Білозір Оксана Володимирівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксана Володимирівна Білозір
Оксана Володимирівна Білозір
1-й Міністр культури і туризму України
16 травня 2005 — 27 вересня 2005
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко
Попередник
Наступник Ігор Ліховий
5-й Міністр культури і мистецтв України
4 лютого 2005 — 16 травня 2005
Президент Віктор Ющенко
Попередник Юрій Богуцький
Наступник
Народилася 30 травня 1957(1957-05-30) (65 років)
с. Смига
Відома як політична діячка, студійна виконавиця
Місце роботи КНУКіМ
Країна СРСР і Україна
Alma mater Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка
Політична партія Блок Петра Порошенка
У шлюбі з Роман Недзельський
Професія співачка
Релігія Українська греко-католицька церква[1]
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Народна артистка України — 1994
Оксана Володимирівна Білозір на сайті Верховної Ради

Оксана Володимирівна Білозі́р (дівоче прізвище — Розумкевич; нар. 30 травня 1957, Смига, Рівненська область) — українська артистка, громадська і політична діячка.

Народна артистка України (1994); Народний депутат України IV, V, VI, VIII скликань, Міністр культури і мистецтв України (з 4 лютого 2005 — 16 травня 2005), Міністр культури і туризму України (з 16 травня 2005 — 27 вересня 2005) голова Всеукраїнської громадської організації «Українська взаємодопомога»2003); голова громадського об'єднання «Всеукраїнське об'єднання жінок-депутатів» (з 2008), заступниця голови Національної комісії з питань закордонних українців (з 2006).

Життєпис[ред. | ред. код]

Батько — Володимир Йосипович Розумкевич (нар. 1930, походить зі села Тустоголови, тепер Тернопільський район[2], Тернопільська область) — пенсіонер; матір Ніна Василівна (19332004); чоловік Недзельський Роман Стефанович (нар. 10 червня 1967) — генеральний директор ДП "Національний палац мистецтв «Україна»; перший чоловік — композитор Ігор Білозір; сини Андрій Білозір (нар. 21 лютого 1982, від першого шлюбу) та Ярослав Недзельський — від другого шлюбу. Невістка Лариса Білозір — громадська діячка, політикиня[3].

Освіта[ред. | ред. код]

У 1964—1965 роках навчалась у Зборівській СШ.[2] Закінчивши Яворівську музичну школу, Оксана навчалася у Львівському музично-педагогічному училищі ім. І.Колеси (1976), згодом у Львівській консерваторії (1981)[4].

Дипломатична академія України при МЗС України (1999), магістерка зовнішньої політики та дипломатії.

Володіє українською, російською, польською, англійською мовами.

Музична кар'єра[ред. | ред. код]

У 1977 році вона стала солісткою самодіяльного ВІА «Ритми Карпат» (ПК автобусного заводу), котрий через два роки був запрошений в повному складі до філармонії і перейменований на «Ватру». Разом з ансамблем Оксана стала лауреатом фестивалю «Молоді голоси» та всесоюзного огляду творчої молоді, згодом ушанована званням Заслуженої артистки України[4].

З 1979 — солістка вокально-інструментального ансамблю «Ватра» з 1994 — солістка групи «Оксана».

Основу репертуару Оксани становили попобробки народних пісень та пісні тодішнього її чоловіка Ігоря Білозора, більшість з яких стали хітами.

У 1985 році Оксана Білозір з «Ватрою» записала першу сольну платівку-мільйон, через три роки — диск-гігант у дуеті з Віктором Морозовим «Ой, там у Львові, на Високім Замку». В 1990 році Оксана Білозір виконала найпопулярнішу зі своїх пісень — візитку «Україночка» Геннадія Татарченка. В тому ж році вона створила власний ансамбль «Оксана».

В 1993 році в Канаді вийшов компакт-диск Оксани Білозір «Україночка». В Україні Оксанин компакт-диск з'явився через два роки — лейбл НАК випустив збірник «Нові і найкращі пісні …».

У 1994 році співачці надано

звання Народної артистки України. На той час вона здивувала своїх шанувальників новою програмою «Карнавал», створеною разом з музикантами гурту «Світязь» — Анатолієм Говорадлом та Дмитром Гершензоном.

Влітку 1996 року Оксана Білозір перебралася до Києва і стала викладати в Інституті культури і мистецтв. Наприкінці літа 1998 року лейбл «Караван CD» випустив черговий компакт-диск співачки — «Для тебе». Наступного року побачив світ альбом реміксів найкращих пісень Оксани Білозір «Чарівна бойківчанка».

Наприкінці 2000 року з'явився новий компакт-диск «Горобина ніч», складений традиційно як з нових пісень, так і зі старих реміксів. Навесні 2001-го Оксана Білозір розпочинає співпрацю з продюсером Віталієм Климовим та аранжувальником Дмитром Ципердюком (раніше — «Морра», «Ла Манш», зараз — «Dazzle Dreams») і в черговий раз осучаснює свою творчість.

Основу нового репертуару становлять як пісні самого Ципердюка, так і переосмислені старі хіти Ігоря Білозора. Записаний в одній з найбільших московських студій звукозапису SBI Records (колишнього ватрівця Ігоря Бабенка) хіт «Лелеки» на початку 2002-го був виданий на CD-синглі. Паралельно НАК в черговий раз перевидав і (дещо змінені) альбоми «Нові і найкращі пісні …» та «Для тебе»[4].

