Blood & Honour

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Blood & Honour
укр. Кров і честь
Логотип і прапор Blood & Honour з використанням трискеліону
Абревіатура B&H; 28
Тип політична організація,
група ненависті
Засновник

Ян Стюарт Дональдсон

Нікі Крейн
Засновано 1987
Правовий статус активна
Галузь музика
Країна Велика Британія Велика Британія
Місце діяльності Велика Британія Велика Британія
Бельгія Бельгія
Нідерланди Нідерланди
Австралія Австралія
США США
Словенія Словенія
Угорщина Угорщина
Румунія Румунія
Хорватія Хорватія
Греція Греція
Польща Польща
Сербія Сербія
Литва Литва
Україна Україна
Білорусь Білорусь
Росія Росія
Канада Канада
Іспанія Іспанія
Німеччина Німеччина
Офіційні мови англійська
Вебсайт: bloodandhonourworldwide.co.uk

Blood & Honour (укр. Кров і честь; також Blood and Honour або 28) — неонацистська музична промо-мережа та праворадикальна політична група, заснована у Великій Британії Яном Стюартом Дональдсоном та Нікі Крейном у 1987 році. Група складається з білих націоналістів і має зв'язки з організацією Combat 18.

Іноді для позначення назви групи використовується код 28, що походить від другої та восьмої літер латинського алфавіту, B і H. На своєму офіційному сайті група називає себе «музичною мережею опору», а свою «глобальну конфедерацію борців за свободу» — «Братством 28».

У Великій Британії група організовувала концерти гуртів жанру «рок проти комунізму» (RAC). Група також видає однойменний журнал, у неї існують офіційні підрозділи в багатьох країнах, в тому числі дві конкуруючі групи в Сполучених Штатах. Група заборонена в кількох країнах, зокрема в Німеччині, Іспанії, Росії та Канаді.

Історія[ред. | ред. код]

Група Blood & Honour була заснована у 1987 році фронтменом гурту Skrewdriver Яном Стюартом Дональдсоном за підтримки Нікі Крейна[1] та гуртів No Remorse, Brutal Attack, Sudden Impact і Squadron[2]. Раніше ці колективи були членами White Noise Club, дочірньої організації Національного фронту, відповідальної за організацію концертів жанру «рок проти комунізму», управління лейблом White Noise Records і видання журналу White Noise[3].

Напруженість між Дональдсоном і керівництвом White Noise Club виникла у 1987 році, оскільки Дональдсон вважав, що White Noise Club викачує гроші з музичної сцени, щоб використовувати їх для політичних кампаній Національного фронту. У травні 1987 року гурт Дональдсона Skrewdriver офіційно вийшов зі складу White Noise Club, за ним послідували кілька інших гуртів сцени[4].

Blood & Honour була утворена як альтернатива White Noise Club у липні 1987 року, з появою першого випуску журналу Blood & Honour. Копії журналу були безкоштовно розіслані членам White Noise Club (Дональдсон використовував зв'язки в Національному фронті, щоб отримати їх список)[5], разом із запискою Дональдсона, в якій він засуджував White Noise Club, називаючи їх дії «корумпованими обкраданнями»[4]. Концерт, присвячений «запуску» Blood & Honour, відбувся 5 вересня 1987 року. Серед виконавців на сцені виступили Skrewdriver, No Remorse, Brutal Attack і Sudden Impact[4].

Наприкінці 1988 року журнал Blood & Honour став щоквартальником, який за кілька випусків збільшився з восьми до 16 сторінок. Журнал містив звіти з концертів, інтерв'ю з музикантами, листи читачів, хіт-паради RAC і колонку під назвою «Білий шепіт». Незабаром на сторінках журналу з'явилася служба замовлення поштою під назвою Skrewdriver Services, яка продавала мерч груп, одяг із зображенням неонацистських символів і кулони зі свастикою[6].

