортеці її намісником був нащадок чорних нуменорців, що називав себе Голос Саурона.

Дуртанг[ред.ред. код]

Одна з гондорських твердинь на півночі Мордору, біля долини Удун, збудованих після Війни Останнього Союзу. Після повернення назгулів і занепаду Гондору замок став фортецею орків.

Зуби Мордору[ред.ред. код]

Зубами Мордору називалися Дві Вежі Кархост (синд. Сarchost — «Фортеця-ікло») та Нархост (синд. Narchost — «Фортеця Вогню») розташовані на відрогах гір обабіч перевалу Кіріт-Горгор. Між ними знаходився Мораннон — Чорна Брама. Зуби Мордору були зведені гондорцями після Війни Останнього Союзу щоб завадити поверненню Саурона. Проте із занепадом Гондору вони були захоплені ворогом. Фродо та Сем намагались потрапити до Мордору через Чорну Браму, однак їх відрадив від цього Голум, який розповів про інший потаємний шлях (поблизу Мінас-Моргул через перевал Кіріт-Унгол). 25 березня 3019 р. Т. Е. Мораннон та Зуби Мордору були зруйновані землетрусом викликаним знищенням Персня.

Кіріт-Унгол[ред.ред. код]

Докладніше див. Кіріт-Унгол.

Орківська фортеця, що охороняла однойменний перевал у Ефел-Дуат (Похмурі Гори) від лазутчиків Заходу та не давала рабам Саурона втекти з Мордору. Як і Дуртанг, Кіріт-Унгол був одним з гондорських форпостів зведених після повалення Саурона у 3441 р. Другої Епохи, що в подальшому були захоплені силами Ворога. Вхід до фортеці охороняли Сторожі — чотири величезні потворні статуї, в яких містилась лиховісна міць, що не давала стороннім пройти у фортецю. У час Війни Персня гарнізоном Кіріт-Унгола командував орк Шаргат, чиї підручні знайшли враженого отрутою Шелоб Фродо і віднесли в фортецю. За допомогою фіалу Галадріелі Семові вдалось пройти повз Сторожів крізь ворота і стати свідком як орки перебили одне одного через міфрілову кольчугу. Після звільнення Фродо, вони, надівши одяг орків, втекли з фортеці. Далі у Кіріт-Унгол став командувати один з назгулів.

Табори орків та людей[ред.ред. код]

На схилах гірського хребта Моргаї Фродо та Сем бачили безліч військових таборів. Один з орківських таборів був схожим на невелике містечко — великий мурашник з прямими рядами хиж та приземкуватих сараїв[1].

Міста гномів у Рованіоні[ред.ред. код]

Еребор[ред.ред. код]

Докладніше див. Еребор.

Місто-держава гномів з народу Дьюріна під горою Еребор (Самотня Гора). Зруйноване драконом Смаугом Золотистим. Відновлене після походу загону Торіна ІІ Дубощита.

Нурункгізідін[ред.ред. код]

Місто гномів у горах Піно Рун на березі моря Рун.

Міста ельфів у Рованіоні[ред.ред. код]

Амон-Ланк[ред.ред. код]

Докладніше Дол-Гулдур

Столиця королівства ельфів Морок-Лісу. Розташована на однойменному пагорбі. Була покинута у середині першого тисячоліття Третьої Епохи через ймовірність конфлікту з гномами Кгазад-Дума. Близько 1050 року тут таємно оселився Саурон, що звів замок Дол-Гулдур. Після втечі Саурона у 2941 р. Т. Е. фортецею управляв назгул Кгамул — права рука Короля-Чаклуна. Замок був взятий штурмом і зруйнований 28 березня 3019 р. Т. Е. ельфами Морок-Лісу та Лоріену.

Карас-Галадон[ред.ред. код]

Столиця королівства галадінів Лоріен. Місто владик краю Галадріелі та Келеборна.

Палац Трандуїла[ред.ред. код]

Підземні чертоги короля ельфів Морок-Лісу Трандуїла розташовані над Лісовою річкою у північній частині лісу. Зведені після відходу лісових ельфів на північ лісу наприкінці першого тисячоліття Третьої Епохи. Лісова річка зв'язує Палац з Езгаротом та країною Дорвініон, що розташована біля моря Рун і є важливим торговельним шляхом. З Дорвініону в Палац Трандуїла привозили вино, а з королівства лісових ельфів везли прикраси.

