Координати: 48°26′58″ пн. ш. 25°2′38″ сх. д. / 48.44944° пн. ш. 25.04389° сх. д. / 48.44944; 25.04389

Спас (Коломийський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:31, 1 червня 2021, створена MaryankoBot (обговорення | внесок) (актуалізація)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Краєвид з Монастиря
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Спас.
село Спас
Церква Преображення в селі Спас
Церква Преображення в селі Спас
Церква Преображення в селі Спас
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Коломийський район
Тер. громада Спаська сільська рада
Код КАТОТТГ UA26080130060027199
Основні дані
Засноване Коломийський ОТГ
Перша згадка 1433
Колишня назва Іспас (до 1996)
Населення 3000
Поштовий індекс 78219
Телефонний код +380 03433
Географічні дані
Географічні координати 48°26′58″ пн. ш. 25°2′38″ сх. д. / 48.44944° пн. ш. 25.04389° сх. д. / 48.44944; 25.04389
Водойми річка Пістинька
Місцева влада
Сільський голова Микола Гаврилюк
Карта
Спас. Карта розташування: Україна
Спас
Спас
Спас. Карта розташування: Івано-Франківська область
Спас
Спас
Мапа
Мапа

CMNS: Спас у Вікісховищі

Спас (до 1996 року було поділено на два села — Гірське і Долішнє) — село в Україні, у Коломийському районі Івано-Франківської області, розміщене на річці Пістиньці.

Географія

На півночі від села у лісовому масиві бере початок річка Глибока, ліва притока Грушева.

Про село

Спас — одне із найдавніших і найбільших сіл на Коломийщині. Лежить воно на горбах вздовж гірської річки Пістиньки. Село розміщене за 7 кілометрів на південь від Коломиї і простягнулося на 12 кілометрів по обох берегах річки. Воно є одним з найдавніших сіл на Прикарпатті і найбільшим селом на Коломийщині.

З усіх боків його оточують ліси. Чисте повітря, джерела і краєвиди приваблюють сюди людей, особливо студентів, які щороку приїжджають сюди відпочивати і пізнава́ти місцеві звичаї.

Через село пролягла дорога, яку горяни називають поперечною — найкоротшою між Кутами, Косовом, Верховиною і Коломиєю, якою вони їхали чи йшли пішки до столиці Покуття ярмаркувати.

З 1991 року ця дорога носить назву засновника «Руської трійці» — поета, фольклориста, культурного діяча — Маркіяна Шашкевича.

Назвавши головну дорогу свого села найменням «піонера національного відродження Західної України», мешканці його засвідчили цим свою пошану до нього, повагу до його творчості, сприйняття ними тих ідей, які він поширював серед галичан.

Цією дорогою з Коломиї до свого рідного Косова часто їхав Михайло Павлик — людина широко відома не лише в Галичині, а й у всьому слов'янському світі. В Іспасі він зупинявся, бо мав у ньому багато знайомих людей. 1896 року разом з Павлом Лавруком створили тут осередок радикальної партії.

В січні 1906 року з участю Кирила Трильовського в селі відбулося багатолюдне віче на якому місцеві жителі прийняли Звернення до австро-угорського уряду з вимогою загального виборчого права. В селі при дорозі, недалеко Брідка, був заїжджий двір.

Легенди

У селян збереглась легенда, що засновниками і першими жителями Спаса були вояки одного ополчення краю, яке не підкорилося нападникам і, сховавшись в лісі, заснувало на горбах село.

Побутує в Спасі легенда про сутичку селян із татарами на громадському пасовищі Хащі, в якій вони побороли ворогів: одних заманили в трясовину і потоптали, а інших знищили в рукопашному бою.

Жителі села були козаками на Запоріжжі, не лише рядовими, а й старшинами — отаманами. А коли повернулись до свого краю, тут їх стали називати Ватаманами, а їх нащадків — Ватамановими. Так їх у селі кличуть і нині.

В історичних документах розповідається, що мешканці села в 1648 році, разом з повстанцями із навколишніх сіл палили маєтки поміщиків у Лючі, Дебеславцях. 1649 року Галька Остроська та князь Яблоновський скаржилися у суд на дії Спаських селян і просили покарати їх. А 1708 року було засуджено до страти двох опришків із Спаса Горішнього — Яцка і Максима.

Історія

В письмових документах Іспас як село вперше згадується в 1433 році.[1] У податковому реєстрі 1515 року документується піп (отже, уже тоді була церква) і 5 ланів (близько 125 га) оброблюваної землі та ще 3 лани тимчасово вільної.[2]

Крем'яні знаряддя праці та інші предмети якими користувалися люди, знайдені на території села під час археологічних розкопок, свідчать про те, що поселення тут існувало за 11 — 7 тис. років до нової ери. То назву Іспас воно одержало в час, коли було прийнято на Русі.

З письмових джерел довідуємося, що село уже в період Київської русі було густонаселене і велике. Бо монастирі будувалися саме в таких селах. В XIV—XV ст. тут був монастир, який називали Іспаським.[3] Мешканці села Іспас здавна були глибоко віруючими і відзначалися високою культурою. В селі існували різні товариства, при читальнях, яких у селі було два. Працювали різні мистецькі гуртки: хоровий, танцювальний, драматичний. А багато хто з селян після цілоденної праці в полі, на господарстві ввечері йшли пішки до Коломиї, де вчилися співати і танцювати.

З часу скасування панщини в Галичині 1848 року в селі встановлено традицію: Марічка на Вознесення Ісуса Христа біля каплички, побудованої на честь скасування панщини, відправлялася служба. Після неї всі жителі села на чолі з священиком, з церковними хоругвами, материцями, образом Матері Божої ішли в поле і священик окроплював його священною водою.