На останній сторінці 13-го випуску журналу групи анонсувався концерт гурту Дональдсона Skrewdriver у Лондоні 12 вересня 1992 року. По всій країні були розклеєні плакати та листівки з рекламою концерту та зазначенням місця перенаправлення на залізничний вокзал Ватерлоо. У ніч перед концертом на Дональдсона було скоєно напад у пабі «Бертон». Наступного ж дня поліція закрила вокзал Ватерлоо і станцію метро, не дозволивши багатьом людям дістатися до пункту перенаправлення. Сотні інших прихильників Blood & Honour, які приїхали з-за кордону, були розвернуті в портах Фолкстона і Дувра. Прихильники групи зіткнулися з антифашистськими протестувальниками. Під час заворушень у якості зброї використовувалися цегла і пляшки з-під шампанського, взяті зі сміттєвих баків біля ресторанів Саут-Бенку. Сутички тривали близько двох годин, поки поліція не розділила дві ворожі групи, і концерт продовжився у залі пабу Yorkshire Grey в Елтемі, на південному сході Лондона. Інцидент отримав міжнародне висвітлення у ЗМІ і став відомим як «Битва при Ватерлоо»[7][8].

У 1992 році новостворений підрозділ групи в Мідлендсі організував щорічний концерт Blood & Honour White Xmas (укр. Blood & Honour біле Різдво). 19 грудня понад 400 прихильників зібралися в чоловічому клубі в Менсфілді, щоб подивитися на виступи гуртів No Remorse, Razors Edge і Skrewdriver. У 1993 році підрозділ в Іст-Мідлендсі планував провести фестиваль під відкритим небом 31 липня, але Дональдсон був заарештований і отримав судову заборону виступати на концерті. Місце проведення концерту було заблоковано поліцією, яка вилучила підсилювачі та конфіскувала звукове обладнання. Це була найбільша поліцейська операція в цьому районі з часів шахтарських страйків на початку 1980-х років[6].

Пізніше того ж року підрозділ в Іст-Мідлендсі організував концерт 25 вересня. За три ночі до концерту Дональдсон з кількома друзями їхали в автомобілі, який не впорався з керуванням і з'їхав у кювет. Дональдсон і ще один пасажир загинули, інші пасажири отримали незначні поранення. Наступного дня 100 прихильників Skrewdriver поїхали на вечірку Blood & Honour в Мідлендс, не знаючи про загибель людей[джерело?].

Щороку, в річницю смерті Дональдсона або в близькі до неї дати, проводиться великий меморіальний концерт. У 2008 році концерт у Редхіллі, Сомерсет, широко висвітлювався на BBC, радіо та в газетах[9]. Меморіальний концерт з нагоди 20-ї річниці смерті Дональдсона, як повідомляється, був найбільшим концертом у Великій Британії, який відвідало від 1 000 до 1 200 осіб[10][11]. У 23-ю річницю смерті засновника гурту, Яна Стюарта Дональдсона, щорічний меморіальний концерт знову привернув увагу міжнародного телебачення та засобів масової інформації[12][13][14][15].

Blood & Honour продовжує діяти у Великій Британії, але з часів свого розквіту у 1980-х і 1990-х роках її чисельність скоротилася. Дослідники Метью Ворлі та Найджел Копсі припускають, що її члени зараз «складаються переважно з сильно татуйованих чоловіків за п'ятдесят, які переживають свої «дні слави» на випадкових концертах у підсобних кімнатах пабів»[16]. Станом на 2019 рік організація організовує до п'ятнадцяти концертів на рік у Великій Британії[17].

Опис та символіка[ред. | ред. код]

Вираз «кров і честь» походить з книги нацистського ідеолога Альфреда Розенберга. Словосполучення також було девізом і привітанням нацистської молодіжної організації Гітлер'югенд з 1926 по 1945 рік[18].

Група складається з білих націоналістів і має зв'язки з Combat 18[19]. На своєму офіційному сайті група називає себе «музичною мережею опору» і «глобальною конфедерацією борців за свободу» Братство 28[20].

Іноді для позначення назви групи використовується код 28, що походить від другої та восьмої літер латинського алфавіту, B і H. Хоча різні національні відділення Blood & Honour використовують різні націоналістичні символи залежно від їхнього місцезнаходження, загальні символічні риси включають використання модернізованого шрифту Blackletter, кольорів нацистського німецького прапора та іншої нацистської символіки, в тому числі емблеми 3-ї танкової дивізії СС «Тотенкопф» та концтаборів[18].

Діяльність в інших країнах[ред. | ред. код]

Blood & Honour мають багато місцевих підрозділів у різних країнах світу, зокрема у Бельгії, Нідерландах, Австралії, США, Словенії, Угорщині, Румунії, Хорватії, Греції, Польщі, Сербії, Литві, Україні, Білорусі, Росії і Канаді. Організація була заборонена у Німеччині у 2000 році[21], в Іспанії — у 2011[22], в Росії — у 2012[17][23]. У 2019 році уряд Канади вніс Blood & Honour до списку терористичних угруповань[24].

Європа[ред. | ред. код]

Болгарія[ред. | ред. код]

Місцева група Blood & Honour в Болгарії має добрі стосунки з Болгарським національним союзом і Болгарською національною радикальною партією. Організація має велику кількість своїх прихильників у Пловдиві, де їх близько 40—50 осіб, а також підрозділ в Старому Загоріві[25].

Польща[ред. | ред. код]

Графіті Blood & Honour в Катовиці

Починаючи з 2006 року, неурядові організації та польські державні установи протягом кількох місяців намагалися закрити вебсайти, пов'язані з організацією. Прокуратура розпочала розслідування щодо діяльності Redwatch, сайту, що публікував фотографії та особисту інформацію про ймовірних вкрай лівих і антифашистських активістів[26]. Оскільки вебсайти організації розміщені на американських серверах, де польська прокуратура не може втручатися безпосередньо, правоохоронним органам США було запропоновано діяти в рамках правової допомоги.

6 липня 2006 року офіційний сайт польської частини організації, розміщений на сервері, розташованому в Аризоні, був заблокований після втручання ФБР, але 13 липня 2006 року був знову відкритий на іншому сервері, розташованому в Далласі[27]. Востаннє сайт був закритий 4 серпня 2006 року і знову відкритий 7 серпня, цього разу з базою даних Redwatch. В тому ж році по справі про заблокований сайт було заарештовано трьох підозрюваних, який звинувачували в участі у його створенні та роботі. Чоловіків також звинуватили в пропаганді фашизму, розпалюванні ненависті на основі національних відмінностей та участі в організованій злочинній групі[27].

Угорщина[ред. | ред. код]

Організація також організовує концерти та заходи в Угорщині. Угорська організація Vér és Becsület (англ. Blood & Honour; укр. Кров і честь) була спочатку розпущена в 2005 році, а потім припинила своє існування в 2006. Пізніше група була реорганізована і продовжила своє існування, влаштовуючи заходи, як-от меморіальне турне на честь Адольфа Гітлера[28].

Німеччина[ред. | ред. код]

У 1994 році в Берліні було створено німецький підрозділ Blood & Honour. Протягом шести років, що передували забороні організації, існувала фіксована структура членства. Новачкам давали випробувальний термін тривалістю щонайменше шість місяців, і їм дозволялося приєднатися тільки з 21 року[29]. Як і інші підрозділи організації в різних країнах, німецький також займався організацією музичних концертів, перші з яких були організовані вже у 1995 році[30].

У вересні 2000 року Blood & Honour у Німеччині було заборонено, як і його молодіжну організацію White Youth[31], яка була заснована 1997 року, але досі діє під новою назвою Division 28[29].

З моменту заборони було проведено понад 20 розслідувань щодо продовження діяльності організації[29]. У березні 2013 року 41-річного жителя Карлсруе і 37-річного чоловіка з Мангайма було засуджено до умовних термінів і штрафів. Протягом багатьох років вони проводили праворадикальні рок-концерти в районі Рейн-Неккар, у південному Пфальці та в районі Великого Карлсруе, а також за кордоном, де мережа ще не була заборонена[32].

Іспанія[ред. | ред. код]

У квітні 2005 року загальнонаціональна операція воєнізованої поліції Іспанії проти членів місцевої групи Blood & Honour призвела до арешту 21 людини в Мадриді, Севільї, Бургосі та Сарагосі. Були проведені обшуки в дев'ятнадцяти будинках і конференц-центрі, внаслідок яких було конфісковано зброю, зокрема два пістолети, боєприпаси і ножі, а також неонацистську атрибутику[33].

