Кіт барханний
| Кіт барханний | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Підряд: | Котовиді (Feliformia) |
| Родина: | Котові (Felidae) |
| Підродина: | Малі кішки (Felinae) |
| Рід: | Кіт (Felis) |
| Вид: | Кіт барханний (F. margarita)
|
| Біноміальна назва | |
| Felis margarita | |
| Підвиди | |
|
F. m. margarita Loche, 1858 | |
| |
| Синоніми | |
|
Список
| |
Кіт барханний[1][2] (Felis margarita) — невеликий ссавець родини котових (Felidae), поширений в Сахарі й пустелях Середньої Азії та Північної Африки. У 2002 Міжнародний союз охорони природи надав барханному коту статус близького до загрозливого через полювання на цей вид, проте у 2016 році він був прибраний[3].
Вперше барханного кота було описано в 1858 році Віктором Локом, що подорожував Сахарою, хоча існують більш ранні данні від генерала Жана Огюста Маргерита в 1831 році.
Барханні коти живуть у піщаних та кам'янистих пустелях, які знаходяться далеко від водних ресурсів. Маючи великі та міцні ноги, вони добре пристосовані до важких умов пустелі та різких перепадів температури.
Вид названий на честь генерала Жана Огюста Маргерита (фр. Jean Auguste Margueritte) — француза, чия сім'я переїхала в Алжир 1831 року[4].
Генетичні дослідження показали, що філогенетична лінія роду Felis відокремилася від лінії спільного предка 3,4 млн років тому, види F. margarita і комплекс видів F. silvestris розділилися близько 2,5 млн років тому.[5]
Філогенетичне древо роду Felis
| Felis |
| ||||||||||||||||||||||||||||||
Кіт барханний відрізняється дрібними розмірами тіла: довжина його тіла 65–90 см, причому 40 % припадає на хвіст, висота в загривку — 24–30 см; маса дорослих самців — 2,1–3,4 кг, самиці дрібніші. Голова велика і широка, плеската, з бакенбардами. Вуха дуже великі й широкі, без китиць. Райдужна оболонка очей жовта, зіниця щілиновиді. Лапи у барханної кішки короткі, сильні. Ступні покриває жорстка шерсть, яка захищає підошви лап від опіків гарячим піском.
Хутро у барханної кішки густе і м'яке, оберігає тіло від низьких нічних температур. Забарвлення протекційне, варіює від піщаного до світло-сірого. На спині й хвості є темніші сіро-коричневі смуги, які, проте, часто зливаються із загальним тоном хутра. Малюнок на голові і ногах темніший і яскравіше виражений. Кінчик хвоста чорнуватий або чорний. Груди і підборіддя дещо світліші. У Середній Азії взимку у барханної кішки з'являється густіша зимова шубка тьмяно-піщаного кольору з сірим нальотом.
Ареал барханної кішки має вид смуги, що починається в Сахарі (Алжир, Марокко, Чад, Нігер) і йде через Аравійський півострів в Центральну Азію (Туркменістан, Узбекистан, Казахстан) і Пакистан.
Барханна кішка мешкає виключно в спекотних, посушливих районах. Її місця проживання вельми різноманітні, від піщаних пустель, практично позбавлених рослинності, до кам'янистих долин, зарослих чагарником. Зрідка вона зустрічається в глинистій пустелі й на кам'янистих прибережних пасмах.
Барханні кішки ведуть суворо нічний спосіб життя. Тільки пакистанський підвид взимку і ранньою весною активний головним чином у сутінках. Від денної спеки вони рятуються в притулках — в старих норах лисиць, корсаків, їжатців, а також в розширених нірках ховрашків і піщанок. Іноді вони самостійно риють неглибокі нори або ямки, де ховаються у разі небезпеки. Домашні ділянки самців і самиць займають в середньому 16 км² і часто перетинаються; у пошуках їжі вони деколи проходять близько 8–10 км.
Барханні кішки м'ясоїдні; у їх раціон входить практично вся дичина, яку вони можуть відшукати. Його основу складають піщанки, тушканчики, інші дрібні гризуни, ящірки, павуки і комахи. Іноді зайці-толаї й птахи, гнізда яких розорюються. Барханна кішка також відома своїм полюванням на отруйних змій. Взимку вона іноді наближається до селищ, але на домашніх кішок і птахів не нападає. Значну частину вологи барханні кішки отримують з їжі і можуть довгий час обходитися без води.
Природні вороги барханних кішок — змії, великі хижі птахи і шакали.
У неволі барханні кішки розмножуються більше одного разу на рік. У природі їхнє розмноження сезонне з прив'язкою до місця проживання. Так, у Сахарі сезон розмноження продовжується з січня по квітень, в Туркменістані він починається в квітні, а в Пакистані триває з вересня по жовтень. Вагітність триває 59–63 дні, в посліді звичайно 4–5 кошенят, хоча їх може бути до 8. У двотижневому віці їх очі розплющуються, а в п'ятитижневому вони покидають лігво і починають брати участь в полюванні. У віці 6–8 місяців молоді кішки вже відносно незалежні, хоча статева зрілість у них наступає тільки в 9–14 місяців.
У неволі барханні кішки доживають до 13 років.
Відомі такі підвиди, що відрізняються забарвленням:
- Felis margarita margarita — в Сахарі
- Felis margarita harrisoni — на Аравійському півострові
- Felis margarita thinobia — в районі Каспійського моря (Іран, Туркменістан)
- Felis margarita scheffeli — невелика популяція в Пакистані.
Барханна кішка занесена в Додаток II до Конвенції CITES (підвид Felis m. scheffeli). Проте загальна чисельність її популяції невідома внаслідок особливостей місця її існування та прихованого способу життя. Приблизно популяція виду оцінюється в 50 000 дорослих осіб (станом на 1996 р.). Барханні кішки не є об'єктом полювання, проте їх відловлюють на продаж. Вони також страждають від руйнування свого природного місця існування. Ще однією загрозою для них становить введення диких і домашніх собак та кішок, які створюють конкуренцію барханним кішкам, полюють на них і передають захворювання. Барханний кіт мешкає у низці природоохоронних районів в усьому діапазоні свого поширення. Полювання на вид заборонено в таких країнах: Алжир, Іран, Ізраїль, Казахстан, Мавританія, Нігер, Пакистан, Туніс, Об'єднані Арабські Емірати[6][3].
.jpg)
- ↑ Маркевич О.П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 190.
- ↑ Решетило О.С. Зоогеографія. — Львів : Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2013. — С. 138. — ISBN 978-966-613-977-4.
- ↑ а б Sliwa, A., Ghadirian, T., Appel, A., Banfield, L., Sher Shah, M. & Wacher, T. 2016. Felis margarita. The IUCN [Архівовано 21 серпня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Bo Beolens, Michael Watkins, Michael Grayson. The eponym dictionary of mammals. — JHU Press, 2009. — С. 260. — ISBN 0801893046. (англ.)
- ↑ Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson The Evolution of Cats — Scientific American. 08/2007; 297(1):68–75 PDF [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Felis margarita | ARKive [Архівовано 21 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Котові (Felidae) | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Felinae |
|  | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Pantherinae |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |