Коллонтай Олександра Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Коллонтай Олександра Михайлівна
рос. Алекса́ндра Миха́йловна Коллонта́й
Aleksandra Kollontai.jpg
Ім'я при народженні рос. Алекса́ндра Миха́йловна Домонто́вич
Народилася 31 березня 1872(1872-03-31)[1][2][…]
Санкт-Петербург, Російська імперія[4]
Померла 9 березня 1952(1952-03-09)[4][5][…] (79 років)
Москва, СРСР[4]
·хвороба
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the USSR (1936-1955).svg СРСР
Діяльність революціонерка, дипломат, борчиня за права жінок, письменниця, політичний теоретик, People's Commissar
Alma mater Цюрихський університет
Знання мов російська[5]
Учасник німецько-радянська війна
Членство Робітнича опозиція
Посада Член Всеросійської ради[d], посол, міністр, повірений у справах і minister plenipotentiaryd
Партія Російська соціал-демократична робітнича партія і КПРС
Батько Домонтович Михайло Олексійович
Родичі Мравіна Євгенія Костянтинівна і Мравінський Євген Олександрович
У шлюбі з Дибенко Павло Юхимович
Автограф Aleksandra Kollontai signature.png
Нагороди
орден Святого Олафа орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден Ацтекського орла

Олекса́ндра Миха́йлівна Коллонтай (рос. Коллонтай Александра Михайловна; дівоче прізвище — Домонтович; 19 (31) березня 1872, Санкт-Петербург, Російська імперія — 9 березня 1952, Москва, РРФСР) — учасниця революційного руху у Російській імперії, політична діячка РРФСР та СРСР, перша у світі жінка-посол, нарком, перша радянська жінка-дипломатка, активістка міжнародного феміністського руху, публіцистка, пропагандистка «вільного кохання».[7] «Валькірія революції» за висловом Льва Троцького.[7]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася в 1872 році в Санкт-Петербурзі в забезпеченій дворянській родині полковника Генерального штабу Михайла Домонтовича з роду українських поміщиків, та Олександри Олександрівни Масаліної, дочки фінського спекулянта лісом[7], в якої це був другий шлюб[7][8]. По лінії Домонтовичів походить від руських князів з роду Рюрика й українських козацьких старшин Держави Війська Запорізького 17 століття, по лінії Масалітіних — від великоросів, фінів, остзейських німців і французів.

Олександра була єдиною дочкою, але мала зведених братів і сестер від першого шлюбу матері з прізвищем Мровінські. Диригент Євгеній Мровінський — її зведений племінник, син її зведеного брата.[8] Ігор Сєверянин був її троюрідним братом.

Навчалася в кращих домашніх вчителів[7][8], від яких отримала висококласну домашню освіту, хоча не закінчила ні гімназії, ні інституту благородних дівиць. Оволоділа майже десятьма іноземними мовами, багато читала, а також відвідувала Школу заохочення мистецтв, брала приватні уроки малювання.[7]

У 16 років Коллонтай склала іспити за курс у 6-ій Петербурзькій чоловічій гімназії, одержала право працювати вчителькою. Мала коня і любила прогулянки верхи. На балах була представлена спадкоємцю престолу, Миколі II.[8]

У 17 поїхала розвіятися в Париж зі старшою сестрою. Там купила на одному з розвалів «Маніфест комуністичної партії» і сходила на нелегальні марксистські зібрання.[8] Це було швидше даниною моді, однак книжки з'явилися у неї вдома.

Потім Коллонтай поїхала до родичів у Тифліс, де зустріла свого кузена, Коллонтая Владимира Людвіговича (1893) і, попри спротив батьків, які хотіли видати її за ад'ютанта імператора, через рік одружилася з бідним поляком[7], і жила з ним у Петрограді у будинку батьків.

Згодом[коли?] Коллонтай народжує сина, якого залишить в сім'ї чоловіка у 1896 році. «Я хотіла бути вільною», — зізнавалася вона: «Як тільки маленький син засинав, я йшла в сусідню кімнату, щоб знову взятися за книгу Леніна».[7]

З кінця 1890-х років бере участь у російському революційному русі.