У 2010 році в Мадриді 15 з 18 обвинувачених учасників місцевого підрозділу організації були засуджени до тюремного ув'язнення терміном від одного до трьох з половиною років. У своєму рішенні про судді взяли до уваги докази прямого ідеологічного зв'язку організації з націонал-соціалістичними ідеями, що виражається у використанні антисемітської риторики та вираженій відданості Гітлеру[34].

2011 року організація Blood & Honour була заборонена в Іспанії[22].

Франція[ред. | ред. код]

У 2014 році троє головних лідерів місцевого підрозділу Blood & Honour були заарештовані за звинуваченням в участі в бойовій групі — рідкісному злочині, що карається трьома роками тюремного ув'язнення та штрафом у розмірі 45 000 євро. Четверо інших обвинувачених притягнуті до відповідальності за зберігання і торгівлю зброєю у великому розмірі.

Розслідування почалося у вересні 2014 року, коли в Геменосі недалеко від Марселя підірвали банкомат. Жандарми отримали інформацію, що вибух влаштувала банда правопорушників із міста Обань, яка застосувала вибухівку С-4, доставлену з військово-морської бази Тулон морським стрільцем, у будинку якого було виявлено два незаконно збережених дробовики[35].

Де-факто угруповання було розпущено 24 липня 2019 року[36][37].

Фінляндія[ред. | ред. код]

Підрозділ Blood & Honour в Фінляндії був офіційно заснований у 2003 році. Їх діяльність охоплювала міста Гельсінкі, Тампере, Ювяскюля, Міккелі, Йоенсуу, Турку, Савонлінна, Котка, Коувола і Куопіо. На даний момент підрозділ в основному займається організацією концертів, але в минулому вони друкували, серед іншого, власний журнал, який вийшов кількома випусками[38].

Люди, близькі до організації, були засуджені за насильницькі злочини у Фінляндії. Організація привернула до себе увагу в 2002 році, коли її член опублікував в Інтернеті оголошення, в якому розшукувалася «живцем або мертвою» тодішній міністр житлового будівництва Суві-Анне Сіімес. На той час до «списку ненависті» організації входила низка відомих діячів[38].

Нідерланди[ред. | ред. код]

Blood & Honour також має дві філії в Нідерландах: Blood & Honour Netherlands та Racial Volunteer Force (RVF; укр. Расові добровольчі сили). У Нідерландах Blood & Honour в основному займається організацією концертів RAC, зборів і виїзних демонстрацій. Коли Combat 18 почав впливати на організацію, а насильницькі акції стали більш видимими, фанати гуртів відокремилися і назвали себе Hou Kontakt (укр. Підтримка зв'язку). У 1995 році Hou Kontakt припинив своє існування. Тоді її учасники заснували National Offensive — фактично фан-клуб гурту Landstorm, спонсором якого був лейбл Berserker Records. Але і цей гурт розпався. Лише в Делфті та його околицях час від часу з'являються учасники під такими назвами, як Extreme Delft та DusNuDelft.

29 березня 2007 року у нижній палаті генеральних штатів міністра Хірша Балліна попросили заборонити Blood & Honour у відповідь на виявлення зброї 17 березня в будинку члена Сombat 18 у Спейкеніссе. Цей запит був широко підтриманий палатою[39][40].

Італія[ред. | ред. код]

Ультрас Varese Calcio у 2013 році. В центрі видно прапор Blood & Honor

Перша мережа, пов'язана з Blood & Honour, що діяла в Трентіно-Альто-Адідже, була ліквідована в лютому 2001 року[41]. Перший офіційний підрозділ Blood & Honour в Італії був заснований в Римі у 2011 році. Деякі італійські ультраправі організації співпрацюють з групою, як-от «Скінхеди Венето Фронте» (італ. Veneto Fronte Skinheads) та «Каса Паунд» (італ. CasaPound)[42][43].

У період між 1998 і 2019 роками ультрас фанатів клубу Varese Calcio очолювала група під назвою Blood & Honour, деякі лідери якої були безпосередньо пов'язані з цією міжнародною організацією. У грудні 2018 року під час фанатських сутичок, що спалахнули перед матчем серії А, було вбито одного з лідерів угруповання[44].

Північна Америка[ред. | ред. код]

Канада[ред. | ред. код]

У 2019 році Канада додала організації Blood & Honour і Combat 18 до свого списку терористів[24][45]. Організації стали першими правими екстремістськими угрупованнями, які були додані до списку терористичних організацій Канади[46].

Канадський уряд описує Blood & Honor як «міжнародну неонацистську мережу», а Combat 18 — як «озброєний підрозділ» угруповання, що «здійснює насильницькі дії, включно з убивствами і підривами». В заяві йшлося зокрема про те, що пов'язані групи скоювали напади в Північній Америці та Європі, вказується на вбивство двох безхатченків у 1998 році та підрив запалювальної бомби у 2012 році будинку, в якому проживали ромські сім'ї, в Чехії[24][47].

США[ред. | ред. код]

У США на ім'я місцевої організації претендують дві конкуруючі групи: Blood & Honor America Division (укр. Американський підрозділ Blood & Honour) та Blood & Honor America Division (укр. Рада крові та честі США). Перша була «відновлена» в Північній Америці групою скінхедів Volksfront у 2005 році і включає до своїх лав скінхедів, неонацистів і прихильників християнської ідентичності. Інша була пов'язана з групою скінхедів Vinlanders Social Club, але тепер здебільшого представлена двома особами-скінхедами, які керують музичним лейблом та відеокомпанією в Огайо[48].

У 1998 році чотири члени відділення Blood & Honor в Тампі, штат Флорида, імовірно, вбили двох бездомних у Флориді. Двоє з трьох обвинувачених визнали себе винними за двома федеральними обвинуваченнями у вбивстві другого ступеня. Останній визнав себе невинним і станом на 2009 рік залишався у в'язниці за окремим обвинуваченням у вбивстві. Поліція стверджує, що скінхеди забили безхатченків до смерті, тому що вважали їх нижчими і задля підвищення особистого статусу у русі[48].

У США також розташовуються сервери сайту Blood & Honour. Протягом 2000-х років організація мала «переїжджати» з одних серверів на інші, оскільки періодично вони блокувалися місцевою владою, зокрема завдяки втручанню ФБР були заблоковані сервери в Аризоні, але згодом сайт знову був відкритий у Далласі[27][49].

Австралія[ред. | ред. код]

Австралійський підрозділ Blood & Honour та організація «Південний хрест» організовують щорічний концерт пам'яті Яна Дональдсона в Мельбурні з 1994 року. Певний час у ЗМІ виникали повідомлення про те, що концерт у 2019 році був скасований в останню хвилину, хоча вони були неправдивими, оскільки він відбувся, як і щороку, без жодних інцидентів[50][51].

В культурі[ред. | ред. код]

