Коллонтай Олександра Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександра Коллонтай
рос. Алекса́ндра Миха́йловна Коллонта́й
Aleksandra Kollontai.jpg
Ім'я при народженні рос. Алекса́ндра Миха́йловна Домонто́вич
Народилася 31 березня 1872(1872-03-31)[1][2][…]
Санкт-Петербург, Російська імперія[4]
Померла 9 березня 1952(1952-03-09)[4][5][…] (79 років)
Москва, СРСР[4]
·хвороба
Поховання Новодівочий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Національність росіянка
Діяльність політична діячка, дипломат, феміністка, письменниця, політична теоретикиня, people's commissar
Alma mater Цюрихський університет
Знання мов російська[5]
Учасник німецько-радянська війна
Членство Робітнича опозиція
Посада Член Всеросійської ради[d], посол, міністр, Повірений у справах і minister plenipotentiaryd
Партія Російська соціал-демократична робітнича партія і КПРС
Батько Домонтович Михайло Олексійович
Родичі Мравіна Євгенія Костянтинівна і Мравінський Євген Олександрович
У шлюбі з Дибенко Павло Юхимович
Діти Михайло Олексійович Домонтович
Автограф Aleksandra Kollontaj signatur.jpg
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора Орден Святого Олафа орден Ацтекського орла

Олекса́ндра Миха́йлівна Коллонтай (рос. Коллонтай Александра Михайловна; дівоче прізвище — Домонтович; 19 (31) березня 1872, Санкт-Петербург, Російська імперія — 9 березня 1952, Москва, РРФСР) — учасниця революційного руху у Російській імперії, політична діячка РРФСР та СРСР, перша у світі жінка-посол, нарком, перша радянська жінка-дипломатка, активістка міжнародного феміністського руху, публіцистка, пропагандистка «вільного кохання».[7] «Валькірія революції» за висловом Льва Троцького.[7]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася в 1872 році в Санкт-Петербурзі в забезпеченій дворянській родині полковника Генерального штабу Михайла Домонтовича з роду українських поміщиків, та Олександри Олександрівни Масаліної, дочки фінського спекулянта лісом[7], в якої це був другий шлюб[7][8]. По лінії Домонтовичів походить від руських князів з роду Рюрика й українських козацьких старшин Держави Війська Запорізького 17 століття, по лінії Масалітіних — від великоросів, фінів, остзейських німців і французів.

Олександра була єдиною дочкою, але мала зведених братів і сестер від першого шлюбу матері з прізвищем Мровінські. Диригент Євгеній Мровінський — її зведений племінник, син її зведеного брата.[8] Ігор Сєверянин був її троюрідним братом.

Навчалася в кращих домашніх вчителів[7][8], від яких отримала висококласну домашню освіту, хоча не закінчила ні гімназії, ні інституту благородних дівиць. Оволоділа майже десятьма іноземними мовами, багато читала, а також відвідувала Школу заохочення мистецтв, брала приватні уроки малювання.[7]

У 16 років Коллонтай склала іспити за курс у 6-ій Петербурзькій чоловічій гімназії, одержала право працювати вчителькою. Мала коня і любила прогулянки верхи. На балах була представлена спадкоємцю престолу, Миколі II.[8]

У 17 поїхала розвіятися в Париж зі старшою сестрою. Там купила на одному з розвалів «Маніфест комуністичної партії» і сходила на нелегальні марксистські зібрання.[8] Це було швидше даниною моді, однак книжки з'явилися у неї вдома.

Потім Коллонтай поїхала до родичів у Тифліс, де зустріла свого кузена, Коллонтая Владимира Людвіговича (1893) і, попри спротив батьків, які хотіли видати її за ад'ютанта імператора, через рік одружилася з бідним поляком[7], і жила з ним у Петрограді у будинку батьків.

Згодом[коли?] Коллонтай народжує сина, якого залишить в сім'ї чоловіка у 1896 році. «Я хотіла бути вільною», — зізнавалася вона: «Як тільки маленький син засинав, я йшла в сусідню кімнату, щоб знову взятися за книгу Леніна».[7]

З кінця 1890-х років бере участь у російському революційному русі.

