Т-30 (важкий танк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Т-30 soviet heavy tank.gif

Проектне креслення танка Т-30. Вид з лівого борту.

Т-30
Загальні дані
класифікація важкий танк
компонувальна схема класична
Виробництво та застосування
країна-виробник Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Основні параметри
бойова маса, т 50-55
Броня
  лоб корпусу (верх), мм/град. 60
  борт корпусу, мм/град. 40
  лоб башти, мм/град. 60
  борт башти, мм/град. 40
Озброєння
калібр, марка та тип гармати 1 × 76,2-мм
1 × 37-мм
кулемети 4 × 7,62-мм ДТ
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна авіаційний карбюраторний АН-6 або BMW VI
потужність двигуна, к.с. (кВт) 750 (АН-6)
650 (BMW VI)
швидкість по шосе, км/год. 30 (АН-6)
24 (BMW VI)
Не варто плутати з американським експериментальним важким танком Т-30 післявоєнного періоду

Т-30 — дослідний радянський важкий танк міжвоєнного періоду. Розроблявся в КБ заводу «Більшовик» в 1929 — 1932 роках. Був побудований повнорозмірний дерев'яний макет танка, однак подальші роботи над ним були припинені за безперспективністю та високою складністю машини.

Історія розробки[ред. | ред. код]

18 липня 1929 року наркомвійськмора СРСР була прийнята система танко-тракторного та авто-броньового озброєння РСЧА[1]. Відповідно до даної системи, передбачалася розробка кількох нових типів танків різних класів.

З легкими танками справи йшли непогано — до цього часу бронетакові сили РСЧА вже мали у своєму розпорядженні легкі танки супроводу піхоти Т-18 (МС-1), достатньо досконалі для свого часу. Однак більш важкі машини головним чином були представлені танками, відомими в СРСР під ім'ям «Рікардо» — відбитими у білогвардійців британськими важкими танками Mk V, які воювали в Першу світову, ґрунтовно зношеними і до кінця 1920-х неабияк застарілими. У зв'язку з цим, нова Система робила особливий акцент на створення середніх та важких танків.

Орієнтовні тактико-технічні характеристики нового важкого («позиційного») танка розроблялися УММ РСЧА в другій половині 1929 року. Багато в чому військові орієнтувалися на досвід експлуатації згадуваних вище трофейних британських танків Mk V. Зокрема, був зроблений висновок, що танки подібного класу повинні бути оснащені декількома гарматами та кулеметами, хоча і не в спонсонах, а в обертових баштах. Також було визнано, що для важкого танка достатнім є бронювання, що захищає машину та екіпаж від куль будь-якого калібру та снарядів польової артилерії. Не обійшлося і без впливу інших зарубіжних шкіл танкобудування, зокрема французької, з її важкими танками FCM 2C.

Підсумкові ТТХ, розроблені військовими, виглядали таким чином:

  • вага 60 тонн;
  • бронювання 30-50 мм;
  • максимальна швидкість 20-25 км/год;
  • озброєння: дві 76,2-мм гармати, одна 37-мм гармата та шість кулеметів.

Цікаво, що список характеристик, розроблених УММ РСЧА, не містив ніяких вказівок про компонування танка, типу силового агрегату і ряді інших важливих характеристик. Викликано це було головним чином відсутністю у конструкторів необхідного досвіду в області танкобудування, тому при проектуванні нового танка інженерам давалася певна свобода. При цьому в 1929—1931 роках танк розроблявся лише теоретично, оскільки основні зусилля конструкторів були зосереджені на розвитку більш легких бойових машин. До повноцінного проектування важкого танка інженери ОКМО заводу «Більшовик» приступили лише в наприкінці 1931 року, коли середні танки Т-24 і ТГ вже були готові та випробовувалися. Проаналізувавши отриманий досвід, інженери проконсультувалися з УММ РСЧА, внаслідок чого техзавдання було кілька скориговано, зокрема, кількість знарядь було скорочено до двох, а маса знизилася на 10 тонн. У підсумку, в листопаді 1931 УММ РСЧА уклало з Головним конструкторським бюро гарматно-збройно-кулеметного об'єднання договір на розробку танка та споруду дослідного зразка.

У початку 1932 року ескізне проектування було в цілому завершено, і була виготовлена ​​повнорозмірна дерев'яна модель танка. При цьому ряд важливих моментів (наприклад, установка та конструкція КПП) були опрацьовані лише в загальних рисах. Однак, до 1932 року вимоги УММ РСЧА до важкого танка дещо змінилися — тепер військові розраховували на танк з принаймні трьома гарматами, що у випадку з Т-30 було неможливо. Крім того, як і танк ТГ що розроблявся паралельно з Т-30 , танк володів надзвичайно складною та нетехнологічною конструкцією. У підсумку, на нараді УММ РСЧА танк був визнаний безперспективним, і всі роботи були зосереджені на проектах більш потужних танків Т-35 та Т-42.

Опис конструкції[ред. | ред. код]

Компонування перспективного танка була класичною: відділення управління в носовій частині, бойове — в центральній, і моторно-трансмісійне — в кормовій. Танк Т-30 повинен був мати масу 50-55 т і захищатися бронею товщиною 40-60 мм. У головній вежі, за формою нагадувала вежу-рубку танка ТГ, розміщувалася довгоствольна 76,2-мм дивізійна гармата і два кулемети (спарений з 76,2-мм гарматою та кормової). Над нею встановлювалася мала вежа з 37-мм танковою гарматою великої потужності, на даху якої перебувала командирська спостережна башточка. Відомостей про прицільних пристосуваннях та радіоустаткуванні не збереглося.

На танк передбачалося встановити авіаційний карбюраторний двигун АН-6 потужністю 750 к.с., при цьому його розрахункова швидкість становила 30 км/год. У разі ж установки імпортного авіамотора «BMW VI» потужністю 650 к.с., швидкість танка повинна була скласти 24 км/год.

Ходова частина стосовно одного борту складалася з 10 опорних котків малого діаметра, зблокованих в п'ять візків з блокованою пружинною підвіскою, 5 підтримуючих роликів, переднього напрямного та заднього ведучого колеса.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Коломиец М. В. Средние бронеавтомобили Красной армии. — М. : ООО «Стратегия КМ», 2005. — 80 с. — (Фронтовая иллюстрация) — 3000 прим. — ISBN 5-901266-01-3.
  • М. Коломиец. Сухопутные линкоры Сталина. — М. : Эксмо, 2009. — 320 с. — (Оружие Победы) — 4000 прим. — ISBN 978-5-699-34275-4.
  • М. Свирин. Танковая мощь СССР. — М. : Яуза, Эксмо, 2009. — 640 с. — 3500 прим. — ISBN 978-5-699-31700-4.

Посилання[ред. | ред. код]