Міста людей в Рованіоні[ред.ред. код]

Дейл[ред.ред. код]

Столиця однойменного королівства на півночі Диких Земель, розташоване на березі річки Келдуін (Бистриця) біля підніжжя гори Еребор. Населене нащадками аданів, що залишились у Середзем'ї та інших людей, населення споріднене з народами півночі Рованіону (предками рогіримів, нортами та іншими племенами).

Місто було засноване після 2589 року Третьої Епохи, коли гноми з народу Довгобородів на чолі з королем Трором повернулись на Еребор з Сірих гір[2]. Королі Дейла торгували з ковалями гномів, містяни віддавали своїх дітей гномам в учні, і щедро платили харчами так що гноми не мали необхідності орати, сіяти та взагалі добувати собі харчі. Щороку в Дейлі проходили ярмарки іграшок, що вважалися дивом Півночі. У 2771 р. Т. Е. на Еребор та Дейл напав дракон Смауг Золотистий. Король Дейла Гіріон та більшість його підданих загинули, вціліли лише одиниці серед яких були дружина та син короля, котрим пощастило відплисти на човні по ріці під час загибелі міста. Серед гномів багатьом пощастило втекти потаємним ходом разом з їх королем Трором. Протягом майже двохсот років руїни Дейла та гора Еребор були небезпечним місцем, оскільки там оселився дракон, що спав на купі золота та дорогоцінностей[3]. Лише кажани та птахи могли безперешкодно з'являтись у тих місцях.

У листопаді 2941 р. Т. Е. онук Трора Торін ІІ Дубощит, дванадцять гномів з його свити та гобіт Більбо Беггінс дісталися долини Дейла щоб заволодіти скарбами, котрі колись належали гномам Еребора. Гноми та гобіт розраховували непомітно заволодіти золотом та коштовностями, але все одно були помічені драконом, котрий напав на них, і вони вціліли тільки дивом, вчасно сховавшись у потаємному ході. Потім дракон полетів на південь і напав на місто Езгарот на Довгому озері, мешканці якого допомагали гномам. В ході розорення міста дракон був застрелений нащадком короля Гіріона лучником Бардом.

Після походу лісових ельфів, людей Езгарота і гномів Залізних пагорбів до гори Еребор, що ледве не переріс у війну за скарби Смауга між гномами, ельфами та людьми, нападу на них орків Больга з Імлистих гір та варгів і Битви П'яти армій в якій люди, ельфи та гноми знищили три чверті орків з Імлистих гір, Підгірне королівство гномів Еребора та місто людей Дейл було відбудовано. Королем Дейла став Бард І Лучник, а корону Еребора прийняв Даін ІІ Залізний Чобіт — двоюрідний брат Торіна Дубощита, що помер від тяжких ран отриманих у битві П'яти Армій[4].

Колись розорені драконом землі у долині Дейла знов стали квітучими і багатими, гноми створювали зброю та коштовності, люди орали землю та вели торгівлю з довколишніми землями[4]. Протягом сімдесяти восьми років містом щасливо правили королі Бард Лучник (2944—2977 рр. Т. Е.), його син Байн (2977-3007 рр. Т. Е.) та онук Бранд (3007-3019 рр. Т. Е.).

Під час Війни Персня в березні 3019 р. Т. Е., одночасно з облогою Мінас-Тіріта арміями Мордору, Гараду, Кханду та Руну, на північ вторглися орди східнян. У долині Дейла відбулась битва у якій загинули король Бранд та Даін ІІ Залізний Чобіт. Гноми та люди зазнали поразки, Дейл було знову зруйновано, але більшість людей та гноми сховались у горі Еребор. Звістки про перемоги в Гондорі надали мужності обложеним і вони змогли розгромити східнян, яких вціліло небагато і вони втекли назад у Рун і більше не тривожили людей Дейлу та гномів. Після війни Дейл було відбудовано і його королем став Бард ІІ, а гномами став правити Торін ІІІ Твердий Шолом[5].