На спадок від батьків вступила до Цюріхського університету, де на одному з мітингів познайомилася з Розою Люксембург, і та відправила її на навчання до Англії, вивчати англійський робітничий рух[7]. В 1901 році в книжковому магазині для росіян в Женеві, познайомилася з Плехановим. А пізніше, вже в Петербурзі, знайомиться з Леніним.[7] Плеханов став її наставником у питаннях соціалізму.

Шлюб розірвала в 1916 році.[8]

У комуністичний фемінізм її ввела Роза Люксембург, і Олександра стала брати участь у засіданнях Другого Інтернаціоналу по жіночій лінії, а також у різних міжнародних конгресах феміністок.[8] Люксембург і дружина Карла Лібкнехта Софія Рильце (росіянка за походженням) дружили з Олександрою.

Перша праця Коллонтай була про Фінляндію і боротьбу пригнічених фінських робочих.

У 1905 знайомиться з Леніним. Пізніше переїхала до Німеччини. Там з Карлом Лібкнехтом агітатувала від німецької соціал-демократичної партії і гастролювала Європою з лекціями («читати реферати»), часто провокативними.

Коллонтай їздила світом до Першої світової війни.

Вступила до Німецької соціал-демократичної партії, співпрацювала з журналами багатьох країн світу, виступала з лекціями. На початку Першої світової заарештована в Німеччині, незабаром звільнена на прохання лідерів німецьких соціал-демократів, після звільнення проживала в Норвегії та Швеції. Працювала в Міжнародному жіночому соціалістичному секретаріаті. Від 1915 — членкиня РСДРП(б) — КПРС. З 1915 перебувала в США, де виступала з публічними лекціями.

Олександр Шляпников, бойовий товариш Коллонтай, певний час її коханець

Під час революції в 1905 Коллонтай створила «Товариства взаємодопомоги робітницям», а після її поразки емігрувала.[7] Проти неї висували звинувачення в заклику до збройного повстання в брошурі «Фінляндія та соціалізм». Багато їздила по Європі, де налагоджувала зв'язки з місцевим соціал-демократичними і суфражистськими рухами, беручи в них активну участь.

В ході турне німецькими і скандинавськими країнами, в 1914 році, як тільки почалася війна, осіла в Норвегії. Почала писати Леніну, який відразу відгукнувся на лист відомої німецької агітаторки, і в інтенсивній переписці у них склався «політичний альянс». Коллонтай на той час дрейфувала до більшовизму.

Поселившись в Копенгагені, Коллонтай налагодила тісний зв'язок з Леніним і виконувала його спеціальні доручення, зокрема, зробила дві агітаційних поїздки по США.[7] Туди їй і надіслав свої «Листи з далека» Ленін, із зазначенням відвезти їх до Петрограда до Сталіна, в той час головного редактора газети «Правда» (лютий 1917).[8] Коллонтай перебувала в Норвегії, коли цар Росії зрікся престолу. Ленін сам написав їй спішно повертатись, а потім дав через своїх людей делікатне доручення.[7] На вокзалі в Петрограді її зустрів Шляпніков, взяв одну з валіз. Передбачалося, що у валізі були гроші, які Леніну виділив Німецький уряд на революцію в Росії.

З Павлом Дибенком

Російська революція та радянська дипломатична кар'єра[ред. | ред. код]

У березні 1917 повернулася до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), була членкинею виконкому Петроградської ради робітничних і солдатських депутатів. Постійно виступала на мітингах. Її заклики до революційного радикалізму та «вільної любові» мали шалений успіх, насамперед серед військових частин.[9] Після Жовтневого перевороту у Петрограді 1917 працювала народним комісаром державної опіки в РНК РСФРР.