Дискографія[ред. | ред. код]

Творчий доробок: 15 компакт-дисків, 1 DVD, 10 музичних фільмів.

  • Ой, там у Львові, на Високім Замку (1988)
  • Через зiроньку ясну (1992)
  • Горобина ніч (2001)
  • Для тебе (2002)
  • Нові та найкращі (2002)
  • Назад у майбутнє (2003)
  • Подивись мені в очі (2007)
  • Золоті пісні

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Народна депутатка України Верховної Ради 6-го скликання з 23 листопада 2007 по 12 грудня 2012 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона», № 44 в списку. На час виборів: професорка катедри естрадного співу Київського національного університету культури і мистецтв, членкиня НСНУ. Членкиня фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (з листопада 2007); членкиня Комітету у закордонних справах (з грудня 2007), голова підкомітету з питань міжпарламентських зв'язків, двосторонніх та багатосторонніх відносин (з січня 2008).

Народна депутатка України Верховної Ради 5-го скликання з 25 травня 2006 по 8 червня 2007 від Блоку «Наша Україна», № 19 в списку. На час виборів: професорка кафедри естрадного співу Київського національного університету культури і мистецтв, членкиня НСНУ. Членкиня фракції Блоку «Наша Україна» (з травня 2006), заступниця голови (з липня 2006); голова підкомітету з питань міжпарламентських зв'язків, двосторонніх та багатосторонніх відносин Комітету у закордонних справах (з липня 2006). Склала депутатські повноваження 8 червня 2007.

Народна депутатка України Верховної Ради України 4-го скликання з 14 травня 2002 по 3 березня 2005 від Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», № 70 в списку. На час виборів: завідувачка кафедри естради факультету музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв, безпартійна. Членкиня фракції «Наша Україна» (з травня 2002); членкиня Комітету у закордонних справах (з червня 2002), голова підкомітету з євроатлантичного співробітництва. Склала депутатські повноваження 3 березня 2005[7].

4 лютого — 16 травня 2005 — Міністерка культури і мистецтв України[8][9]. 16 травня — 27 вересня 2005 — Міністерка культури і туризму України[10][11]. У жовтні особиста пресслужба заявила про отруєння Оксани. «Це був замах на моє життя», — переконана ексміністерка[12].

Згодом провела рік у лікарні «Феофанія», три роки мала інвалідність. За фактом випадку порушено кримінальну справу, але згодом закрито на прохання самої Оксани.

Оксана Білозір включена до списку партії «Блок Петра Порошенка „Солідарність“» під № 80[13]. 13 травня 2016 року Центральна виборча комісія України визнала обраною депутаткою Верховної Ради України Оксану Білозір[14]. 17 травня 2016 року Оксана Білозір приступила до обов'язків депутата Верховної Ради України[15]. Білозір зареєстрована депутаткою після дострокового припинення депутатських повноважень голови фракції «Блок Петра Порошенка» Юрія Луценка, призначеного 12 травня генеральним прокурором України.

Голова Соціально-християнської партії (березень 2004 — березень 2005).

Членкиня президії Ради НС «Наша Україна» (березень — листопад 2005), Ради НС «Наша Україна» (березень 2005 — лютий 2008).

Членкиня Президії партії «Єдиний Центр» (з березня 2008).

Народна посолка України (1999).

Захоплення: нарди, туризм (італійські Альпи), лижний спорт.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ОКСАНА БІЛОЗІР. YouTube. skrypin.ua. 12 квітня 2017. Архів оригіналу за 13 квітня 2017. Процитовано 30 травня 2021.  Текст «16+» проігноровано (довідка)
  2. а б Буняк І. Білозір Оксана Володимирівна… — С. 134.
  3. Невістка Оксани Білозір виграла вибори до Верховної Ради [Архівовано 29 липня 2019 у Wayback Machine.]; zaxid.net, 24 липня 2019.
  4. а б в Оксана Білозір. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 9.5.2015. 
  5. Указ Президента України від 16 січня 2009 року № 26/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  6. Указ Президента України від 22 березня 1994 року № 105/94 «Про присвоєння почесних звань України працівникам культури та мистецтва»
  7. Постанова Верховної Ради України від 3 березня 2005 року № 2438-IV «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Білозір О.В.»
  8. Указ Президента України від 4 лютого 2005 року № 153/2005 «Про призначення О. Білозір Міністром культури і мистецтв України»
  9. Указ Президента України від 16 травня 2005 року № 788/2005 «Про звільнення О. Білозір з посади Міністра культури і мистецтв України»
  10. Указ Президента України від 16 травня 2005 року № 789/2005 «Про призначення О. Білозір Міністром культури і туризму України»
  11. Указ Президента України від 27 вересня 2005 року № 1374/2005 «Про звільнення О. Білозір з посади Міністра культури і туризму України»
  12. «І за це мене… отруїли»//Богдан Бондаренко, Експрес, 8-15 січня 2015
  13. Оксана Білозір проходить в Раду замість Луценка. ukranews.com. Українські новини. 12 травня 2016. Архів оригіналу за 13 травня 2016. 
  14. ЦИК признал избранной депутатом Рады Билозир. ukranews.com. Українські новини. 13 травня 2016. Архів оригіналу за 14 травня 2016. 
  15. Кума Порошенко Билозир в четвертый раз стала депутатом (фото). ukranews.com. Українські новини. 17 травня 2016. Архів оригіналу за 18 травня 2016. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Білозір Оксана Володимирівна у соціальній мережі «Фейсбук»