Езгарот або Озерне місто[ред.ред. код]

Місто Езгарот було розташоване на палях посеред Довгого озера в руслі ріки Келдуін (Бистриця) та гирлі Лісової річки. Його мешканцями також були нащадки аданів та місцевих людей. Подібно до середньовічних Генуї та Венеції, Езгарот знаходився на важливому торговельному шляху між країною Дорвініон, королівством Дейл та країною ельфів Морок-Лісу. З Дейла та Морок-Лісу через Езгарот везли зброю, прикраси та інші коштовності, а з Дорвініона на березі моря Рун — вино, хліб, виноград та інші харчі. На відміну від монархічного Дейла, Езгарот був олігархічною республікою: бургомістра обирали з найбагатших та найшанованіших людей. Після зруйнування Дейла драконом Смаугом, Езгарот сильно занепав, однак все одно залишився процвітаючим торговельним містом.

Восени 2941 р. Т. Е. до міста прибули Торін та його свита, визволені Більбо з ув'язнення в палаці короля лісових ельфів за допомогою порожніх діжок з-під вантажу. Люди радо зустріли їх, сподіваючись що Торін переможе дракона і місто знову розквітне.

Здогадавшись звідки прибули гноми, дракон напав на місто і спалив його, вбивши чверть його населення. Однак, лучник Бард, з роду короля Дейла Гіріона, за допомогою дрозда (мешканці Дейла розуміли мову птахів), котрий передав йому почуте від Більбо про вразливе місце над плечем змія, вразив стрілою Смауга і вбив його. Впавши у озеро в агонії, дракон знищив рештки міста.

За допомогою лісових ельфів та на отриману частку зі скарбниці дракона, Езгарот було відбудовано північніше руїн старого міста, оскільки його мешканці сторонилися місця падіння дракона, їх не могли зацікавити навіть дорогоцінні камені, що випадали з панцира дракона[6][4].

Фрамбург[ред.ред. код]

Фрамбург — столиця королівства Еотеод була розташована у верхів'ях Андуїна посередині між річками Ленгсвелл та Грейлін, що зливаючись утворюють Велику Ріку Андуїн. Місто було засноване Фрамом сином Фрумгара, що привів еотедів у верхів'я Андуїна у 1977 році Третьої Епохи. У текстах творів Толкіна не згадується, але було вказане на мапі Середзем'я створеній Пауліною Бейнс разом з Дж. Р. Р. Толкіним. Покинуте після відходу еотеодів на чолі з Еорлом Юним у Каленардон, де вони заснували королівство Роганська Марка після 2510 року Третьої Епохи.

Міста Рогану[ред.ред. код]

Див. Роган

Агларонд[ред.ред. код]

Місто-держава гномів з народу Дьюріна зведене в Четверту Епоху Гімлі сином Глоїна, що став її першим королем. Розташоване в однойменній смузі печер у Гельмовому Ярі під фортецею Горнбург.

Альдбург[ред.ред. код]

Перша столиця королівства в роки Еорла Юного (2510—2545 рр. Т. Е.). Адміністративний центр краю Істфолд. Рідне місто Еомера та Еовін.

Горнбург[ред.ред. код]

Фортеця у Гельмовому Ярі збудована нуменорцями у Другу Епоху. Відновлена гондорцями для своїх союзників рогіримів. Адміністративний центр краю Вестфолд. Відома як осередок опору рогіримів дунгарцям в роки Гельма Молоторукого 2758—2759 рр. Т. Е. та битвою при Гельмовому Ярі в березні 3019 р.

Дунхарг або Дунхароу[ред.ред. код]

Фортеця на північному схилі Білих Гір. Як і Горнбург є давньою нуменорською фортецею. Переданий намісником Гондору Кіріоном рогіримам разом з усім Каленардоном. У Дунхарзі збиралась королівська рада Рогану. Біля Дунхарга починається Шлях Мертвих, що веде крізь гори до пагорба Ереха.

Едорас[ред.ред. код]

Місто-фортеця на північних схилах Білих Гір. Столиця королівства збудована в часи короля Брего (2545—2570 рр. Т. Е.). Найбільшою спорудою є королівський палац Медусельд (Золоті Чертоги).