Незабаром Коллонтай була обрана в виконком Петроградської ради. Була в числі небагатьох делегатів, повністю які підтримали позиції Леніна, викладені в «Квітневих тезах». На Всеросійському з'їзді Рад обрана членкинею ЦВК від більшовиків.[7]

Брала участь в засіданні ЦК РСДРП (б) 10 жовтня, який ухвалив рішення про збройне повстання в Петрограді. А після захоплення більшовиками влади особисто від Леніна отримала пост народного комісара громадського призрення в першому складі Ради.[7]

Потім Ленін направив її до Гельсингфорс вести пропаганду серед матросів. В цей час жила в Асторії — військовому готелі більшовиків. Тоді ж розформувала інститут сиріт ім. Миколи I і утворила відділ охорони материнства і дитинства.

Виступила проти Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу. У Коллонтай були хороші відносини з Надією Крупською і з Інесою Арманд.[8] У цей час був організований жіночий відділ ЦК, який очолила Арманд. Коллонтай стала її заступницею, 3 березня 1918, на знак протесту залишивши посаду в уряді).[8] Олександра писала з жіночого питання, порушуючи тему вільного кохання у радикальному на той час ключі.[8]

1919 очолила політвідділ Червоної Армії в Криму[8], служила начальником політвідділу Задніпровської червоної дивізії, наркомісаркою пропаганди і агітації Кримської Радянської Соціалістичної Республіки, одночасно — членкинею комісії ЦК КП(б)У з агітації і пропаганди серед жінок-робітниць.

Була міністеркою агітації та пропаганди в першому радянському українському уряді за наполяганням Леніна.[9] Працювала у Києві в липні — серпні 1919. Мешкала на вул. Миколаївській (тепер Городецького) в готелі «Континенталь». Втекла з Києва перед захопленням його військами А. Денікіна та С. Петлюри на пароплаві без дозволу уряду Х. Раковського. Більше в Україну не повернулася.

Повернулася в Росію, і включилася в роботу жіночого відділу ЦК. Інеса Арман була ще жива і розвивала теорію «склянки води» про те, що задовольнити сексуальне бажання при комунізмі має бути настільки ж легко, як випити стакан води.

1920 — завідувачка жіночого відділу ЦК РКП(б). У цей час, коли «комунізм перебував у нас в апогеї свого розвитку», комуністична влада намагалась поставити усіх громадян країни у однорідні умови. Однією з передумов цього була відміна моногамного шлюбу, чого послідовно домагалась О. Коллонтай. Але влада на це не згодилася[10].

Подальший шлях[ред. | ред. код]

Третій з'їзд Комуністичного Інтернаціоналу (1921). Олександра Коллонтай разом з Кларою Цеткін (передній ряд, перша справа)

З 1921 — секретарка Міжнародного жіночого секретаріату при Комінтерні. 19201923 учасниця так званої робітничої опозиції в РКП(б). З 1923 — посолка СРСР у Норвегії, з 1926 — у Мексиці, 19271930 — знову в Норвегії, 19301945 — посланиця, потім посолка у Швеції. Була наставницею Войни Олексія Дорофійовича[11].

Колонтай заміщувала Арманд при ЦК і Клару Цеткін в жіночій секції Комінтерну.[8] Вона похоронила обидвох своїх начальниць. Після Арман стала головою жіночого відділу.

В Норвегії написала роман «Любов бджіл трудових», виданий в 60 країнах.

У першій половині 1927 року проводить в Мексиці в якості посла. Нібито не витримує там клімату, і вкінці року повертається в Норвегію, і перебуває там ще 6 років до 1932 року.

Професор Рудольф Самойлович, Олександра Коллонтай, посол СРСР у Норвегії та комісар Пол Орас на Криголамі Красіна 1928 року

У 1932-му році призначена послом до Швеції.

З 1935 по 1937 рік значну кількість часу провела в Женеві, працюючи в Лізі Націй, де відстоювала права жінок.

У 1943 році Коллонтай розбив параліч. Пересувалась на кріслі-каталці.

1944 вела переговори з Фінляндією про її вихід з Другої світової війни.

Коллонтай отримала багато орденів, мешкала на Великій Калужській і встигла опублікувати в Європі (в Англії, Франції, Норвегії) книжку «Мій шлях в комунізм», але жодна з її теоретичних праць з 1926 року до 1996 року не перевидавався в Росії.

