Яблунів (Гусятинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Яблунів
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Гусятинський район
Рада/громада Яблунівська сільська рада
Код КОАТУУ 6121689601
Основні дані
Засноване 1414
Населення 1 910
Територія 4.922 км²
Густота населення 388.05 осіб/км²
Поштовий індекс 48265
Телефонний код +380 3557
Географічні дані
Географічні координати 49°08′35″ пн. ш. 25°50′42″ сх. д. / 49.14306° пн. ш. 25.84500° сх. д. / 49.14306; 25.84500Координати: 49°08′35″ пн. ш. 25°50′42″ сх. д. / 49.14306° пн. ш. 25.84500° сх. д. / 49.14306; 25.84500
Водойми Нічлава
Місцева влада
Адреса ради село Яблунів
Сільський голова Івачевський Ярослав Іванович[1]
Карта
Яблунів is located in Україна
Яблунів
Яблунів
Яблунів is located in Тернопільська область
Яблунів
Яблунів

Яблуні́в — село Гусятинського району Тернопільської області

Географічні координати села 49° 15' північної широти і 25° 45' східної довготи. Село Яблунів розміщене на Подільській височині Східно-Європейської рівнини, в області помірно-континентального клімату. Відстань до екватора становить 5466 км, до Північного полюса — 4521 км.

Село розташоване над річкою Нічлавкою на відстані 52 км на південь від обласного центру м. Тернополя у східній частині області в зоні західного лісостепу. Через село проходить автомобільний шлях М19, що є частиною Європейського автомобільного маршруту E85.

Назва села[ред.ред. код]

Славне село яблуневими садами. Звідси і назва — Яблунів. Старожили зберегли легенду про походження його назви.

Легенда про походження назви

Одного весняного ранку проїжджав повз село панич і задивився. Перед його очима повстала біло-рожева блакить, серед якої кружляв п'янкий аромат яблуневого цвіту. Все село оповите ніжністю та неповторною красою. «Ой, яблунів цвіте, який ти прекрасний!» — промовив панич від здивування. І від цього часу про цей край казали «Яблунів край». Звідси і походить назва села Яблунів.

У пам'яті старожилів живе інша легенда походження назви села. На території біля лісу, що зветься Лісничівкою, жив пан Яблонський, який посадив чудовий яблуневий сад. Хто не провідував його, казали: «Яблуневий сад Яблонського чудовий». І від цього походить назва села Яблунів.

До сьогодні село на весні потопає в яблуневому цвіті, а його символом є яблуня, котра росте у кожному господарському дворі.

Літопис[ред.ред. код]

Герб села 1866 року

Із XV століття село згадують у громадських і земельних актах. Грамотою від 1391 року король Яґайло надав у користування шляхтичу Пйотрови Добкови з Олевина кілька поселень, в тому числі Яблунів, Целіїв. Грамотою від 14 жовтня 1414 року польський король Яґайло віддав Яблунів в оренду шляхтичеві Миколаю Цесельському взамін за позику у 250 гривень; у грамоті як колишні управителі згадані шляхтичі Пйотр Добек з Олевина, Міхал з Бучача (ймовірно, Міхал Адванець з Бучача, або його син Міхал Бучацький). 1470 року шляхтич Ян Свинка з Поморян продав Яблунів з иншими селами Станіславу з Ходча[2].

У 1553 році королівський придворний, управитель Кам'янецького замку, державець яблунівських дібр Миколай Потоцький отримав від короля Сиґізмунда ІІ Авґуста привілей на перетворення села Яблунова в містечко із самоврядуванням за маґдебурзьким правом. Населення звільнили на 15 років від деяких податків. Микола Потоцький у своєму маєтку Яблунові коло Теребовлі підписав 24 листопада 1565 рoky новий лист, за яким його 200-кінна хоругва мала вирушати в похід; була на службі до червня 1566 р., від березня 1566 р. мала 174 вершники.[3]

1664 року: під час люстрації королівщин в Яблунови було 9 господарів; дожиттєвим державцем (пол. dzierżawca) староства (входили також Целіїв, Увисла) був підкоморій галицький Ян Теодорик Потоцький[4], син кальвініста Анджея Потоцького, дружина — Софія з Гораю (Горайська)[5])[2]. 1710 року король Авґуст ІІ дозволив стражнику великому коронному Стефану Александеру Потоцькому передати свої права на солтисівство в Яблунові хорунжому парнавському Антонію Дульчиміньському. У 1746 році белзький воєвода Антоній Міхал Потоцький керував розмежуванням території Яблунова, Тудорова, Сухоставу, Кобиловолоків[6].

Торги повинні були відбуватися щоп'ятниці, ярмарки — у свята святих Станіслава і Леонарда. Король Стефан Баторій віддав 15 червня 1556 року Барбарі Пемойовській з Чермна в досмертне володіння Целіїв, Увислу з Яблунівського староства за умовою збільшити там кількість осадників.

Містечко було центром Яблунівського староства Руського воєводства. Перед 1772 роком яблунівським старостю був Франциск Салезій Потоцький[6].

Останніми власниками села Яблунів другої половини XIX — першої половини ХХ століть були Чарторийські, Дідушицькі (Флорентіна Чарторийська, яка вийшла заміж за увислівського дідича Ценського). Попри те, що Східна Галичина була частиною Речі Посполитої, після ІІІ поділу 1795 року була складовою Священної Римської імперії, Австрійської імперії, все рівно формується культурно-освітній, релігійний, просвітницький, господарський комплекси. Щодо господарського розвитку, то у селі розвинене сьогодні фермерське господарство, раніше були промисли: гончарство — звідси назва частини села «Гончарі», бджільництво, садівництво.

Збереглася до сьогодні архітектурна спадщина: маєток Чарторийських. Побудований в екзотичному місці села, біля ставка. Будівництво садиби почалось приблизно у 1820 році, яка є саме сьогодні його окрасою та головним корпусом Яблунівського протитуберкульозного санаторію (додаток 2).

До наших днів збережений його первинний екстер'єр, частково інтер'єр. Відвідувачів завжди приваблює робота місцевого майстра Шасткова Івана — сходи та перила, які зроблені зі смаком, виконані дуже майстерно і делікатно (додаток 3).

Всього в селі є 685 дворів, проживає 2116 осіб, серед них жінок — 1221, чоловіків — 895. Найстаріша жителька Катерина Матвіївна Вишинська, якій виповнилося 102 роки. Яблунів, ніби підковою, охоплений лісом.

Пам'ятки[ред.ред. код]

У центрі села створено культурно-освітній комплекс. На його території розміщено єдиний в Україні пам'ятник Солдатським вдовам, відкритий у 1984 р. (скульптор І. Козлик), монумент на честь скасування панщини у 1848 р., реставрований у квітні 1990 р., пам'ятник Тарасу Шевченку (1992 р. скульптор І. Малярчук), пам'ятник Іванові Франку (1991 р.), могила Українським січовим стрільцям (1943 р., 1990 р.).

Пам'ятка архітектури романського стилю — церква Успення Пресвятої Богородиці — збудована у 1875 році на кошти Флорентіни Ценської, костьол святої Ельжбети збудований у 1900 році також на кошти пані Флорентини. На цвинтарі збережена Каплиця (додаток 6) (крепта — пантеон) із XVI століття, де є зображення герба.

Із сучасних архітектурних споруд на території комплексу є: Будинок культури, музична школа та загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.

Окрасою і гордістю села є старовинний парк, закладений у 40-их роках XIX століття панами Дідушицькими. Укладники парку були запрошені із Франції. На його території є букова алея, багатовікові дерева: манджурський горіх, бук червонолистий, американські сосни, 200-літня липа дрібнолиста, дві тополі віком 150—200 років. У старовинному парку залишилися сліди городища чи замку, бо, за переказами старожилів, звідси є підземний хід до палацу, на околиці якого є цілюще джерело. А панський маєток серпом охоплюють чотири ставки.

Створено Яблунівський природний ботанічний заказник державного значення. На його площі більше, як дві тисячі гектарів, можна побачити шафран Гейфеля, підсніжник звичайний, любку дволисту — рідкісні рослини, які занесені до Червоної книги України. В лісі є ботанічні пам'ятки природи місцевого значення Копиченецька бучина і 300-річний Дуб «Яблунівський».

Яблуневий спас[ред.ред. код]

Докладніше: Яблуневий Спас

9 серпня 2015 у Яблунові відбувся Перший міжнародний пісенно-поетичний фестиваль «Яблуневий Спас», в якому взяли участь сотні гостей.

Відомі люди[ред.ред. код]

Уродженці[ред.ред. код]

  • о. Іван Волянський (2 липня 1857 року — греко — католицький священик — місіонер, громадський діяч, видавець[7] першої української газети Нового Світу — «Америка» (США, штат Пенсильванія). У місті Шенандао о. І. Волянський відкрив першу українську школу, освятив перший храм св. Михайла, заснував касу взаємодопомоги. Керував будівництвом церков у Джерсі-Сіті, Кінгістані, організував кооперативні крамниці, хори, оркестри. У 1896—1897 рр. вивчав умови життя українських емігрантів у Бразилії. Згодом повернувся в Галичину, був парохом у селі Острівець Теребовлянського району. Помер у 1926 р. с. Дичків Тернопільського району, де похований. У Яблунові недалеко від церкви збереглася садиба Волянських.
  • Теодор Боднар (1885—1970) — вчитель, агроном, громадський діяч, першопоселенець Канади.
  • Степан Бахталовський (1889—1984) — священик — місіонер у Канаді та США.
  • Микола Денека (1914—1985) — лісник, ініціатор створення у 1956 році в Борщівському районі Гермаківського державного дендрологічного парку. Сьогодні — пам'ятка садово — паркового мистецтва республіканського значення. Автор книжок: «Дендропарк Гермаківського лісництва» (1972 р.), « Гермаківський дендропарк» (1984 р.).
  • Іван Бандурка (1954 р. народження) — літератор, краєзнавець, член спілки письменників України, автор п'єси «Через терни до волі» (2000 р.), нарису «Праця на вівтар нації, або Доля Михайла Палія», (2001 р.), збірки оповідань «Зернятка життя» (2001 р.).
  • Микола Михайлович Доліба (1959 року народження) — доктор біологічних наук, професор Пенсильванського університету, директор відділу, що займається лікуванням цукрового діабету. Автор багатьох наукових праць, теоретик і практик. Микола Михайлович розробив систему трансплантації клітин підшлункової залози в печінку людини, кінцева мета — повністю вилікування цукрового діабету та впроваджує її в практику.

Працювали[ред.ред. код]

Головним лікарем Яблунівського протитуберкульозного санаторію ГУСЯТИНСЬКОГО району Тернопільської області з 1961 по 2004 рік працював КОРОПЕЦЬКИЙ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ.

Відвідували[ред.ред. код]

Яблунівські старости[ред.ред. код]

  • Кшиштоф Сендзівуй Потоцкі
  • Богуслав Потоцкі (молодший брат попереднього)
  • Анджей Єжи Потоцкі (син попереднього).[5]
  • Станіслав Грановський гербу Леліва — переяславський староста з 1714, 1720 від Дучимінських викупив Яблунівське староство; батько Антонія, тарногурського старости[8]
.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Органи місцевого самоврядування в області Станом на 02.04.2009 р.
  2. а б Kurzej M. Kościół parafialny p.w. Św. Elżbety Królowej w Jabłonowie… — S. 143.
  3. Plewczyński M. Potocki Mikołaj h. Pilawa (zm. 1572) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 103. (пол.)
  4. іноді вказують варіант Ян Потоцький
  5. а б Potoccy (01) (пол.)
  6. а б Kurzej M. Kościół parafialny p.w. Św. Elżbety Królowej w Jabłonowie… — S. 144.
  7. Матейко Р. Волянський Іван Андрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 303. — ISBN 966-528-197-6.
  8. Boniecki A. Herbarz polski. — Cz. 1. — T. VII. — S. 44. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Бандурка І., Уніят В. Яблунів // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 676. — ISBN 978-966-528-318-8.
  • Дуда І. Тернопільщина літературна. 325 імен на карті області. Путівник. — Т. : Редакційно-видавничий відділ облполіграфвидваву, 1990. — С. 32.
  • Історія міст і сіл Української РСР [Текст]: в 26-ти т. Тернопільська область. — К. : УРЕ, 1973. — 638 с.
  • Kurzej M. Kościół parafialny p.w. Św. Elżbety Królowej w Jabłonowie // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia Skleniarz, 2009. — T. 17. — 508 s., 806 il. — S. 143. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]