ВЛ (танк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ВЛ-С1.jpg

«Владимир Ленин» (ВЛ)
Загальні дані
класифікація важкий танк
компонувальна схема класична
Виробництво та застосування
країна-виробник Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Основні параметри
бойова маса, т 260-460
екіпаж, осіб 15
Броня
  лоб корпусу, мм/град. 75
  борт корпусу, мм/град. 60
  корма корпусу, мм/град. 60
  дах корпусу, мм/град. 40
  лоб башти, мм/град. 125
  борт башти, мм/град. 60
  корма башти, мм/град. 60
  дах башти, мм/град. 30
Озброєння
калібр, марка та тип гармати 1 × 130-мм морська гармата Б-13 (або 1 × 305-мм гармата Б-23), 2 × 76-мм Л-11
довжина ствола, кал. 100 × 130-мм або 305-мм
300 × 76-мм Л-11
кулемети 1 × 7,62-мм ДТ
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна 3 × 12-циліндровий карбюраторний двигун ГАМ-34
потужність двигуна, к.с. (кВт) 3 × 800,

генератор постійного струму потужністю 650 кВт, тягові електродвигуни 4ДК — 3А потужністю 450 кВт

ВЛ («Владимир Ленин») — проект радянського надважкого танка, розроблений 1940 року. Залежно від озброєння маса танка становила від 260 до 460 т.

Історія розробки[ред. | ред. код]

1940 року, враховуючи досвід радянсько-фінської війни 1939–1940 рр., конструкторами Поповим та Нухманом були розроблені проекти танків ВЛ-С1, ВЛ-С2 і ВЛ-С3.

Озброєння[ред. | ред. код]

Надважкі танки ВЛ передбачалося оснастити 130-мм морською гарматою Б-13 або 305-мм гарматою Б-23 (боєкомплект 100 пострілів). Гармата мала встановлюватися під обертовою баштою і призначалася для боротьби з дотами та довготривалими укріпленнями. Для боротьби з дрібними опорними пунктами передбачалося використовувати дві 76-мм гармати (боєкомплект 300 пострілів). 7,62-мм кулемети ДТ передбачалися для боротьби з піхотою та авіацією противника (боєкомплект кулеметів 15 000 патронів).

Бронювання[ред. | ред. код]

Захист протиснарядний гомогенна. Корпус зварювався з бронеплит товщиною 40, 60, 75 і 125 мм. Лобова броня башти становила 125 мм, даху — 40 мм. Екіпаж танка становив п'ятнадцять осіб.

Силова установка[ред. | ред. код]

Силова установка ДВС потужністю 2400 к.с. Трансмісія електромеханічна з приводом на ведучі колеса від тягових ЕД. Як силова установка розглядалося використання трьох двигунів ГАМ-34 потужністю 800 к.с. У серійних електровозів запозичили електродвигуни 4ДК — 3А потужністю 450 кВт.

Рушійна частина[ред. | ред. код]

Гусенична з чотирма гусеницями з незалежним приводом на кожну. Ведучі колеса у внутрішніх пар гусениць перебували попереду, а напрямні — ззаду. Біля зовнішніх пар гусениць навпаки. Підвіска як у СУ-14 балансирна, пружинна. Управлявся танк з двох місць механіка-водія: переднього та кормового, завдяки цьому не було потрібно розвертати танк при зміні напрямку руху.

Через величезні габарити машини її транспортування по залізниці представляло великі труднощі. Для вирішення цієї проблеми передбачалася розбирання танка на 5 частин:

  • головна башта;
  • малі башти;
  • ходова частина;
  • 2 роз'ємні (вздовж) половини корпусу.

Для боротьби з дотами розроблявся проект ВЛ-С3 з гарматою Б-13, що відрізнявся меншою масою 260 т; варіант з гарматою Б-23, вага 320 т.

Доля проекту[ред. | ред. код]

Після оцінки проекту дійшли висновку, що будівля його неможлива. В силу величезних розмірів та позамежної маси танк так і не був втілений в металі.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]