Личаки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українське національне вбрання
Личаки
Личаки у Покровському музеї.JPG
Жіночий стрій
Чоловічий стрій
Історія
Географія
 
Категорія КатегоріяPortal ПорталCommons page Ілюстрації

Личаки́[1][2], рідше ла́пті[3], заст. керпці, ходаки́ (так могли звати й постоли)[4][5] — взуття, плетене з кори дерев, поширене свого часу в північній і східній Європі. Личаки використовували балтійські й фінські народи, а також слов'яни — у Росії, Білорусі, на території України — у Поліссі. Матеріалом для личаків слугували лико верби, липи, в'яза.

Слово лапоть, очевидно, не пов'язане з лапа: прасл. *lapъtь («взуття», «ганчірка») порівнюють з лит. lopute («взуття з мотузок») і припускають, що первісно воно мало значення «луб» (інший варіант — «онуча»). Утім, не виключається і зв'язок зі словом лапа[6].

Історія[ред. | ред. код]

Згадка про лапті міститься в «Повісті временних літ» де Добриня каже князеві Володимиру: «Глянув на колодників, вони всі в чоботях. Ці дані нам не платитимуть, ходімо шукати лапотників» (стцерк.-слов. Съглядахъ колодникъ, и суть вси в сапозѣхъ. Симъ дани намъ не платити, поидевѣ искать лапотникъ).

Плетіння[ред. | ред. код]

Плели личаки двома способами: скісним та прямим. Для України був поширений прямий спосіб плетіння. Личаки складалися з підошви та петель біля стопи. Плели їх на спеціальній прямокутній колодці. Щоб розсунути проплетені смуги для просилювання вільних кінців, використовувався плоский гачок на дерев'яному держалні (швайка[7], рос. свайка, кочедык, кочетык, кочеток, коточиг, коточик, кадач).

Крізь петлі протягувалася конопляна або личана мотузка (волока)[8], яка й тримала личаки на нозі.

Оскільки личаки швидко зношувалися, то завжди був запас матеріалу для їхнього виготовлення. Носили їх поверх білих полотняних онуч, які намотувалися майже до колін.

Окрім лика, для плетеного взуття використовувалися інші матеріали (тонке пруття, старі мотузки, солома, берест); такі личаки мали інші назви: чуні (взуття з прядива, старого мотуззя)[9], солом'яники (взуття з соломи)[10].

Академік Петербурзької академії наук І. І. Лепьохін в кінці XVIII століття писав, що для виготовлення однієї пари личаків було потрібно два товсті або три-чотири дрібні липові стовбури, при цьому взимку чоловік зношував пару личаків за 10 днів, а влітку, бувало, і за 4 дні[11]. У рік селянин зношував від 50 до 60 пар личаків. За розрахунками історика Л. В. Милова, на сім'ю в 4 людини іноді було потрібно до 150 пар лаптів (на суму близько 1,5—2,5 руб.). Селяни йшли на такі трудовитрати, бо необхідна грошова сума на покупку шкіряного взуття була занадто велика. Щоб купити собі чоботи, селянин мав продати четверть зібраного хліба, а для дружини і дітей — ще дві чверті[12].

Найкращим матеріалом для личаків було липове лико, але на Півночі Росії за браком липи замість нього використовували розрізаний на смуги берест. Вербову кору застосовували для плетіння тільки в Поліссі[13].

Інше[ред. | ред. код]

  • «Личаками» називали бідняків.[2][3] Личак — символ бідності, злиднів, порівняно з чоботом личак уособлює низький со­ціальний стан[3].
  • Інше значення слова личак — «мотузка з лик»[2].
  • «Лапотником» радянські бійці під час німецько-радянської війни називали німецький пікіруючий бомбардувальник Junkers Ju 87 — за його колісні обтічники характерної форми, схожі на лапті[14].

Прислів'я, приказки, приповідки[ред. | ред. код]

  • Як маєш кланяти­ся лаптю, то лучче поклонись чо­боту[3].
  • Ламається, як московський ла­поть[3].
  • А постіл личака да й попе­реджав: ой коли ти постіл, то ізза­ду постій, ой коли ти личак, то по­переду гоп-цак[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Личак // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б в Личак // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. а б в г д е Личаки // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 336—337.
  4. Керпець // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. Ходак // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  7. Швайка // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  8. Волока // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  10. Солом'яник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  11. Полное собрание ученых путешествий по России, издаваемое Императорской Академией наук, по предложению ее Президента : с примечаниями, изъяснениями и дополнениями. — СПб. : при Императорской Академии наук, 1821. — Т. 3, ч. 1,2: Записки путешествия академика Лепехина. — С. 68.
  12. Милов Л. В. Великорусский пахарь и особенности российского исторического процесса. — М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2001. — С. 329. — 3000 прим. — ISBN 5-86004-131-4.
  13. Лапти // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  14. К. Беккер. Военные дневники Люфтваффе. — Москва : Центрполиграф, 2005. — 540 с. — 15 000 прим.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]