З 1945 — радниця Міністерства закордонних справ СРСР.

Померла 9 березня 1952 р. від інфаркту, похована на Новодівочому кладовищі в м. Москва.

Всі свої рукописи, праці, листи і щоденники Коллонтай здавала в центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму (сьогодні Російський державний архів соціально-політичної історії) в 1923, 1946 і 1952 роках.[12] В 1970 і 1978 роках фонд Коллонтай було поповнено документами, переданими із Державної публічної бібліотеки, членами сім'ї Коллонтай і іншими особами.[12]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятна марка, випущена Радянським Союзом у 1972 році
Докладніше: Вулиця Коллонтай

За радянських часів на честь Коллонтай були названі вулиці та провулки в різних населених пунктах. На її честь названо астероїд 2467 Коллонтай[13].

Про неї знятий фільм, де головну роль зіграла Алла Демидова.

Нагороди[ред. | ред. код]

Роботи[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Нагороджена орденом ацтекського орла на підставі дружби з президентами Мексики Лазаро Карденас дель Ріо (21 травня 1895 року — 19 жовтня 1970 року), який служив між 1934 і 1940 роками, і Мануель Авіла Камачо (24 квітня 1897 — 13 жовтня 1955), який служив між 1940 і 1946 роками.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Find a Grave — 1995.
  2. FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  3. Munzinger-Archiv — 1913.
  4. а б в Коллонтай Александра Михайловна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. Encyclopædia Britannica
  7. а б в г д е ж и к л м н п р с Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою сто не вказано текст
  8. а б в г д е ж и к л м н п «тов. Коллонтай и ее любовники». Документальный фильм Д. Саркисяна и В. Белякова. — 1996. Страна: Россия Жанр: Историческое расследование. (по письмовим даним, які знаходяться в архіві партії). Голос за кадром: Марианна Рубеновна Тер-Захарова. Над фильмом работали: Мария Визитей, Александр Зимин, Юрий Ломоносов, Михаил Яшин, Виктор Давыдов; продюсер: Александр Радов. Независимая некомерческая компания Всемирное Русское Телевидение.
  9. а б В. Ю. Васильєв. Коллонтай Олександра Михайлівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 455. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  10. Бруцус Б. Д. Социалистическое хозяйство // Новый мир. — 1990. — № 8 (788), август. — С. 191.
  11. Мій батько, дипломат[недоступне посилання з серпня 2019]
  12. а б в г Иван Михайлович Майский, Владимир Степанович Мясников, Н. В Бойко. Избранная переписка с российскими корреспондентами. В двух книгах. Книга 2. — Изд-во: Наука, 2005 (стор.: 526)
  13. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  14. а б в (рос.) Alexandra Kollontai – the Soviet Ambassador.
  15. а б The Nobel Peace Prize: Revelations from the Soviet Past. Nobelprize.org. Retrieved on 16 June 2011.
  16. а б в г Словник гендерних термінів / Укладач З. В. Шевченко. — Черкаси: видавець Чабаненко Ю., 2016. — 336 с (стор.: 313) Доступ: тут Архівовано 10 вересень 2018 у Wayback Machine.

Література[ред. | ред. код]

  • В. Ю. Васильєв. Коллонтай Олександра Михайлівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 455. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Иткина А. М. Революционер, трибун, дипломат. М., 1964.
  • Шейнис З.C. Путь к вершине. Страницы жизни А. М. Коллонтай. М., 1987.
  • Олесин М. Первая в мире. Биографический очерк об А. М. Коллонтай. М., 1990.
  • Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. М., 2000.
  • Ильин С. «Мы молоды, пока нас любят …»: Улицы Коллонтай, Дыбенко, Железнякова… По разному сложились судьбы этих людей, которые после 1917-го снова встретились… на карте Запорожья // Позиция. — 2006. −23 марта (№ 12). — С. 11. — (Имена на карте города).

Див. також[ред. | ред. код]