Міста гномів у Синіх горах (Еред-Луін та Еред-Ліндон)[ред.ред. код]

Белегост[ред.ред. код]

Белегост (синд. «Велична Фортеця»; кхуздул Габілгатол; також Слюдоград) — місто гномів з клану Широкозадів у Першу Епоху. Гноми Белегоста приймали участь у зведенні ельфійських твердинь Менегрот і Нарготронд. Правитель міста Азаггал приймав участь у Нірнаед-Арноедіад (Битва Незліченних Сліз), він поранив дракона Глаурунга, але згодом той убив його, і гноми Белегоста відступили. Місто було зруйноване в ході Війни Гніву, а його мешканці переселились у Кгазад-Дум. Після покинення цього королівства через балрога у 1981 р. Третьої Епохи частина Широкозадів повернулась у Сині Гори (Еред-Луін).

Зали Торіна[ред.ред. код]

Місто гномів з народу Довгобородів, що втекли з Еребора після його захоплення драконом Смаугом Золотистим. Збудоване у 2802 р. Т. Е. королем Трайном і добудоване його сином Торіним ІІ Дубощитом. Знаходилось біля колишнього Белегоста. Навіть після відродження Підгірного королівства в Ереборі, місто залишилось заселеним і управлялось намісником підгірного короля.

Ногрод[ред.ред. код]

Ногрод (синд. «Печерна Будова»; кхуздул Тумунзагар) — місто гномів з клану Вогнебородів. Гноми з цього міста на замовлення Елу Тінгола вставили принесений Береном Сильмарил у Наугламір («Гномівська Пектораль»), яку королю Доріату приніс Гурін з розореного драконом Глаурунгом Нарготронда. Однак, побачивши красу обох коштовностей відмовились віддати її Тінголові. В суперечці король Елу Тінгол був убитий гномами, а Менегрот розорений. При відході додому гноми були оточені і вбиті нандорами Оссіріанду та ентами. В цій битві приймав участь Берен, він власноручно вбив Володаря Ногрода і відняв у нього Наугламір. В ході Війни Гніву Ногрод, як і Белегост, було зруйновано, а його мешканці переселились до Кгазад-Думу. Після покинення гномами цього королівства через балрога у 1981 р. Т. Е. частина Вогнебородів повернулась у Сині Гори (Еред-Луін).

Міста Ширу[ред.ред. код]

Докладніше див: Шир

Білоземь[ред.ред. код]

Містечко у Східній Четі на Східній Дорозі.

Брендінори[ред.ред. код]

Головне містечко в Бекланді. У ньому знаходиться Бренді-Гіл — маєток правителів Бекланду Брендібаків.

Вушко Голки[ред.ред. код]

Містечко у Західній Четі у верхів'ях річки Водь, неподалік від болотистої місцевості Тростяні Плавні.

Гобітон[ред.ред. код]

Гобітон (варіант перекладу Норгорд) — містечко в Західній Четі, де починається та закінчується дія «Гобіта» та «Володаря Перснів». В ньому, в маєтку Бег-Енд жили Більбо Беггінс та його племінник Фродо.

Драгва[ред.ред. код]

Містечко у Східній Четі на Східній Дорозі. У Драгві розташовується трактир «Плавуча Колода».

Крєпь[ред.ред. код]

Найбільше містечко області Марі у Східній Четі. У Крепі розташовувалась таверна «Золотий Пічкур» відома на всю Східну Четь своїм пивом.

Мічел Дельвінг[ред.ред. код]

Мічел Дельвінг — столиця Ширу розташована на Білих Пагорбах. Мер Мічел Дельвінга фактично був найвищим представником влади в Ширі.

Скарка[ред.ред. код]

Містечко у Східній Четі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Толкін, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение короля (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 210. ISBN 5-8352-0031-5. 
  2. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Хоббит или Туда и Обратно (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 37. ISBN 5-8352-0009-9. 
  3. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч. 3 . Возвращение короля - Приложение 1. Народ Дарина; Приложение 2. Повесть лет. Хронология Третьей Эпохи (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 391; 410. ISBN 5-8352-0031-5. 
  4. а б в Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Хоббит или Туда и Обратно (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 351. ISBN 5-8352-0009-9. 
  5. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение короля - Приложение 2. Повесть лет. Хронология Третьей Эпохи (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 418. ISBN 5-8352-0031-5. 
  6. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Хоббит или Туда и Обратно (рос.). Санкт-Петербург: "Северо-Запад". с. 215–230; 279–292; 351. ISBN 5-8352-0009-9.