Бої за Слов'янськ (1917)
| Бої за Слов'янськ (1917–1919) | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Українсько-більшовицьке протистояння на Донбасі Бої за Донбас (січень — травень 1919) | |||||||
 | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
.svg){kind=small} РСФРР
|
.svg){kind=small} УНР | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Рудольф Сіверс
|
|||||||
| Військові формування | |||||||
Червона гвардія
|
 Чорний курінь гайдамаків (200 осіб)
| ||||||
Бої за Слов'янськ (1917–1919) — бойові дії за контроль над Слов'янськом у 1917–1919 роках між більшовиками, армією УНР і білокозацькими загонами.
Історія
Бої у 1917
Наприкінці 1917 року міська дума Слов'янська визнала владу Української Центральної Ради. Для підтримання громадського порядку та оборони міста тут розмістився загін Чорного куреня гайдамаків, чисельність якого становила 200 козаків.
8 (21) грудня 1917 року московська червона гвардія під командуванням Антонова-Овсієнка без офіційного оголошення війни вторглася на територію Української Народної Республіки. Одна із першочергових задач для Антонова-Овсієнка в Україні зводилася до утворення збройного з'єднання із загонами Червоної гвардії Донбасу. Внаслідок цього мав обірватися зв'язок України з Доном. Посеред їхнього шляху стояв Слов'янськ, який захищався нечисленним куренем гайдамаків.
Антонов-Овсієнко, прибувши до Харкова, визначив найголовніше завдання для червоного війська:
|
Шляхом збройного обходу Північно-Донецької залізниці за лінією "Лозова–Слов'янськ" нам слід розчистити шлях до Юзівки. | 
|
Центральний ревком Донбасу, в зв'язку з наказом Антонова-Овсієнка, мав встановити зв'язок зі Слов'янськом через Костянтинівку та Дружківку задля подальшого постачання зброї їхнім військам[1].
18 грудня до Харкова прибули посилені загони московських червоногвардійців на чолі з Єгоровим. Антонов-Овсієнко призначив його командиром усіма червоними силами, які розташовувалися у Лозовій. У наказі також йшла мова про те, що Єгоров після зайняття Лозової мав захопити Слов'янськ силами двох рот. Того ж дня Лозову було захоплено, а Муравйов надіслав туди на допомогу Єгорову залишки Тверського революційного загону.
Про це Муравйов писав:
|
|
"Негайно пошліть їх і накажіть їм зайняти Слов'янськ, надайте їм сто чоловік своїх червоноармійців, аби за будь-яку ціну зайняти Слов'янськ та закріпитися там."[2] |
|
Після захоплення більшовиками Павлограда силами бронепотяга Зайцева (з групи Єгорова), Антонов-Овсієнко наказав Єгорову розвинути наступ на південь – до Катеринослава та Криму. Для зайняття Слов'янська було надіслано загін Рудольфа Сіверса[3].
19 грудня 1917 року, внаслідок короткого бою, загін московських червоноармійців (300 бійців) вибив гайдамаків з міста, встановивши зв'язок з ревкомами та більшовицькою владою у Юзівці[4].
Бої у 1919
22 травня 1919 Денікін заявив, що Добровольча армія зайняла Слов'янськ і відкинула 8-му та 13-ту радянські армії за Сіверський Донець[5]. Насправді це не відповідало дійсності.
На Слов'янському напрямку діяли кубанські пластуни і Терська кінна дивізія з корпусу Шкуро. 22 травня пластуни зайняли ст. Краматорську і с. Петрівка та вели наступальні бої в напрямку Слов'янська[6].
При активній підтримці Терської дивізії, білі пішли в наступ на Слов'янськ. Кіннота Шкуро (Терська дивізія ген. Топоркова) обійшла Слов'янськ зліва і перерізала лінію залізниць зі Слов'янська на Лозову біля ст. Бантишеве, зайшовши в тил червоним. Водночас пластуни стрімкою атакою вибили червоних з усіх позицій і увірвалися в місто, знищуючи всіх, хто чинив опір.
У Слов'янську ними була взята величезна здобич: багато полонених, знаряддя, кулемети, маса рухомого складу, 30 паровозів. Залишки 13 армії відступили на ст. Лозову і за Сіверський Донець на ст. Лиман[7].
Примітки
- ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 59
- ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 74
- ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. Стр 75
- ↑ Великая октябрьская социалистическая революция и победа советской власти на Украине Октябрь 1917г — февраль 1918. 1982,960 с. Ст. 543
- ↑ Очерки смуты . Т. 5, ст. 104
- ↑ «Вольная Кубань» за 26.05.19
- ↑ «Вольная Кубань», 25 мая 1919 г.
Джерела
- Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 1. — М.: Высший военный редакционный совет, 1924. — 271 с.;
- Трагедия казачества (Декабрь 1918–июнь 1919). Часть вторая. Прага 1934.
Посилання
- Вир Громадянської війни на Добропільщині (1918—1920 рр.) [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||||||||