Пляжний футбол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пляжний футбол

Пляжний футбол, також бічсокер (англ. (beach soccer))  — вид спорту, заснований на правилах гри традиційного футболу. Змагання проводяться на піщаних пляжах, при цьому особливе значення має техніка володіння м'ячем і швидкість пересування по грузкій поверхні.

М'який і в'язкий пісок змушує гравців багато імпровізувати, використовувати красиві технічні прийоми (наприклад, удари в падінні через себе — «ножицями» або «бісіклетами»). Компактні розміри ігрового поля (28 на 37 метрів) дозволяють гравцям забивати практично з будь-якого положення, навіть прямим ударом від своїх воріт. Відповідно, за гру можна побачити аж до 60-ти ударів по воротах суперника (для порівняння, у великому футболі 20 ударів по воротах на обох суперників вважається пристойним показником). Голи в середньому забиваються кожні 3-4 хвилини, а середня результативність матчу становить близько 11 забитих м'ячів за гру (у традиційному футболі останнім часом норма 2,5 голи).

Матчі та турніри з пляжного футболу стають іще більш видовищними завдяки шоу-програмам і, зокрема, черлідингу. Попри видиму простоту гра вимагає добро фізичної підготовки і поширення сприяє розвитку фізичної культури. За словами тренера української збірної Сергія Кучеренка: «Пляжний футбол — унікальна гра, це поєднання найпопулярнішого виду спорту з найпопулярнішим місцем відпочинку, ще один яскравий різновид здорового способу життя»[1].

Пляжний футбол в Україні[ред.ред. код]

Біч сокер в Україні має хоч і коротку зате дуже прогресивну історію. Історія Пляжного футболу почалася літом 2001 року, коли на пляжі Київського Гідропарку відбувся дебютний турнір з пляжного футболу серед 8-ми київських любительських команд.

Вже наступного року змагання пройшли в 5ти містах України, у змаганнях узяли участь 50 команд. Київський фінал приніс перемогу дружині «Лотто», у складі якої грали, зокрема, рекордсмен світових першостей Олег Саленко, колишні гравці збірної України Юрій Калитвинцев і Сергій Шматоваленко. В інших командах-учасницях також вистачало знаних майстрів великого футболу.

Після проведення цих змагань була створена Асоціація пляжного футболу України з представництвом в 144 регіонах країни, яка була прийнята до складу Федерації футбола України. У 2003 році відбувся перший чемпіонат України з цього виду спорту. Його організаторами стали Асоціація пляжного футболу України (АПФУ) за підтримки Федерації футболу України (ФФУ). Під егідою цих організацій на сьогоднішній день було проведено 5 офіційних Чемпіонатів України. Турніри зібрали 232 команди з 10 регіонів України (Київ, Севастополь, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Харків, Маріуполь, Кременчук, Миколаїв, Запоріжжя).

Влітку 2008 року в Україні пройшов 6-й Чемпіонат України з пляжного футболу, матчі проводились у 8-ми містах України.

Збірна України з пляжного футболу[ред.ред. код]

Була заснована у 2001 році.

У 2004 році Збірна України виборола бронзові нагороди Чемпіонату Європи і потрапила до участі у Чемпіонаті Світу-2006, на якому наші спортсмени посіли 5 місце, а вже у 2007 році стали повноправними володарями Кубку Європи. За міжнародним рейтингом національних збірних команд з пляжного футболу 2007 року наша команда потрапила до десятки найсильніших і зайняла почесне 8 місце з 21 можливого.

У 2010 році Збірна України виграла Чемпіонат Європи, в блискавичному стилі перегравши по ходу турніра збірні Швейцарії, Нідерландів, та Португалію в фіналі.

В 2012 українці посіли третє місце на Чемпіонаті Європи, чим забезпечили собі участь у фінальній частині чемпіонату світу 2013 року.