На спадок від батьків вступила до Цюріхського університету, де на одному з мітингів познайомилася з Розою Люксембург, і та відправила її на навчання до Англії, вивчати англійський робітничий рух[7]. В 1901 році в книжковому магазині для росіян в Женеві, познайомилася з Плехановим. А пізніше, вже в Петербурзі, знайомиться з Леніним.[7] Плеханов став її наставником у питаннях соціалізму.

Шлюб розірвала в 1916 році.[8]

У комуністичний фемінізм її ввела Роза Люксембург, і Олександра стала брати участь у засіданнях Другого Інтернаціоналу по жіночій лінії, а також у різних міжнародних конгресах феміністок.[8] Люксембург і дружина Карла Лібкнехта Софія Рильце (росіянка за походженням) дружили з Олександрою.

Перша праця Коллонтай була про Фінляндію і боротьбу пригнічених фінських робочих.

У 1905 знайомиться з Леніним. Пізніше переїхала до Німеччини. Там з Карлом Лібкнехтом агітатувала від німецької соціал-демократичної партії і гастролювала Європою з лекціями («читати реферати»), часто провокативними.

Коллонтай їздила світом до Першої світової війни.

Вступила до Німецької соціал-демократичної партії, співпрацювала з журналами багатьох країн світу, виступала з лекціями. На початку Першої світової заарештована в Німеччині, незабаром звільнена на прохання лідерів німецьких соціал-демократів, після звільнення проживала в Норвегії та Швеції. Працювала в Міжнародному жіночому соціалістичному секретаріаті. Від 1915 — членкиня РСДРП(б) — КПРС. З 1915 перебувала в США, де виступала з публічними лекціями.

Олександр Шляпников, бойовий товариш Коллонтай, певний час її коханець

Під час революції в 1905 Коллонтай створила «Товариства взаємодопомоги робітницям», а після її поразки емігрувала.[7] Проти неї висували звинувачення в заклику до збройного повстання в брошурі «Фінляндія та соціалізм». Багато їздила по Європі, де налагоджувала зв'язки з місцевим соціал-демократичними і суфражистськими рухами, беручи в них активну участь.

В ході турне німецькими і скандинавськими країнами, в 1914 році, як тільки почалася війна, осіла в Норвегії. Почала писати Леніну, який відразу відгукнувся на лист відомої німецької агітаторки, і в інтенсивній переписці у них склався «політичний альянс». Коллонтай на той час дрейфувала до більшовизму.

Поселившись в Копенгагені, Коллонтай налагодила тісний зв'язок з Леніним і виконувала його спеціальні доручення, зокрема, зробила дві агітаційних поїздки по США.[7] Туди їй і надіслав свої «Листи з далека» Ленін, із зазначенням відвезти їх до Петрограда до Сталіна, в той час головного редактора газети «Правда» (лютий 1917).[8] Коллонтай перебувала в Норвегії, коли цар Росії зрікся престолу. Ленін сам написав їй спішно повертатись, а потім дав через своїх людей делікатне доручення.[7] На вокзалі в Петрограді її зустрів Шляпніков, взяв одну з валіз. Передбачалося, що у валізі були гроші, які Леніну виділив Німецький уряд на революцію в Росії.

З Павлом Дибенком

Російська революція та радянська дипломатична кар'єра[ред. | ред. код]

У березні 1917 повернулася до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), була членкинею виконкому Петроградської ради робітничних і солдатських депутатів. Постійно виступала на мітингах. Її заклики до революційного радикалізму та «вільної любові» мали шалений успіх, насамперед серед військових частин.[9] Після Жовтневого перевороту у Петрограді 1917 працювала народним комісаром державної опіки в РНК РСФРР.

Незабаром Коллонтай була обрана в виконком Петроградської ради. Була в числі небагатьох делегатів, повністю які підтримали позиції Леніна, викладені в «Квітневих тезах». На Всеросійському з'їзді Рад обрана членкинею ЦВК від більшовиків.[7]

Брала участь в засіданні ЦК РСДРП (б) 10 жовтня, який ухвалив рішення про збройне повстання в Петрограді. А після захоплення більшовиками влади особисто від Леніна отримала пост народного комісара громадського призрення в першому складі Ради.[7]

Потім Ленін направив її до Гельсингфорс вести пропаганду серед матросів. В цей час жила в Асторії — військовому готелі більшовиків. Тоді ж розформувала інститут сиріт ім. Миколи I і утворила відділ охорони материнства і дитинства.

