Черевики
 |
Череви́ки[1] — різновид невисокого взуття на шнурках або ґудзиках, щось середнє між туфлями (мештами) і чоботами. У сучасних черевиках часто використовується застібка-блискавка замість шнурків (або разом з ними).
Етимологія
Слово черевик походить від прасл. červikъ, утвореного від прикметника *červь(jь) («черевний»): первісно черевики робили зі шкіри, знятої з черева тварини[2].
Мешти[3] - черевики, туфлі, взуття, яке шнурується, або всувне, таке, що сягає до кісточок. З татарської мови перекладається як "легкі чекревики". В Україні так називають святкове взуття.
Слово мешти тур. mest "сапянові черевики" походить від перс.mesin "вичинена шкіра, сапян"[4]
Опис
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. (грудень 2018) |
Класичні черевики виготовлені зі шкіри та зав'язуються шнурками. Проте можливі варіації форми, матеріалу та способу зав'язування. Чоловіки частіше носять черевики, ніж жінки.
На кожен сезон є свої черевики. Зазвичай черевики застосовуються взимку (для захисту від снігу), весною та восени (для захисту від бруду та глибоких калюж). Черевики можуть виготовлятися з домашнього сукна.
Літні можуть бути зроблені з пористого матеріалу або сіточки для вентиляції, але зазвичай замість них влітку носять туфлі.
Фасон черевиків визначається модою (форма носка, висота каблуків, вид нарифлень на підметці тощо). Мода постійно змінюється, отже і фасони черевиків змінюються також.
Для особливих умов створюють особливі конструкції черевиків, наприклад, для служби в армії — берці, для гірських туристів — вібрами, для альпіністів — триконі.
Види
Див. також
Примітки
- ↑ Черевики // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
- ↑ Прасол, Ольга (1 січня 2015). СЛОВНИК С. АДАЛЬБЕРГА ЯК ПІДҐРУНТЯ ВИОКРЕМЛЕННЯ ГАЛИЦЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ПОЛОНІЗМІВ (НА МАТЕРІАЛІ ГАЛИЦЬКО-РУСЬКИХ НАРОДНИХ ПРИПОВІДОК, УКЛАДЕНИХ І. ФРАНКОМ). Studia Ukrainica Posnaniensia. Т. 3. с. 233. doi:10.14746/sup.2015.3.30. ISSN 2300-4754. Процитовано 12 січня 2022.
- ↑ Koper, Mariusz (2015). Василь Вікторович Лучик, Етимологічний словник топонімів України, Київ: Видавничий центр «Академія» 2014. Roczniki Humanistyczne. Т. 64, № 7. с. 224—230. doi:10.18290/rh.2016.64.7-16. ISSN 0035-7707. Процитовано 12 січня 2022.