Історія[ред.ред. код]

Пляжний футбол зародився у Бразилії і виріс до міжнародного рівня. Участь у змаганнях відомих спортсменів з великого футболу, таких як француз Ерік Кантона, іспанці Мігель і Хуліо Салінаса та бразильці Ромаріо, Жуніор і Зіко, сприяло поширенню телевізійного висвітлення — пляжний футбол стали показувати в 170 країнах світу. Це зробило його одним із видів спорту, що динамічно розвиваються у світі, та привернуло багато уваги.

У 1992 році у Лос-Анджелесі було представлено концепцію і вироблено основні правила пляжного футболу.

Через рік у Маямі представники Бразилії, Аргентини, США та Італії розіграли перший турнір професійних команд. В 1995-му на пляжі Копакабана в Ріо-де-Жанейро відбувся прем'єрний чемпіонат світу, що виграли господарі — бразильці. У різний час у їхньому складі виступали Зіко, Жуніор, Ромаріо, за французів довгий час грав Ерік Кантона, який згодом став головним тренером збірної Франції.

Турніри та організації[ред.ред. код]

ФІФА офіційно визнала пляжний футбол в 2004-му, першість планети-2005 проходила вже під егідою Міжнародної федерації футболу. Разом з тим і надалі розвитком цього спорту займається ΒSWW — Всесвітня асоціація пляжного футболу англ. Beach Soccer Worldwide. Вони узгоджують і проводять паралельно ряд змагань різного рівня. Складові ФІФА, континентальні федерації футболу проводять власні змагання — і між збірними, і між професійними клубами. Клубні національні чемпіонати та інші турніри проходять в ряді країн світу під егідою місцевих федерацій футболу або асоціацій пляжного футболу. Так, в Україні регулярний чемпіонат проводиться Асоціацією пляжного футболу України (АПФУ) з 2003 року, також розігрувався кубок та суперкубок країни. Федерація футболу України надає суто інформаційну підтримку пляжному футболу. Також АПФУ опікується збірною України з пляжного футболу.

В чемпіонатах світу до 2005 року значну перевагу мала збірна Бразилії, що виграла 9 турнірів. Лише один раз її панування порушила Португалія. З 2005 року на пляжі Копакабана в Ріо-де-Жанейро почали відбуватися офіційні чемпіонати під егідою ФІФА. Першим чемпіоном стала збірна Франції, наступні чотири роки тріумфували бразильці. З 2008 року місце проведення чемпіонату стали щоразу змінювати, а з 2009 відмовилися від щорічного проведення турніру. Господарями встигли побувати Франція (2008), ОАЕ (2009), Італія (2011), а переможцями в 2011 році вперше стали росіяни. У 2013 році черговий чемпіонат проводиться в Океанії, на острові Таїті.

Крім чемпіонату світу, престижним змаганням світового рівня є Мундіаліто Всесвітньої асоціації пляжного футболу ΒSWW, в якому беруть участь чотири запрошені нею команди. Перший турнір пройшов також у Ріо в 1994, а в 1997 відродився в Португалії, там він щорічно проходить дотепер. 12 разів перемогу святкували бразильські футболісти, чотири рази збірна Португалії, один раз США. Мундіаліто-2013 виграла збірна Іспанії. З 2011 проводиться також клубне Мундіаліто, в якому беруть участь «пляжні» команди відомих професійних клубів Європи, Азії та Латинамерики. Переможцями турніру ставали «пляжники» ФК Васко да Гама та ФК Локомотив (Москва). З 2011 року щорічно проводиться турнір Міжконтинентальний кубок з пляжного футболу, в якому беруть участь 8 найкращих команд-представників всіх частин світу. Двічі перемогу в цьому турнірі здобувала російська збірна.

Основні змагання збірних в Європі:

Практично кожна національна футбольна федерація проводить внутрішні клубні першості, а в 2013 році був проведений турнір-аналог Ліги Чемпіонів УЄФА — Кубок Європейських чемпіонів з пляжного футболу англ. Euro Winners Cup серед професійних команд-переможців національних чемпіонатів. Друге місце в цьому змаганні посіла київська команда Гріффін.