Виступила проти Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу. У Коллонтай були хороші відносини з Надією Крупською і з Інесою Арманд.[8] У цей час був організований жіночий відділ ЦК, який очолила Арманд. Коллонтай стала її заступницею, 3 березня 1918, на знак протесту залишивши посаду в уряді).[8] Олександра писала з жіночого питання, порушуючи тему вільного кохання у радикальному на той час ключі.[8]

1919 очолила політвідділ Червоної Армії в Криму[8], служила начальником політвідділу Задніпровської червоної дивізії, наркомісаркою пропаганди і агітації Кримської Радянської Соціалістичної Республіки, одночасно — членкинею комісії ЦК КП(б)У з агітації і пропаганди серед жінок-робітниць.

Була міністеркою агітації та пропаганди в першому радянському українському уряді за наполяганням Леніна.[9] Працювала у Києві в липні — серпні 1919. Мешкала на вул. Миколаївській (тепер Городецького) в готелі «Континенталь». Втекла з Києва перед захопленням його військами А. Денікіна та С. Петлюри на пароплаві без дозволу уряду Х. Раковського. Більше в Україну не повернулася.

Повернулася в Росію, і включилася в роботу жіночого відділу ЦК. Інеса Арман була ще жива і розвивала теорію «склянки води» про те, що задовольнити сексуальне бажання при комунізмі має бути настільки ж легко, як випити стакан води.

1920 — завідувачка жіночого відділу ЦК РКП(б). У цей час, коли «комунізм перебував у нас в апогеї свого розвитку», комуністична влада намагалась поставити усіх громадян країни у однорідні умови. Однією з передумов цього була відміна моногамного шлюбу, чого послідовно домагалась О. Коллонтай. Але влада на це не згодилася[10].

Подальший шлях[ред. | ред. код]

Третій з'їзд Комуністичного Інтернаціоналу (1921). Олександра Коллонтай разом з Кларою Цеткін (передній ряд, перша справа)

З 1921 — секретарка Міжнародного жіночого секретаріату при Комінтерні. 19201923 учасниця так званої робітничої опозиції в РКП(б). З 1923 — посолка СРСР у Норвегії, з 1926 — у Мексиці, 19271930 — знову в Норвегії, 19301945 — посланиця, потім посолка у Швеції. Була наставницею Войни Олексія Дорофійовича[11].

Колонтай заміщувала Арманд при ЦК і Клару Цеткін в жіночій секції Комінтерну.[8] Вона похоронила обидвох своїх начальниць. Після Арман стала головою жіночого відділу.

В Норвегії написала роман «Любов бджіл трудових», виданий в 60 країнах.

У першій половині 1927 року проводить в Мексиці в якості посла. Нібито не витримує там клімату, і вкінці року повертається в Норвегію, і перебуває там ще 6 років до 1932 року.

Професор Рудольф Самойлович, Олександра Коллонтай, посол СРСР у Норвегії та комісар Пол Орас на Криголамі Красіна 1928 року

У 1932-му році призначена послом до Швеції.

З 1935 по 1937 рік значну кількість часу провела в Женеві, працюючи в Лізі Націй, де відстоювала права жінок.

У 1943 році Коллонтай розбив параліч. Пересувалась на кріслі-каталці.

1944 вела переговори з Фінляндією про її вихід з Другої світової війни.

Коллонтай отримала багато орденів, мешкала на Великій Калужській і встигла опублікувати в Європі (в Англії, Франції, Норвегії) книжку «Мій шлях в комунізм», але жодна з її теоретичних праць з 1926 року до 1996 року не перевидавався в Росії.

З 1945 — радниця Міністерства закордонних справ СРСР.

Померла 9 березня 1952 р. від інфаркту, похована на Новодівочому кладовищі в м. Москва.