Багато його мешканців було у Січових Стрільцях, Українській Галицькій Армії, що боролась з більшовиками в Україні.

Указом Президії Верховної Ради УРСР 23 жовтня 1940 року Іспаська сільська рада передана з Печеніжинського району до Коломийського району. Радянська влада розділила село на дві частини, створивши окремі села.[4] 7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР село Горішній Іспас Коломийського району перейменовано на село Гірське і Горішньо-Іспаську сільську раду — на Гірську, а село Долішній Іспас Коломийського району перейменовано на село Долішнє і Долішньо-Іспаську сільську раду — на Долішненську.

Більше 300 жителів в рядах УПА боролися за незалежну Україну. 109 з них вбиті більшовиками в рідному краї, решта — заслані в тюрми і табори ГУЛАГу, де багато їх загинуло.

В роки комуністичної окупації село зазнало великих руйнувань. Найбільше постраждав центр. Правобережна частина простягнулася на 1 км, від вулиці Пігулівської до Райської. На цій частині села більшовиками вбито 25 людей, вивезено в Сибір 11 родин, зруйновано 27 будинків (4 з них спалено), багато людей зазнало жорстоких переслідувань з боку більшовицької влади. За даними облуправління МГБ у 1949 р. у Коломийському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Спас-Горішній і Спас-Долішній.[5]

У 1989 році організувався осередок Народного Руху, що проводив збори селян. Іспаські рухівці були учасниками живого ланцюга, що простягнувся від Івано-Франківська до Києва. В селі поставлено священиком пам'ятник Маркіяну Шашкевичу, побудовано п'ять капличок, поновлено давню капличку.

Церква

Подвір'я і дзвінниця церкви Преображення у селі Спас

В часи між 1589—1616 роками споруджено Спаську (Преображенську) церкву. За композиційними ознаками, вона належить до хрещатих у плані, утворених перетином прямокутників. Міркувати про первісний стан споруди не важко, бо за свою історію не зазнала істотних змін. За свідченням Юліана Целевича, пережила вона декілька реставрацій — 1648, 1767, 1845 рр. Під час перебудови дещо змінився її зовнішній вид: видовжено бокові рамена, зменшено купол, а в інтер'єрі — перенесено вівтар у північне крило. Поруч Спаської церкви в 1587 році збудовано дзвіницю. Двоярусна споруда, нижня частина якої виконана в зруб, а верхня — каркасна.

В церкві села весь час службу відправляли священики за греко-католицьким обрядом.

Після того, як в 1621—1626 роках село Іспас було повністю спалено турками і татарами, а згоріли і всі монастирські будівлі, в тому числі й церква. Відбудувати монастир і побудувати нову Церкву населення уже не могло. Тому люди побудували Капличку, в якій правилась служба. Капличку побудували уже на місці зруйнованого монастиря, який був на горбі. Наприкінці XVIII століття мешканців села збільшилось і Капличка не могла задовольнити їх духовних потреб. Тоді громада Іспаса забажала перебудувати капличку на церкву. Церковне братство, яке очолював тоді Гаврилюк Григорій — в селі звали його Григор, організував людей до цієї справи.

Церковні брати їздили селом і збирали в людей зерно, гроші, які вони давали на будову. Зібране зерно везли в села Шешори, Брустури і міняли на деревину. Наймали трачів, які розпилювали вздовж смереку на дві частини. В Іспас везли уже готові для будови планиці. Дуби, матеріали який використовувався в будівництві Церкви давали безкоштовно жителі села. Дати матеріал на будову Церкви вважалося великою честю для людини. Було найнято майстрів-будівельників із гірських сіл — найкращих спеціалістів із будівництва Церков. За гроші, зібрані в селян, купували інші будівельні матеріали. Іконостас до церкви замовили в італійських художників-іконописців. Замовлення було виконано вчасно. Церкву покрили ґонтами. Будівництво завершили 1811 року.

З того часу ікони в церкві поновлювали кілька разів, а перекривали Церкву тричі: двічі ґонтами, а один раз, останній, цинковою бляхою.

Нинішня церква Преображення Господнього 1811[6] за своїм розміщенням (вона знаходиться на околиці села) і технічним станом не задовольняє потреб селян.

Освіта, культура

В селі діють дві школи — Ліцей та Гімназія, у яких навчається 500 учнів, два будинки культури, де проводиться патріотична культурно-освітня робота.

Відомі вихідці і жителі села

Див. також

Примітки

  1. ↑ Газета «прикарпатська правда» № 121 (122326) за 24 червня 1990 р.).
  2. ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 172 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. (пол.)
  3. ↑ ЛДМУМ, відділ рукописів, спр. 14. — С. 60; ЦДРА у м. Львів, ср. 5, оп 1, спр. 140 — C. 788
  4. ↑ Івано-Франківська область. Адміністративно-територіальний поділ. — Львів: Видавництво «Каменяр», 1965. — 84 с.
  5. ↑ Реабілітовані історією. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Книга перша. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. — С. 42. — ISBN 966-8090-63-2
  6. ↑ Спас. Церква Преображення Господнього 1853
  7. ↑ ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 62. — Арк. 265; Cергійчук В. Український здвиг: Прикарпаття. 1939—1955. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2005. — С. 632; Літопис УПА. Нова серія. Т. 25: Коломийська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945—1952 / упоряд. Дмитро Проданик, Василь Гуменюк. — Київ; Торонто, 2015. — С. 829.
  8. ↑ [1]
  9. ↑ 18-річний прикарпатець отримав орден за героїзм у боях на Донбасі

Джерела

  • Легенди та перекази про оселі. Василь Сокіл «Писана криниця»
Герб Івано-Франківської області Це незавершена стаття про Івано-Франківську область.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Спас_(Коломийський_район)&oldid=32461817