  • «Білий терор» — шведський документальний фільм Деніела Швейцера 2005 року.
  • «Кров повинна текти. Під прикриттям серед нацистів» — німецький документальний фільм Томаса Кубана 2012 року.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Kirsten, Dyck (2016). Reichsrock: The International Web of White-Power and Neo-Nazi Hate Music (англ.). Rutgers University Press. с. 19. ISBN 9780813574738.
  2. ↑ Raposo, Ana; Bestley, Russ (1 листопада 2020). Designing fascism: The evolution of a neo-Nazi punk aesthetic. Punk & Post-Punk (англ.). Т. 9, № 3. с. 467—498. doi:10.1386/punk_00039_1. ISSN 2044-1983. Процитовано 7 листопада 2023.
  3. ↑ Shaffer, Ryan (2017). Shaffer, Ryan (ред.). Introduction. Music, Youth and International Links in Post-War British Fascism: The Transformation of Extremism (англ.). Cham: Springer International Publishing. с. 1—15. doi:10.1007/978-3-319-59668-6_1. ISBN 978-3-319-59668-6.
  4. ↑ а б в Forbes, Robert; Stampton, Eddie (2015). The White Nationalist Skinhead Movement: UK & USA, 1979–1993 (англ.). Feral House. ISBN 9781627310246.
  5. ↑ Shaffer, Ryan (2017). Music, Youth and International Links in Post-War British Fascism (англ.). Palgrave Macmillan. с. 126. ISBN 978-3319866758.
  6. ↑ а б Donaldson, Ian Stuart (2000). Skrewdriver Rockumentary 1977–1993 – From Punk to Patriotism (англ.). Sweden: Midgard Records.
  7. ↑ Diamond In The Dust (англ.). Skrewdriver. 10 червня 2006. Архів оригіналу за 27 квітня 2009.
  8. ↑ Reilly, Joe (1999). It woz afa wot done it! (англ.). Red Action. Архів оригіналу за 12 травня 2008.
  9. ↑ Probe into 800-strong Nazi event. BBC (англ.). 23 вересня 2008. Процитовано 7 листопада 2023.
  10. ↑ Lowles, Nick (22 вересня 2013). Huge gig, few Brits (англ.). HopeNotHate. Архів оригіналу за 8 серпня 2014.
  11. ↑ Whelan, Brian (24 вересня 2013). Ian Stuart Donaldson and a legacy of hate (англ.). Channel 4 News. Процитовано 7 листопада 2023.
  12. ↑ Brown, Raymond (6 жовтня 2016). Hundreds attend Blood and Honour neo-Nazi rally in Cambridgeshire (англ.). Cambridgeshire Live. Процитовано 7 листопада 2023.
  13. ↑ Nagesh, Ashitha (7 жовтня 2016). Police let neo-Nazis hold rally in small village 'because they thought it was for charity' (англ.). Metro. Процитовано 7 листопада 2023.
  14. ↑ Chidzoy, Sally (6 жовтня 2016). Cambridgeshire neo-Nazi rally allowed as 'charity' event. BBC News (англ.). Процитовано 7 листопада 2023.
  15. ↑ Payton, Matt (7 жовтня 2016). Neo-nazi rally took place as police thought it was a 'charity event' (англ.). The Independent. Процитовано 7 листопада 2023.
  16. ↑ Worley, Matthew; Copsey, Nigel (1 червня 2016). White Youth: the Far Right, Punk and British Youth Culture, 1977-87 (англ.). № 9. с. 27. doi:10.18573/j.2016.10041. Процитовано 7 листопада 2023.
  17. ↑ а б Keatinge, Tom; Keen, Florence; Izenman, Kayla (23 лютого 2019). Fundraising for Right-Wing Extremist Movements: How They Raise Funds and How to Counter It. The RUSI Journal (англ.). Т. 164, № 2. с. 10—23. ISSN 0307-1847. Процитовано 7 листопада 2023.
  18. ↑ а б Hate On Display: Neo-Nazi Skull and Crossbones (англ.). Anti-Defamation League. 21 січня 2013. Архів оригіналу за 21 січня 2013.
  19. ↑ When The Storm Breaks! (англ.). Blood & Honour. Архів оригіналу за 25 червня 2013.
  20. ↑ B & H Worldwide – The official home of Blood & Honour established 1987 (англ.). Blood & Honour. Процитовано 7 листопада 2023.
  21. ↑ Germany bans neo-Nazi group (англ.). BBC. 14 вересня 2000. Процитовано 7 листопада 2023.
  22. ↑ а б El Supremo ordena a la organizacion neonazi 'Blood and Honour' que se disuelva (ісп.). Publico. 6 серпня 2011. Архів оригіналу за 13 січня 2012.
  23. ↑ Гопкало, Зоя (29 травня 2012). У Росії заборонено нацистську організацію Blood & Honour (укр.). UNN. Процитовано 7 листопада 2023.
  24. ↑ а б в Lamoureux, Mack (26 червня 2019). Canada Adds Far-Right Groups to Terror Watch List for First Time (англ.). Vice. Процитовано 7 листопада 2023.
  25. ↑ Делегация на БНС посети националистите от "Каса Паунд" в Рим (болг.). Български Национален Съюз. 2 жовтня 2015. Процитовано 7 листопада 2023.
  26. ↑ Postępowanie sprawdzające w sprawie bazy danych organizacji "Krew i Honor" (пол.). Dziennik Online. 2 лютого 2006. Архів оригіналу за 19 листопада 2006.
  27. ↑ а б в Strona internetowa Redwatch znowu działa (пол.). Gazeta.pl Wiadomosti. 13 липня 2006. Архів оригіналу за 12 березня 2007.
  28. ↑ Gábor, Medvegy (10 серпня 2015). Hitler-emléktúrára készülnek a magyar nácik (угор.). 24.hu. Процитовано 7 листопада 2023.
  29. ↑ а б в Obermaier, Frederik; Schultz, Tanjev (11 лютого 2013). Geheimes Nazi-Treffen von "Blood & Honour" in Ungarn (нім.). Süddeutsche. Процитовано 7 листопада 2023.
  30. ↑ "Blood & Honour" – bewegung (нім.). Verfassungsschutz. 14 вересня 2000. Архів оригіналу за 1 лютого 2014.
  31. ↑ Verbot von "Blood & Honour Division Deutschland" und "White Youth" unanfechtbar (нім.). Lexetius. 13 червня 2001. Процитовано 7 листопада 2023.
  32. ↑ Zeitung, Badische (30 листопада 2011). Rechtsextremer Verein "Blood & Honour" ignoriert Verbot (нім.). Badische Zeitung. Процитовано 7 листопада 2023.
  33. ↑ UK/Spain: RTF and B&H organisers arrested (англ.). Statewatch. 1 березня 2005. Процитовано 7 листопада 2023.
  34. ↑ Spanish Court dissolves the neo-Nazi organization “Sangre y Honor” (англ.). IHRA. 12 липня 2010. Процитовано 7 листопада 2023.
  35. ↑ Neo-Nazi group Blood and Honor in court three years after it was disbanded. Le Monde (англ.). 12 грудня 2022. Процитовано 7 листопада 2023.
  36. ↑ Décret du 24 juillet 2019 portant dissolution d'un groupement de fait, процитовано 7 листопада 2023
  37. ↑ French Government dissolves neo-Nazi group 'Blood and Honour Hexagone' (англ.). Conseil Représentatif des Institutions Juives de France. 25 липня 2019. Процитовано 7 листопада 2023.
  38. ↑ а б Valkoinen Kapinahenki: B&H SF Veteraaniturnaus 2005 (фін.). Valkoinen Kapinahenki. 1 квітня 2010. Процитовано 7 листопада 2023.
  39. ↑ Kamer wil Blood & Honour verbieden. FOK! (нід.). 29 березня 2007. Процитовано 7 листопада 2023.
  40. ↑ Arris de Bruin – Een leven van geweld (нід.). Antifascistische Onderzoeksgroep Kafka. 20 квітня 2007. Архів оригіналу за 20 вересня 2012.
  41. ↑ Merano, arrestati 13 skin (італ.). il Manifesto. Процитовано 7 листопада 2023.
  42. ↑ Roma, «Blood & Honour» apre una sede (італ.). Corriere della Sera. Процитовано 7 листопада 2023.
  43. ↑ Neonazisti inglesi e skins romani gemellaggio in una sede di Casa Pound (італ.). la Repubblica. 12 вересня 2011. Процитовано 7 листопада 2023.
  44. ↑ Chi era Daniele Belardinelli: tifoso dell'Inter e ultrà del gruppo Blood Honour di Varese (італ.). RaiNews. 27 грудня 2018. Процитовано 7 листопада 2023.
  45. ↑ Canada adds neo-Nazi groups Blood & Honour, Combat 18 to list of terror organizations (англ.). Regional Cooperation Council. 27 червня 2019. Процитовано 7 листопада 2023.
  46. ↑ Bell, Stewart (27 червня 2019). Neo-Nazi group Blood & Honour removed from Facebook after terrorist designation (англ.). Global News. Процитовано 7 листопада 2023.
  47. ↑ Kaur, Harmeet (27 червня 2019). For the first time, Canada adds white supremacists and neo-Nazi groups to its terror organization list (англ.). CNN. Процитовано 7 листопада 2023.
  48. ↑ а б Blood & Honour (англ.). Southern Poverty Law Center. Процитовано 7 листопада 2023.
  49. ↑ Meleagrou-Hitchens, Alexander; Standing, Edmund (2010). Blood & Honour Britain's Far-Right Militants (PDF) (англ.). London: Henry Jackson Society. с. 48.
  50. ↑ Premier says he cannot stop Melbourne neo-Nazi concert due to 'deficiency' in laws. ABC News (англ.). 8 жовтня 2019. Процитовано 7 листопада 2023.
  51. ↑ 'A win for decency': Melbourne's neo-Nazi festival stopped, Jewish leader says (англ.). 7NEWS. 16 жовтня 2019. Процитовано 7 листопада 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Blood_%26_Honour&oldid=41282726