Всі свої рукописи, праці, листи і щоденники Коллонтай здавала в центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму (сьогодні Російський державний архів соціально-політичної історії) в 1923, 1946 і 1952 роках.[12] В 1970 і 1978 роках фонд Коллонтай було поповнено документами, переданими із Державної публічної бібліотеки, членами сім'ї Коллонтай і іншими особами.[12]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятна марка, випущена Радянським Союзом у 1972 році
Докладніше: Вулиця Коллонтай

За радянських часів на честь Коллонтай були названі вулиці та провулки в різних населених пунктах. На її честь названо астероїд 2467 Коллонтай[13].

1969 року за п'єсою П. Л. та А. С. Тур «Надзвичайний посол» було знято фільм «Посол Радянського Союзу». Прообразом головної героїні (Олена Миколаївна Кольцова, посол Радянського Союзу в королівстві) стала Коллонтай, її роль зіграла актриса Юлія Борисова.

Нагороди[ред. | ред. код]

Роботи[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Нагороджена орденом ацтекського орла на підставі дружби з президентами Мексики Лазаро Карденас дель Ріо (21 травня 1895 року — 19 жовтня 1970 року), який служив між 1934 і 1940 роками, і Мануель Авіла Камачо (24 квітня 1897 — 13 жовтня 1955), який служив між 1940 і 1946 роками.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Find a Grave — 1996.
  2. FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  3. Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  4. а б в Коллонтай Александра Михайловна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. Encyclopædia Britannica
  7. а б в г д е ж и к л м н п р с Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою сто не вказано текст
  8. а б в г д е ж и к л м н п «тов. Коллонтай и ее любовники». Документальный фильм Д. Саркисяна и В. Белякова. — 1996. Страна: Россия Жанр: Историческое расследование. (по письмовим даним, які знаходяться в архіві партії). Голос за кадром: Марианна Рубеновна Тер-Захарова. Над фильмом работали: Мария Визитей, Александр Зимин, Юрий Ломоносов, Михаил Яшин, Виктор Давыдов; продюсер: Александр Радов. Независимая некомерческая компания Всемирное Русское Телевидение.
  9. а б В. Ю. Васильєв. Коллонтай Олександра Михайлівна [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 455. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  10. Бруцус Б. Д. Социалистическое хозяйство // Новый мир. — 1990. — № 8 (788), август. — С. 191.
  11. Мій батько, дипломат[недоступне посилання з серпня 2019]
  12. а б в г Иван Михайлович Майский, Владимир Степанович Мясников, Н. В Бойко. Избранная переписка с российскими корреспондентами. В двух книгах. Книга 2. — Изд-во: Наука, 2005 (стор.: 526)
  13. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  14. а б в (рос.) Alexandra Kollontai – the Soviet Ambassador [Архівовано 16 травня 2008 у Wayback Machine.].
  15. а б The Nobel Peace Prize: Revelations from the Soviet Past [Архівовано 23 липня 2008 у Wayback Machine.]. Nobelprize.org. Retrieved on 16 June 2011.
  16. а б в г Словник гендерних термінів / Укладач З. В. Шевченко. — Черкаси: видавець Чабаненко Ю., 2016. — 336 с (стор.: 313) Доступ: тут [Архівовано 10 вересня 2018 у Wayback Machine.]

Література[ред. | ред. код]

  • В. Ю. Васильєв. Коллонтай Олександра Михайлівна [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 455. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Иткина А. М. Революционер, трибун, дипломат. М., 1964.
  • Шейнис З.C. Путь к вершине. Страницы жизни А. М. Коллонтай. М., 1987.
  • Олесин М. Первая в мире. Биографический очерк об А. М. Коллонтай. М., 1990.
  • Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. М., 2000.
  • Ильин С. «Мы молоды, пока нас любят …»: Улицы Коллонтай, Дыбенко, Железнякова… По разному сложились судьбы этих людей, которые после 1917-го снова встретились… на карте Запорожья // Позиция. — 2006. −23 марта (№ 12). — С. 11. — (Имена на карте города).

Див. також[ред. | ред. код]