Д-14 (десантний танк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Д-14
Типекспериментальна розробка на базі трактора

розроблявся як десантний
Схема: безбаштова

моторно-трансмісійне відділення попереду, відділення управління та десантне відділення в середині і позаду
ПоходженняСРСР СРСР
Історія використання
На озброєнніекспериментальний, в експлуатацію не пішов
ОператориСРСР СРСР
Війнине брав участь
Історія виробництва
Розробникна Московському залізничному ремонтному заводі (рос. МОЖЕРЕЗ)
Виготовлення1931
Виготовлена
кількість
1
Характеристики
Довжина4920
Ширина2342
Висота2510
Обслуга2
Десантдо 15 осіб в десантному відділенні

Бронясталева, катана
Лоб: 11
Борт: 11
Корма: 11
Дах: 6
Двигун75 к.с.
Підвіскаблокована пружинна
Швидкістьшосе: 6 км/год
Прохідністьпідйом: 25 град

Д-14 (десантний танк) у Вікісховищі

Д-14 — експериментальний танк (в деяких джерелах десантний бронетранспортер), який був розроблений в єдиному примірнику на Московському залізничному ремонтному заводі (рос. МОЖЕРЕЗ)

Історія

[ред. | ред. код]

Д-14 задумувався як десантний танк[1]. Для цього в десантному відділенні передбачалися місця для 15 бійців. Транспортною базою Д-14 слугувала база трактора, що вже випускався серійно на ХПЗ під назвою Комунар

За своєю будовою це був той самий трактор Комунар, обшитий протикулевою бронею. Із силовим відділенням попереду. В «кабіні» розташовувалися механік-водій і командир, в десантному відділення 15 членів десанту.

Особливості будови

[ред. | ред. код]

Для кругового огляду командир міг припіднятися в «вежку», яка дещо здіймалася над загальним дахом корпусу, і через віконця якої можна було здійснювати кругове спостереження за місцевістю.

Броньований корпус машини клепаний, коробчастої форми, збирався із катаних броньових листів товщиною 6 (дах) та 11 (бокова, лобна броня) мм без використання раціональних кутів нахилу. На лобовому бронелисті знаходилися шість вертикальних вхідних отворів повітрозабірників системи охолодження двигуна, які додатково прикривалися броньованими стулками. Для посадки і спішувания екіпажу та десанту в бортах машини були обладнані по троє дверей.

Д-14, вигляд праворуч

Двигун

[ред. | ред. код]
Тут і далі ТТХ повністю збігаються з ТТХ трактора Комінтерн, що серійно випускався на ХПЗ до 1931 року.

На машині використовувався бензиновий карбюраторний чотирициліндровий двигун рідинного охолодження потужністю 75 к. с. Паливний бак ємністю 284 л забезпечував запас ходу по шосе в 150 км.

Трансмісія

[ред. | ред. код]

Трансмісія — механічна, що включала конусну головну фрикційну муфту, триступеневу коробку передач, конічну головну передачу, дві бортові фрикційні муфти і два бортових редуктори.

Ходова частина

[ред. | ред. код]

Ходова частина машини — гусінна. Складалася з трьох кареток із сімома опорними котками, заднього ведучого колеса, переднього направляючого колеса з механізмом натягу і трьох підтримуючих котків[2]. Підвіска — блокована пружинна, з двома пружинами на кожну з кареток.

Озброєння

[ред. | ред. код]

Окрім можливості ведення вогню зі стрілецької зброї десанту через бокові бійниці, Д-14 було обладнано чотирма кульовими установками (по одній з кожного борту, на носі і на кормі) для можливого встановлення і ведення вогню з будь-якого з двох штатних ДП-29.

Недоліки

[ред. | ред. код]
Броньовані трактори (Д-10, Д-11 і Д-14) здійснили марш на 95 км по перетятій місцевості, в ході якого виявлено
  • Через відносно низьке розташування паливних баків на підйомах припиняється подача палива і машина глохне
  • Вкрай незручний добір механіка-водія до двигуна і елементів трансмісії
  • Через значний винос назад десантного відділення — значне перевантаження задніх кареток ходової частини
  • Потрапляння частини вихлопних газів всередину машини

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Не з точки зору, що здатний до десантування, а як засіб перевезення десанту до поля бою і в процесі бою
  2. Стосовно кожного борту машини