Як-18

Як-18
Тип	навчально-тренувальний літак
Розробник	ДКБ Яковлєва
Виробник	ДКБ ім. Яковлєва
Головний конструктор	К. В. Сінєльщиков
Перший політ	6 травня 1946
Початок експлуатації	1946
Основні експлуатанти	ВПС СРСР; ДТСААФ; ВПС КНР; ВПС Польщі;
	Як-18 у Вікісховищі

Як-18 (кодове ім'я НАТО: Max) — радянський двомісний навчально-тренувальний літак, що вироблявся з 1946 року як заміна літаку УТ-2. Як-18 широко використовувався у військовій та цивільній авіації, ставши засновником цілого сімейства літаків.

Історія[ред. | ред. код]

Як-18 після війни прийшов на заміну навчально-тренувальному літакові УТ-2. Головний інженер К. В. Сінєльщиков отримав завдання на проектування нового літака на основі УТ-2 від головного конструктора А. С. Яковлєва 10 грудня 1945 року. Як-18 розроблявся в двох модифікаціях. Перша призначалась для вищого пілотажу, а друга — для маршрутних польотів і відпрацювання початкових навичок штурмана. В результаті побудували дві моделі — легкий Як-18-1 і важчий Як-18-2, на якому були встановлені радіостанція, акумулятор, переговорний пристрій, електрогенератор і посадкова фара, через що маса літака збільшилась майже на сто кілограмів. Однак, все це обладнання можна було зняти, а при необхідності літак міг швидко перетворюватись на пілотажну машину.

Як-18-1 здійснив свій перший політ 6 травня 1946 року (пілот-випробовувач Г. С. Клімушкін). Як-18-2 вперше здійнявся в повітря 17 травня 1946 і до 6 червня проходив заводські випробування. Згодом Як-18-2 став розглядатись як основний апарат. Обидві моделі майже не відрізнялись за технікою пілотування. Заводські випробування завершились з високими оцінками від пілотів. З липня по вересень Як-18-2 успішно пройшов державні випробовування в Науково-дослідному інституті ВПС, в результаті яких його прийняли на озброєння.

21 березня 1947 року уряд видав постанову про запуск навчально-тренувального літака Як-18 в серійне виробництво. Згідно з постановою, серійне виробництво літака розгорталось одразу на трьох авіазаводах: № 116 в Семенівці, № 227 в Ленінграді, № 135 в Харкові.

Як-18	Оригінальна модель літака
Як-18У	Дослідний зразок, що піднявся у повітря в 1954 році. Використовувалось абсолютно нове трьохколісне шасі з носовою опорою, що прибиралося.
Як-18А	Дослідний зразок з позначенням Як-20. Обладнаний двигуном АІ-14Р з потужністю 260 к.с.; пройшов випробування в 1957 р.; мав посилену конструкцію, розмах крила 10,6 м, перепроектоване хвостове оперення, збільшений запас палива; вироблявся в великій кількості.
Як-18П	Спеціалізований одномісний літак, призначений для вищого пілотажу; вироблявся з 1959 року, міг знаходитись в переверненому польоті до п'яти хвилин; випускався в двох варіантах, що відрізнялися влаштуванням кабіни пілота.
Як-18ПМ	Варіант 1965 р. для вищого пілотажу з двигуном АІ-14РФ потужністю 300 к.с., зі зміщеною назад кабіною; переможець чемпіонату світу з вищого пілотажу 1966 р. в Тушино.
Як-18ПС	Аналогічний варіанту Як-18ПМ, але обладнаний шасі з хвостовим колесом, що прибирається; перший політ здійснив в 1969 році.
Як-18Т (перший)	Тренувальний варіант Як-18У, відрізнявся від нього лише обладнанням.
Як-18Т	Повністю перероблений легкий пасажирський транспортний літак, розробка якого почалась в 1964 році. Основний варіант уміщає трьох пасажирів і багаж. Чотири інших включають в себе навчально-тренувальний, удосконалений навчально-тренувальний, поштовий або вантажний з корисним навантаженням 250 кг і санітарний. Дослідний зразок здійнявся в повітря в 1967 році та проходив різні випробування аж до 1973 року. Виробництво серійних літаків почалося в 1974 р.; до 1993 року число випущених літаків перевищило 2000 одиниць; літаки обладнані двигунами М-14П потужністю 360 к.с., які забезпечують максимальну швидкість 295 км/год.

Як-18

Історія[ред. | ред. код]

Технічні властивості[ред. | ред. код]

Модифікації[ред. | ред. код]

Експлуатанти[ред. | ред. код]

Додаткові факти[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Навігаційне меню

Пошук