Основні правила гри[ред.ред. код]

Майданчик[ред.ред. код]

Прямокутне поле завдовжки 35-37 метрів, завширшки 26-28 метрів, із рівним піщаним покриттям, без каміння та будь-яких предметів, що можуть завдати травми гравцям. Для міжнародних матчів глибина піску має бути щонайменше 40 см. Штрафний майданчик визначений уявною лінією, яка проходить за 9 метрів паралельно лінії воріт з кожного боку майданчику.

Ворота мають розміри 2,2 на 5,5 метрів (для порівняння: у великому футболі — 2,44 на 7,32 м). Каркас воріт повинен мати флуоресцентний жовтий колір.

Кількість гравців[ред.ред. код]

Crianças jogando futebol de areia.jpg

У грі беруть участь дві команди: у кожній — по чотири польові гравці та по одному голкіперу. Колектив може розпочинати гру у складі щонайменше чотирьох гравців. В разі, якщо через вилучення в команді залишиться менше трьох гравців (рахуючи воротаря), зустріч зупиняється й супернику цієї команди, незалежно від поточного рахунку, присуджується перемога — 10:0. Кількість замін у пляжному футболі — необмежена. Польовий гравець може замінити воротаря тільки в тому випадку, якщо останній вибуває з гри через травму.

Розігрування м'яча[ред.ред. код]

Перед початком гри кидається жереб, капітан команди, який виграє, вибирає половину поля або м'яч. У другому таймі з центру починає інша команда, у третьому жереб кидають знову. В разі додаткового часу розіграш починає команда, яка не отримала на це право в третьому таймі. Також жеребом визначається, хто з суперників першим пробиває післяматчеві пенальті.

Тривалість гри[ред.ред. код]

Матч складається з трьох таймів по 12 хвилин. Перерва між таймами — 3 хвилини. Час гри може бути зупинений після голу, в разі призначення штрафного удару чи пенальті, у випадку навмисного затягування часу. В разі, якщо час гри закінчився, але призначений штрафний удар чи 9-метровий, поєдинок вважається завершеним, коли забитий гол, коли воротар піймав чи відбив м'яча, той вийшов за лінію поля або відскочив у поле від каркасу воріт, влучив у когось із гравців і не залетів у ворота.

Якщо основний час приніс нічію, призначається додатковий час — 3 хвилини. Якщо й після нього рівновага збережеться, команди пробивають пенальті — 9-метрові удари, до першого промаху. Пенальті можуть пробивати будь-які гравці, що перебували на полі в момент завершення матчу. Будь-хто з них також може зайняти місце у воротах, замінивши голкіпера своєї команди.

Штрафні удари[ред.ред. код]

Коли гравець штовхнув суперника чи стрибнув на нього, вдарив або намагався вдарити, зробив підніжку, затримав гравця протилежної команди, небезпечно атакував його, плюнув в опонента чи кинув пісок в обличчя, навмисно торкнувся м'яча руками (окрім воротаря у штрафному майданчику), перешкоджав введенню м'яча у гру голкіпером тощо. Штрафні пробивають ті гравці, на яких порушено правила (виняток — якщо цей гравець зазнає травми). Якщо футболіст, котрий заробив штрафний, залишає поле, не виконавши удар, він не має права повернутись у гру.

Картки[ред.ред. код]

Жовта — за неспортивну поведінку, систематичні порушення правил, цілеспрямоване затягування часу, навмисну гру руками, демонстративний вихід із поля тощо. Синя — якщо гравець отримує другу жовту картку, навмисно кидає пісок у суперника чи арбітра, ціною фолу ліквідує гольовий момент біля своїх воріт. Гравець, що отримав синю картку, вилучається з поля на 2 хвилини, протягом яких його команда грає в меншості. Потім порушник може повернутися в гру. Червона картка знаменує вилучення з поля гравця, який грубо порушує правила, агресивно поводиться на полі, плює в суперника чи в будь-яку іншу особу, лається чи вдається до образливих жестів, руками ліквідує гольовий момент біля своїх воріт або ж отримує третю жовту картку в матчі. Вилучений гравець не може більше повернутися на поле в цій грі, а його команда протягом 2 хвилин грає у меншості.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]